Прогнози розвитку світового господарства на початку 21 століття

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Января 2012 в 11:56, курсовая работа

Краткое описание

На початку XXI ст. окреслився якісно новий рівень розвитку продуктивних сил, особливості яких зумовлені постіндустріальними або інформаційними технологіями виробництва і відповідними їм виробничими відносинами, а також відносинами інтелектуальної власності. Але різноманітні форми суспільного та економічного розвитку, розмаїття і взаємозалежність країн світу на основі об'єктивних економічних процесів і законів збережуться, очевидно, ще надовго.

Содержание работы

ЗАВДАННЯ НА КУРСОВУ РОБОТУ
РЕФЕРАТ………………………………………………………........….………3
ПЕРЕЛІКтУМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ………………….....................…..…....4
ВСТУП………………………………………………………….....................…5
1 Основні поняття світового господарства ……………………….………..
1.1 Структура і сутність світового господарства.…………………..……….7
1.2 Етапи розвитку світового господарства………………………………….9
2 Світове господарство та основні форми зовнішньоекономічного співробітництва ………....……….……………………………………………18
2.1 Етапи та тенденції розвитку світового господарства початок XX- початок XXI століть …………………………………………………………………….22
2.2 Характер і особливості розвитку міжнародних економічних відносин на рубежі XXI століття ……………………………………………………………28
3 Україна в світовому господарстві на початку 21 століття…………………30
ВИСНОВКИ………………………………………………………….….……..
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ………………………………………………….…….

Содержимое работы - 1 файл

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ.doc

— 221.00 Кб (Скачать файл)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3 Україна в світовому господарстві на початку 21 століття

     Територія нашої країни завжди перебувала в  центрі подій Євразійського континенту. Тут перетиналися історичні шляхи  й основні геополітичні вісі Євразії, що давало широку можливість контактів як із Західною і Північною Європою, так і з країнами Близького Сходу і Центральної Азії. Згадаймо, що шлях "із варяг у греки" проходив Дніпром, а "Шовковий шлях" однією з гілок виходив до узбережжя Азовського і Чорного морів та причорноморських степів.  

   продолжение

     Більш як за тисячу років Україна на різних етапах свого історичного розвитку пройшла багато форм політичного  існування. Була вона і впливовою  в Європі монархією (Київська Русь), і колонією Речі Посполитої, Російської, Австро-Угорської та Османської імперій, була (Козацька держава ХVІІ століття, УНР та ЗУНР початку ХХ століття) і тепер є республікою.

     На  початку ХХІ століття глобальне  суспільно-географічне положення України визначається такими рисами. По-перше, вона розташована в глобальному геопросторовому "кільці" північної півкулі, утвореному територіями країн "тріади" та комунікаціями між ними. При цьому на заході територія країни безпосередньо прилягає до європейських держав, які після розширення ЄС входять у найпотужніше інтеграційне угруповання світу. Значною мірою від самої України залежить, щоб її кордони (особливо західні) виконували контактну, а не бар’єрну функцію.

     По-друге, користуючись можливостями міжнародної співпраці суверенній Україні зручно, з одного боку, активізувати взаємодію з євроатлантичними структурами, сподіваючись на залучення технологій і капіталу країн Європи, США та Японії, а з іншого – зберігати добросусідські відносини з країнами євразійських структур (передусім – з Росією), які й надалі залишаються важливими ринками сировини (особливо енергоносіїв, лісу, кольорових металів) і не менш важливими ринками збуту.

     Нарешті, за межами "кільця" Україна має  широкі можливості контактів з країнами на південному та південно-східному напрямках – морські шляхи ведуть у басейн Середземномор’я і далі в Атлантичний та Індійський океани; розвиток сухопутних (через Закавказзя – Центральну Азію або Росію – Казахстан) спеціалісти пов’язують з відродженням історичного "Шовкового шляху".

     Отже, на сучасному етапі розвитку світового  господарства глобальна ринкова  економіка охоплює лише порівняно  невелике коло постіндустріальних та найбільш "просунутих" індустріальних країн (таких як Канада) та ще декілька нових індустріальних країн з великими експортними галузями (на кшталт Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру). Разом вони утворюють так званий "золотий мільярд" людства, який споживає близько 80% світового ВНП.

     Більшість населення світу мешкає в умовах неринкової підсистеми (див. рис. 1.1.), створеної такими типами економічних та політичних режимів:

     а) комуністичні та посткомуністичні (КНР, Куба, КНДР);

     б) авторитарні (арабський світ, африканські  країни);

     в) меркантілістські (латиноамериканські, південноазіатські країни).

