Аналіз кредитоспроможності підприємства

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи аналізу кредитоспроможності підприємства

1. Сутність кредито та платоспроможності підприємства
2. Методики оцінки кредитоспроможності підприємства

Розділ 2. Аналіз кредитоспроможності та фінансового стану підприємства

1. Аналіз структури балансу підприємства
2. Аналіз кредитоспроможності підприємства
3. Факторний аналіз рентабельності та прибутковості підприємства

Розділ 3. Напрямки підвищення кредитоспроможності  підприємства

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

 

Зміни, що відбуваються в економіці  України, припускають істотні зміни  у взаємовідносинах між комерційними банками і суб'єктами господарювання. Висока ризикована банківської діяльності головним чином пов'язана з умовами  і результатами діяльності його клієнтів.

Аналіз  структури активів банківської  системи України свідчить про  те, що більш третини з них доводиться на кредитний портфель. Кредитні операції банку є ведучими серед інших  як по прибутковості, так і по масштабності розміщення засобів.

У нинішніх умовах господарювання, українські комерційні банки вимушені працювати в надзвичайних обставинах. Вони опинилися в центрі багатьох суперечливих, кризових і  важко прогнозованих процесів, що відбуваються в економіці, політиці і соціальній сфері.

Початковим  моментом в оцінці можливостей потенційного клієнта, охочого одержати кредит, є  визначення банком можливості позичальника повернути основну суму кредиту  в обумовлений час і сплатити відсотки за користування ним.

Один  з основних способів уникнення неповернення позики є ретельний і кваліфікований відбір потенційних позичальників. Головним засобом такого відбору  є економічний аналіз діяльності клієнта з позиції його кредитоспроможності. Під кредитоспроможністю розуміється  такий фінансовий стан підприємства – позичальника, яке дає упевненість  в ефективному використовуванні позикових засобів, здатності і  готовності позичальника повернути  кредит відповідно до умов кредитної  угоди.

Існує безліч методик оцінки якості позичальників  – методик аналізу фінансового  положення клієнта і його надійності з погляду своєчасного погашення  кредиту. Вживані в даний час  і рекомендовані способи оцінки кредитоспроможності позичальника спираються, головним чином, на аналіз його діяльності в попередньому періоді  і орієнтовані, в основному, на рішенні  розрахункових задач. При всьому значенні таких оцінок, вони не можуть вичерпно характеризувати кредитоспроможність потенційного позичальника в прогнозі.

Економічний аналіз діяльності клієнта повинен  здійснюватися банком постійно, починаючи  з першого етапу - підготовки до укладення  договору на обслуговування клієнта. Особливо глибоким повинен бути економічний  аналіз при укладенні кредитних  договорів. Це дозволить запобігти  невиправданим з погляду грошового  обігу і народного господарства кредитним вкладенням, їх структурним  зрушенням, забезпечити своєчасне  і повне повернення позик, що має  важливе значення для підвищення ефективності використовування матеріальних і грошових ресурсів.

Мета  даної курсової роботи – розкриття поняття кредитоспроможність, розгляд методик оцінки якості потенційних позичальників, вживані комерційним банками в процесі кредитного аналізу. В ході аналізу виявити переваги і недоліки, властиві оцінці якості позичальників, що проводиться по цих методиках. Також розробка пропозицій по удосконаленню процесу оцінки і відбору потенційних позичальників для підвищення ефективності кредитних операцій комерційних банків і підвищення, тим самим, якості портфеля банківських позик.

Виходячи  з мети даної роботи основними  її задачами є наступні:

• вибір найбільш оптимальної і ефективної методики оцінки кредитоспроможності позичальника;
• виробити глибокий аналіз одержаних матеріалів, а також на його основі сформулювати висновок і рекомендації по удосконаленню процесу оцінки кредитоспроможності позичальника;
• вивчення зарубіжного досвіду .

При написанні  даної курсової роботи використовувалися  законодавчі акти, звітність банку, а також нормативні документи.

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи аналізу  кредитоспроможності підприємства

 

1. Сутність кредито та платоспроможності підприємства

 

Одним з  елементів оцінки кредитоспроможності  є з’ясування персональних якостей  потенційного позичальника. Тут увага  банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна  забезпеченість, ставлення до своїх  зобов’язань перед іншими кредиторами  і в минулому.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного  й оборотного капіталу. Для цього  використовується бухгалтерська, статистична  і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок  на місці, прогнози фінансового стану  клієнта протягом усього періоду  користування позичкою.

Оскільки  банк як позичальник може мати різних клієнтів — підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і  банки — оцінка їх кредитоспроможності  здійснюється неоднаково.

Оцінка  фінансового стану позичальника — юридичної особи здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом. Серед них:

— коефіцієнт загальної ліквідності (К1);

— коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (К2);

— коефіцієнт автономності (К3);

— коефіцієнт маневреності власних коштів (К4).

Названі показники розраховуються за формулою:

К1=ЗЗ+ГК+ДЗ+КФВ/ЗК,

де ЗЗ — запаси і затрати;

ГК —  грошові кошти;

ДЗ — дебіторська заборгованість;

КФВ —  короткострокові фінансові вкладення;

ЗК —  зобов’язання короткострокові.

Теоретичне  значення К1 не менше 2 – 2,5. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов’язань підприємство повинно  мати 2 – 2,5 гривні ліквідних активів.

