Світова валютна система і міжнародні розрахунки

      На  відміну від монополізму США, що був панівним у перші повоєнні десятиліття, наприкінці 60-х — на початку 70-х років сформувалися 3 центри світового економічного суперництва—США, Західна Європа та Японія. Як наслідок—поліцентралізм у фактичній розстановці економічних сил у світовому господарстві увійшов у суперечність з монетаризмом у сфері міжнародних валютних відносин, що базувався на монопольному становищі долара. Це також суттєво підривало устої Бреттон-Вудської системи, на зміну якій прийшла назва валютна система, що дістала назву Ямайської.

• Нарада країн-членів МВФ, що відбулася у місті Кінгстоні на Ямайці в січні 1972 року поклала початок утворення Ямайської валютної системи.

      Це  була система, в основі якої були “плаваючі” обмінні курси валют, що змінюються внаслідок співвідношення попиту та пропозиції. Але прийняті угоди не характеризували нову валютну систему як 100% систему “плаваючих” курсів. На зовнішніх валютних ринках збереглися різні типи валютних інтервенцій. У зв’язку з цим розроблену і прийняту за основу нову валютну систему точніше назвати системою регульованих “плаваючих” курсів.

      Зміст визначальних принципів Ямайської валютної системи зводився до наступних положень:

1. повна демонетизація золота;
2. Кінгстонська угода поставила за мету обернути утворену ще в 1969 році МВФ колективну міжнародну одиницю – спеціальні права запозичення на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу. Йдеться про те, що система “золото – долар – національна валюта”, на основі якої функціонувала Бреттон–Вудська угода, трансформувалась у нову систему: “СДР – національна валюта”

      СДР – міжнародна розрахункова одиниця, в якій визначається валютний курс національних грошей.

      Величина СДР визначається на основі кошика валют країн, яким належить частка у сфері міжнародної торгівлі. З 1991 року до складу стандартного кошику входять 5 валют: долар(США)-40%, марка (ФРН)-21%, франк (Франція)-11%, ієна (Японія)-17%, та фунт стерлінгів (Англія)-11%.

3. поєднання вільного “плавання” валютних курсів з регулюванням;
4. розвиток за принципами поліцентризму: з одного боку, підпорядкування централізованим регулюючим діям (відповідно до статуту МВФ), з іншого – наявність досить розвинутої мережі автономних (регіональних) валютних структур (угруповань).

      Коливання валютних курсів не спричинили зменшення  світової торгівлі та міжнародного фінансового  обігу. Крім того, гнучкі валютні курси  полегшили процес пристосування  до несприятливих змін економічної  кон’юнктури (світове падіння сільськогосподарського виробництва в 1971 – 1974 рр. , зростання цін на нафту в 1973 – 1974 рр. , світова стагфляція 1974 – 1976 , 1981 – 1983 рр.), у той час як аналогічні події здійснили б непереносний тиск на систему фіксованих курсів.

      Але критики стверджують, що регульовані  валютні курси були занадто нестабільними. Вони змінювались навіть тоді, коли відповідні економічні та фінансові  умови країни були стабільними. Тобто, правила та керівні принципи, визначальні  для поведінки кожної країни по відношенню до свого валютного курсу, були недостатньо чіткими та обов’язковими для життєздатності системи в довгостроковому плані. Крім того, регульоване “плавання” виявилось неспроможним вирішити проблему збалансованості платіжних балансів.

      Є побоювання, що з часом система  регульованих “плаваючих” валютних курсів буде більше регульованою, ніж  вільно “плаваючою”.