Соціально-педагогічні проблеми в молодих сім’ях та шляхи їх подолання

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 26 Марта 2012 в 11:12, курсовая работа

Краткое описание

Проблема подружніх конфліктів у молодій сім’ї є на сьогодні дуже актуальною, адже дослідження багатьох вчених, в цій галузі, дозволяють стверджувати про наявність кризи, в якій опинилась сьогодні українська сім’я як елемент соціальної системи суспільства. Ознаками такої кризи є: високий рівень незадоволеності подружнім життям, дисфункційний розвиток взаємин у шлюбі, конфліктність, стійка орієнтація подружжя на розлучення та малодітну сім’ю, нездатність досягти злагоди, зростання кількості розлучень тощо. Під цим кутом зору стає зрозумілим, що сім’я, особливо на початковій стадії її розвитку, потребує психологічної підтримки та допомоги. Мета – теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити ефективність соціально-педагогічних умов подолання конфліктів у молодій сім’ї.

Содержание работы

Вступ…………………………………………………………………………...

3
Розділ 1. Подружні проблеми як предмет психологічного дослідження….

5



1.1 Особливості подружніх взаємин на початковій стадії життєвого циклу молодої сім’ї…………………………………….


5


1.2 Подружні проблеми у молодій сім’ї……………………………

16
Розділ 2.Особливості психодіагностичної і психокорекційної роботи з




подружніми проблемами у молодих сім’ях……………………….

25



2.1 Психодіагностика у сімейному консультуванні як методична основа дослідження…………………………………………………..


25


2.2 Основні напрямки консультативної допомоги сім’ї………….

35
Висновки……………………………………………………………………….

48
Література …………………………………………………………………..…

51

Содержимое работы - 1 файл

Готова.doc

— 449.50 Кб (Скачать файл)

2. Стадія інвентаризації допомагає подружжю побачити, де беруть початок їхні життєві установки. Партнери визначають, яких способів, правил взаємодії у конфлікті вони дотримуються, бачать відносність власних оцінок.

3. На стадії ситуативного підбадьорювання відбувається з’ясування того, що об’єднує учасників конфлікту, які наявні у подружжя позитивні якості могли б створити можливість для менш конфліктних взаємин. Цей етап сприяє відновленню конструктивних стосунків у парі.

4. Стадія розширення цілей допомагає подружжю усвідомити, що у них є інші можливості взаємодії, крім конфліктних галузей [14, c. 28].

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що у психології під конфліктом розуміється зіткнення протилежно спрямованих інтересів, цілей, позицій, думок, поглядів суб’єктів взаємодії чи опонентів. Сутністю подружнього конфлікту є зіткнення суперечливих позицій членів сім’ї. Аналіз літератури засвідчує, що існують різні підходи до визначення причин подружніх конфліктів. Гострота конфліктів, їх частота, сила емоційних вибухів, контроль за власною поведінкою, тактика і стратегія поведінки партнерів у різних конфліктних ситуаціях залежить також від індивідуальних особистісних особливостей, темпераменту і характеру подружжя.

Основою сімейних конфліктів, на думку фахівців, є розходження між уявленнями партнерів стосовно потреб одне одного, між уявленнями і очікуваннями одного стосовно іншого.Дослідження внутрісімейних стосунків показують, що можна виділити низку особливостей, які впливають на спілкування подружжя. Сімейні взаємини тим кращі, чим більше саморозкриття подружжя у спілкуванні, за наявності великої кількості спільних очікувань і установок, глибокого взаєморозуміння, високого рівня невербальної комунікації, постійного підтвердження своєї подібності у сприйнятті подружніх ролей та ін. Відсутність подібної налагодженої системи міжособистісного спілкування у сім’ї призводить до сімейних конфліктів.

Розділ 2.Особливості психодіагностичної і психокорекційної роботи з подружніми проблемами у молодих сім’ях.

2.1 Психодіагностика у сімейному консультуванні як методична основа дослідження.

