Історія іудаїзму на Україні

У 2-й  пол. 18 ст. в Німеччині виникає  рух гаскала (просвіта). Його лідери були прибічниками перевиховання єврейського суспільства в дусі відданості ідеалам європейської культури. Запропоновані ними нововведення частково торкалися й релігійного ритуалу. Перші гуртки просвітян виникли на теренах України в Галичині на поч. 20-х рр. 19 ст. 1869 просвітянами було створено товариство Шомер Ісраель (страж Ізраїля), яке стало відігравати провідну роль у релігійному та політичному житті прибічників гаскали в Галичині. Чимало своїх прибічників просвітяни знайшли в середовищі одеських євреїв. 1840 в Одесі була побудована Бродська синагога, в якій уперше на теренах Російської імперії богослужіння супроводжував хор, а від 1909 літургія почала супроводжуватися грою на органі.  

1902 в  сіоністському русі (див. Сіонізм)  виникає угруповання мірказ рухані (духовний центр). Його послідовники  вважали за необхідне поєднувати  боротьбу за створення єврейської держави з діяльністю, спрямованою на збереження традиційних релігійних цінностей. В Україні найбільша кількість прибічників релігійних сіоністів діяла на поч. 20 ст. в Галичині.

Після встановлення в Україні рад. влади переважна більшість релігійних громад була заборонена, а їхнє майно пограбоване. На початку 20-х рр. 20 ст. майже всі провідні рабини та цадики залишили підрад. Україну. Видатний рабин Хаїм Хафец, який емігрував 1921 з УСРР до Польщі, видав постанову, згідно з якою єврей, що тікає з рад. тер., має право порушувати закони Суботи. Наприкінці 1922 ті рабини, які залишилися на тер. СРСР (утворений у груд. 1922), створили організацію «Ваад рабаней СРСР». Завдяки її діяльності іудейське релігійне життя в СРСР частково відродилося. 1933 «Ваад рабаней СРСР» було заборонено, а її керівників вислано за кордон. Почалася нова хвиля переслідувань іудейських релігійних громад, що тривала до початку Другої світової війни. Під час гітлерівської окупації було винищено щонайменше 1,6 млн євреїв України, що складає приблизно 60 % від їх довоєнної кількості. Після війни рад. влада продовжувала політику репресій та суворих обмежень щодо іудаїзму. За станом на 1991 в Україні діяли лише 14 синагог. Після розпаду СРСР завдяки допомозі Ізраїлю й громад діаспори та сприятливій політиці влади іудейські громади почали відроджуватися й розбудовуватися. Нині в Україні існує 240 іудейських громад. Більшістю з них керують хасидські рабини. Чималий вплив мають також реформісти.  

3. Релігійна освіта іудеїв України.

 Згідно з традицією іудейські навчальні заклади відвідували лише хлопчики. Дівчатка вчилися вдома. Початкову 7-річну освіту єврейські хлопчики отримували з 6 років у школах, що називалися хедерами (від давньоєврейського – кімната). Там вони опановували мову, на якій були написані святі тексти – стародавній іврит (у побуті спілкувалися мовою нім. походження – ідиш), навчалися читанню, письму й арифметиці, вивчали текст Тори та Мішни. Вчителів хедерів називали меламедами. Після завершення курсу хедера юнаки, які мали таку можливість, продовжували освіту у вищих школах – єшивах. Там вони вивчали гол. чин. Талмуд, Шулхан Арух і Тору з коментарями до цих сакральних текстів, а також дидактичну рабинську літ. У деяких єшивах певний час відводився на поглиблене вивчення Біблії (єврейської). Навчання тривало до одруження, що відбувалося зазвичай у віці 18–20 років. Деякі з учнів коштом громади чи приватних спонсорів продовжували навчання все життя. Вельми поширеними в Україні були заклади, що називалися бейт мідраш (дім вчення). В ньому іудеї вивчали класичні тексти у вільний від роботи час за власним бажанням. У сучасній Україні існують іудейські школи, де поряд зі звичайними предметами вивчаються Тора та Мішна. Школи відвідують хлопчики й дівчатка, але вони вчаться окремо. В ортодоксальних єшивах, як у давнину, вчаться лише юнаки, а в закладах реформістів – і юнаки, і дівчата.  

4. Керівництво релігійних громад.

 Зазвичай на посаду голови релігійних громади – рабина – рада старійшин запрошує іудея, який отримав належну освіту та добре розуміється на Талмуді й Шулхан Арусі. Рабин підписує контракт із громадою на 3 роки. Ця угода може бути подовжена після завершення терміну її дії за згодою сторін. До обов’язків рабина належить нагляд за дотриманням громадою релігійного Закону, керівництво навчальними закладами та релігійним судом. Лише двічі на рік, у суботу напередодні Песаху та в суботу напередодні Йом-кіпуру, він проголошує проповідь перед громадою. В решту субот та свята промовляти народу слово Боже був забов’язаний магід (проповідник), з яким громада також укладала угоду на певний термін. У громадах хасидів обов’язки магіда виконує цадик. Господарськими справами синагоги керує обраний габай (староста). В сучасній Україні посади рабинів, як правило, обіймають посланці закордонних громад, оскільки поки що місцеві іудеї недостатньо обізнані з релігійними традиціями, що було спричинено цілеспрямованою боротьбою рад. властей проти релігії. Проповіді здебільшого проголошують самі рабини чи найбільш освічені члени громади. Рабинам допомагають керувати громадою габаї, які призначаються або обираються з числа місцевих іудеїв.

      ЛІТЕРАТУРА 

     1. Вечерський В. «Синагоги в Україні». Хроніка 2000.-№21-22.- с. 133-134.

     2. Історія релігії в Україні:  навч. Посібник/ НАН України. І-нт  філософії, Відділ релігієзнавства;  За ред.. А.М. Колодного, П.Л.  Яроцького.- К.: Знання, 1999.- 735 с.

     3. Історія релігії в Україні:  У 10 Т./ Укр. осоц. Релігіє знавців,  Відділення релігієзнавства ін-ту  філос. ім. Г.Сковороди НАН України;  Укр. Центр духовної культури; Ред. кол.: А.Колодний (голова) та ін- К.: Укр. Центр духовної культури; 1997.

     4. Історія церкви та релігійної  думки в Україні: Навч. Посібник:У  3-х кн.- К.: Либідь, 1994. Кн. 3: Кінець  ХVІ- сер. ХІХ ст. Скл. О.П. Крижанівський.- 1994.- 336 с.

      5. Лупарев Г.П. «Понятие и виды  религиозных организаций в СССР»  : (Правовой статус) // Сов. Государство и право.-1991.-№5.- с. 35-42.

     6. Маринович М.Ф. «Про міжконфесійну  ситуацію в Україні» //  Релігійне життя // Права людини в Україні:К.-Х.,1993.- с. 50-56. 

     7. Мокрий В. «Церква в житті  українців ».- Львів; Краків; Париж:  Просвіта, 1993.-106.  

     8. Релігійні організації в Україні  станом на 1 січня 1998 року : Офіційний  вісник Людина і світ.-1998.-№1.- с. 24-32.

     9. Саган О. «Релігійне життя України  наприкінці 1996р. // Українське слово.-1996. 26 грудня. 

     10. Хонигсман Я.С., Нейман А.Я. « Евреи Украины » :/ Краткий очерк истории / Под. Общ. Ред. Ф.Я. Горовского; Укр.- финск. Ин-т.- К.: Б. и, 1992.-157 с. Ч.1.