Міжнародні розрахунки та їх основні форми

     Розрахунки  за товари в формі комерційного кредиту  можуть поєдну-ватися з наявними платежами, коли певний процент вартості оплачується проти подання комерційних документів, а інша частина - через встановлений в контракті період часу. Крім комерційного кредиту на окремих етапах вико-нання зовнішньоторгового контракту сторони намагаються також вимушено кредитувати один одного, наприклад, при платежах в формі авансу імпортер кредитує експортера, а при розрахунках по відкритому рахунку – постача-льник кредитує покупця. [13, с.126]

     Альтернативна форма умов розрахунків - кредит з  опционом наявного платежа. Якщо імпортер скористається правом відстрочки платежу за купле-ний товар, то він позбавляється скидки, що надається при наявній оплаті. Розрахунки здійснюються при допомозі різноманітних засобів платежа, вико-ристовуваних в міжнародному обігу, - векселів, платіжних доручень, банків-ських перекладів (поштових і телеграфних), чеків, кредитних карток. Най-більш складною частиною платіжних умов контракту є вибір форми розра-хунків і формулювання деталей проведення розрахунків. Ув'язка супротив-них інтересів контрагентів в міжнародних економічних відносинах і органі-зація їх платіжних стосунків реалізуються шляхом застосування різноманіт-них форм розрахунків.

     Історично склалися такі особливості міжнародних  розрахунків.

     1. Імпортери і експортери, їх банки  вступають в певні відокремлені  від зовнішньоторгового контракту  відношення, зв'язані з оформленням,  пересил-кою, обробкою товаророзпорядних  і платіжних документів, здійсненням  пла-тежів. Обсяг зобов'язань і  розподіл відповідальності між  ними залежать від конкретної  форми розрахунків.

     2. Міжнародні розрахунки регулюються  нормативними національними законодавчими  актами, а також міжнародними  банківськими правилами і звичаями.

     3. Міжнародні розрахунки - об'єкт уніфікації, що зумовлено інтерна-ціоналізацією  господарських зв'язків, універсалізацією  банківських операцій. На конференціях  в Женеві в 1930 і 1931 рр. прийняті  міжнародні Вексельна і Чекова  конвенції, спрямовані на уніфікацію  вексельних і чекових законів  і усунення складностей використання  векселів і чеків в міжнародних  розра-хунках. Вексельний закон служить  базою національного законодавства  в більшості країн. Комісія  по праву міжнародної торгівлі  ООН ( ЮНСIТРАЛ ) здійснює подальшу  уніфікацію вексельного законодавства.  Міжнародна тор-говельна палата, створена в Парижі на початку  XХ в., опрацьовує і видає Уніфіковані  правила і звичаї для документарних  акредитивів, та інкасо. Між-народна  торговельна палата розробила Правила по контрактним гарантіям, веде роботу по підготовці правил по платіжним гарантіям.

4. Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів. До фінан-сових документів відносяться прості і передодні векселя, чеки, платіжні роз-писки. Комерційні документи включають:

     а) рахунки-фактури 

     б) документи, підтверджуючі відвантаження  або відправлення товарів, чи прийняття  до навантаження ( коносаменти, залізничні, автомобільні і авіа-ційні накладні, поштові квитанції, що комбінувалися  транспортні документи на змішані  перевезення);

     в) страхові документи страхових компаній морських страховиків або їх агентів, оскільки експортні вантажі звичайно страхуються;

     г) інші документи - сертифікати, що посвідчать походження, вага, якість чи аналіз товарів, а також пересічення ними кордону, митні і кон-сульські рахунку  і т.д. Банк перевіряє зміст і  комплектність цих документів.

     5. Міжнародні платежі здійснюються  в різноманітних валютах. Тому  вони тісно пов'язані з валютними  операціями, купівлею-продажем валют.  На ефективність їх проведення  впливає динаміка валютних курсів. На вибір форм міжнародних  розрахунків впливає ряд чинників: вид товару, що є об'єк-том зовнішньоторгової  угоди ( форми розрахунків відрізняються  при поста-чаннях машин і устаткування  чи, наприклад, продовольства ); по  поста-чанням деяких товарів деревини, зерна - застосовуються традиційні  форми, вироблені практикою; наявність  кредитної угоди; платоспроможність  і репу-тація контрагентів по  зовнішньоекономічним угодам, що  визначать характер компромісу  між ними; рівень попиту і пропозиції  на такий же товар на світо-вих  ринках. В контракті обумовлюються  умови і форми міжнародних  розрахунків. [26]

     Розділ 2. Основні форми міжнародних розрахунків. 

