Швейна та хутряна промисловість України

 Серед хижих звірів основу  хутрового виробництва в Україні  складає лисиця, поширена по всій тереторії. Цінне хутро одержують з куниці /у лісостепу і лісовій зоні/, майже скрізь зустрічається видра, а на півдні поширений заєць-русак. У західних областях і у дніпровських плавнях добувають акліматизовану в Україні ондатру /водяного щура/. У ряді районів Полісся і басейну Дніпра зустрічається річковий бобер, полювання на якого звраз заборонено. Хутро-вою сировиною є шкури хом'яка, ховраха, борсука, ласки, сурка-бай-бака, а з комахоїдних - крота. У 30-х роках провадилось розселення вихухолі у водоймах; Київської, Луганської, Дніпропетровської і Харківської областей, яка зараз поряд з лісовим котом, степовим тхором і тюленем-монахом /зустрічається у Чорному морі/ занесені до Червоної книги України. У цілому в Україні хутровий промисел має переважно спортивно-любительський  характер.

 Хутрова сировина на підприємства галузі надходить з таких джерел: хутпяну і шубну овчину, кролячі- шкурки постачають м'ясоком-бінати і райзаготконтори споживчої кооперації,хутро-мисливського промислу і звірівництва - держпромгоспи і звірівницькі господарства, хутрові бази , а каракуль і смушки - каракульські заводи. У даний час виробництво і поставки хутра перестали бути збалансованими, у галузі формуються нові напрями виробничих зв'язків.

Як сировина у хутровій промисловості використовується штучне хутро - текстильний виріб, який імітує натуральне хутро і відріз-няється високими теплоізоляційними і водовідштовхуючими властивостями. Штучне хутро має різноманітне забарвлення і малюнок . Найширше поширенним е штучне хутро, що імітує натуральне хутро норки, куниці, андатри, єнота, ягнят каракульських овець. З  штучного хутра виробляють одяг  і головні  убори. В Україні штучне хутро виробляють на Дарницькому шовкому комбінаті, у Київському виробничому трикотажному об'єднанні,   і у Ясенях /Закарпатська область/

Для хутрового виробництва дореволюційного  періоду характерними були  вкрай  низький  ступінь промислового розвитку. Обробка хутра здійснювалась  кустарним способом з застосуванням  примітивної  технології, здебільшого вдома промислова артіль з пошиття кожухів. Після війни хутрові підприємства у Харкові і Тисьмениці бути реконструйовані, здійснювалась інтенсифікація виробництва і перебудова його на новий асортимент ви-роблюваної продукції.

Попит на продукцію хутрової промисловості в Україні за рахунок власного виробництва не задовольняється, хоча обсяги випуску цієї" продукції зростають .

У хутровій промисловості перевезення  масових видів сировини економічно вигідніше, ніж перевезеня готових  виробів. Так, двох-вісний вагон вантажопідйомністю 20 т вміщує 3,5 тис. шт. сировини /овчини/масою 20т або 50 тис. кролячих шкурок /масою 15 т/ і всього 120 ящиків головних уборів вагою до 5 т, тобто вантажопідйомність вагону при перевезенні сировини використовується відповідно на 100% і 80%, а готової продукції - тільки на 25%. Споживання хутряних виробів, комірів і головних уборів в умовах України спостерігається скрізь, тому підприємства галузі слід розміщувати рівномірно, наближаючи їх до районів концентрації населення. Це зумовлює врахування попиту населення щодо відповідного асортименту продукції, сприяє кращому збереженню якості виробів, а також економії на транспортних витратах. При цьому наявніть сировини, особливо при розміщенні овчинно-шубних заводів, і можливість вигідної його доставки також є важливою умовою при розміщенні підприємств хутрової промисловості.

Розміщення підприємств галузі, яке складалось історично, наявність водних і паливно-енергетичних ресурсів, що використовуються з технологічною метою,також впливають на географію хутрової промис-ловості.

 Хутрова промисловість представлена  найбільшим у республіці Харківським об'єднанням, що випускає вироби з овечих шкур, шкурок норки, песця, сріблясто-чорної лисиці, каракулю тощо. Другим за потужністю є Тисьменицьке /Івано-Франківська область/ виробниче хутрове об'єднання,де переробляються шкури кролика і ондатри. Шкурки   кролика імітуються під куницю, норку, пижика. Промислова продукція підприємства - жіночі й дитячі хутряні пальта, шапки, безрукавки. Хутряні вироби Тисьмениці високо оцінено на міжнародній виставці в Бельгії. Працюють Одеська і  Жмеринська хутрові фабрики. Овчинно-кожушні вироби виготовляє Житомирська хутрова (фабрика. Виробництво хутрових виробів є в Черчнігівській області, де розміщена Прилуцька фабрика головних уборів. Вироби з натурального  хутра випускаються у Києві, у Жовтих Водах.

