Соціальна політика щодо окремих соціально – демографічних груп

Львівськийй регіональний інститут державного управління

Національної  академії державного упрвління

при Президентові України 
 
 
 
 
 

Реферат на тему:

Соціальна політика щодо окремих  соціально – демографічних  груп 
 
 
 

                                          Підготував:

     Студент групи УП 51с

Кульчицький А.С. 
 
 
 
 

Львів – Брюховичі 2011 

План

1. Сутність і  мета соціальної політики

2. Демографічна  політика

3. Правові засади  й основні складові соціального  захисту інвалідів 

4. Правовий   статус   та   соціальний   захист   ветеранів праці

5. Соціальний  захист дітей війни

6. Висновки 

 

     1. Сутність і мета  соціальної політики

     У перехідному до ринкових відносин періоді  соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Вона забезпечує захист прав людини, створює  передумови для розширеного відтворення  людиною своєї діяльності та для  стабільності суспільної системи.

     Соціальна політика — це складова частина загальної політики, головне завдання якої полягає в розробці та здійсненні необхідних заходів щодо збереження і зміцнення наявного суспільного та державного ладу.

     Соціальна політика — це система управлінських, організаційних, регулятивних, саморегулятивних заходів, дій, принципів і засад, спрямованих на забезпечення оптимального соціального рівня та якості життя, соціального захисту малозабезпечених верств населення, їх соціальної безпеки в суспільстві.

     Нині  в Україні створюються нові приватні, суспільні й державні організації, що обслуговують соціальну сферу  і споживчий ринок. Головним їх призначенням є врахування потреб громадян, які (потреби) залежать від загальноприйнятих  у суспільстві морально-психологічних  норм і цінностей, і послідовне забезпечення цих потреб шляхом реформування систем соціального захисту, освіти, охорони  здоров’я, забезпечення житлом, охорони  довкілля, захисту прав людини та в  широкому розумінні — захисту  інтересів споживачів. Ці системи  поступово пристосовуються до ринкових умов, змінюючи свої функції та структуру, що, у свою чергу, сприяє досягненню основних макропоказників споживання, підпорядкованих завданням суспільного  розвитку.

     У загальному вигляді соціальну політику можна визначити як одну із складових  загальнодержавної політики, утілену  в соціальні програми й соціальну  практику із задоволення соціальних потреб як сукупність різноманітних  заходів, форм діяльності суб’єктів  соціально-політичного життя, заходів, що відображають інтереси людини і  суспільства і є життєво необхідними, для їхньої нормальної соціальної діяльності.

     Виходячи  з цього, можна  виділити основні  напрямки соціальної політики в Україні:

• підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності;
• надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, фахова перепідготовка осіб, що втратили роботу;
• проведення грунтовної пенсійної реформи, що буде забезпечувати справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи;
• надання адресної допомоги найнужденнішим у грошовій та натуральній формах;
• сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;
• запобігання комерціалізації, забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури;
• широка підтримка сім’ї, материнства та дитинства;
• проведення активної екологічної політики.

     Способом  реалізації соціальної політики держави  є система соціального захисту  та соціальних гарантій. Соціальний захист — це система державних заходів щодо забезпечення достойного матеріального і соціального становища громадян. Соціальні гарантії — це система обов’язків держави перед своїми громадянами стосовно задоволення їхніх соціальних потреб.

     Соціальний  захист економічно активного населення  здійснюється за такими напрямками: по-перше, це заходи держави, які пов’язані  з кваліфікаційною підготовкою  до трудової діяльності, по-друге, заходи, що забезпечують можливість реалізації здібностей кожного в процесі  трудової та виробничої діяльності і  сам процес такої діяльності, по-третє, заходи, спрямовані на створення нових  робочих місць і підтримку  працівників, які втратили роботу. Основними елементами системи соціальних гарантій є визнання обов’язковості загальнодоступної і безоплатної освіти, сприяння реалізації здібностей у процесі трудової діяльності, недопущення примусової праці і гарантування мінімізації втрат у зв’язку із закінченням трудової діяльності.

     Отже, головна мета соціальної політики у соціально орієнтованій ринкової економіки — зняти всі обмеження на шляху вільної економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу одержувати доходи відповідно до свого реального внеску в збільшення суспільного багатства.

