Бюджетний механізм

Бюджети міст Києва та Севастополя одержуватимуть 100 % обсягу кошика доходів, визначеного статтею 64 Бюджетного кодексу.

Від районів вимагається залишати бюджетам територіальних громад щонайменше 25 % прибуткового податку з громадян, які працюють (а у майбутньому — які проживають) на території міст районного значення, сіл та селищ. Такий алгоритм розподілу найперспективнішого джерела наповнення бюджетів місцевого самоврядування покликаний забезпечити певну дохідну незалежність бюджетам таких міст, сіл та селищ.

На  фінансування видаткових повноважень, що не унормовуються, а отже, фактично є власними і властивими місцевому самоврядуванню, місцеві бюджети скеровують надходження від місцевих податків та зборів, податку на прибуток підприємств комунальної власності, 75 % надходжень від плати за землю (60 % — для бюджетів міст районного значення, сіл та селищ), а також інших порівняно незначних дохідних джерел. Прикметним є те, що вищенаведені джерела та збори не включаються до «головного» кошика доходів і, таким чином, виводяться з бази обрахунку трансфертів. Іншими словами, кожна «нарощена» гривня місцевих доходів не «витісняє» автоматично, як це відбувалось нещодавно, гривню трансфертів. Усі інші, крім згаданих вище, дохідні джерела мають використовуватися на фінансування видатків державного бюджету [12].

Слід  звернути увагу на те, що система  міжбюджетного розподілу доходів  доповнюється їх бюджетним регулюванням, що на даному етапі в Україні має  проявитись в нових формах, закріплених  в Бюджетному кодексі.

Бюджетне  регулювання доходів — це надання коштів із загальнодержавних доходних джерел, що закріплені за бюджетами вищих рівнів, бюджетам нижчих рівнів з метою збалансування їх на рівні, необхідному для виконання планів економічного і соціального розвитку на певній території.

Окремим адміністративно-територіальним одиницям може не вистачати закріплених та власних доходів для покриття видатків у тих областях, що передбачені програмою економічного та соціального розвитку. Саме в цьому випадку формуються регулюючі доходи місцевих бюджетів: 

Взагалі у бюджетній практиці застосовуються кілька методів бюджетного регулювання: 1) метод відсоткових відрахувань  від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів за нормативами, що встановлюються щорічно радою вищого рівня в своєму акті про бюджет на наступний рік (законі чи рішенні про бюджет); 2) метод міжбюджетних трансфертів [24].

Механізм  розмежування доходів, закріплених  за бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та за бюджетами районів, міст обласного підпорядкування, районів у містах, з часу проголошення незалежності України весь час змінювався (див. табл. 14), що було пов’язано з недосконалістю бюджетної системи. В зв’язку з бюджетним реформуванням, основою якого є прийняття Бюджетного кодексу, основним методом бюджетного регулювання доходів є метод міжбюджетних трансфертів. Порядок і умови їх надання та використання затверджуються Верховною Радою України, нормативними документами Автономної Республіки Крим та рішеннями відповідних органів самоврядування в межах їхньої компетенції.

Міжбюджетні трансферти — це кошти, що безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Міжбюджетні трансферти за чинним законодавством України поділяються на дотації вирівнювання, субвенції та вилучення коштів, які передаються до бюджету вищого рівня .

Бюджетна  дотація вирівнювання — міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.

Бюджетні  дотації вирівнювання можуть направлятись з Державного бюджету України  місцевим бюджетам, а також можуть бути передбачені у бюджетах міських  та районних рад для бюджетів районів  у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань.

Для визначення обсягів міжбюджетних трансфертів  з метою їх оптимального розподілу  Кабінет Міністрів України розробив методичні матеріали «Порядок розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів та нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів на 2001 рік», в яких закладений формульний підхід щодо їх розподілу. Багатофакторна формула, що затверджена Кабінетом Міністрів України, враховує такі параметри:

1) фінансові  нормативи бюджетної забезпеченості  та коригуючі коефіцієнти до них;

2) кількість  мешканців та кількість споживачів  соціальних послуг;

3) індекс  відносної податкоспроможності  відповідного міста чи району;

4) прогнозний  показник кошику доходів бюджетів  місцевого самоврядування для  бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського (АРК) і міст обласного значення та прогноз доходів — для районних бюджетів;

5) коефіцієнт  вирівнювання (в межах від 0.60 до 1) (див. додаток 1).