Одна із гострих проблем сімейного консультування – отримання повної, об'єктивної, достатньої інформації про ситуацію у сім'ї клієнта. Від цієї інформації залежить точність постановки діагнозу, вибір методів і напрямку корекційної роботи і ефективність допомоги. А.Н. Волкова, Т.М. Трапезнікова вважають, що збір інформації передбачає наявність у консультанта певної моделі сім'ї і шлюбу, можливих джерел їх дестабілізації. Однак теорія сім'ї і шлюбу є ще далекою до завершеності. Це породжує значні розходження у методах і характері інформації, яка збирається, її інтерпретації і використанні [8, с. 110].

Психологічна діагностика – це наука і практика постановки психологічного діагнозу, тобто виявлення наявності і ступеня вираження у людини певних психологічних якостей [5, c. 427].

Психодіагностика у сімейному консультуванні існує у двох основних формах:

1. Психодіагностика, яка дозволяє здійснити аналіз взаємин у сім’ї і реалізовується за допомогою бесіди, питальників, проективних методів.

2. Психодіагностика, яка реалізовується під час корекційного впливу, тобто у процесі консультування, психотерапії, психокорекції. Реакція клієнта на психолога чи на інших клієнтів, поведінка в процесі психотерапії – все це стає важливим психодіагностичним матеріалом, на основі якого визначається тактика консультування [28, c. 38].

Аналіз літератури з даної проблематики дає підстави стверджувати, що різні теоретичні підходи до психотерапії та консультування сім’ї в основному однаково оцінюють крайні варіанти сімейних взаємин, але акцентують увагу на різних особливостях життєдіяльності сім’ї і помітно розходяться у розумінні завдань та способів психодіагностики сім’ї. Такий стан психодіагностики сім’ї не задовольняє практику консультування сім’ї, ускладнює об’єктивну оцінку його результативності, а також перешкоджає удосконаленню і розвитку теорії. Тому фахівці роблять спроби побудувати діагностичні схеми, які б поєднували методики діагностики, що спираються на принципи різних теоретичних підходів [29, c. 231].

Навайтіс Г. зазначає, що спроби еклектично поєднати елементи психодіагностики сім’ї навряд чи можуть достатньо відповідати задачі її пізнання, так як невирішеним залишається питання про більш загальні парадигми діагностики, про теоретичні і методологічні передумови, на які має спиратися дослідження. Автор виділяє такі парадигми психодіагностики сім’ї.

1. Теоретико-практичні парадигми. У літературі, присвяченій сімейній психотерапії, виділяються моделі сім’ї, які є узагальненням досвіду консультування. Зазвичай, таким способом описуються моделі сім’ї, в яких фіксується лише якийсь один аспект сімейних стосунків, а більшість сімей відноситься до середнього типу.

2. Парадигми послідовності-повторюваності. Оцінювання сімейних взаємин відбувається шляхом встановлення взаємозв’язків у середині сім’ї, у тому числі і причинної зумовленості.

3. Структурно-процесуальні парадигми. Дослідження структури сім’ї здійснюється для того, щоб віднести її до певної моделі сімейних взаємин.

4. Сімейно-індивідуальні парадигми. Моделі сімейної психодіагностики можуть з’ясовувати зв’язки, стосунки між членами сім’ї чи умови їх перебування у сім’ї, вплив сім’ї на особистісний розвиток.

5. Парадигми минулого – теперішнього – майбутнього. Кожна сім’я має свої етапи розвитку і об’єднання її членів. Тому у психодіагностиці сімейних взаємин часові парадигми набувають особливого значення.

6. Конкретно-метафоричні парадигми. Факти сімейного життя, зазвичай, оцінюються вербально. Особливості отриманої від сім’ї інформації впливають на логіку виділення сімейних моделей. Метафорична оцінка сім’ї дозволяє розкритися почуттям, які слабо усвідомлюються.

7. Якісно-кількісні парадигми. При описі соціальних об’єктів нерідко виникає дихотомія якісних і кількісних оцінок, тобто у конкретних дослідженнях сім’ї можна побачити переважання однієї чи іншої парадигми.

8. Зовнішньо-внутрішні парадигми. Обговорюючи питання пізнання сім’ї, дослідники мають на увазі внутрішні критерії, які відображають установки і самопочуття її членів, а також зовнішні оцінки, які відображають висновки сімейного психотерапевта.