3.2.Сучасна географія  швейного та хутряного виробництва

Найбільший об'єм швейного виробництва  припадає на Південно-Західний район - 54,6%,де проживає 43,1% населення України. У цьому районі розміщено найбільший територіальний згусток швейної промисловості - Київський, що  включає такі спеціалізовані підприємства, як виробниче об'єднання "Україна" /жіночі пальта/, ім.Горького чоловічі костюми по ліцензії французької  фірми "Вестра-Юніон"/, ім.Смирнова-Ласточкіна, об'єднання "Каштан" /чоловічі сорочки/, "Юність" /дитячий асортимент/, об'єднання "Спецодяг". Філіали та пошивочні цехи київським підприємств створені у райцентрах та деяких селах Київської області - Білій Церкві, Макарові, інших. Якісну продукцію, що користується попитом покупців, випускають виробничі об'єднання "Маяк" /Львів/, "Трембіта" /Чернівці/, ім.Волдарського /Вінниця/, ''Зоря" /Дрогобич/, швейні фабрики у Тернополі, Рівному, Ужгороді, Івано-Франківську, Бердичеві, Кам'янець-Поділаському, інших містах.   

Швейна промисловість недостатньо  розвинута у Донецько-Придніп-. провському та Південному економічних районах де виробляеться відповідно 33,5% та 11,9% швейних виробів при питомій вазі населення -42.1% та 14,8%. Тут теж працюють великі швейні підприємства - Харківське виробниче об'єднання м.Тенякова,  Дніпропетровська фабрика ім.Володарського, також у Луганську, Запоріжжі, Донецьку, Кірово-граді, Кременчуці, Полтаві, Сумах, але їхньої  продукції недостатньо для .забезпечення попиту населення, особливо у Донбасі. Серед швейних підприємств Південного   району  найбільше - Одеське- виробниче об'єднання ім.Воровського, також - у. Миколаєві, Сімферополі, Херсоні. Як і в Донецько-Придніпровському районі швейна промисловість, недостатньо розвинута у містах та селищах районного рівня, тут також, треба розширити питому вагу виробів з літньо-курортного асортименту. Ринок швейних виробів України залишається ненасиченим,а з окремих видів  гостродефіцитним, незважаючи на підвищення цін. Так ,ціни чор-ного ринку на одяг перевищують державні у середньому нз 70%,  а з окремих видів у 2 - 3 рази. Тому  перед швейною промислоятстю України ставиться завдання  не зменшувати, незважаючи на порушення міждержавних  господарських    зв'язків, обсяги випуску продукції.

У територіальному  аспекті розміщення хутрової промиловості можна оцінити як порівняно рівномірне і таке, що орієнтується на споживача і до певної міри наближене до сировинних районів. У Донець-ко-Придніпровському і Південному районах створено по одному центру галузі, хоча вони і нерівнозначні,              що відповідає комплексу факторів, які зумовлюють їх розміщення: у Донецько-Придніп-ровському районі діє найбільше в Україні хутрове об'єднання у Харкові, а у Південному районі-середньої потужності хутрова фабрика в Одесі.

Харків історично є першим центром  галузі, де була збудована велика Укрхутрофабрика, яка згодом була розширена і реконструйована. У цьому районі розвиток галузі був зумовлений головним чином потребами у хутряних виробах та платоспроможним попитом населення. Роз-міщення хутрової фабрики в Одеській області зумовлено здебільшого сировиним Фактором і до певної міри, рекреаційним значенням району з міграційним рухом населення.

Південно-Західний район має найбільше  центрів хутрової промисловості, що пов'язано насамперед з наявністю сировинної бази /вівчарство, звірівнництво, кролівництво /, на яку орієнтуються Тисьменицьке виробниче хутрове об'єднання, Жмеринська і Житомирська хутрові фабрики. Фабрика з виробництва хутряних головних уборів орієнтуються на споживача.

Хутрова промисловість України  надалі розвиватиметься головним чином  за рахунок використаня діючих основних виробничих фондів, а приріст виробничих потужностей здійснюватиметься  у результаті освоєння нової техніки  і її вдосконалення.

Таблиця 1.Виробники усіх видів  трикотажної продукції в Україні.

4.Внутрішня та зовнішня  торгівля України швейною та  хутряною продукцією.

