Роль невербального спілкування в роботі вчителя

Міністерство  Освіти і Науки України

Севастопольський  міський гуманітарний університет 
 

Кафедра української

філології 
 

  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Роль  невербального спілкування в  роботі вчителя 
 
 
 
 

індивідуальна робота

з риторики

студентки групи УА-4

Умерової  Зери 

викладач: науковий

керівник, доцент

Бродська  Р.В. 
 
 
 
 
 
 
 

Севастополь 2011р.

       ЗМІСТ 

       ВСТУП……………………………………………………………………3

       І. НЕВЕРБАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ КОМПОНЕНТ ЗАГАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………………..5

       ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА НЕВЕРБАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ

       2.1. Вираз обличчя  (міміка)……………………………………….7

       2.2. Візуальний контакт……………………………………………8

       2.3. Пози і жести…………………………………………………..10

       2.4. Простір у спілкуванні………………………………………..11

       2.5. Відповідь на  невербальне спілкування……………………..13

       ІІІ. НЕВЕРБАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ В РОБОТІ ВЧИТЕЛЯ……….15

       ВИСНОВКИ…………………………………………………………….22

       СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………23

 

       ВСТУП 

       В останнє десятиліття спостерігається  значне зростання інтересу вчених і  громадськості до проблем невербальної комунікації, до тих невловимих способів, за допомогою яких люди передають  свої почуття. Зазвичай люди не зважуються виражати свої почуття відкрито (у  мові), тому найчастіше вони виражають  їх у менш явних і розпізнаваних  формах. Прикладами цього є легкі  зміни мови, такі як описані Фрейдом  застереження, голосові характеристики мови, такі як сарказм, і всілякі  пози, рухи й жести.

       На  відміну від цілком певних систем кодів, що існують у мовах, коди цієї, більше невловимої комунікації залишаються  прихованими. Проте, в експериментальних  даних виявляється певна згода  й щодо кодування, і розшифровування  невербальних сигналів. У своєму вузькому й більше точному змісті поняття "невербальне поводження" відноситься  до дій, які відрізняються від  мови. Таким чином, сюди входять міміка, жести кисті й руки, пози, положення  тіла й різноманітні рухи тіла, або  ніг.

       Дослідники  відзначають, що ще не вироблено «чітких  правил для кодування й розшифровки  паралінгвістичних феноменів або  більш складних сполучень вербального  й невербального поводження, у  яких невербальні компоненти впливають  на зміст повідомлення».

       Проблема  інтерпретації невербальних аспектів міжособистісного спілкування має  багатовікову історію. Однак детально дана проблема стала розроблятися лише в останні десятиліття (починаючи  з 60-х рр. у роботах Дж. Фаста, А. Піза, М. Крічлі, Ч. Морріса, І.Н. Горєлова, В.А. Лабунської, О.О. Леонтьєва й  ін.). У зв'язку із цим, вона залишається  недостатньо вивченою.

       У наш час на сторінках психолого-педагогічної літератури велика увага приділяється проблемі спілкування в професійно-педагогічній діяльності. Одним з аспектів даної  проблеми є вивчення невербального  компонента спілкування педагога, зокрема  його емоційно-експресивних складників. Невербальний компонент спілкування відіграє істотну роль у процесі взаємодії вчителя з дітьми, оскільки відомо, що різні засоби невербального спілкування (жест, міміка, поза, погляд, дистанція) виявляються в деяких випадках більше виразного й діючими, ніж слова. Дуже важливим є відображення у невербальній поведінці вчителя емоційно-експресивного компонента.

       Емоційна  сфера особистості включає в  себе емоції та почуття. Емоції – це переживання людиною свого відношення до чого-небудь (в ситуації, до себе, до інших людей і т.п.) в даний  момент. Емоції поділяються на позитивні  і негативні, тобто приємні і  неприємні. Більш складні позитивні  емоції (радість, захоплення і т.д.) і  негативні (гнів, горе, страх і т.п.) називають почуттями.

       Експресивність  – властивість вираження людиною  власних емоцій через міміку, жести, голос, рухові реакції. Саме правильне  застосування даної властивості  дозволяє вчителю чітко передати власну думку та ставлення, стати  лідером колективу учнів. При  цьому досягається тісний контакт  з учнями, що є потрібною умовою спілкування і передавання інформації, активізації свідомості і закріплення  в них певних знань, умінь та навичок. Емоційно-експресивна сфера значним  чином впливає на поведінку особистості, накладаючи печатку на мову, жести, міміку і т.п. 
 
 
 
 
 
 
 

       І. НЕВЕРБАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ КОМПОНЕНТ ЗАГАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 

       Ще  до засвоєння рідної мови дитина вчиться  розуміти невербальний контекст спілкування, який допомагає кодувати і декодувати мовні повідомлення. 

       Отже, невербальне спілкування — це вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

       Так, наприклад, вербальне послання типу «не чіпайте мене» може проявлятися в контексті сердитого тону, тону прохання, воно може супроводжуватися відштовхуючими рухами рук, виразом обличчя і розташуванням тіла в просторі.

       Мова  невербальних послань може безпомилково інтерпретуватися людиною, вихованим  в даній культурі і часто допомагає  правильно зрозуміти сенс вербального  послання і взагалі контекст відносин.

       Навколишнє  середовище, простір і час також можуть бути індикаторами невербального спілкування. Регулювання невербальних аспектів середовища, простору і часу означає регуляцію контексту спілкування.

       Культурне розмаїття завжди впливає на регуляцію  контексту спілкування та особливості  самої невербальної комунікації. Поряд з культурою, невербальна поведінка також обумовлена приналежністю людини до певних соціальних груп і такими характеристиками, як стать, вік, соціально-економічний статус, рід занять та специфіка навколишнього середовища.

