Шляхи підвищення прибутку і рентабельності підприємства (Райффайзен Банк Аваль)

Техніко-технологічна база включає такі сторони виробництва, як технологічну та технічну.

Технологічна  складова характеризує технологічні процеси і містить:

* операції  з видобутку, обробки, переміщення,  складання, контроль та інших  складових частин виробничого  процесу;

* сукупність  способів прийомів переробки  ресурсів та одержання готової  продукції;

* комплекс  технологічної документації загального  і спеціального призначення.

Технічна  складова містить:

* енергетичну  базу ;

* виробничі  машини й устаткування та транспортні  засоби; 

* технічну  базу інформаційних процесів; 

   Процес  економічного управління  технічним розвитком  підприємством включає  такі  основні етапи:

• встановлення цілей – визначення та ранжування пріоритетів;
• підготовчий – аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;
• прогнозування ( планування ) робіт – узгодження вибраних і прийнятих рішень, їх інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;
• супроводження організації програм – контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програм.

До основних показників також належить інформація

Забезпечення  підприємства ресурсами (тобто інформацією): Будь-яка банківська установа, якою би воно не була за профілем діяльності і розмірами, зайнята збором, зберіганням, аналізом і використовуванням інформації. Інформаційне забезпечення служить важливою умовою існування банку в ринкових відносинах.

     Від повноти і достовірності інформації залежить правильна орієнтація банку  у відносинах з своїми партнерами і клієнтами,

вибір напрямів використовування фінансово-кредитних  ресурсів. І навпроти, брак інформації її невірогідність і запізнювання ведуть до помилкових дій, збитку і навіть фінансового краху. Практика дає немало тому прикладів.

Тому  організація роботи будь-якого банку  включає як важливий елемент наладку  його інформаційного забезпечення. Справа ця

вельми  складна, оскільки йдеться не про  механічне накопичення масивів  інформації і їх довільне використовування а про строгі правила і розпорядки роботи з інформацією. Їх призначення  двояко - охопити всі сторони роботи банку як цілісної структури і одночасно забезпечити кожне робоче місце службовця необхідної йому інформацією. Спроби збирати поспішно яку-небудь інформацію успіху не приносять.

Банкірам  слід перш за все керуватися основними  правилами інформаційної діяльності, корисними для кожного банку.

Ось основний їх перелік.

- Інформація, збирана і використовується в  банку, повинна відповідати його  статуту і тим задачам, які  покликаний виконувати даний  банк. Іншими словами, не хаотичний  а строго змістовний відбір  інформації сприяє ефективній його діяльності.

-  Повнота  інформації означає збір, аналіз  і систематизацію по різних  напрямах: про клієнтів банку  - фізичних і юридичних 

особах, про партнерів - про органи і організації, з якими банк співробітничає про  величину і динаміку різних внесків і депозитів, статутний капітал і резервні фундації, про динаміку інвестицій на ринках капіталів, товарів і послуг, про попит на продукцію і послуги в галузі, регіоні і країні і т.д. Реєстр видів інформації може мінятися залежно від профілю діяльності банку і ситуації, в якій він знаходиться.

-  Банківська  інформація повинна бути достовірною,  правильно тій, що відображає  факти, події і процеси у  фінансовій сфері, 

а головне - своєчасної.

-  Інформацію  в банку слід збирати, аналізувати  і накопичувати на магнітних і паперових носіях, а також у вигляді документів

або матеріалів іншого роду.

-  Банківська  інформація повинна бути строго  конфіденційний, тобто мати обмежений  і захищений доступ. Це правило  торкається, як всіх службовців  банку, так і всіх партнерів і клієнтів банку( Райффайзен банк Аваль).

Такі  загальні правила роботи з банківською  інформацією, які належить знати  і дотримувати кожному службовцю  банку.

Звичайно, названі правила можна порахувати простими і умовними, і вони можуть легко розчинитися в поточній діяльності. Їх реалізації багато в чому сприяє введення строгих розпорядків роботи з інформацією. Причому це не сума окремих процедурних документів, а система процедур роботи з інформацією різних видів, зв'язаних між собою.

     Виходячи  з наявного досвіду, в банківських  організаціях можна рекомендувати  наступні способи документування і  використовування інформації.

1. Формування  і підтримка в робочому стані  банку даних, в якому закодовані  всі види і масиви необхідної  інформації. Спеціальне положення, затверджуване керівництвом банку, повинне визначити графік і порядок представлення даних їх обробки і зберігання. Особливо слід врегулювати режим використовування інформації по коло, її видів і об'єму осіб.

2. Створення  схеми руху документів в банці, яка повинна містити:

документи, що поступають від державних і  муніципальних органів;

- документи  (листи, телеграми, факси і т.п.) від партнерів і клієнтів;

- інструкції, загальні і специфічні вимоги, що відносяться, до функціональної  діяльності співробітників банку Аваль;

- внутрішні  документи - накази, розпорядження,  поточні доручення усередині  банку, що поступають від керівників  різних рівнів в структурні  підрозділи і до конкретних  виконавців.