9. Суб’єктивно-об’єктивні парадигми. Основним способом отримання суб’єктивних даних про сім’ю є самоспостереження членів сім’ї. Об’єктивні дані – це однозначні факти сімейного життя, хронології її розвитку, фіксовані результати спостереження за сімейними взаєминами [29, c. 236].

Важливо наголосити, що більшість сімейних консультантів оцінюють функціонування сім’ї, не використовуючи стандартну форму і тестування, а лише базуючись на даних клінічного інтерв’ю. У першому інтерв’ю терапевт виявляє моделі взаємодій всередині сім’ї [18, c. 180].

На думку Смєхова В.А., психологічне значення способів спілкування у конфліктних ситуаціях повноцінно розкривається лише у межах клінічного аналізу сімейних взаємин і глибинних психологічних особливостей учасників суперечок. Наявність у конфліктному спілкуванні та його причинах неусвідомлюваних компонентів значно ускладнює становище партнерів і роботу психолога-консультанта. Для досягнення корекційного ефекту психолог має володіти не лише спеціальними способами розуміння, але й особливими прийомами донесення до клієнтів психологічної суті конфлікту, шляхів виходу з нього [13, c. 83].

Особливу увагу дослідники звертають на те, що психодіагностику у сімейному консультуванні здійснювати нелегко через низку причин. До них, насамперед, відносять наступні:

1. Відсутність єдиного підходу до діагностики сімейних стосунків. Кожна теоретична модель консультування пропонує своє розуміння діагностики і власні техніки діагностування.

2. Досвід психолога і клієнтів, їх цінності, розуміння смислу сімейного життя великою мірою визначають оцінку сімейних взаємин. Професійний психолог повинен усвідомлювати ці обставини і критично розглядати свої висновки.

3. Діагностиці сімейних взаємин заважають різні пояснення їх динаміки партнерами.

На думку вчених, супротив сім’ї дійсному пізнанню взаємин у ній може бути обумовлений також змінами психологічного клімату сім’ї: у кожній сім’ї можливі періоди більшої емоційної близькості і деякого віддалення, які змінюють один одного. У психологічну консультацію конфліктні сім’ї найчастіше звертаються у період умовної стабільності. Внаслідок цього, точно діагностувати емоційний фон сімейних взаємин, зазвичай, вдається після тривалого спостереження. Згадані обставини дозволяють стверджувати, що діагностика сімейних взаємин продовжується стільки, скільки триває консультування сім’ї [18, c. 89–90].

Ще одну цікаву точку зору на діагностичні проблеми отримання інформації про сім'ю знаходимо у Ейдеміллера Е.Г., Юстіцкіса В., які виділяють наступні проблеми:

а) проблема інтимності: у відповідності з моральними і естетичними нормами деякі галузі життя сім'ї приховані пеленою інтимності і тому важкодоступні для чужих людей;

б) проблема повноти інформації: багато подій сімейного життя протікають швидко, не затримуючи на собі уваги;

в) проблема розкиданості даних: багато явищ, які представляють інтерес для сімейного психотерапевта, існують у різних сферах життєдіяльності сім'ї і проявляються лише в окремі моменти її життя.

З огляду на це, для вирішення вище зазначених проблем психотерапевт використовує певні методи і прийоми роботи. Розмовляючи з членами сім'ї і спостерігаючи за ними, він намагається створити всі умови для того, щоб дати їм можливість без сорому розкрити життя своєї сім'ї. Це досягається відповідним ставленням психотерапевта, його доброзичливістю, готовністю без обмежень обговорювати навіть найінтимніші питання. Американський психолог С. Мінухін розробив техніку «приєднання до сім'ї», яка дозволяє забезпечити повноту отриманої інформації. «Приєднання» психотерапевта до сім'ї дає унікальну можливість спостереження сім'ї у її звичних взаєминах.

Для вирішення проблеми розкиданості даних психотерапевт спеціально створює експериментальні ситуації, у яких поведінка клієнта може свідчити про наявність чи відсутність певних особливостей. Іншою можливістю вивчення властивостей, які проявляються нерегулярно, слугує застосування питальників, які спираються на самооцінку партнерів.

