Швейна та хутряна промисловість України

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

 

з курсу “Розміщення продуктивних сил”

на тему: “Швейна та хутряна промисловість України”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     

 

 

 

 

ПЛАН

 

Вступ

1.Значення швейної та хутрової промисловості у господарському комплексі України, їх структура....................................................................

2.Соціально-економічні  та природні передумови, що сприяли  розвитку швейної та хутрової  промисловості України. Сучасний  стан галузі..........

3.Розміщення швейної  та хутрової промисловості України...........................

3.1.Особливості і фактори  розміщення галузі..............................................

3.2.Сучасна географія  швейного та хутряного виробництва......................

4.Внутрішня та зовнішня  торгівля України швейною та  хутряною продукцією.......................................................................................................

5.Перспективи розвитку  і розміщення швейної та хутрової  промисловості в умовах ринкової  економіки..........................................................................

Висновки...........................................................................................................

 

Вступ

На сучасному етапі у зв'язку з переходом до ринкової економіки  роль галузевих економічних розробок прогнозового характеру зберігається, оскільки регулювання розвитку й розміщення підприємств має велике значення і в умовах ринкової економіки. Так, у СШA майже 50 %, а в Італії майже 70 % економіки регулюється державою.

Однак методи регулювання в розвинених країнах світу мають інший характер: не адміністративно-бюрократичні заходи, а економічні (у вигляді, наприклад, особливої податкової політики стимуляційного або гальмівного характеру). Велике значення мають правові важелі управління розвитком економіки. Такі розробки пошукового характеру — це особливі державні програми розвитку певної галузі виробництва. Отже, галузеві схеми розміщення господарства України повинні бути аналогічними закордонним, науково обгрунтованими, мати більш рекомендаційний, а не директивний характер.

Чільне місце посідають також  техніко-економічні обгрунтування (ТЕО) розвитку й розміщення окремих об'єктів господарства (як нових, так і старих, які необхідно реконструювати). ТЕО після уточнення і затвердження є основою для підготовки проектної документації.

Отже, прогнозові або техніко-економічні документи обгрунтування розвитку й розміщення галузей та окремих їх підприємств матимуть в майбутньому велике значення для раціонального та ефективного розвитку й розміщення господарства. Проте на такі галузі, як сільське господарство, частково легка й харчова галузі промисловості, сфера побутових послуг та інших подібних виробництв, де найефективніший розвиток малих форм організації, приватних засобів господарювання, такі розробки значно менше впливатимуть.

Методи економічного обгрунтування  галузевого розміщення виробництва  в загальному вигляді включають  такі найважливіші етапи:

аналіз сучасного розвитку і  розміщення галузі;

визначення основних умов і факторів розвитку галузі й окремих підприємств на перспективу;

1.Значення швейної та хутрової промисловості у господарському комплексі України, їх структура.

Серед галузей виробництва непродовольчих товарів однією з найважливіших  є легка промисловість (див. картосхему на ), яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а промисловість — кордом, технічними тканинами та ін.

Виробничий потенціал легкої і  текстильної промисловості України давав можливість виготовляти 11,3 м² тканин, 5,6 пари панчішно-шкарпеткових і 2,9 шт. трикотажних виробів, 2,0 пари взуття на кожну людину.

У галузі легкої промисловості налічується 483 виробничих підприємства, з них 188 у 1994 р. були ще державними, 179 — орендними, 116 — колективними.

Розвиток швейної промисловості  неможливий без тісних зв'язків з іншими галузями економіки,серед яких чільне місце посідає текстильна промисловість промисловість /сировина/, мазинобудування устаткування транспорту та торгівлі.

Особливо важливе співробітництво з торгівлею, тому що швейна промисловість повинна забезпечити населення одним  з трьох основних елементів матеріальних благ /їжа, одяг житло/.Постачаючи у торгівельну мережу готовішвейні вироби, галузь утворює необхідний товарний фонд їхніх  видів,  від  кількості та якості яких  залежить забезпечення попиту ринку. Так у 1940 р. у товарообігу непродовольчих товарів України одяг та білизна складали 185 млн.крб. а у І990 р. сума від, реалізації цих товарів досягла 5526 млн крб., тобто збільшилась майже у 30 раз. Товарна структура роздрібного товарообігу державної та кооперативної торгівлі України непродо-непродовольчими товарами завжди  характеризувалася високою часткою швейних виробів  у 1940 р. вона  складала 14.1%. а в 1990р. - 15%.