3. В  положеннях про структурні підрозділи  банку доцільно точно визначити, інформацію якого вигляду і зміст вони одержують

(від  яких служб), готують і передають  (за якими адресами і в які  терміни).

Так же істотно в посадових інструкціях  працівників точно виділяти роздягнув  про їх роботу з інформацією - види інформації, операції, терміни, адресати, відповідальність. При вступі до посади, періодичних перевірках і атестаціях служать "інформаційний елемент" діяльності підлягає ретельній оцінці.

До внутрішніх документів в банку відносяться: інформаційні листи, службові записки, розпорядження, накази і т.п.

Одним з видів внутрішньої документальної інформації є листи. Звичайно вони використовуються для передачі інформації зверху вниз, наприклад повідомлення співробітника  про зміну умов його оплати або  інформаційний лист про необхідність виконання тих або інших робіт. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Теоретичні та  методологічні питання  аналізу прибутку  та рентабельності

     Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи надлишок надходжень над витратами ресурсів, прибуток є метою підприємницької діяльності  та основним її економічним показником. При цьому зарплата розглядається як витрати на ресурсну складову підприємницької діяльності – персонал.

Прибуток  є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного устаткування його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або при наймі стабілізувати її на певному рівні.

     Загальна  величина прибутку підприємства  ( валовий прибуток ) має ті ж джерела, що і дохід, тобто вона включає прибуток від: реалізації продукції ( робіт, послуг ), матеріальних цінностей.

     Прибуток  від реалізації продукції  є основною складовою загального прибутку. Він обчислюється як різниця між обсягом реалізованої продукції ( без врахування податку на додану вартість і акцизного збору ) та її повною собівартістю.

Цей метод прямого обчислення прибутку від реалізації продукції, який є основним. Існує ще так званий аналітичний метод, згідно з яким прогнозний прибуток обчислюється коригуванням його базової величини з урахуванням впливу обсягу продукції, її собівартості та цін. Але цей метод, орієнтований на велику частину порівняльної продукції в загальному її обсязі, не знайшов широкого застосування в умовах динамічного виробництва ринкової економіки.

Прибуток  від реалізації матеріальних цінностей, майна і позареалізаційних операцій обчислюється аналогічно доходу, тільки з виручки вираховується всі витрати, а не тільки матеріальні.

Із загального (валового) прибутку сплачується податок. Величина, що залишається, називається  чистим прибутком. З неї виплачують борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини. Перша – прибуток, який розподіляється між власниками майна ( капіталу ) підприємства ( акціонерами ), спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби ( внески у благодійні фонди, допомога різним організаціям, особам тощо). До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві (нерозподілений прибуток ), і використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду.

Поширені  такі різновиди прибутку: валовий прибуток – різниця між виручкою і прямими витратами; прибуток від операцій – валовий прибуток за вирахуванням адміністративно-господарських витрат, які приблизно відповідають нашим загальногосподарським витратам; прибуток до виплати податку – прибуток від операцій за мінусом процентів за кредит; чистий прибуток – попередня величина прибутку за вирахування податку.

Прибуток  показує абсолютний ефект діяльності без урахування використаних при  цьому ресурсів, тому він доповнюється показником рентабельності.

     Рентабельність  - це відносний показник ефективності роботи підприємства.  У загальному він обчислюється як відношення прибутку до витрат. Рентабельність має ряд застосованих ресурсів   (капіталу) і рентабельності продукції ( витрат на її виробництво ).

     Рентабельність  застосованих (інвестованих) ресурсів залежна від охоплення останніх, може обчислюватися як сукупність активів виробничих фондів,  власного (акціонерного ) капіталу.

  Рентабельність виробничих фондів ( Рв ) - традиційний показник на наших підприємствах, який називають на практиці рентабельність виробництва, обчислюється за формулою: 

Рв=П/Ко*100,

де П  – загальний ( валовий) прибуток підприємства за рік.

Ко –  середня величина основних виробничих фондів і оборотних коштів підприємства за рік.

     Треба мати на увазі, що така методика обчислення рентабельності виробництва є дещо неконкретною. Вона завищує цей показник, оскільки загальний прибуток містить надходження не тільки від виробництва, але й від інших форм діяльності. Це треба враховувати при аналізі ефективності виробництва.

     Рентабельність  сукупних активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна.  

Ра = П / Кв * 100,

де Кв – середня сума активів балансу  підприємства, г. о.

     Рентабельність  валового ( акціонерного) капіталу ( Рв  )

Показує ефективність, створених за рахунок  власних коштів. 

Рв = Пч / Кв * 100,

де  Пч – чистий прибуток за вирахуванням сплати процентів за кредит.