2.1 Інкасо.

     Інкасо - банківська операція, шляхом якої банк по дорученню клієнта одержує  платіж від  імпортера за відвантажені в його адресу товари і надані послуги, зараховуючи ці засоби на рахунок  експортера в банку. Відповідно до Уніфікованих правил по  інкасо  інкасові операції здійснюються банками на основі одержаних  від експортера інструкцій.

     Існує п'ять основних сторін документарного інкасо:

     1. Довіритель (принципал) – експортер;

     2. Банк-ремитент. Це банк, якому довіритель  доручає операцію по інкасуванню.  Звичайно це власний банк експортера;

     3. Інкасуючий банк. Це будь-який  банк, що повідомляє трассата  про прибуття інкасо і що  вимагає від нього платіж і акцепт;

4. Представляючий банк;
5. Імпортер.

Схема інкасової  форми розрахунків зображена  на таблиці 1. 
 
 
 
 
 
 
 

Рис. 1. Схема інкасової форми розрахунків.  

Операції  по документарному інкасо такі:

     1. Експортер відвантажує товар  і одержує товаророзпорядні (титульні) документи від судової лінії.

     2. Експортер, що відомий як довіритель (принципал), передає такі документи  в свій банк (банк-ремитент):

     а ) перевідний вексель, випущений на імпортера

     б ) титульні документи (наприклад, повний комплект чистих бортових коносаментів, випущених за наказом на iндосованому  бланку) і інші доречні документи (страховий поліс або сертифікат, якщо умова CIF )

     в ) інкасове доручення (collection order), що містить  інструкції експортера банку-ремитенту

     3. Банк-ремитент заповнює своє власне  інкасове доручення, що адресує  банку імпортера. Це інкасове  доручення буде містити такі  ж інструкції, що і початкове  інкасове доручення експортера. Це доручення після цього пересилається  в банк імпортера разом з  іншими документами.

     4. Якщо інструкції "документи проти  платежа" (Д/Р ) (5), банк імпортера  передасть документи імпортеру  тільки проти платежа. Якщо  інструкції "документи проти акцепту" (Д/А ) (5), банк імпортера передасть  документи проти акцепту перевідного  векселя імпортера.

5. Коли перевідний вексель оплачений, банк імпортера пересилає фонди банку-ремитенту.
6. Банк-ремитент кредитує рахунок довірителя.

Іноді розрахунки проводяться через підтверджуючий банк. Тоді з'являються додаткові  потоки (показані пунктиром, а цифри - курсивом):

7. Зарахування грошей на рахунок підтверджуючого банку.
8. Зарахування грошей на рахунок банку-ремітенту.
9. Кредитування рахунку довірителя.[20, с.189]

 
 

     При використанні інкасової форми розрахунків  використовуються документи двох типів:

     1) фінансові документи - документ, використовуваний для цілей одержання  грошей ( наприклад, перевідний вексель;  чек; платіжна розписка).

     2) комерційні документи, - документи,  пов'язані з товаром, для яких  фінансові документи існують,  щоб забезпечити платіж (наприклад,  коносамент, страховий документ). 

     Розрізняють просте і  документарное  інкасо.  Просте (чисте)  інкасо означає стягнення  платежа по фінансовим документам, не що супроводжуються комерційними документами;  документарное (комерційне) -  інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або тільки комерційних документів. При цьому на банках не лежать зобов'язання по оплаті документів. Експортер після  відправлення товару доручає свойому  банку одержати від імпортера  певну суму валюти на умовах, зазначених в  інкасовому дорученні, що містить  повні і точні інструкції. Існують  дві основні різновиди інкасового доручення :

     а ) документи  видаются платнику проти  платежа (  Д /П )

     б ) проти акцепту (  Д/А ).[24, с. 203]

     Інколи  практикується видавання документів  імпортеру без оплати проти його письмового зобов'язання зробити платіж в встановлений період часу. Використовуючи такі умови,  імпортер має можливість продати  куплений товар, одержати виручку  і після цього оплатити  інкасо експортерові.

