Анализ исследований по проблематике политической корректности и дефиниций термина

Цікавою є точка зору відомого московського політолога В'ячеслава Ніконова, яку   він   сформулював   в   інтерв'ю “Независимой газете”. В. Ніконов вважає, що політична коректність суттєво обмежує свободу дискусії в аудиторіях американських університетів, але ж не дає оцінюючих характеристик цього явища. На думку В. Ніконова, політична коректність сьогодні є “альфою й омегою західної журналістики” і при цьому як явище практично відсутнє в Росії: “Якщо взяти найбільш респектабельні російські газети, легко знайти, що тональність і характер матеріалів щодо представників влади, ступінь безвідповідальності журналістів найчастіше перехльостують рівень західної жовтої преси. З цього погляду в нас знову ж більше свободи слова” [67] ⁷⁷⁾.

Російські експерти з питань політичного екстремізму В. Зорін і Е. Паін пропонують розглядати політичну коректність як “добровільне самообмеження інтересів і претензій етнічних спільнот на користь громадянського світу і громадянської єдності суспільства” [28] ⁷⁸⁾. Такий підхід, імовірно, трохи звужує сферу застосування даної технології, зводить можливість її використання лише для вирішення міжетнічних конфліктів. Але ця публікація містить, на наш погляд, цінне зауваження про те, що «політична коректність стає нормою не за рахунок насадження якимись директивними актами, а в процесі поширення по каналах політичної культури» [28] ⁷⁹⁾. Тільки усвідомивши небезпеку розколу суспільства, загрозу політичної стабільності в державі і всього, що за цим піде, –– на думку авторів, – політичні еліти США оголосили справжню інформаційну війну расизмові. У статті робиться висновок про необхідність запозичення сучасного досвіду використання масової культури в розвитку толерантності і запобіганні екстремізму в суспільстві.

Однак, у цілому, схоже, що у вітчизняній і російській публіцистиці стосовно проявів політичної коректності в західному суспільстві переважають іронія, здивування, а часом і просто ворожість [99, 53, 3] ⁸⁰⁾. Як справедливо помітив російський політолог Б. Макаренко: «Над “політичною коректністю” у нас прийнято жартувати, не задумуючись над її позитивним змістом» [42] ⁸¹⁾.

Феномен політичної коректності в  останні десять - п'ятнадцять років  став предметом найпильнішої уваги  мовознавців, насамперед тих з них, хто спеціалізується на вивченні динаміки сучасної англійської мови. Власне сам термін "політична коректність" дістав стійку прописку в тезаурусі сучасного мовознавства.

Так, у “Словнику іноземних слів” Н.Г. Комлєв дав таке визначення: “Політична коректність, політкоректність – поняття, яке утвердилося в США – це гасло, що демонструє ліберальну спрямованість сучасної американської політики. Політкоректність має справу не стільки зі змістом, скільки із символічними образами і коректуванням мовного коду. Мова декорується знаками антирасизму, екологізму, терпимого ставлення до національних і сексуальних меншин, боротьби проти СНІДу. Терпимість маніфестується в пом'якшених виразах (наприклад, замість “чорні” – “афроамериканці”, замість “інваліди” – “ті, хто потребує фізичної підтримки”)” [36] ⁸²⁾.

Серед визначень терміну «політично коректний» осібно стоїть дефініція з унікального російськомовного країнознавчого  видання “Американа”:

 “Politically Correct (PC) – суспільно прийнятний, політично коректний, політкоректний. Про термін, формулювання і т.п., відібраних з метою не образити і не зачепити представників якої-небудь етнічної, соціальної, вікової і т.п. групи. Наприклад, суспільно прийнятними вважаються слова (African-American, financially challenged, hearing impaired, senior> на відміну від «неприйнятних» <Negro (black), poor, deaf, old). Прагненням запобігти дискримінації жінок у мовному вживанні продиктована також поява в англійській мові займенника загального роду (s/he = she or he), наприклад: “A student must decide what s/he wants to do about his/her career” = «Студенту варто вирішити, яке поприще йому (чи їй) вибрати»). Підвищена увага до підбору суспільно прийнятних мовних засобів стало особливо помітним у 1980-90-і» [2]  ⁸³⁾.

Тут представлений нетрадиційний  для вітчизняного варіанта переклад терміну «політично коректний» як «суспільно прийнятний». Такий варіант, очевидно, більш точно відбиває соціальний характер, умови появи феномена. У деякий момент часу суспільні процеси в США зажадали

проведення мовної революції. Суспільству, що змінилося, потрібні були нові способи вираження і комунікації. У зв'язку з цим виникає питання про те, які причини призвели до таких перетворень і чи є цей феномен політичної коректності унікальним історичним явищем,  чи існували його аналоги в минулому людства.

На думку лінгвіста з Казані Т.В. Кисельової, політична коректність зародилася в 70-і роки в США. Авторство самого терміна дослідник приписує Карэн де Крау (1975). «Термін “політична коректність” – пише      Т. В. Кисельова, припускає побудову мовної поведінки таким чином, щоб уникнути дискримінації яких би то не було груп населення (національні та інші меншини, чоловіки/жінки, інваліди і т.д.)» [34]  ⁸⁴⁾.

