Світова валютна система і міжнародні розрахунки

      EER = åRiWi, 

         де EER - ефективний валютний курс,

         Ri- індекс двосторонніх валютних  курсів з країною і 

        Wi - вага (0<Wi<1) кожного з двосторонніх  обмінних курсів.

      В економічному  аналізі часто викоритовуються  поняття реального валютного  курсу  

      e= q/p*1p 

      q - реальний валютний курс;

      p -  рівень цін в Україні і  показник інфляції;

      p* - рівень цін в інших країнах;

       e - номінальний валютний  курс.

      q=e·(p*/p)

      Реальний  валютний курс -- це номінальний валютний курс, помножений на відношення іноземних цін до внутрішніх цін. Це ціна товарів України, що відображається в іноземних валютах.

        Реальний ефективний валютний  курс поглиблює і синтезує  ефективний та реальний валютний  курси.

      REER =  å(RER)W

      REER - реальний ефективний валютний  курс,

      RER - реальний валютний курс країни,

      W - вага кожного реального валютного курсу

      Важливим  є різновид поняття валютного  курсу, який називається паритетом  купівельної ціни (ПКС).

      Він передбачає, що однаковий за якістю та кількістю набір товарів у  різних країнах оплачується однаковою  кількістю грошей. Таким чином, ПКС встановлюється на рівні. за якого купівельна сила грошей у різних країнах буде однаковою:

      IKC=p/pін

      Р - індекс національних цін,

      Рін - індекс зарубіжних цін.

      Для емпіричного аналізу придатною  є версія валютного курсу як відносного паритету купівельної сили.

      е =р-рін

      е - відсоткові зміни валютного курсу,

      р, рін - відсоткові зміни відповідних  цінових індексів за той же самий  період.

      Валютні курси зазнають постійних змін. Знецінення - це зниження вартості валюти. подорожчання - підвищення вартості валют.

      Девальвація - знецінення валюти під цілеспрямованим впливом держави.

      Ревальвація - цілеспрямовано здійснене урядом подорожчання валюти.

      Як  кожна ціна, валютний курс — ціна грошей — визначається взаємодією попиту й пропозиції на міжнародних  валютних ринках.

      Розглянемо  ситуацію обміну німецької  марки на  долари США.

      DD - крива попиту на марку. Оскільки  ми передбачаємо обмін на неї  долара США, то крива попиту  одночасно буде й кривою пропозиції  по відношенню до долара. SS - це  крива пропозиції марки, яка співпадає з кривою попиту на $. У точці пересічення кривих попиту і пропозиції Е буде рівноважний обмінний курс.

      Проаналізуємо. які суб’єкти господарювання беруть участь в операціях  купівлі-продажу  на валютному ринку.

      Попит на певну валюту будуть формувати:

      1. зарубіжні покупці товарів, що  експортуються із цієї країни;

      2. іноземні інвестори, які прагнуть  здійснити інвестиції в фінансові  та матеріальні активи країни;

      3. валютні спекулянти, які розраховують  на підвищення курсу в майбутньому;

      4. уряд країни ( якщо він прагне не допустити падіння курсу своєї валюти ), який буде пред’являти попит на неї, використовуючи для цього свої запаси іноземної валюти.

      Пропозицію  валюти будуть формувати:

      1. імпортери, які прагнуть реалізувати  валюти з метою здійснення конвертації в ту чи іншу валюту для оплати укладених угод;

      2. валютні спекулянти, які очікують, що курс валюти знизиться;

      3. інвестори, які прагнуть здійснити  інвестиції за кордоном;

      4. уряд країни, зацікавлений в тому, щоб не допустити зростання  курсу національної валюти.

      Таким чином, експорт країни спричиняє  виникнення попиту на її валюту за кордоном, а необхідність задоволення цього  попиту зменшує запаси іноземної  валюти у вітчизняних банках. Тобто  в широкому розумінні експорт будь-якої країни фінансує та оплачує її імпорт.

      Валютний  курс буде формуватися  під впливом ряду економічних і  політичних чинників:

      а) різниці в рівнях інфляції між країнами (чим вищий рівень інфляції в країні порівняно з аналогічними показниками інших країн, тим нижчим буде валютний курс);

      б) різниці у рівнях процентної ставки на капітал ( чим вищий її рівень, тим вищим буде курс національної валюти );

      в) стану платіжного балансу ( активний платіжний баланс сприяє підвищенню валютного курсу національної валюти, оскільки підвищує попит на неї з боку іноземних боржників, а пасивний платіжний баланс веде до зниження курсу національної валюти, тобто боржники продають національну валюту за іноземну валюту для сплати боргів);

      г) міри використання певної валюти на світовому ринку і при міжнародних розрахунках;

      д) зовнішньоекономічної політики уряду ( обмеження імпорту ( підвищені тарифи, квоти, обмеження на валютні операції, схильність щодо споживання національних товарів порівняно з іноземними ) сприяє підвищенню курсу національної валюти, оскільки пропозиція національної валюти на валютному ринку зменшиться );

      е) політичного положення того чи іншого уряду ( впливає на рівень ризику, з яким пов’язане здійснення як іноземних інвестицій, так і інших операцій в країні );

      є) діяльності валютних ринків і спекулятивних операцій (якщо курс певної валюти має тенденцію до зниження, то банки і фірми прагнуть її обміняти на більш стабільну, оскільки це погіршує позицію);

      ж) швидкості здійснення міжнародних розрахунків ( очікуючи падіння курсу національної валюти, імпортери намагаються прискорити платежі контрагентам в іноземній валюті – щоб не нести втрати від підвищеного курсу іноземної валюти. За умови підвищення курсу національної валюти переважає прагнення затримати платежі в іноземній валюті;

      з) ступеню довіри до валюти на національному та світовому ринку.  
 
