Міжнародний рух капіталів

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  авіаційний університет

Інститут економіки та менеджменту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Домашнє завдання

 

з дисципліни «МЕВ та основи ЗЕД»

 

Тема: «Міжнародний рух капіталів»

 

 

 

 

 

Виконав:

слухач 2 курсу 

заочної форми навчання

спеціальності № 7.03060107 Логістика

Файрушина В.С.

 

Перевірив: Гуріна Г.С.

 

 

Оцінка:__________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2012

 

ЗМІСТ:

 

Вступ………………………………………………………………………….. .3

Поняття капіталу………………………………………………………………4

Закономірності та особливості  міжнародного руху

капіталів у сучасних умовах………………………………………………….7

Особливості вивозу капіталу в сучасних умовах…………………………...9

Транснаціональні корпорації………………………………………………..11

Основні форми здійснення міжнародних інвестицій………………………13

Висновки……………………………………………………………………...17

Список використаних джерел……………………………………………….19

 

 

 

 

 

 

Вступ

Зародження і становлення  світового господарства — це процес розвитку і поглиблення різнобічних  відносин між народами, націями і  державами. Сутність його полягає в  усуспільненні праці та виробництва  на національному і міжнародному рівнях. Рушійними силами в цьому  процесі є зростання та удосконалення  продуктивних сил, прогрес науки, техніки  і технології, зміна форм матеріального  виробництва.

Здобутки цивілізованого розвитку в країнах світу —  сім'я та її домашнє господарство, держава та її виробництво, становлення  товарно-грошових відносин у національних і міжнародних сферах — були цеглинами  у фундаменті світового господарства.

Міжнародне усуспільнення  виробництва і поглиблення на його основі інтернаціоналізації всього економічного життя стали головними  чинниками подолання національно-державного відокремлення, замкненості (автаркії) господарських систем, а отже, розширення виробничо-економічних зв'язків  між різними країнами. На певному  етапі історичного розвитку концентрація і спеціалізація виробництва, процес його розширеного відтворення наштовхнулися  на внутрішні обмеження.

Для нормального підтримання  і постійного відновлення національного  виробництва все актуальнішою є  потреба взаємодії з іншими країнами, розвитку міжнародного поділу праці  та обміну. Поступово взаємодія та взаємозалежність економічних систем різних країн перетворились на об'єктивну  необхідність їхнього розвитку. Взаємодоповнення національних економік, зростання ролі зовнішніх чинників у процесі суспільного відтворення в тій чи іншій країні стали загальним явищем.

 

Поняття капіталу

 

Інтернаціоналізація економічних  процесів приводить до активізації  руху між країнами не тільки товарів  і робочої сили, а й капіталів.

Капітал (за «Економікс» Макконнелла і Брю) – це:

– створені ресурси, які  використовуються для виробництва  товарів і послуг;

– товари, які безпосередньо  не споживаються людьми;

– інвестиційні товари, засоби виробництва.

Капітал є одним з факторів виробництва. Іншими словами, це один з  видів ресурсів, які необхідно  витратити для виробництва товару.

Виходячи з того, що капітал за своєю глибинною економічною  сутністю є антагоністичною суперечністю (а отже й антагоністичним виробничим відношенням) між власниками монополізованих  засобів виробництва, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів, з одного боку, та власниками найманої робочої сили -- з іншого, вивезення  капіталу з погляду суспільної форми  слід розглядати як процес формування в іншій некапіталістичній країні антагоністичної суперечності між  власниками різних ресурсів і найманими  працівниками, а отже, й відповідного капіталістичного виробничого відношення.

Якщо взяти до уваги, що капітал  за своїм економічним змістом  є сукупністю чи системою виробничих відносин (або відносин економічної  власності), що базується на експлуатації найманої праці, то експорт капіталу означає процес формування в некапіталістичній  країні капіталістичних виробничих відносин.

Оскільки капітал має свій речовий  зміст (засоби виробництва, гроші, інші ресурси), то формування таких відносин здійснюється за допомогою вивезення  капіталу насамперед в підприємницькій  і грошовій формі.

Якщо капітал вивозять з більш  розвинутої до менш розвинутої капіталістичної  країни, то цей процес супроводжується  формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності (а отже, й капіталу), більш досконалих форм виробничих відносин.