     Основний  зміст сучасного етапу: група  цих національних економік з майже  п’ятьма мільярдами населення у  найближчі роки намагатиметься інтегруватися  до ринкової підсистеми світового господарства.

     Основні риси сучасного етапу розвитку світового господарства : інтенсивна глобалізація (1) при збереженні багатоукладності (2) та різностадійності (3) розвитку країн і регіонів з проявами циклічності (4).

     1) Глобалізація тісно пов’язана  із створенням світових ринків  всіх видів товарів, конвертованих валют, цінних паперів, інтелектуальної власності (патенти, "ноу-хау"), трудових ресурсів, реклами, банківської справи і т. д.

     Інтегратором  світового економічного простору є  світова фінансова система. Головну  роль в ній відіграють Міжнародний  валютний фонд (МВФ), Світовий банк реконструкції і розвитку (СБРР), а також центральні банки США, Великобританії (20% ВВП країни створюється фінансовими службами Лондонського Сіті на площі в 1 кв. милю), Японії, ФРН, Франції. Саме вони забезпечують необхідний ступінь стійкості основних світових валют – базових для міжнародних розрахунків – долару США та євро. Особливу стабілізуючу роль у світовій фінансовій системі грають банки Швейцарії ("всесвітній сейф").

     В географічному просторі світового  господарства аналогічну інтегративну роль грають сучасні системи глобального транспорту і зв’язку, без яких не може функціонувати жоден центр економічної діяльності. Ці зв’язки забезпечуються взаємодією міжнародних систем авіаційного, морського, залізничного та інших видів транспорту, ліній електропередачі (ЛЕП) та всіх видів зв’язку, включаючи телефакси, електронну пошту з використанням космічних засобів.

     Без цих систем дійсна інтеграція в світове  господарство неможлива навіть при  достатньо розвинутих виробничих структурах.

     Прогнозний етап світового господарства буде постіндустріальним, тобто світ перетвориться на "світ послуг", в якому матеріальне виробництво не буде мати визначної ролі, а національні економіки будуть спеціалізуватися на наданні певних видів послуг.

     2) Багатоукладність визначається різним ступенем розвитку ринкових відносин, міжнародного поділу праці та ін.

     У більшості доіндустріальних країн  досі основна частина продовольства  виробляється у споживчому господарстві (нетоварному, неринковому), в той  же час з ним мирно співіснують приватно-капіталістичні та державно-капіталістичні уклади.

     Важлива структура світового господарства – "неформальна економіка" ("чорний ринок" виробляє до 20% світового валового продукту).

     3) Різностадійність: в межах світового  господарства співіснують національні економіки, що знаходяться на різних стадіях соціально-економічного розвитку: постіндустріальній, індустріальній, доіндустріальній.

     Ця  різностадійність веде до закономірного  зміщення "старих" галузей у  більш відсталі країни (або регіони  в межах однієї держави). Дійсно, зараз масові промислові виробництва поступово "переселяються" до країн з дешевою робочою силою при обов’язковому поєднанні її наявності з необхідним рівнем професійної підготовки, трудової моралі, інфраструктури.

     З різностадійністю пов’язані й рівні демографічного розвитку країн, що знаходяться на різних стадіях демографічного переходу. Швидке зростання населення доіндустріальних та нових індустріальних країн залишається однією з домінант світового розвитку, що суттєво впливає на стійкість світового господарства.

     Справа  в тому, що сучасне світове господарство сформувало стереотипи "споживаючого суспільства". Рівні споживання середніх шарів населення високорозвинених постіндустріальних країн, дякуючи "демонстраційному ефекту", викликаному поширенням спочатку голлівудських фільмів, а зараз телесеріалів та інших засобів масової інформації, стали дуже притягальними в усьому світі. Недосяжність цих рівнів для багатьох країн не відміняє престижність споживання. Збереження цих споживацьких стереотипів у поєднанні з "демографічним вибухом" є потенційно найнебезпечнішим дестабілізуючим фактором світового розвитку.

     Підтримання цих стереотипів можливе лише у групі високорозвинених країн, що ввійшли в стадію постіндустріального  суспільства. Для їх господарства характерно переважання в структурі зайнятості третинної та четвертинної сфер, інформатизація, роботизація та інші процеси, а також поступове скорочення споживання природних ресурсів.

     Турбота виключно про економічне зростання  може спричинити руйнівний вплив на мораль людства; філософія, яка лежить в основі манії споживання, ймовірно, загрожує найважливішим людським цінностям.

     Коло  постіндустріальних країн вже сформувалося. Поява в ньому "новачків", що відповідають критеріям постіндустріальності не за рівнем доходів, а по домінації наукомістких виробництв, ролі науково-дослідних і конструкторських робіт, навряд чи можлива у найближчі 15-20 років. Ще раз підкреслимо, що основний фактор досягнення постіндустріального статусу – це високий культурний та освітній ценз населення, створений на цій основі потужний науково-технічний потенціал.