К2=ГК+КФВ/ЗК,

Теоретичне  значення коефіцієнта абсолютної ліквідності  не менше 0,2 – 0,25. Це означає ситуацію, при якій потенційний позичальник  повинен на кожну гривню короткострокових зобов’язань мати 20 – 25 коп. абсолютно  ліквідних активів.

К3=З/ВК,

де З  — усі зобов’язання;

ВК —  власні кошти.

Теоретичне  значення К3 — не більше 1, тобто зобов’язання потенційного позичальника не повинні  перевищувати його власні кошти.

К4=ВК-ОА/ВК,

де ОА — основні активи.

Теоретичне  значення К4 не може бути меншим 0,5, тобто  величина оборотних активів (ВК —  ОА) позичальника не може бути меншою половини всіх власних коштів.

Крім  наведених коефіцієнтів ліквідності, можуть застосовуватися й інші, які  можна об’єднати в певні групи  показників:

• погашення боргу;
• ділової активності;

— рентабельності;

— використання основного капіталу.

У групу  показників погашення боргу входять  коефіцієнти:

— грошового  потоку (К5);

- процентних  виплат (К6).

 

К5=По+А-Д/З,

де По — прибуток після сплати податків;

А — амортизація;

Д — дивіденди;

З — зобов’язання, строком виконання до одного року.

Коефіцієнт  грошового потоку показує, яка частина  грошових надходжень клієнта спрямовується  на покриття основного боргу і  процентів за позичками, строком  повернення до одного року. Чим нижчий коефіцієнт грошового потоку, тим  менший резерв міцності для погашення  боргів. При значенні коефіцієнта, що дорівнює 1, забезпечується фінансова  стабільність клієнта.

К6=П1+ПП/ПП,

де П1 — прибуток до сплати податків;

ПП —  процентні платежі.

Коефіцієнт  процентних виплат дає змогу оцінити, у скільки разів прибуток клієнта  перевищує процентні платежі  за позичками. Він не може бути меншим за 1, інакше здатність клієнта повернути  позичку опиниться під загрозою.

Показники ділової активності складаються  з трьох коефіцієнтів оборотності:

• дебіторської заборгованості (К7);
• запасів і витрат (К8);
• кредиторської заборгованості (К9).

К7=Дср*365/СПК,

де Дср — середня сума дебіторських рахунків;

СПК —  сума продажів у кредит.

Абсолютне значення цього показника важливе  тільки для порівняння з аналогічним  показником інших підприємств-родичів  або показників попередніх періодів даного підприємства. Він дає можливість оцінити швидкість оплати рахунків позичальника. Збільшення значення показника  оборотності дебіторської заборгованості вказує на уповільнення швидкості платежів на користь позичальника, а зменшення — на прискорення такої швидкості.

К8=ЗЗ*365/СТ,

де ЗЗ — запаси і затрати;

СТ —  собівартість проданих товарів і  послуг.

Як і  попередній показник, він використовується тільки для порівняння. Висока оборотність  свідчить про ефективне використання ресурсів, але вона може бути передвісником  виснаження запасів і незадоволеного попиту споживачів.

        К9=Ро*365/Сп,

де Ро — рахунки до оплати;

Сп — сума покупок.

І цей  показник використовується для порівняння. Він дає змогу оцінити швидкість  оплати клієнтом рахунків постачальників. Підвищення коефіцієнта оборотності  кредиторської заборгованості може вказувати на проблеми з притоком готівки, а зниження — на дострокову сплату рахунків.

Показники рентабельності включають:

— рентабельність підприємства (Р1);

— рентабельність реалізованої продукції (Р2);

— рентабельність акціонерного капіталу (Р3);

— рентабельність активів (Р4);

— рентабельність витрат (Р5).

Р1=ЧП/СОБк+СОНк*100%,

де ЧП — чистий прибуток;

СОБк — середній залишок оборотного капіталу;

СОНк — середній залишок основного капіталу.

Р2=ЧП/В*100%,

де В  — виторг від реалізації продукції.

Р3=ЧП/Ак*100%,

де Ак — акціонерний капітал.

Р4=ЧП/А*100%,

         де А — активи.

Р5=ЧП/З*100%,

де З  — затрати.

Наведені  показники рентабельності не мають  певних стандартів. Їх використовують у динаміці і для порівняння з  аналогічними показниками інших  підприємств даної галузі господарювання.

Оцінка  фінансового стану позичальника — комерційного банку здійснюється на підставі:

— дотримання ним обов’язкових економічних нормативів та показників діяльності, передбачених нормативними актами Національного  банку України;

— аналізу  прибутків та збитків;

— аналізу  якості активів та пасивів;

— створення  резервів для покриття можливих втрат  від активних операцій;

— виконання  зобов’язань комерційним банком у минулому;

— якості банківського менеджменту.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи мають бути враховані:

— соціальна  стабільність клієнта, тобто наявність  власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

— сімейний стан клієнта;

— вік  та здоров’я клієнта;

— доходи і витрати клієнта;

— інтенсивність  користування банківськими позичками  у минулому та своєчасність їх погашення  і процентів за ними, а також  користування іншими банківськими послугами;

— зв’язки  клієнта у діловому світі тощо.

Головним  джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.

Банк-кредитор має право вимагати у клієнта  список банків і фінансових установ, з якими він має і мав  відносини в минулому. Він повинен  з’ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.