Джерела вивчення української політології

     У 1987 р. у Києві засновано Український  культурологічний клуб з участю колишніх дисидентів. У Львові було проведено  кілька несанкціонованих багатолюдних мітингів.

     Діячів  новоутворених громадських організацій  стали називати "неформалами". Вони активно працювали в Українській Гельсінській спілці, "Товаристві Лева", "Зеленому світі" та в інших об'єднаннях. Підтримані київськими письменниками, на початку 1989 р. "неформали" заявили про створення Народного Руху України за перебудову — громадської організації політичного спрямування. В її програмі обстоювалися ідеї суверенітету Української республіки, відродження української мови та культури, наголошувалося на екологічних проблемах, ставилося питання демократизації політичної та економічної систем [2, c.243-244].

     Березневі вибори 1990 р. до Верховної Ради України  і місцевих рад принесли перемогу демократичному блоку в Західній Україні й частково у Києві. Серед  обраних депутатів були колишні  політв'язні: В. Чорновіл, С. Хмара, брати Горині, І. Калинець. Використавши ейфорію перемоги, демократичний блок провів 16 липня 1990 р. через Верховну Раду Декларацію про державний суверенітет України.

     Після провалу в серпні 1991 р. так званого "державного перевороту" в Москві Верховна Рада України 24 серпня 1991 р. прийняла Акт про державну незалежність України. Збулася віковічна мрія українського народу про відродження української державності, незалежність, соборність України. Політична думка молодої держави відкрила нову сторінку.

     Оцінюючи  стан розвитку політології в Україні, слід відзначити, що на неї справляють вплив процеси, які відбуваються нині у суспільстві: переглядаються концепції минулого, збагачуються сучасним досвідом, створюється теоретична основа для виникнення нових напрямів політичної науки. Це, безперечно, сприятиме не лише розвитку науки, а й якнайшвидшому входженню України у сім'ю європейських держав. 

    У Радянському Союзі до середини 60-х  років негативно ставилися до політології. Вважалося, що політика вивчається в рамка історії КПРС, філософії, політичної економії, наукового комунізму. З середини 60-х років ставлення до науки про політику почало змінюватися. 5 січня 1965 р. в газеті "Правда" була опублікована стаття "Про політичну науку", в якій Ф.М.Бурлацький обґрунтував право вчених розглядати, формулювати нові ідеї реконструкції тодішньої держави на загальнолюдських цінностях, на принципах демократії і свободи. Вчені, які досліджували ці проблеми, об'єдналися в Асоціацію політологів Радянського Союзу, що створювало можливості для ширшого спілкування із зарубіжними колегами, формування вітчизняної політичної науки.

    На  сучасному етапі в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, відбувається інтенсивний процес становлення науки про політику. Окреслено предметне поле науки, визначено проблематику й методи досліджень. Політологія вивчається у вищих закладах освіти. Останнім часом вийшли друком окремі праці, навчальні посібники та підручники. Поряд із журналами "Політика і час", "Віче" з'явилися нові часописи відповідного профілю – "Політологічні читання", "Політична думка", "Розбудова держави", "Людина і політика" і "Нова політика". Заявили про себе наукові установи, що досліджують політичні проблеми: академічні – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень, інститут держави і права ім. В.М.Корецького, Національний інститут стратегічних досліджень, Інститут українсько-російських відносин, ряд суспільно-політичних центрів і кафедр політології вищих закладів освіти. Створено Українську академію політичних наук, Українську асоціацію політологів, Асоціацію молодих політиків і політологів.

    Отже, політична наука в Україні  поступово посідає відповідне місце  в системі суспільствознавства, дедалі помітніше впливає на реальні  політичні процеси, становлення  демократичної державності. 
 

Висновок

      Політична думка України своїм  корінням сягає в епоху Київської  Русі IX-XII ст. її безсмертними пам'ятками є літописи "Слово про закон і благодать" Іларіона, "Руська Правда" Ярослава Мудрого - зведення вітчизняних законів, "Повчання Володимира Мономаха дітям", "Слово о полку Ігоревім" - твори, в яких віддзеркалилися тогочасні проблеми політики, релігії, моралі, порушувалися питання про співвідношення світської й духовної влади.

