Сепсис - сучасни методи ликування

     Дезінтоксикаційна терапія. Терапія сепсиса повинна  бути спрямована на профілактику порушень внутрішніх органів. Основним являється  проведення дезинтоксикації, яка включає:

• інфузійну терапію в об’ємі 3-6 л за добу, при цьому кількість  введеної рідини не повинна перевищувати кількість виділеної більше чим на 1 літр,
• форсований діурез
• методи екстракорпоальної детоксикації ( гемосорбція, плазмофорез, УФ- опромінення крові, електрохімічне окислення крові).

     Наявність синдрому полі органної недостатності являється одним із показів для застосування методів екстркорпоральної детоксикації.

     Імунокорекція. При імунотерапії сепсису використовується індивідуальна тактика, в залежності від гостроти виникнення, перебігу сепсису і знайдених порушень імунної системи. Не слід забувати про використання препаратів, які пригнічують синтез та інгібують дію медіаторів запалення: кортикостероїди, не стероїдні протизапальні препарати ( ібупрофен. Вольт арен).

     В той  же час на фоні розвитку сепсису постійно відмічається пригнічення імунної системи, що потребує її стимуляції. З цією метою використовують переливання активної і гіперімунної плазми, введення препаратів тимуса, гамма-глобулінів.

     В останній час, з урахуванням цитокінової  теорії сепсису, по деяким показникам використовують препарати інтерлейкіна-2-ронколейкін. Введення ронколейкіна показане при різкому зниженні показників клітинного імунітету, в перш чергу  Т- лімфоцитів.

              Компенсація функції органів  і систем.

     При явищах серцевої недостатності використовують серцеві  глікозиди (корглікон, строфантин), кокарбоксилазу, аскорбінову кислоту, вітаміни групи В.

     Для  покращення периферійного кровообігу використовують реополіглюкін, НО-ШПУ. Для підтримки дихальної функції  використовують  вдихання кисню, а  за показанням – ШВЛ. Нормалізація  електролітного  і кислотно – лужного стану досягається введенням кристалоїд них розчинів при метаболічному ацидозі внутрішньовенно вводиться розчин гідрокарбонату  натрію.

     Парентеральне харчування здійснюється шляхом внутрішньовенної ін фузії білкових препаратів і жирової емульсії, а також введенням концентрованих розчинів глюкози та інсуліну.

     Анемію  і гіпопротеінемію корегують  переливанням крові, плазми, альбуміна, протеїна. Для корекції порушень згортання крові і протеолізу за показами вводять контрикал, препарати кальцію, тіосульфат натрію, гепарин (фраксипарин, флексан).

     Лікування сепсису залишається однією з  найважчих задач медицини. Прогноз  при сепсисі, не дивлячись на використання комплексної терапії, до цього часу залишається неблагоприємним. Причина цього заключається в тому, що ми поки що знаходимось “в ембріональній фазі  патофізіологічного розуміння сепсису” (R. Bone).

      Лікування: вплив на первинне і метастатичні вогнища – активна хірургічна тактика, широкий розтин, нефректомія, тривале промивання з активною аспірацією, використання УФО та  лазерної дії, лікування ран в умовах абактеріального  середовища, ГБО; корекція порушень гемостазу, білкового та ін. обмінів, імунного статусу за допомогою пасивної імунізації, активної імунокорекції, корекція ендотоксикозу. Проводиться раціональна та цілеспрямована антибіотико терапія, антисептикотерапія в максимальних дозах препаратів.

      Лікування проводиться у відділенні інтенсивної  терапії та реанімації. 

VШ. Контрольні питання:

1. Збудники сепсису.
2. Класифікація сепсису.
3. Патоморфологічні та патофізіологічні зміни ри сепсисі;
4. Клініка і діагностика сепсису;
5. Питання лабораторної діагностики;
6. Лікування сепсису;
7. Ведення післяопераційного періоду і питання реабілітації хворих.

ІХ. Література:

1. Гостищев А.К.  Гнойная хирургия. М. «Геотар едицина», 1997.
2. Попкиров Стоян. Гнойно – септическая хирургия. София. «Медицина и физкультура». 1974.
3. Стручков В.И.  Гнойная хирургия. М. «Медицина», 1974.
4. Стручков В.И. , Стручков В.К. Хирургическая инфекция. Руководство для врачей- М.: Медицина, 1991.
5. Шевченко Ю.А. Шихвердиев Н.Н. Ангиогенный сепсис. Наука, 1996.
6. Черенько М.П. Ваврик Ш.М. “Загальна хірургія”. Київ, “Здоров’я”, 1999.
7. Петров С.В. “Общая хирургия”. Питер, 2003.