Т. Кисельова вважає, що існує більш  широке явище, яке виходить за рамки  простого вживання евфемізмів, а саме явище «комунікативної коректності». Комунікативна коректність зачіпає не тільки лексикологічний, але і синтаксичний, морфологічний, словотворчий рівні. Виникнення специфічних форм культурної коректності автор пов'язує з англо-американською і ширше з західною мовною картиною світу.

Разом з тим, як відзначає Т. Кисельова, політичні і соціокультурні евфемізми, які нагадують американську комунікативно-коректну лексику, можна зустріти й у російській мові. У газетній лексиці 70-х, 80-х і початку 90-х років були приклади, які стосуються в основному двох "сфер" (або, як їх прийнято називати в теорії соціології культури, "соціальних полів"): національностей і професій (наприклад, "особа єврейської національності", "особа кавказької національності"; "оператор машинного доїння" замість доярка, "механізатор”, що по суті є тим же трактористом і т.п.) [34] ⁸⁵⁾. На думку дослідника нечисленні приклади «комунікативної коректності» у російській мові в останні роки скорочуються.

Мовознавець С. Г. Тер-Мінасова в монографії “Мова і міжкультурна комунікація” висловила думку про те, що “політична коректність мови – це спроба знайти нові засоби мовного виразу замість тих, які зачіпають почуття і гідність індивідуума, ображають права людини звичайною мовною безтактністю та/або прямолінійністю щодо расової, статевої належності, віку, стану здоров'я, соціального статусу, зовнішнього вигляду і таке інше.” [86] ⁸⁶⁾. Разом з тим, С.Г. Тер-Мінасова вважає словосполучення політична коректність невдалим і пропонує замінити його більш вдалим терміном “мовний такт”. На її думку, “ця тенденція (використання політкоректної лексики – авт.) зародилася більш 20 років тому в зв'язку з “повстанням” африканців, які були обурені «расизмом англійської мови» і  вимагали  його  “дерасіалізації” – “deracialization”  [86] ⁸⁷⁾.

Російський філолог Пономарьова О.Б. пропонує розглядати феномен політичної коректності в сучасному північноамериканському суспільстві як «свідчення поступової зміни суспільної думки, осуд суспільством лінгвістичної дискримінації (расизму, сексизму  й ін.) за допомогою створення нових слів і виразів (евфемізмів), що є більш м'якими, ввічливими синонімами слів, політично некоректної лексики» [65] ⁸⁸⁾. В статті “Політична коректність в лінгвістичному аспекті” автор запропонувала тематичну класифікацію політично коректної лексики (евфемізмів) у сучасному американському варіанті англійської мови:

     евфемізми, які пом'якшують  вікову дискримінацію; 

евфемізми, які пом'якшують  майнову  дискримінацію;

евфемізми, які піднімають престиж ряду професій;

евфемізми, які пом'якшують   расову дискримінацію;

евфемізми, які приховують фізичні  недоліки;

евфемізми, які зменшують марновірний  страх перед природними явищами;

евфемізми, які відволікають увагу  від негативних явищ соціального  життя;

евфемізми, які виключають дискримінацію  жінок [65] ⁸⁹⁾.

Дослідження, на які посилається  О. Пономарьова, показали, що найбільш чисельною в сучасній англійській мові є остання група евфемізмів (наприклад, “businessperson”, “spokesperson”, “chairperson”, “peoplekind”). Ця обставина пояснюється просуванням жінок у багатьох професійних сферах та боротьбою за свою громадянську рівноправність.

Разом з тим Пономарьова О.Б.  звернула увагу на ряд протиріч, що виникають при культивації політично коректної лексики. Так, на її думку, принцип політичної коректності часто вступає в протиріччя з правами людини на свободу слова.

У статті “Політична коректність у текстах Mass Media” Панін В.В. розглянув результати впливу ідей політичної коректності на синтаксис і лексику сучасної англійської мови. Результатом дослідження стала така класифікація евфемізмів:

1. Евфемізми, що пом'якшують різні види дискримінації:

1. вікову дискримінацію;

2. майнову дискримінацію;
3. дискримінацію осіб з фізичними або розумовими недоліками;
4. расову й етнічну дискримінацію.

2. Евфемізми, що зменшують марновірний страх перед якими-небудь явищами.
3. Евфемізми, що підвищують престиж окремої професії.
4. Евфемізми, що відволікають від негативних явищ суспільного життя:

1. прикриття агресивних воєнних дій;

2. негативні наслідки в соціально-економічній сфері;
3. злочинність [56] ⁹⁰⁾.

Дослідження лексики сучасних американських  друкованих засобів масової інформації показали, що частота використання політично коректної лексики  до некоректної складає 3/2. На цій підставі був зроблений висновок, що політична коректність в англомовному світі це “могутня культурно-поведінкова і мовна тенденція” [56] ⁹¹⁾.

Московська мовознавець О.Ф. Іванова спробувала проаналізувати особливості явища політичної коректності в сучасній Росії. Дослідник пропонує розглядати категорію «політичної коректності» ширше, ніж просто вживання евфемізмів. На її думку, принцип політична коректність накладає свій відбиток не тільки на лексику, але і на синтаксис, морфологію та словоутворення. “Політична коректність – це скоріше стратегія, евфемізми ж тактика, тактичні виверти, за допомогою яких або дотримується, або порушується баланс взаємодії між окремими особами, групами, співтовариствами. Крім того, політична коректність – не тільки або не стільки мовне, скільки культурне явище” [30] ⁹²⁾. Автор пропонує розглядати політичну коректність як “особливий стримуючий фактор, що запобігає відкритому висловлюванню думок у суспільстві, спосіб уникнути вербальної агресії, що може послужити поштовхом до різного роду конфліктів” [30] ⁹³⁾.

При такому підході до розуміння  феномена О.Ф. Іванова вважає, що принцип  політичної коректності не можна  розглядати як сугубо американський винахід другої половини минулого століття. Це явище історичне і, на її думку, існує в кожному суспільстві як обов'язковий компонент повсякденного спілкування. Режим політичної коректності пропонується розглядати як свого роду добровільний суспільний договір. Поява і поширення політично коректних термінів, на думку Іванової О.Ф., стає особливо помітним у періоди економічних, соціальних і інших змін у суспільстві («саме тоді з'являється величезна кількість неологізмів, більшість з яких згодом благополучно виходить з активного вживання»). При цьому основним каналом розповсюдження “політкоректних” слів і виразів автор вважає засоби масової комунікації.

Іванова О.Ф. виділяє дві характерні риси феномена політичної коректності  в Росії. По-перше, на відміну від США це явище не перетворилося в сучасній Росії в ідеологію (“для росіян політкоректність у першу чергу означає дотримання мовного такту”). По-друге, за словами автора, “політично коректне слово, вираз, заява означають у нас щось стримане, ввічливе і знеособлене (“особа кавказької національності”), те, під чим практично завжди варто очікувати підтекст” [30] ⁹⁴⁾.

Слідом за іншими експертами Іванова  О.Ф. звернула увагу на той факт, що вживання в мові політично коректних  фраз і виразів зменшує погрозу поширення двозначності і неточностей. “Евфемізм зм'якшує реакцію слухача, присипляє його пильність, часто змушує вірити неіснуючим фактам або робити помилкові висновки” [30] ⁹⁵⁾.

Прямою протилежністю політично  коректної дії є “неполіткоректність”. Іванова О.Ф. пропонує розрізняти усвідомлену (навмисну) і неусвідомлену (ненавмисну) форму прояву цього явища. “Якщо мова йде про усвідомлений вияв неполіткоректності, то по своїй суті вона буде являти собою те, що прийнято розуміти під побутовим хамством, ціль якого – образити, принизити, зачепити, обвинуватити в здійсненні якої-небудь провини або злочину” [30] ⁹⁶⁾. У мові в цьому випадку використовуються “дефімізми” – заміна емоційно і стилістично нейтральних слів більш грубими, зневажливими і т.п.

Разом з тим, не можна не відзначити, що автор, на наш погляд, часом залишається в полону тих підходів до розуміння феномена політкоректності, які пропонує подолати (а саме, представлення феномена політичної коректності як вживання евфемізмів). Так, вираз “затримка зарплати”, який автор використовує для ілюстрації своїх висновків, не є сам по собі проявом політичної коректності, а тільки евфемізмом.

Представлений огляд, на нашу думку, дозволяє зробити ряд висновків:

1) Термін «політична коректність» (political correctness) є семантично неоднозначним. Він вживається у сучасному північноамериканському суспільстві, як мінімум, у декількох значеннях. На нашу думку, можна виділити чотири значення терміну «політична коректність»:

• по-перше, політична коректність як технологія (форма соціальної поведінки) розв’язання конфліктів шляхом перегляду змісту освітніх програм та  відмовлення від використання в суспільній лексиці образливих виразів стосовно тих соціальних груп, що зазнають дискримінації (або зазнавали її в минулому) і виступають проти цього. 
• по-друге, політична коректність як ідеологічна програма (сукупність деяких концепцій, принципів, ідей, гіпотез), що лежить в основі цієї технології. Серед тих, хто розглядає ідеологічні основи політичної коректності, деякі видання пов’язують політичну коректність з лібералізмом (Longman Dictionary of English Language and Culture ),  а інші з системою прогресивно-ортодоксальним поглядів (Random House Unabridged Dictionary).
• по-третє, політична коректність як політичний рух, що здійснив (або здійснює) реалізацію цієї ідеологічної програми в сфері, насамперед, освіти, суспільно-політичної лексики наприкінці  ХХ століття в США. Перш за все, цей рух пов'язується з лівими політичними колами США.
• по-четверте, політична коректність як іронічне позначення курйозних результатів застосування технології заміни образливих термінів нейтральними словами і виразами.