    Для політичної думки Україна кінця  XVI - початку XVII ст. характерне обстоювання ідеї соборності правління християнської церкви. Значну роль у розвитку політичної думки в цей час відіграла Києво-Могилянська Академія - перший вищий навчальний заклад в Україні, та II відомі мислителі Петро Могила, Стефан Яворський, Феофан Прокопович. Ф. Прокоповичу належить створення теорії освіченого абсолютизму.

    Українська  політична думка козацько-гетьманської доби (друга половина XVII - кінець XVIII ст.) пов'язується з іменем видатного політичного й державного діяча Богдана Хмельницького, який не лише висунув завдання створення незалежної держави, а й зробив усе можливе для його розв'язання. Помітним документом цього періоду є також Конституція 1710 року, що ввійшла в історію як Конституція Пилипа Орлика. І хоча вона не мала застосування, проте її неперехідне значення як документа, що вперше в історії України на юридичному ґрунті зафіксував принципи, на яких має будуватися політичний устрій.

    Політична думка середини XIX ст. визначається ідеями Кирило-Мефодіївського товариства, зокрема метою об'єднати всі слов'янські народи в єдину федеративну республіку. Здійснити цю ідею передбачалося шляхом реформ, мирної пропаганди й просвітництва. Окрему позицію з цього питання мав Т. Шевченко, який обстоював ідею народного повстання та проголошення демократичної республіки.

      Політична думка в Україні XIX – поч. XX ст. характеризується ідеями автономно-федералістського устрою суспільства (М. Драгоманов), популяризації економічного вчення К. Маркса (С. Подолинський), громадівського соціалізму (І. Франко).

    На  початку XX ст. політична думка прагнула розв'язати проблеми національного відродження на грунті соціалістичних перетворень (М. Грушевський, В. Винниченко). І в позитивному, і в негативному плані монархічні концепції В. Липинського, націоналістичні погляди Д. Донцова своїми гранями торкаються реалій сучасного їм політичного життя, через те зберігають свою актуальність і в наш час.

    Будучи знівельованою за часів СРСР, українська політологія відроджується і розвивається як наука в незалежній Україні.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Література

1. Бабкіна О.В., Горбатенко В.П. Політологія: Підручник. - К.: ВЦ "Академія", 2006. - 568 с.
2. Гаєвський Б.А.Сучасна українська політологія.К.: МАУП, 1999.-268с.
3. Дві концепції української політичної думки: В'ячеслав Липинський — Дмитро Донцов. — Нью-Йорк, 1990. – 234с.
4. Дзюбко А.Політологія:Навчальний посібник. - К.:Академія, 2001.– 528с.
5. Ермілов Е.П.Політологія.Черкаси: Відлуння, 1998. - 102с.
6. Кирилюк  Ф.М.  Українська  політологія;  рівень  розвитку,  проблеми. Політологічний вісник, 1993р. - №4. – С.12-18
7. Кирилюк Ф.М. Основи політології. - К.: 1995р.- 285 с.
8. Кухта Б.З історії української політичної думки:Текст лекційК.:Генеза, 1994.– 368с.
9. Муляр В.І. Загальна політологія. Курс лекцій: Житомир: Полісся, 1994. - 116 с.
10. Основи політології: Курс лекцій / Ф. Кирилюкта ін. - К., 1995. – 456с.
11. Основи політології: Курс лекцій / За ред. М. Сазонова. - X., 2003. – 399с.
12. Політологія. Навчальний посібник . За ред. Ф.М. Кирилюка. - К.: Здоров'я, 2004.- 776 c.
13. Політологія: Навчальний посібник для студентів. Піча В.М.,Хома Н.М. К.: Каравела, 2000. – 328с.
14. Потульницький В.А. Історія української політології (Концепції державності в українській зарубіжній історико-політичній науці).  
    Курс лекцій. – К.: Либідь, 1993. – 192 с.
15. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. - К.: Либідь, 2004. - 480 с.
16. Семківа О.І. Кінець XIX - перша половина XX ст.: Хрестоматія . -Львів, 1996. – 800 с.
17. Скиба В. Вступ до політології. К.: Основи, 1998. – 718с.
18. Шляхтун П.П. Політологія: Підручник. - К.: Либідь, 2002. – 57с.