     Метою соціальної політики держави є забезпечення стабільного, без заворушень і потрясінь, функціонування суспільства, досягнення суспільної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня життєдіяльності людей. Метою соціальної політики є забезпечення кожному громадянину можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності, одержувати належний дохід, поліпшувати добробут. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Демографічна політика

     З огляду на значну важливість демографічної складової  людського капіталу, соціальна політика в Україні має  виходити з наступного:

• при формуванні основних напрямів соціальної політики держави слід враховувати як забезпечення матеріального добробуту населення, так і цілеспрямоване сприяння відтворенню населення відповідної кількості та якості. Останнє, як завдання, що належить до сфери загальнонаціональних інтересів, в жодному разі не може бути віддане лише на індивідуальний розсуд громадян;
• потребує нагальної розробки цільова стратегія забезпечення підтримки демографічного розвитку України, яка включала б об’єктивний аналіз сучасного стану та перспектив розвитку демографічного і трудоресурсного потенціалу країни та визначала пріоритети й інструменти поліпшення ситуації в демографічній сфері;
• необхідне об’єднання зусиль вже діючих і розроблюваних національних програм, концепцій та стратегій соціально-демографічного спрямування, налагодження моніторингу їхнього виконання та координації для виключення дублювання заходів різних програм та розпорошення коштів, що виділяються з метою вирішення проблеми збереження демографічного і трудоресурсного потенціалу країни;
• в умовах низького рівня демографічного відтворення необхідно особливу увагу звернути на сім’ї з дітьми з метою забезпечення молодому поколінню рівного доступу до освіти, медичного обслуговування, професійної підготовки, що дозволить сформувати людський капітал, який відповідатиме потребам трансформованої економіки країни.

 

      3. Правові засади й основні складові соціального захисту інвалідів в Україні.

     Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

     Інваліди  в Україні володіють усією  повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених  Конституцією України та іншими законодавчими  актами. Центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого  самоврядування, підприємства, установи і організації, їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий  облік результатів фінансової та господарської діяльності, банки  та інші фінансові установи, фізичні  особи, які використовують найману  працю, а також представництва іноземних  юридичних осіб (у тому числі міжнародних  організацій), які використовують працю  найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість  яких надана Верховною Радою України, залучають представників громадських  організацій інвалідів до підготовки рішень, що стосуються інтересів інвалідів.

     Соціальний  захист інвалідів з боку держави  полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів.

     Законодавство про соціальну захищеність інвалідів  в Україні складається з Закону України "Про основи  соціальної  захищеності  інвалідів  в Україні" та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього. Загальні права інвалідів сформульовані  в Декларації ООН «Про права інвалідів».

     Органи  місцевого самоврядування зобов'язані  інформувати інвалідів про зміни  і доповнення законодавства про  соціальну захищеність інвалідів.

     Фінансування  заходів щодо соціальної захищеності  інвалідів і дітей-інвалідів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі Фондом соціального  захисту інвалідів, місцевих бюджетів, а також органами місцевого самоврядування за місцевими програмами соціального  захисту окремих категорій населення  за рахунок коштів місцевих бюджетів.

     Бюджет  Фонду соціального захисту інвалідів  формується за рахунок коштів державного бюджету, благодійних внесків, добровільних пожертвувань та інших надходжень.

     Органи  місцевого самоврядування мають  право утворювати цільові фонди  соціальної допомоги інвалідам, які  є складовою спеціального фонду  відповідного місцевого бюджету. Порядок  і умови витрачання коштів цих  фондів визначаються органами місцевого  самоврядування з урахуванням пропозицій громадських організацій інвалідів.

     Громадські  організації інвалідів та спілки громадських організацій інвалідів  створюються з метою здійснення заходів щодо соціального захисту, реабілітації інвалідів, залучення  їх до суспільно корисної діяльності, занять фізичною культурою і спортом  та мають право користуватися  пільгами і преференціями, передбаченими  законодавством.

     Центральні  і місцеві органи виконавчої влади  та органи місцевого самоврядування повинні подавати допомогу і сприяти  громадським організаціям інвалідів  в їх діяльності.

     Громадські  організації інвалідів надають  соціальні послуги, здійснюють громадський  контроль за дотриманням прав інвалідів, представництво інтересів та захист прав інвалідів, створюють підприємства, які здійснюють комерційну і некомерційну господарську та іншу діяльність, не заборонену законодавством.

     Продукція підприємств і організацій громадських  організацій інвалідів включається  до державного замовлення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів  України.

     Отже, існують такі види соціального захисту  інвалідів:

     – надання грошової допомоги (пенсій, допомог, одноразових виплат),

     – надання засобів пересування,  включаючи автомобілі, крісла-коляски, протезно-ортопедичні вироби

     – забезпечення протезування, орієнтації і сприйняття інформації, (друковані  видання зі спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори)

     – забезпечення пристосованим житлом,

     – встановлення опіки або стороннього  догляду,

     – пристосування забудови населених  пунктів, громадського транспорту, засобів  комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів.