Інвестиційна діяльність підприємства і заходи щодо її удосконалення (на прикладі ТОВ з обмеженою відповідальністю «ВіК LTD

      У 2007 році ступінь спрацювання основних засобів у цілому в економіці  України досяг 49%, а у 2008 р. впритул  наблизився до критичного показника 50%. Більше, ніж у цілому в економіці, спрацювання спостерігається в таких видах економічної діяльності, як обробна промисловість, освіта, транспорт і зв’язок, тобто в галузях інвестиційного спрямування.

      Запровадження в Україні системи прискореної  амортизації поки що не дало очікуваних результатів. Основні засоби у виробництві споживаються швидше, ніж відшкодовуються, зростання їх залишкової вартості, яка виступає базою для нарахування амортизації, відбуваються уповільнено, рівень зносу основних засобів підвищується. Так, у 2007 році початкова вартість сановних засобів зросла порівняно з 2000 роком на 18,5%, залишкова вартість – зменшилася на 5,8%, тобто амортизація нараховувалася більш високими темпами, ніж відбувався приріст основних засобів.Нарахована амортизація нараховується більш високими темпами, ніж відбувапвся приріст основних засобів. Нарахована амортизація не повністю використовується на відновлення основних засобів. За той самий період початкова вартість у промисловості зросла еа 23%, а залишкова – зменшилася на 20,2%, що свідчить про уповільнені темпи нарахування амортизації у промисловості порівняно з національним господарством. За підрахунками питома вага амортизації з-поміж джерел інвестиційних ресурсів скоротилася до 18,5%. До речі, у країнах з розвинутою економікою амортизаційні кошти становлять понад 70% усіх інвестиційних ресурсів підприємств і дві третини їх вкладаються в інноваційні проекти.

      Аналіз  оновлення основних засобів у  тих галузях промисловості України, як прийнято вважати провідниками інноваційного  розвитку, показує, що останній часто-густо здійснюється на застарілій тхніці. Українські вчені неодноразово висловлювали думку, що сповільнене відтворення технічної бази інноваційних підприємств загрожує системним відривом національної економіки від країн-лідерів внаслідок неумісності технологій і низької сприятливості до інновацій. Одна з причин такого становища – послаблення ролі амортизації як фінансового ресурсу для оновлення основних засобів.

      Прискорена  амортизація виявилася економічно вигідною тільки для високо рентабельних підприємств. Її перевагами скористалися державні підприємства, які підлягали приватизації. Збільшення нарахованої амортизації водночас із неповним завантаженням виробничих потужностей у перші роки впровадження цієї системи було одним із факторів, що підвищували собівартість продукції, погіршували фінансовий стан підприємств і, як наслідок, призводили до зниження їх оціночної вартості. До того ж відсутність контролю за використанням амортизаційного фонду з боку держави дозволила підприємствам, що перебували в передприватизаційному періоді, виводити ці кошти з обороту і використовувати їх для оплати придбаного в ході приватизації майна.

      Автори  наукових досліджень розглядають процес амортизації переважно в теоретичному аспекті. Пропозиції щодо вирішення  науково-практичних проблем формування державної амортизаційної політики публікуються досить рідко. З-поміж них слід згадати праці українських вчених О. Болховитиної, П. Орлова і С. Орлова, А. Савченка, Ю. Стадницького, Є. Хмелевського, А. Фукса, здебільшого присвячені впливу прискореної амортизації на прибуток і доходи буджету, вдосконаленню чинної методики нарахування амортизації, наслідками державної амортизаційної політики тощо. Висвітлюючи роль амортизаційних фондів у фінансуванні інвестиційної діяльності, автори віддають перевагу фрагментарному аналізу та видбірковому підходу до окремих аспектів. Практично відсутні праці, де амортизаційна політика досліджувалася би як інструмент реалізації інноваційної моделі розвитку економіки. Не дістала належного відбиття у теоретичних рекомендаціях об’єктивна специфіка функціонування та оновлення основних засобів у різних галузях національної економіки.

      Отже, просте підвищення амортизаційних норм не викличе вагомого поліпшення відтворення  основних фондів. Сьогодні амортизаційні  відрахування, використувані для фінансування закупівлі, створення й ремонту основних фондів, не досягли рівня 1990 р. Однак ефекти від разового збільшення норм амортизаційних відрахувань уже вичерпано у попередні роки. Отже, з метою збільшення амортизаційних коштів підприємств необхідно підвищувати не тільки ставки, але й вартість її об’єктів, тобто стимулювати прискорене введення основних фондів як результат інвестування за рахунок різних джерел фінансування.

      За  прогнозами наукокців, у найближчому  майбутньому на технологічний розвиток промисловості України більшою мірою впливатиме кон’юнктура зовнішнього ринку. Як і сьогодні, нововведення впроваджуватимуться, насамперед, у галузях з експортною орієнтацією (хім. промисловість, машинобудування). Можливі позитивні інноваційного зрушення у галузях, орієнтованих одночасно на внутрішній і зовнішній ринки (у харчовій та легкій промисловості) та транспорті.

      Підсумовуючи  викладене, модна зробити висновок про те, що нині в економіці України  відсутні передумови для створення ефективного механізму інвестиційного забезпечення оновлення основних фондів на інноваційній основі. У найближчі роки зовнішні (залучені) джерела інвестицій (кредити, позики, кошти іноземних інвесторів тощо) залишатимуться неефективними для фінансування проектів техніко-технологічної модернізації більшості підприємств. Тому головний акцент державної інвестиційної політики має бути зроблений на вдосконаленні механізму самофінансування проектів оновлення основних фондів. Державна амортизаційна політика має бути ліберальнішою. Водночас необхідно посилити роль прибутку як джерела фінансування інвестицій у відтворення основних фондів.

      Подальші  розвідки мають бути спрямовані на дослідження проблем оптимізації  відтворювальних пропорцій і  забезпечення інвестиційного клімату, який би сприяв розширенню обсягів капвталовкладень в оновлення основних фондів. 

      3.2. Оцінка ефективності  інвестування, використовуючи  точку беззбитковості, на підприємстві  “ВіК LTD”.

      “Основна мета стратегії макроекономічної політики – забезпечення умов стійкого довготривалого зростання, яке сприяло б структурно-інноваційній та соціальній переорієнтації економіки, формування сприятливого інвестиційного середовища” зазначає Президент України у своєму посланні до Верховної Ради України “Європейський вибір. Конціпиуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”. Виходячи з цього, основою економічної та соціальної стратегії країни є сьогодні дерержавна інвестиційна політика, завданням якої є розвиток інвестиційної діяльності, спрямований на створення привабливого інвестиційного середовища та суттєвого нарощення обсягів інвестицій.

      Розрахунки  фахівців показують, що для надійного  інвестиційного забезпечення промислового розвитку щорічні темпи зростання  інвестицій мають підтримуватись на рівні 10-12 %. Це дозволить збільшити річні обсяги інвестицій до 2012 р. і 2017 р., відповідно, у 2 і 3 рази. Основним джерелом залишатимуться власні кошти підприємств і організацій, але їх частка, за оцінкою, зменшиться до 46% у 2012 р. і 37% у 2017 р. (2005 р. - 14,8%). Позитивну тенденцію до збільшення, але у значно менших розмірах, матимуть кошти державного і місцевого бюджетів, особливо на фінансування НДДКР у високотехнологічній, наукомісткій, інформаційній сферах та ОПК. Але, необхідно брати до уваги галузь, яка потребує інвестицій, забезпеченість власними коштами підприємства та період його розвитку, враховуючи його місце серед фірм-конкурентів.

      Низька  конкурентноздатність підприємств  тарної та пакувальної галузі і невисокі темпи розвитку підприємств цієї галузі за останні роки є найважливішими передумовами вдосконалення управління інвестиційною діяльністю на підприємствах України. В даний час ситуація у тарній галузі України склалася таким чином, що без крупних фінансових вливань її розвиток відбувається більш ніж проблематично. Також, останнім часом розвиток даної промисловості в Україні характеризується різким зниженням технологічного рівня виробництва, спрацюванням знарядь праці, скороченням обсягів і асортименту продукції, погіршенням її якості, затуханням інвестиційного та інноваційного процесів, витісненням вітчизняних пакувальних засобів з внутрішнього й зовнішнього ринків, зменшенням обсягів надходження до бюджету та валютних надходжень у країну від експортних операцій галузі тощо.

      Розрахунки  показують, для створення сучасної високо-розвиненої індустрії обробної та тарної в країні необхідно 10-15 мільярдів гривень капіталовкладень. Фінансування може здійснюватись за рахунок іноземних та внутрішніх інвесторів, амортизаційних відрахувань на відтворення виробничого потенціалу, банківських і податкових кредитів та інших джерел. Капітальні вкладення треба спрямовувати передусім у стратегічні галузі.

      Аналіз  вітчизняного і зарубіжного досвіду  управління інвестиційним процесом дозволяє зробити висновок про те, що багато аспектів інвестиційної діяльності і оцінки її ефективності досить повно відображені в роботах вітчизняних і зарубіжних учених. Її гносеологічними джерелами є положення економічної теорії, що розглядають взаємозв'язки ресурсних і результативних параметрів економічного розвитку: теорії накопичення, теорії відтворення, теорії економічної динаміки, теорії економічного зростання. Найбільш повно питання управління інвестиційним процесом розкриті в роботах зарубіжних та вітчизняних авторів Бланка І., Беляєва І., Е.Домара, Долгова З., Железова В., Ільіна М., Воропаєва В., Дж.М.Кейнса, Коссова  В.,  Кондратьєва Н., Лапуста М., В.Леонтьева, Лівшица В., А.Маршалла, Смирнова А., П.Солоу, Тєлєгіна Е., Шеремета В., Фамінського І., Р.Харрода, Чибрікова Р., Й.Шумпетера, Щербапіна Ю. і ін. У більшості робіт основний акцент при розгляді інвестиційних процесів робиться на специфіку їх протікання на макрорівні. Тим часом вирішення проблем мікрорівня, пов'язаних безпосередньо з інвестиційним процесом на підприємствах, залишаються малодослідженими.