     З метою прискорення одержання  валютної виручки експортером банк може врахувати  тратти або надати кредит під комерційні документи. Таким  чином, інкасовая форма розрахунків  пов'язана з кредитними відносинами.  Інкасо є основною формою розрахунків по контрактам на умовах комерційного кредиту. При цьому експортер виставляє  тратту на  інкасо для акцепту платником, як правило, проти вручення йому комерційних документів (документарное інкасо), при наступі терміну платежа акцептовані векселя відправляються для оплати на  інкасо ( чисте  інкасо ).

     Імпортеру потрібен буде бортовий коносамент для  того, щоб одержати товар із зарубіжного  порту. Коносамент може бути одержаний  тільки при оплаті перевідного векселя (Д/Р) або при його акцепті (Д/А). Отже, імпортер не може одержати товар без  оплати чи акцепту перевідного векселя  і, зворотне, експортер зберігає контроль над товаром до оплати чи акцепту  перевідного векселя.[9, с.175]

     Якщо  товар відправлений повітряним фрахтом, авiанакладна може зазначати вантажоодержувачем банк імпортера. І знову, імпортер повинен  оплатити або акцептувати перевідний вексель, для одержання товару. Коли імпортер оплатив або акцептував перевідний вексель, банк імпортера  випустить розпорядження про  видачу зі складу (delivery order). Розпорядження  про видачу товару зі складу - це документ, підписаний від імені банка, що уповноважить аеропорт видати товар імпортеру. Експортер  повинен одержати попередню згоду  імпортера і банка імпортера  до відправлення товару на цей банк. На практиці банк імпортера не часто  погоджується виступати у вигляді  вантажоодержувача, за винятком випадків, коли його власний споживач має для  нього велике значення. [13, с.223] 

2.2 Акредитив.

     Відповідно  до Уніфікованих правил і звичаїв  для документарних акредитивів, акредитив - ця угода, в силу якої банк зобов'язується по проханню клієнта  зробити оплату документів третій особі ( бенефіціару , на користь якого відкритий акредитив ) або зробити оплату, акцепт тратти, виставленої бенефіціаром, або негоціацію ( покупку ) документів. Зобов'язання банка по акредитиву є самостійним і не залежить від правовідношень сторін по комерційному контракту. Це положення скеровано на захист інтересів банків і їх клієнтів: експортерові забезпечує обмеження вимог до оформлення документів і одержання платежа тільки умовами акредитива; імпортеру - чітке виконання експортером всіх умов акредитива. В розрахунках по документарному акредитиву беруть участь : імпортер ( Приказодатель ), що звертається до банку з проханням про відкриття акредитива; банк-емітент, банк ,що відкриває акредитив; авізуючий, якому доручає сповістити експортера про відкриття в його користь акредитива і передати йому текст акредитива, посвідчивши його достовірність; бенефіціар-експортер, на користь якого відкритий акредитив. [8, с.268]

     Сторони, що беруть участь у акредитивній формі  розрахунків:

     1. Заявитель / приказодатель (applicant) - це покупець / імпортер, що просіть свій банк, банк-емітент, випустити акредитив. Приказодатель інколи називає "opener" або "accreditor".

     2.Банк-емітент  (issuing bank).

     Приказодатель є клієнтом банка-емітента і саме банк-емітент дає умовну гарантію на користь бенефициара, що повідомляє банк (advising bank). Це банк, доміційований  в країні бенефициара, що одержав прохання від банка-емітента повідомити бенефициару про терміни і умови акредитива. Якщо повідомляючий банк погодився повідомити про акредитив, він взяв на себе піклування перевірити безперечну достовірність цього акредитива. Якщо банк, що повідомляє вирішив не повідомляти про акредитив, він повинен інформувати банк-емітент без затримки. Якщо банк, що повідомляє не може установити безперечну достовірність акредитива він повинен інформувати негайно банк, від якого були одержані інструкції. Додатково банк ,що повідомляє може, якщо хоче, повідомити про невстановлений на достовірність акредитив, але в той же самий час повинен інформувати бенефициара, що він був не в змозі установити достовірність акредитива. Повідомляючій банк не несе ніякої відповідальності по оплаті акредитива.