       Головна мета невербального спілкування  – це досягнення міжособистісної синхронності. Міжособистісна синхронність означає узгодженість ритмічних рухів між двома людьми на вербальному і невербальному рівнях.

       Встановлено, що міжособистісна синхронність або  узгодженість досягається в тому випадку, коли невербальне спілкування між двома індивідами націлене на широту, унікальність, продуктивність, поступливість, спонтанність і коли має місце відкритий і спокійний обмін думками. Міжособистісна неузгодженість виникає тоді, коли невербальне спілкування між двома людьми стає утрудненим, стилізованим, з'являється ригідність, скутість, ніяковість, нерішучість, формальність і небезпека відкритого засудження чи образи.

       Міжособистісна  синхронність відображає зростаючу  симпатію, взаємне увагу, міцніючої  зв'язок, а міжособистісна неузгодженість – зростаючу антипатію, відкидання і байдужість.

       Педагогічне спілкування – це професійне спілкування викладача з учнями, що має певні педагогічні функції і спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату, а також на іншого роду психологічну оптимізацію навчальної діяльності і відносин між педагогом і учнями та всередині даного колективу.

       Недостатня увага до особистості учня в процесі навчання, переважна орієнтація застосовуваних методів навчання на діяльність учня на шкоду увазі до його особистості обертається великими педагогічними прорахунками. Оптимальне педагогічне спілкування – таке спілкування педагога з учнями в процесі навчання, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальної діяльності, для правильного формування особистості учня. 
 
 
 
 

       ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА НЕВЕРБАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ  

       2.1. Вираз обличчя (міміка)

       Вираз обличчя – головний показник почуттів. Найлегше розпізнаються позитивні емоції – щастя, любов і подив. Важко сприймаються, як правило, негативні емоції – печаль, гнів і огида. Зазвичай емоції асоціюються з мімікою наступним чином:

• здивування – підняті брови, широко відкриті очі, опущені вниз кінчики губ, відкритий рот;
• страх – підняті і зведені над переніссям брови, широко відкриті очі, куточки губ опущені і трохи відведені назад, губи розтягнуті в сторони, рот може бути відкритий;
• гнів – брови опущені вниз, зморшки на лобі вигнуті, очі примружені, губи зімкнуті, зуби стиснуті;
• відраза – брови опущені, ніс зморщений, нижня губа випнута або піднята і стулити з верхньою губою;
• печаль – брови зведені, очі згаслі; часто куточки губ злегка опущені;
• щастя – очі спокійні, куточки губ підняті і зазвичай відведені назад.

       Художникам  і фотографам давно відомо, що обличчя  людини асиметрично, в результаті чого ліва і права сторони нашого обличчя можуть відображати емоції по-різному. Недавні дослідження пояснюють це тим, що ліва і права сторони обличчя перебувають під контролем різних півкуль мозку. Ліва півкуля контролює мову і інтелектуальну діяльність, права керує емоціями, уявою і сенсорноїю діяльністю. Зв'язки керування перехрещуються так, що робота домінуючої лівої півкулі відбивається на правій стороні обличчя і додає їй вираз, піддається більшому контролю. Оскільки робота правої півкулі мозку відбивається на лівій стороні обличчя, то на цій стороні особи важче приховати почуття. Позитивні емоції відбиваються більш-менш рівномірно на обох сторонах особи, негативні емоції більш чітко виражені на лівій стороні. Однак обидві півкулі мозку функціонують спільно, тому описані відмінності стосуються нюансів вираження.

       Особливо  експресивні губи людини. Всім відомо, що щільно стиснуті губи відображають глибоку задуму, вигнуті губи – сумнів або сарказм. Посмішка, як правило, виражає дружелюбність, потребу в схваленні. У той же самий час посмішка як елемент міміки і поведінки залежить від регіональних і культурних відмінностей: так, жителі півдня схильні посміхатися частіше, ніж жителі північних районів.

       Оскільки  посмішка може відображати різні  мотиви, слід бути обережним у тлумаченні посмішки співрозмовника. Проте надмірна усмішливість, наприклад, часто висловлює потребу в узгодженні або повагу перед начальством. Посмішка, супроводжувана піднятими бровами, висловлює, як правило, готовність підкорятися, в той час як посмішка з опущеними бровами висловлює перевагу.

       Особа експресивно відображає почуття, тому що говорить, звичайно, намагається  контролювати або маскувати вираз  свого обличчя. Наприклад, коли хто-небудь випадково стикається з вами або припускається помилки,він зазвичай має таке ж неприємне почуття, як і ви, і інстинктивно посміхається, як би висловлюючи тим самим ввічливе вибачення. У цьому випадку усмішка може бути в певному сенсі «заготовленою» і тому натягнутою, видаючи суміш занепокоєння і вибачення. 

       2.2. Візуальний контакт

       Візуальний  контакт є виключно важливим елементом  спілкування. Дивитися на мовця – означає не тільки зацікавленість, але й допомагає нам зосередити увагу на тому, що нам говорять. Під час бесіди говорить і слухає то дивляться, то відвертаються один від одного, відчуваючи, що постійний погляд може заважати співрозмовнику зосередитися. Як говорить, так і слухає дивляться один одному в очі не більше 10 секунд. Це, найімовірніше, відбувається перед початком розмови або після кількох слів одного із співрозмовників. Час від часу очі співрозмовників зустрічаються, але це триває значно менше часу, ніж затримує погляд кожен співрозмовник один на одному.