Приватизація: зміст, цілі, шляхи

економіки не тільки усередині окремих країн, але і на рівні Європейського

співтовариства. Розвитку такого співробітництва сприяє часткова приватизація,

яка веде до створення змішаних фірм.

Співвідношення, що укладаються, між державним і приватним капіталом не є

остаточно встановленими, вони можуть змінюватися в пошуках більш ефективного

сполучення, оптимуму, проникаючи одне в одного.

Процес роздержавлення ніяким чином не розглядається як поразка держави, як її

демонтаж або як можливість перекладання відповідальності за вирішення задач

загальнонаціонального характеру на приватний капітал. Мова йде про оцінку

припустимих із погляду ефективності масштабів прямого втручання держави в

економіку, перегляді функцій і сфер, що раніше знаходилися в компетенції

держави, про більш чіткий поділ прав, обов'язків і відповідальності між

державним і приватним секторами економіки і, нарешті, про посилення ринкових

форм держрегулювання регіонів, галузей і економіки в цілому.

Усім світовим досвідом доведено, що роздержавлення може стати популярним і

ефективним лише за підтримкою суспільної думки.

Процеси приватизації самі по собі не є факторами підвищення ефективності

виробництва та посилення збалансованості структури виробництва, тому що в

умовах переходу від монополізації виробництва приватизовані підприємства

мають можливість покращувати своє фінансове становище за рахунок зростання

цін та переходу на виробництво зі скороченим асортиментом продукції. У

зв’язку з цим з боку держави мають бути сформовані пріоритети і стимули

розвитку приватизованих підприємств.

Проведення швидкої приватизації обумовлює неможливість в короткостроковий

період розпродати державне майно з прибутком. Цей висновок випливає із

загального ринкового закону, за яким перевищення пропозиції над попитом

призводить до падіння цін на об’єкти, які приватизуються.

Найсерйозніша група інтересів — працівники підприємства, яке приватизується.

Вони стурбовані своїм майбутнім. Їм необхідно дати можливість стати

співвласниками фірми.

В різних країнах механізми управління процесами приватизації, як і взагалі

економікою, мають певні особливості. Так, механізм проведенням приватизації у

Франції базується на сполученні централізованого регулювання та ринкових

важелів. У Південній Кореї та на Тайвані, де існує значний державний сектор

економіки, держава бере безпосередню участь у розвитку народного

господарства, здійснюючи планування економіки. В інших випадках, наприклад, у

Гонконзі та Сінгапурі державне регулювання забезпечується не прямо, а через

регулювання у виробничій інфраструктурі та соціальній сфері.

Отже, не може бути універсальної моделі приватизації, яка згодилася б для

різних економічних систем і, тим більше, не може існувати однакових моделей

приватизації для різних країн, тому що в кожній з них є свої особливості

економічного розвитку, макроекономічної політики держави, національних

традицій та багатьох інших факторів. Хоча до цього необхідно додати, що

незаперечність розробки власної приватизаційної моделі для кожної економічної

системи не виключає подібності у застосуванні методів і способів її

проведення. Але і вони суттєво відрізнятимуться в залежності від того, чи то

відбувається вибіркова приватизація в країнах з розвинутими ринковими

відносинами, скажімо, в Англії, Франції, Японії, чи технократична

приватизація в країнах Південно-Східної Азії, чи унікальна приватизація в

східних землях Німеччини, чи приватизація в умовах нерозвиненого ринку в

країнах колишнього Радянського Союзу.

Відносини власності були, є і залишаться основним економічним питанням в

Україні, яке треба вирішити на шляху до ринкової економіки. Вся політична

боротьба із Україні точиться за право власності на засоби виробництва і

кінцевий продукт, за ініціативу в суспільно-політичному та економічному

житті. І основним об’єктом боротьби ставало право на власність.

Підсумовуючи різні точки зору щодо факторів і моделей економічного зростання,

доходимо висновку, що в Україні потрібна власна системна соціальне

орієнтована приватизаційна модель як складова частина системної. реформи

економіки.

Немає підстави підтримання позицій тих вчених-економістів, які стверджують,

що розвиток ринкових відносин вирішить проблеми ліквідації технологічного

відставання господарства країни та прискорить темпи економічного зростання.