 

      

Міжнародні  системи валютних курсів

      На  національно-державному рівні валютні  відносини формують національну валютну  систему, яка включає  в себе:

• валютні відносини країни;
• їх інституційні форми, що визначаються валютним та іншим законодавством;
• розгалужену сукупність інфраструктурних підрозділів, що забезпечують функціонування національної валютної системи.

      Національні валютні системи — це певний порядок розрахунків тих чи інших країн з іншими країнами. Цей порядок закріплений законодавчими актами окремих держав.

      Національну валютну систему  формують такі головні  компоненти:

• національна грошова (валютна) одиниця;
• офіційні золотовалютні резерви;
• паритет національної валюти та механізм формування валютного (обмінного) курсу;
• умови конвертованості валюти;
• наявність чи відсутність валютних обмежень;
• банківські чи кредитно-фінансові установи, валютні біржі;
• порядок здійснення зовнішньоторговельних розрахунків;
• система валютного контролю.

      Регіональні валютні системи створюються в межах міжнародних інтеграційних угруповань та валютних блоків. Вони характеризуються, як правило, наявністю власної міждержавної або наднаціональної (колективної) валюти та механізму взаємної валютної координації та регулювання (європейська змія).

      Міжнародна  валютна система  — це комплекс правил і законів, які регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках, інакше кажучи — це форма організації міжнародних валютних відносин, яка закріплена в міжнародних угодах. Міжнародна валютна система охоплює усю світову економіку. Її розвиток пов’язаний з формуванням світового ринку, єдиної системи світового господарства внаслідок поглиблення і диверсифікації міжнародного поділу праці, інтернаціоналізацією економічного життя та глобалізацією усіх аспектів господарської діяльності.

      Головними елементами сучасної міжнародної валютної системи є:

• національні резерви та колективні (наднаціональні) валютні одиниці;
• склад і структура інших міжнародних платіжних активів (засобів);
• механізм валютних паритетів та обмінних (валютних) курсів;
• умови взаємної конвертованості валют;
• форми міжнародних розрахунків;
• умови функціонування міжнародних валютних ринків та ринків золота;
• статус міждержавних валютно-кредитних організацій.

      Головна функція міжнародної  валютної системи  — ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва та поділу праці, поглиблення міжнародної торгівлі та міжнародної інвестиційної діяльності.

      Міжнародна  валютно-кредитна система  повинна відповідати  таким головним вимогам:

1. забезпечувати міжнародний обмін, усю систему світогосподарських зв’язків достатнім обсягом платіжно-розрахункових та кредитних засобів, що користуються довірою учасників валютно-кредитних відносин;
2. мати певний запас міцності для стійкого функціонування;
3. бути достатньо еластичною для того, щоб гнучко пристосуватися до динамічних змін у співвідношенні внутрішніх та зовнішніх факторів функціонування міжнародних економічних відносин;
4. забезпечувати, по можливості, збалансованість, гармонізацію економічних інтересів суб’єктів міжнародних економічних відносин усіх структурних рівнів.

      Міжнародна  валютна система  складається з  двох головних грошових блоків — резервних національних валют та наднаціональних валют.

      Прийнято  розрізняти міжнародну торгову та міжнародну резервну валюту. Мова йде при цьому  про однакові за якістю гроші, але  про різні рівні суб’єктів  їх використання та застосування.

      Міжнародна  торгова валюта слугує для оцінки та опосередкування міжнародних торгових операцій (переважно приватного характеру), якими є експорт і імпорт товарів, послуг, капіталів тощо. На міжнародних валютних ринках торгова валюта виступає як товар, є предметом купівлі-продажу. Її ціна (валютний курс) змінюється залежно від попиту і пропозиції. На даному рівні державні органи використовують міжнародні гроші у тому випадку, якщо вони здійснюють подібні операції саме як приватні організації.

      Міжнародна резервна валюта використовується державами для покриття дефіциту платіжного балансу. На цьому рівні валютні резерви забезпечують здійснення офіційних, тобто державних фінансових операцій, у яких суб’єктами виступають не приватні особи, а лише держави та їхні уряди. Головна функція міжнародної резервної валюти — створення валютних державних резервів (функція нагромадження та скарбу). Вона ж виступає інтегруючою одиницею, в якій визначається паритет національних валют і таким чином здійснюється їх зіставлення. Міжнародна резервна валюта використовується для збереження відносно стабільного валютного курсу шляхом інтервенцій на внутрішньому та міжнародних валютних ринках. Міжнародними стали валюти тих держав, національна економіка яких мала найбільшу вагу в світовому господарстві та значною мірою впливають на міжнародну торгівлю та вивіз капіталу. Найбільш поширеною торговою (водночас і головною резервною;) валютою є долар США, за допомогою якого здійснюється майже 2/3 міжнародної торгівлі. Близько 16% світової торгівлі здійснюється в німецьких марках, 6% - в англійських фунтах стерлінгів, близько 5% - у французьких франках, 4% - японських ієнах, та 6-7% у валютах інших розвинутих держав. Водночас долар США є також важливою міжнародною резервною валютою, оскільки він становить вирішальну частину міжнародних валютних інтервенцій.