Зростання товарообігу    швейних  виробів  у знаній  мірі визначається   об'ємом їхнього виробництва , а  також  залежить від якості, асортименту та відповідності до моди. Сучасний   одяг  класифікують за такими ознаками

а/щодо матеріалу - з ткани,  трикотажу, нетканих, дубльованих та плівкових матеріалів, натурального та штучногоного хутра, натуральної та штучної шкіри

б/ за статево-віковими ознаками - жіночий,чоловічий, дитячий.

в/ за сезоном: літній, зимовий, демисезонний;

г/ за призначенням: побутовий, формений, спортивний, спеціальний.

Сучасна сировинна база швейної  промисловості включає тканини, штучні шкіри, плівкові матеріали, хутро, підкладочні тканини та матеріали, фурнітуру тощо. Серед усіх видів сировини найбільшу питому вагу  як за об'ємом так за вартістю мають тканини. Тому основ-ними постачальниками сировини для швейного виробництва є підприємства текстильної галузі, які направляють у швейну промисловість що 75% випуску тканин. Текстильна промисловість України забезпечує менше ½ необхідного об'єму ткакин, тому швейна промисловість у значній мірт використовує тканини, що виробляють підприємства Росії; Білорусі. Так,у І990 р. при власному виробництві 590 млн.м.  бавовняних  тканин в Україну було їх завезено /включаючи імпорт/ 930 млн. м /а вивезено 86 млн.м/. Швейна промисловість розширює свою сировинну базу за рахунок хімічних матеріалів, особливо хімічних волокон - лавсану, капрону, нейлону. Це дає змогу поліпшити споживчі та естетичні характеристики виробів. Наприклад, на зміну важким пальтам "на ваті" прийшов легкий, теплий одяг з синтетичних, тканин, дубльованих з некополіуретаном чи штучним хутром.

Швейна промисловість як галузь фабрично-заводського виробництва  почала розвиватися я. Україні на початку  XX ст. - у Києві, Харкові, Одесі. На території західних областей діяли дрібні швейні  підприємства, основані на ручній праці. У 30-ті роки стали до ладу декілька великих швейних підприємств, серед  яких - фабрика ім.Горького у Києві, підприємства у Дніпропетровську, Кам'янець-Подільському, в інших містах України. Випуск валової продукції легкої промисловості республіки у 1940 р. перевищив рівень 1913 р. у 3,7 разу. Новобудови післявоєнного періоду - швейні фабрики у Переяславі-Хмельницькому,

Артемівську, Миколаєві, Дрогобичі, Кіровограді, Луганську. Були реконструйовані   підприємства Києва, Харкова, Донецька. Динаміку розвитку швейної промисловісті України та зміни у груповому асортименті її виробів показує діаграма.

У цаний час  швейна промисловість України вироблює майже 15% швейних виробів колишнього СРСР, що менше ніж  відповідна частка у населенні /І8,2%

Питома  вага промислових виробничих основних фондів швейної галузі у загальній вартості промислово-впробничих фондів в Україні складає 0,7%, що нижче, ніж. цей показник у СНД /0,9%/ та набагато нижче ніж, наприклад,у Латвії /2,5%/чи Білорусі /16%/.  Ці дані говорять про те, що розвитку швейної промисловості України не приділялося достатньої уваги.

Успішний розвиток швейного виробництва  неможливий без його раціо-нального розміщення Та спеціалізації підприємств. Оптимальне розміщення має за мету забезпечити:

   а/ випуск високоякісної продукції;

   б/ елективне постачання  підприємств торгівлі.