Таким чином відбувається процес інтернаціоналізації  капіталу (економічної власності, заснованої на експлуатації тощо), тобто капіталістичних  виробничих відносин. Вивезення капіталу у докапіталістичні формації - загалом  прогресивне явище. Таким його можна  вважати і у випадку вивезення  в країни СНД та Східної Європи в сучасних цивілізованих формах.

Головними суб'єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави  та наддержавні органи. Найважливіша кінцева мета цього процесу -- привласнення монопольне високих прибутків, а  також отримання інших вигод (політичних, військових тощо).

Вивезення капіталу з урахуванням  суспільної форми речового змісту -- процес вивезення за кордон транснаціональними корпораціями, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями  вартості у грошовій або товарній формі з метою виробництва  і привласнення монопольно високих  прибутків, а також отримання  інших вигод.

На нижчій стадії розвитку капіталізму (XVI - XIX ст.) переважало вивезення товарів, а на вищій - у XXІ ст. - вивезення капіталу. Воно зумовлене монополізацією виробництва, виникненням і розвитком гігантських монополістичних (у тому числі олігополістичних) об'єднань, появою ТНК, які накопичили величезні прибутки й шукають шляхи їх найприбутковішого вкладення.

Вивезення капіталу також зумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема нерівномірним  розвитком окремих держав і регіонів світового господарства. У країні, яка перебуває на передових позиціях, швидше відбувається процес створення  надлишкового капіталу, який може бути використаний всередині країни, але  якому намагаються знайти прибутковіше застосування.

Крім того, вивезення капіталу спричинене асинхронним протіканням капіталістичного циклу, протекціоністськими бар'єрами, які перешкоджають вивезенню  товарів, процесом інтернаціоналізації виробництва та ін.

Вивезення капіталу здійснюється у двох основних формах - підприємницькій і позичковій. Вивезення підприємницького капіталу означає інвестиції у промисловість, транспорт, сільськогосподарські, банківські підприємства тощо, через будівництво або купівлю вже існуючих підприємств, через механізм придбання їх акцій. Це призводить до утворення власності за кордоном.

Позичковий капітал вивозять у  формі короткотермінових або  довготермінових позик та кредитів. Це дає можливість отримувати фіксований дохід у вигляді відсотка, але  не призводить до утворення за кордоном власності. Загальна сума капіталу, що функціонує за кордоном, -- це іноземні інвестиції. Згодом їх джерело розширюється за рахунок капіталізації додаткової вартості, використання амортизаційних відрахувань, випуску акцій та ін.

Найважливішу роль з-поміж різних форм інвестицій відіграють прямі капіталовкладення. Це зумовлено тим, що їх суб'єкти здійснюють постійний контроль за цим капіталом (капіталом у позичковій формі на час надання кредиту розпоряджається імпортер); що прямі інвестиції гарантують стабільний ринок (або формують основу для виходу на ринки інших країн); такі інвестиції дають право безпосереднього контролю (за наявності контрольного пакета акцій) або активної участі в управлінні підприємством через механізм реінвестування прибутків, придбання частини акцій за кордоном (але не контрольного пакета), внутрішньо-фірмових позик або внутрішньофірмової заборгованості, а також через використання неакціонерних форм (укладання субконтрактних угод, ліцензійних угод, франчайзингу та ін.).

 

Закономірності та особливості  міжнародного руху капіталів у сучасних умовах.

 

Напередодні Першої світової війни  закордонні інвестиції капіталістичних  країн становили 44 млрд. дол., у 1970 р. - до 285 млрд., у 2000 р. - понад 3 трлн дол. Мета вивезення державного капіталу - значною  мірою створення сприятливіших  умов для вивезення транснаціонального та інших видів недержавного капіталу. Зокрема, з його допомогою формується економічна інфраструктура. Важливою формою вивезення державного капіталу є державні гарантії для недержавних  кредитів. Тому державному капіталу більше властива форма кредитів та субсидій.

За джерелами походження капітал, який здійснює міжнародний  рух, можна підрозділити на офіційний і приватний.

Офіційний капітал являє собою кошти державного бюджету, які переміщуються за кордон або прийняті з за кордону за рішенням урядів, а також за рішенням міжурядових організацій. До цієї категорії відносяться всі державні позики, позички, дари (гранти), допомога, яка надається однією країною іншій країні на основі міжурядових угод. Офіційним вважається також капітал, яким розпоряджаються міжнародні міжурядові організації від імені своїх членів (кредити МВФ, витрати ООН на підтримку миру і т.п.). Рішення про міжнародному русі такого капіталу приймаються урядом і парламентом.