У міжнародній торгівлі товари легкої промисловості  і шкіряно-взуттєві товари  посідають важливе місце. Торгівля товарами легкої промисловості розвивається швидкими : темпами у порівнянні з іншими видами готових виробів. Наприклац, у середині 80-х років світовий експорт виробів швейної, хутрової промисловості перевищив 10 млрд,доларів , що більше, ніж експорт меблів, мотоциклів, медичного обладнання, консервованих фруктів, тютюнових виробів. Показсвим є і те, що світовий експорт товарів легкої промисловості, наприклад, перевищує експорт матеріалів, натуральної шкіри і шкірсировини відповідно в 2,5 і 3 рази. при цьому прослідковується тенденція до зниження в торгівлі товарами частки розвинутих країн і зростання країн, що розвиваються, особливо Латинської Америки, Південної Азії і Тихоокеанського басейну.

Проте значні потенційні можливості галузі використовуються недостатньо внаслідок значних недопоставок сировини за міждержавними угодами з країнами СНД, практично припинені імпортні поставки, які щороку становили 500 млн дол. США. Отримано лише 41,9 тис. т бавовни замість 77 тис. т. Поставляється в галузь менше, ніж потрібно, хімічних ниток і волокна, шубно-хутрової сировини, каучуків, синтетичних латексів, барвників та ін. Підприємства частково працюють на давальницькій сировині, щоб не простоювати, що призводить до збіднення українського ринку товарів. До того ж держави монополісти-постачальники основних видів сировини в Україну постійно підвищують ціни на них, внаслідок чого з початку 1995 р. до початку 1999 р. вартість продукції легкої промисловості зросла від 26 до 77 разів.

В економічних зв'язках України  із зарубіжними країнами використовується науково-технічне співробітництво. До нього належить торгівля патентами, ліцензіями, технічним досвідом ("ноу-хау") тощо. Науково-технічне співробітництво сприяє прискоренню темпів економічного розвитку, втіленню найновіших технічних досягнень, раціональному використанню природних ресурсів, автоматизації і механізації технологічних процесів, скороченню строків будівництва сучасних підприємств, підвищенню ефективності капіталовкладень, розширенню сфери міжнародних відносин. Воно здійснюється в кількох формах:

матеріальній, тобто обміном продукцією, насамперед наукоєм-ною, створеною  за найновішими технологіями;

нематеріальній — у вигляді креслень, формул, обміну інформацією, літературою та ін.; послуг фахівців і технічного персоналу в галузі менеджменту, маркетингу, контролю за якістю.

Здійснюється науково-технічне кооперування між фірмами у формі консалтингу (технічного консультування і експертизи проектів), лізингу (оренди промислового і науково-дослідного устаткування).

5.Перспективи розвитку  і розміщення швейної та хутрової  промисловості в умовах ринкової  економіки.

Основними напрямами технічного прогресу у  промисловості в перспективі є широке застосування ЕОМ у процесах розкрою матеріалів  для автоматизації операцій складання деталей виробів,  синхронізованих з системами подачі, укладки і складання різних деталей виробів, мікропроцесорної технології в швейних операціях. Одержать поширення системи автоматичного моделювання, конструювання і градування виробів різних видів легкої промисловості , застосування модульної технології виробництва готових виробів.

У зовнішньоекономічних зв'язках України  використовується і така форма економічного співробітництва, як кредити. В сучасних умовах нестабільності економічного розвитку Україна зацікавлена в надходженні іноземних інвестицій в українську економіку. В перспективі Україна може надавати цільові кредити у національній валюті зарубіжним державам, підприємствам та іншим споживачам під закупівлю вітчизняної машинотехнічної продукції. Таке кредитування іноземних споживачів сприятиме зовнішньому конвертуванню української грошової одиниці.

Створення спільних підприємств — одна з форм економічного співробітництва України із зарубіжними країнами. Ці підприємства діють самостійно, наділені широкими правами для здійснення експортних та імпортних операцій. Спільні підприємства погоджують ціни на спільно вироблену продукцію і укладають відповідні контракти. Їх прибуток розподіляється між учасниками пропорційно вкладу в статутний фонд.

У 1995 р. на території України діяло понад 2,5 тис. спільних підприємств. За участю фірм США створено 120 спільних підприємств, Німеччини — 40, Австрії — 22 та ряду інших країн. Найбільше їх у місті Києві (204) та Одеській області (143).

Висновки

В дані курсові роботі було розглянено і представлено багато підприємств  легкої промисловості по виробництву  хутрової продукції, підприємств швейної  промисловості і всіх видів промисловостей, що тісно повязані з хутровою та швейною промисловістью України.

В курсові роботі було розглянено сучасний стан галузі, преспективи  його розвитку, та та розміщення підприємств  швейної і хутрової промисловостей на тереторії України.

Було розглянуто принципи та методи економічного районування території  України, необхідності такого районування  та його вплив на економіку України  зокрема на такі види легкої промисловості  як хутрова та швейна.