Виконати ці вимоги можливо лише  шляхом поглиблення територіального поділу праці. Для легкої, у тому числі швейної промисловості, це означає::

1. Поглиблення стадійної спеціалізації підприємств, можливість якої зумовлена розділенням технологічних  процесів у швейній прмисловості на конструювання, розкрій  та пошиття одягу. При такому поділі доцільно створювати невеликі фабрики, що спеціалізовані на виконанні окремим технологічних операцій, а з них - формувати об'єднання, концерни. Ефект від підвищення продуктивності праці та якості продукції у даному випадку буде значно вищий, ніж витрати на перевезення напівфабрикатів, Також це дає можливість наближення виробництва до ринку /і його кращого вивчення/ і одночасно не створює надвеликої концентрації жіночих. трудових росурсів у невеликих містах, що мало місце при розміщенні в них великих підпоиемств.

2 . Підвищення концентрації художньо-творчої праці вищої кваліфікації, від якої залежить естетично-модний рівень виробів, якість сучасного виробу можливо представити як суму трьох складових: якість сировини, якість моделі, якість виконання. В умовах зростаючого попиту Населення на сучасні, модні вироби така складова як якість моделі є головним чинником ринкового успіху виробу. В кожній галузі легкої  промисловості існує певна стадія виробництва, де формується естетична якість продукції. У швейній промисловості - це конструювання та розкрій. При цьому важливо, де розмістити цей підрозділ. Бракування економії суспільних витрат вимагає його розміщен-ня у найбільшому з населених пунктів, що входять у розгляд, тобто там, де є необхідна соціально-художня інфраструктура /Будинки моделей одягу, художні музеї, виставки тощо/.

З. Поглиблення територіальної спеціалізації виробництва, що веде до зосередження випуску однорідної продукції у межах економічного району чи області. При цьому досягаються такі вигоди: чим більше об'єм випуску продукції, тим, нижча її собівартість і вища продуктивність праці.

Вищевказані напрямки є  актуальними  для поліпшення розміщення швейної  пройисловості України, яке у  даний час не є раціональним.

Перед легкою промисловістю поставлено важливі завдання — формувати і розміщувати державні замовлення і державні контракти і координувати діяльність підприємств, пов'язану з виконанням цього завдання, а також виробляти цільові програми перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей.

У розроблених  проектах програм розвитку легкої промисловості  України передбачено розширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвивати машинобудування для легкої промисловості, а також механізм відновлення кооперативних зв'язків з країнами СНД. Відновлюються посіви бавовнику на півдні України, де він вирощувався ще в ЗО—50-х роках. Заслуговує на увагу також пропозиція українського науково-дослідного інституту текстильної промисловості та кількох інститутів України щодо вироблення технології виготовлення целюлози з біологічної маси та її переробки на штучні волокна і нитки. Є програми розгортання виробництва барвників і дубильних речовин.

У зв'язку із значними можливостями забезпечення промисловості України власним льоноволокном доцільно прискорити будівництво Самбірського льонокомбінату для випуску лляних тканин. Випущено першу продукцію для легкої промисловості на основі конверсії окремих підприємств воєнно-промислового комплексу. На різних стадіях підготовки та освоєння перебувають майже 20 видів устаткування для галузі.

 

 

Хімічна промисловість України має можливість вже нині використовувати власніпотужності для виробництва синтетичної шкіри, клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Слід організувати виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

Розміщення легкої промисловості  вигідно поєднується з розміщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості — чоловіки. При розміщенні галузей враховуються забезпечення трудовими ресурсами, народногосподарські функції і територіальні особливості окремих економічних регіонів України. При будівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов'язково враховувати витрати на соціальну інфраструктуру.

Легка промисловість тісно пов'язана  із сільським господарством на стадіях первинної обробки сировини та з машинобудуванням й хімічною промисловістю, які постачають їй устаткування, барвники тощо.У розміщенні хімічної промисловості відбулися зміни, зумовлені фактичною ліквідацією розвиву між сировинними районами і районами виробництва. Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і  поживача; взуттєве і швейне — на споживача, лляне — на сировину.У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належать первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, коноп-ле-джутова, сітко-в'язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна, валяно-повстяна підгалузі.

 

2.Соціально-економічні та природні  передумови, що сприяли розвитку  швейної та хутрової промисловості  України.

Сучасний стан галузі.

Текстильна промисловість України  почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати у Херсоні і Тернополі, камвольно-суконний — у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнянопрядильні фабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька обл.) і Богуславсь-кої (Київська обл.) суконних фабрик.