Приватний капітал (недержавний капітал) - це кошти приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які переміщуються за кордон або прийняті з за кордону за рішенням керівних органів цих організацій. Однак ці рішення повинні відповідати тим законодавчим нормам про міжнародний рух капіталу, які встановлюють державні регулюючі органи країни, з якої вивозиться капітал, а так само приймаючої країни.

Міжнародний рух капіталу передбачає приміщення капіталу за кордоном з метою його функціонування там  і отримання прибутку або отримання  доходу в формі відсотка.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному ринку не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки.

Інвестиції вважаються міжнародними, якщо інвестується капітал перетинає  державний кордон. Міжнародний рух  капіталу являє собою фінансову  операцію, зазвичай воно передбачає рух  фінансових потоків між різними  комерційними фірмами або державними організаціями, пов'язане з перетином  кордонів. Проте бувають випадки, коли машини й устаткування перевозяться в іншу країну в якості внеску в  статутний капітал новостворюваної  або придбаної фірми. Дана угода  буде розглядатися як переміщення капіталу.  

Величина функціонуючих  за рубежем  іноземного  капіталу величезна. Щорічно  міжнародний  рух  капіталу  оцінюється приблизно 0,7-1,2 трлн.дол.,  у т.ч.  прямих інвестицій  -  близько 0,13-0,24 трлн.,  портфельних - 0,12-0,67 трлн.дол. Тільки обсяг накопичених у світі прямих інвестицій складає близько  3 трлн.$. Т.о. картина сучасного міжнародного економічного життя створюється насамперед тими компаніями,  що не тільки активно  торгують  із закордонними країнами,  але й активно інвестують там.  Це надійний спосіб проникнення і розширення  присутності їх  на  зовнішньому ринку.  Компанії США і Японії реалізовують у такий спосіб відповідно мінімум половину і чверть усієї продаваної ними за рубежем продукції.

 

Особливості вивозу капіталу в сучасних умовах

 

1.       Динаміка експорту капіталу традиційно випереджає динамікові експорту товарів (в останні роки більш ніж у 2 рази).

2.       У загальному обсязі вивозу капіталу підвищується  роль і частка вивозу державного капіталу (близько 25%). Серед загального обсягу експортованого капіталу  в країни, що розвиваються, 90% є державним капіталом, а в країни Східної Європи і СНД – 35% (при цьому у виді пільгових кредитів – 35%, безпроцентних кредитів – 65%).

3.       Більш 50% мігруючого капіталу у світовому господарстві належить приватним суб'єктам (корпораціям, ТНК, банкам, інвестиційним, пенсійним, страховим фондам і ін.). В останні десятиліття відзначається тенденція скорочення частки банків з 50 до 25%  і одночасний ріст частки капіталів ТНК. Ростуть обсяги приватного капіталу мігруючого між промислово розвитими країнами (близько 75%)

4.       Збільшення частки прямих інвестицій у загальному обсязі приватного і державного капіталу (у 90-і роки близько 33 %).

5.       Частка портфельних інвестицій у загальному обсязі іноземних інвестицій – 35-40%.

6.       Частка міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій у міжнародній міграції капіталів складає близько 12% і має найбільш швидкі темпи росту.

7.       Росте число інтернаціональних злиттів і придбань фірм (близько 79% сукупного обсягу прямих закордонних інвестицій).

8.       Відзначається зрушення в галузевій структурі іноземних інвестицій від обробної промисловості і торгівлі до інвестицій у наукомісткі галузі і сферу послуг (більш 55%).

9.       Створюється система міжнародного регулювання закордонним інвестуванням. Країни члени ОЕСР у 1979 р. прийняли «Декларацію про міжнародні капіталовкладення і багатонаціональні підприємства», де рекомендується надавати інвесторам режим «не менш сприятливий, чим той, котрий надається в аналогічних випадках місцевим підприємствам». У 1992 р. Група Світового банку розробила «Рекомендації з режиму для іноземних прямих інвестицій», де головною умовою сприятливого інвестиційного клімату названий однаковий режим для  інвесторів в однакових обставинах в умовах вільної конкуренції. У 1994 р. членами Організації Тихоокеанського Співробітництва прийнятий «Добровільний кодекс прямих іноземних інвестицій», а ООН прийнятий «Міжнародний кодекс поводження ТНК» і т.д.