     Багатоукладність  та різностадійність (2 та 3 риси), виходячи із загальносистемних позицій (закон  Ешбі), відповідають потребам "необхідної різноманітності" і забезпечують стійкість та певну гнучкість світового господарства.

     4) Циклічність. Ідея циклічності  поступово стає ядром сучасної  суспільної географії. Ця риса  дещо нагадує ритмічність (як  закономірність географічної оболонки), хоча така аналогія і не  зовсім коректна. Дослідженням періодичних коливань в економіці займалося багато дослідників, свого часу і фундатори марксизму-ленінізму. Виділяються наступні типи економічних циклів:

  • короткі цикли "Т-Г-Т΄" або "Г-Т-Г΄" тривалістю від декількох днів до декількох місяців (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс);
  • середні цикли коливання співвідношення попиту і пропозиції з кризами перевиробництва тривалістю у 4-5 років (Д. Рікардо, А. Маршалл, Дж. М. Кейнс, А. Пігу та ін.);
  • довгі цикли тривалістю 40-50 років (М.М. Туган-Барановський та його учень М.Д. Кондратьєв);
  • наддовгі цикли тривалістю до декількох тисяч років (гіпотеза А.Г. Франка).

     Знання  законів циклічності розвитку виробництва  здатне в ідеалі привести до повної ліквідації негативних наслідків стихійної  природи цих циклів. Природа й особливості прояву коротких і середніх циклів на даний час добре вивчені та відображені в основах економічних теорій (так звані теорії загальної рівноваги та інші макроекономічні моделі).

     Найбільш  суттєво на географію світового  господарства впливають два останніх цикли – "кондратьєвські хвилі" та "наддовгі хвилі".

     Матеріальна основа довгих циклів (піввікових) –  оновлення основних виробничих фондів (ОВФ), технічної інфраструктури та поколінь кваліфікованих робітників. Ця циклічність – універсальна риса світового господарства, тобто вона не залежить від форми власності, знаходить свій прояв як при централізованій економіці, так і при ринковій.

     Хоча  в історії світового господарства відомі й феномени "стискування" циклів (Японія стартувала набагато пізніше Європи – після революції Мейдзі (1868 р.) – але користуючись готовими технологіями, все ж таки наздогнала її; в СРСР соціалістична індустріалізація 30-50-х років ХХ століття майже на 20 років скоротила проходження 3-го циклу і т. д.).

     Головні галузі, що формують "обличчя" циклів:

     1-й  – текстильна промисловість;

     2-й  – вугільна, чавуноливарна промисловість;

     3-й  – чорна і кольорова металургія, важке машинобудування;

     4-й  – автомобілебудування, органічна  хімія, електротехніка;

     5-й  – електроніка, біотехнологія,  тонка хімія, інформатика.

     Крім  того, кожен цикл відзначається і  зміною тенденцій в регіональному  розвитку. Зараз Україна закінчує 4-й цикл, в регіональному відношенні це проявляється депресією в багатьох старопромислових районах, особливо – вугільно-металургійних.

     Сучасним  вимогам активізації малих форм виробництва ("мале – прекрасне") та вимогам населення до якості умов проживання дуже вдало відповідають дрібноміські структури з високою інфраструктурою насиченістю та підготованими кадрами.

     Наддовгі  цикли тривають близько 5 тис. років. Андре Гундер Франк, досліджуючи  територіальну структуру світового  господарства різних часів, приходить  до висновку, що світу завжди була властива поляризація на багатий "центр" та бідну, залежну від нього "периферію". Він звертає увагу на те, що центри завжди мали тенденцію до зміщення із Сходу на Захід та завжди знаходилися в межах Північної півкулі. Схема цього руху така: центр глобальної економічної гегемонії пересувався із Східної Азії (Китай) через Індію та Близький Схід до Європи, спочатку південної, а потім північно-західної. Далі він змістився в США: спочатку на східне (атлантичне) узбережжя, а зараз – на західне (тихоокеанське). На даний момент він рухається в Японію, подальший прогноз – повернення його в Китай (таким чином відбудеться завершення наддовгого циклу). Цю точку зору ми перевірити не зможемо – нашому поколінню не вистачить життя. Але критика цієї, безумовно, оригінальної гіпотези можлива з позицій сучасної методології вивчення суспільно-природної взаємодії. Коротко кажучи, гіпотеза грішить "географічним фаталізмом". 
 

Информация о работе Прогнози розвитку світового господарства на початку 21 століття