      Недостатня  теоретична опрацьованість цих проблем  не дозволяє підприємствам ефективно  вирішувати цілий ряд управлінських  завдань. Тому проблеми зростання ефективності управління інвестиційним процесом необхідно розглядати і вирішувати в тісному взаємозв'язку між макро- і мікрорівнями, що вимагає створення ефективних механізмів управління інвестиційною діяльністю на тарних підприємствах. Це ще раз підкреслює той факт, що при розгляданні та опрацюванні стратегії покращення інвестиційної політики потрібно враховувати всі унікальні можливості організації та підприємства, його виробничі потужності та масштабність виробничих цілей, та власний капітал. Розглядаючи ТОВ “ВіК LTD”, по зробленим розрахункам фінансово-економічних показників можна зробити загальні виновки. По-перше, показники ділової активності відповідають вимогам, ці показники стосуються підвищення зростання продуктивності праці та ефективності роботи підприємства. Певне відношення до розробки ефективної стратегії інветування мають коефіцієнт кредиторської заборгованості та коефіцієнт обіговості активів. Згідно з порівнянням 2007 та 2008 років дані коефіцієнти відбивають досить позитивну тенденцію. Не менш важливі показники – це показники ліквідності. На жаль, згідно з проведеним аналізом цих коефіцієнтів, досліджуване підприємство не має своїх платіжних можливостей, щодо сплати боргових зобов’язань. Ще один немаловажний фактор – це показник фінансової стійкості. На даному етапі ТОВ “ВіК LTD” майже не має забезпеченості власними коштами, це досить значну роль відіграє у аналізі та розробці належного інвестиційного клімату на виробництві, на жаль, негативну. Необхідним фактором також є показники рентабельності, вони також не відповідають вимогам зростання ефективної роботи товариства. Але, розрахувавши показник рентабельності інвестицій, ми бачимо, що запропонований інвестиційний проект є доцільним, згідно розрахунку. Тому наявність основних засобів, що не відповідають технологічним нормам та давно потребують ремонту та ліквідації, підштовхує підприємців вводити в дію інвестиційний проект.

      Для забезпечення підвищення ефективності управління інвестиційною діяльністю нашого підприємства, на мій погляд, необхідно сконцентрувати увагу на маркетинговій технології управління інвестиційною діяльністю, активізуючою внутрішні резерви підприємства і сприяючою ефективному залученню зовнішніх. Також для виправлення ситуації, що склалася, необхідно вдосконалювати організаційно-економічний механізм взаємодії ринкових і адміністративних інститутів у напрямі формування заінтересованої поведінки вітчизняних підприємців щодо власного інвестування у виробничі потужності. Наше підприємство потребує вкрай делікатних механізмів і методів підтримки активної заміни застарілого устаткування на діючих цехах і запровадження нової лінії по виготовленні поліетиленової плівки.

      У другому розділі курсового проекту  ми розрахували усі можливі показники, які підтвердили доцільність введення в дію нового інвестиційного проекту. Ефект, у свою чергу, може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативними, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін неміє.Згідно з фінансово-економічними показниками інвестування у розробку нової виробничої лінії та ремонтних робіт устаткування є економічно вигідним, але у складному інвестиційному процесі існують також і інвестиційні ризики. Цей фактор повинен обов’язково братися до уваги при розпочатку залучення інвестицій та направленні їх у потрібне русло, у даному випадку це покращення устаткування та обладнення.

      Є кілька класів показників, що характеризують ступінь ризику інвестиційного проекту. Одним з них є визначення точки беззбитковості підприємства.

      Розглянемо  метод розрахунку крапки беззбитковості. Зміст цього методу, як випливає з назви, полягає у визначенні мінімально припустимого (критичного) рівня виробництва і продажів, при якому проект залишається беззбитковим, тобто, не приносить ні прибутку, ні збитків. Відповідно, чим нижче буде цей рівень, тим більше імовірно, що даний проект буде життєздатний в умовах непередбаченого скорочення ринків збуту. Таким чином, крапка беззбитковості може використовуватися як оцінку маркетингового ризику інвестиційного проекту. Умова для розрахунку крапки беззбитковості може бути сформульована в такий спосіб: який повинний бути обсяг виробництва (за умови реалізації всього обсягу виробленої продукції), при якому одержуваний маржинальний прибуток (різниця між виручкою від реалізації і перемінними виробничими витратами) покриває постійні витрати проекту.