Аналіз літератури засвідчує, що відсутність у сучасній сімейній психотерапії єдиної теоретичної бази приводить до того, що завдання і шляхи вивчення сім'ї розуміються досить по-різному представниками різних шкіл. Так, у сучасній західній сімейній психотерапії справді досить поширеною є думка про те, що будь-який підхід є нормальним і у кінцевому результаті приводить до досягнення цілі. Природно, що це викликає стурбованість і критичну оцінку вчених, які більш методично відповідально ставляться до проблеми діагностики. Все частіше здійснюються спроби вирішити проблему вивчення сім'ї, не обмежуючись надбаннями певної школи. При цьому ставиться завдання – побудувати таку діагностичну схему, яка задовольняла б представників найрізноманітніших шкіл і напрямків [19, c. 293–294].

Зокрема, представники еклектичного підходу намагаються вирішити проблему вивчення сім'ї шляхом об'єднання підходів різних шкіл у загальну діагностичну схему. Вони використовують ту обставину, що різні школи сімейної психотерапії, як правило, займаються аналізом і корекцією різних аспектів життєдіяльності сім'ї. При розробці діагностичних схем увага зосереджується на тому, яку саме інформацію і в якій послідовності психотерапевт має отримати у ході вивчення сім'ї. Всі схеми анамнезу спрямовуються на отримання двох видів інформації про сім'ю: відомості про сім'ю, які необхідні при роботі з нею (склад сім'ї, вік її членів та ін.), а також дані про окремі аспекти функціонування сім'ї, які вважаються найважливішими у сімейній психотерапії.

Для ілюстрації цього розглянемо «модель Мак-Мастерса», розроблену Н. Епштейном, Б. Бішопом і Л. Балдвіном, яка ставить своєю метою – дати загальне уявлення про сім'ю, орієнтуючи сімейного психотерапевта на вивчення шести аспектів функціонування сім'ї:

1. Здатність сім'ї до вирішення проблем. Автори вважають, що члени сім’ї повинні: визначити проблему, розглянути альтернативні шляхи її вирішення, прийняти одне-єдине рішення, реалізувати це рішення, переконатися в успішності своїх дій й оцінити результат.

2. Комунікація у сім'ї. Модель Мак-Мастерса передбачає з’ясування двох важливих характеристик комунікаційних процесів у сім'ї: відкритість чи прихованість інформації, якою обмінюються члени сім'ї.

3. Сімейні ролі. Рольова структура сім'ї включає: функції, які виконує сім'я, звичні зразки поведінки, наявність навичок і вмінь, необхідних для виконання ролі, правила «приписування» ролей членам сім'ї.

4. Афективний відзив об'єднує групу емоційних взаємин.

5. У центрі п'ятого аспекту – афективної включеності – характер мотивації, який визначає ставлення індивіда до сім'ї.

6. Контроль поведінки – спосіб, яким сім'я здійснює вплив на поведінку своїх членів, регулює її.

Модель Мак-Мастерса використовується багатьма психотерапевтами. Знайомство з нею показує, що вона здатна задовольнити ряд практичних потреб, які виникають при дослідженні сім'ї.

Для дослідження подружніх стосунків науковцями розроблені факторні моделі, які базуються на факторному аналізі. Найбільш відомим прикладом використання факторного аналізу слугує «колова модель», описана Д. Ольсоном, Д. Шпренкле, К. Русселем. Автори виділили два сімейні чинники, які найбільш повно характеризують сім'ю: сімейна згода і адаптованість. Сімейна згода – ступінь емоційного зв'язку між членами сім'ї. Сімейна адаптованість – характеристика того, наскільки гнучкі чи, навпаки, стабільні взаємини у сім'ї. Автори даної моделі вважають, що оптимальним є проміжний рівень стабільності. Першоджерелом порушень у сім'ї може виявитися будь-який аспект її життя. Поряд з факторним аналізом застосовують також й інші методи – метод головних компонент, інтуїтивну таксономію тощо [19, c. 286–291].

Информация о работе Соціально-педагогічні проблеми в молодих сім’ях та шляхи їх подолання