На прикладів постсоціалістичних країн, що стали на шлях економічного

реформування, та, в першу чергу, в нашій країні, спостерігається протилежне

явище — у процесі проведення реформи занепадає науковий потенціал,

поглиблюється структурна криза, відбувається величезна втрата

висококваліфікованих спеціалістів, які використовуються вже за кордоном. Йде

по суті безсистемна, безпланова, непослідовна приватизація загальнодержавної

і комунальної власності.

Основоположним принципом, що має загальний характер, є необхідність визнання

того, що роздержавлення не може бути кінцевою метою відновлення суспільства й

економіки, воно є лише одним із засобів досягнення множини різноманітних

цілей.

                  Список використаної літератури:                 

1.      Основи економічної теорії: Підручник. У 2 книгах. Книга 1.: Суспільне

виробництво. Ринкова економіка / Євтушевський А.С. та ін.; під ред. Ю.В.

Ніколенка.— К.: Либідь, 1998 р.

2.      Основи економіки: Навчальний посібник / Задоя А.О., Петруня Ю.Є.— К:

Вища школа, 1998 р.

3.      Економіка України: Підручник / Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф.,

Смовженко Т.С.— Львів: Львівський банківський коледж НБУ, 1997 р.

4.      Кучерявенко П.Х., Максименко Я.А. Роздержавлення власності в

перехідній економіці України.— Харків: 1997 р.

5.      Чижова В.І. Методологічні підходи до формування соціально-

орієнтованої моделі приватизації.— К.: Національний економічний університет,

1998 р.

6.      Селезньов В.В. Основи ринкової економіки України: Підручник.— К.:

Вища школа, 1999 р.

7.      Кучеренко О.В. Науково-методичні основи здійснення масової

приватизації в Україні.— К.: Либідь, 1999 р.

8.      Чижова В.І. Методологічне забезпечення управління приватизаційними

процесами в регіонах.— К.: Національний економічний університет, 1998 р.

9.      Економіка: Підручник / під. ред. Архіпової А.І., Нестеренко А.М.,

Большакова А.К.— М.: Проспект, 1998 р.

10.  Приватизація: чому навчає світовий досвід / під. ред. О.Т. Болотіна.—

М.: Наука, 1995 р.

11.  Кузнецов В.О. Ринок та приватизація.— М.: МЕіМО, 1995 р.

12.  Каспін В.І., Остріна І.О. Приватизація за правилами: питання та

відповіді: Довідник.— М.: Фінанси та статистика, 1992 р.

13.  Україна у цифрах у 1998 р. / під. Ред. О.Г. Осауленка.— К.: Українська

енциклопедія, 1999р.

14.  С. Румянцев “Ефективність грошової приватизації як фактор розвитку ринку

акцій” // “Цінні папери України”, № 11 (48), 25 березня 1999 р.

15.  С. Румянцев “Піонери грошової приватизації” // “Цінні папери України”,

№ 4 (4), 22 травня 1998р.

16.  С. Румянцев “Як залучити інвестора: нові підходи до приватизації” //

“Цінні папери України”, № 23 (60), 17 червня 1999 р.

17.  П. Клименко “Вісім способів приватизації” // “Казначей”, № 24,

12 червня 1994 р.

18.  М. Тихомиров “Як стати власником” // “Прес-клуб”, № 17, 1995 р.

19.  М. Павлишенко “Роздержавлення та приватизація: новий погляд на проблему”

// “Економіка України”, № 9, 1994 р.

20.  Т. Голікова “Про структуру державної власності” // “Економіка України”,

№ 8, 1995 р.

     [1] Частка приватних підприємств у ВНП в

1989 р. складала в східноєвропейських країнах від 20% у Польщі до 2,5% у СРСР.

При швидкості процесу роздержавлення, подібній до англійської, яка викликала

скорочення держсектора на 5-6 процентних пунктів, до XXII сторіччя тут було б

роздержавлено лише близько двох третин державних підприємств.

     [2] Статистичний щорічник України за 1997

рік / Державний комітет статистики України: Відповідальний за випуск О.Г.

Осауленко.— К.: Українська енциклопедія, 1998 р.— с. 125

     [3] За даними Держкомстату України: Сергій

Румянцев, “Ефективність грошової приватизації як фактор розвитку ринку акцій”.—

Цінні папери України, № 11 (48), 25.03.1999р.