Слід  зазначити, що в Україні вже декілька останніх років застосовується механізм автоматичного надання дотацій згідно із Законом про Державний бюджет України (ст. 42 та ст. 45 Закону про Державний бюджет України на 2001 рік). Дія цього механізму дає змогу, по-перше, одержати в автоматичному режимі дотації вирівнювання на основі встановлених нормативів щоденних відрахувань (за певними статтями доходів загального фонду бюджету), по-друге, частину надходжень доходів загального фонду Державного бюджету, що одержуються понад річні розрахункові обсяги, перетворити на додаткові дотації та автоматично спрямувати їх за рішенням відповідних рад на фінансування соціальних видатків певних територій.

Бюджетні  нормативи формування додаткових дотацій  місцевим бюджетам на 2001 рік:

• до бюджету АРК — 62,5 %;
• до обласного бюджету — 12,5 %;
• до бюджетів міст республіканського (в АРК) та обласного значення — 37,5 %, в тому числі до бюджетів міст районного значення — 15 %.

Слід  зазначити, що поряд з бюджетними дотаціями в Бюджетному кодексі  передбачається такий метод бюджетного регулювання, як субвенції.

Субвенція — це міжбюджетний трансферт, що має цільовий характер в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про її надання. Субвенції широко застосовуються як інструмент бюджетного регулювання для збалансування бюджетів як в Україні, так і в усіх інших державах. Субвенція видається бюджету нижчого рівня з чітко визначеним призначенням як державна фінансова допомога на програми і заходи, спрямовані на підтримку гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості населення регіонів, де такий мінімум не забезпечується власними бюджетними доходами за незалежними від них причинами економічного розвитку.

Субвенція надається на компенсацію недоотриманих  доходів у зв’язку з нерівномірністю  їхнього розподілу між регіонами  за умов діючої економічної системи, а також на фінансування заходів, пов’язаних із вирівнюванням соціального розвитку територій.

Субвенції можуть призначатися як з Державного бюджету України місцевим бюджетам, так і з бюджетів АРК та інших  місцевих бюджетів для бюджетів нижчих рівнів.

Основні види субвенцій з  Державного бюджету  України:

• субвенція на здійснення програм соціального захисту;
• субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;
• субвенція на виконання інвестиційних проектів.

Основні види субвенцій з  місцевих бюджетів:

• субвенція на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних недоліків діяльності об’єктів спільного користування;
• субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань;
• інші субвенції.

У сучасній практиці бюджетного регулювання доходів  значна роль належить субсидіюванню, інструментами  якого є державні субсидії.

Субсидія  — грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним та фізичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Як інструмент бюджетного регулювання субсидія застосовується з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх дохідної бази та завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим ланкам. Субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Вона не пов’язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує. Поки що субсидії ще не знайшли в Україні такого ж широкого застосування, як це має місце у розвинутих країнах світу, наприклад в США, Англії, Франції, ФРН та ряді інших країн. У цих країнах розрізняють прямі та непрямі державні субсидії. Прямі субсидії скеровуються на фінансування капітальних вкладень у галузі, розвиток яких необхідний для економіки в цілому, на фундаментальні дослідження, перепідготовку кадрів, створення нових місць у найбільш відсталих регіонах, на підтримку військово-промислового комплексу. Непряме субсидіювання здійснюється, в основному, шляхом податкової та кредитної політики [27].

Найпоширенішим  методом субсидіювання в Україні  нині є податковий кредит — відстрочка сплати податку на доходи, що надається підприємству податковою інспекцією на умовах зворотності, строковості, відплатності за наявності згоди фінансового органу, який контролює виконання бюджету.

Вивчаючи  механізм розподілу бюджетних коштів, студентам також слід зосередитись на міжбюджетному перерозподілі  грошових засобів, що забезпечуються певними формами руху внутрішніх бюджетних потоків, а саме такими як:

— вилучення коштів бюджетних надлишків;

— бюджетні позички на покриття тимчасових касових розривів;

— взаємні розрахунки.

Вивчаючи  інструментарій розподілу щодо видатків бюджетів, слід розглянути також бюджетне фінансування та бюджетне резервування.

Бюджетне  фінансування — це сукупність методів  та інструментів, за допомогою яких здійснюється реалізація бюджетних  функцій держави, налагоджуються грошові  відносини, які виникають між державою та підприємствами всіх форм власності та домогосподарствами.

У контексті  вивчення проблеми бюджетного фінансування слід детально розглянути його форми:

• кошторисне фінансування;
• державне інвестування;
• позики з бюджету державним підприємствам;
• державні дотації збитковим підприємствам [27].

Бюджетне  фінансування