Теорія самогубства у творчості Еміля Дюркгейма

     Нарешті, самогубства викликаються аномією, соціальною дезорганізацією, в результаті якої люди втрачають звичний спосіб життя і не можуть пристосуватися (адаптуватися) до нових соціальних умов. Це особливо відноситься до періодів криз і соціальних потрясінь, коли валиться сформована ієрархія цінностей: одні люди раптово піднімаються, а інші утрачають свій соціальний стан, що породжує нестійкість суспільства в цілому і зростання числа самогубств.[1]

     Четвертий тип самогубства – фаталістичне. Воно є протилежним аномічному, подібно до того як становлять протилежність альтруїстичний та егоїстичний види суїциду. Вивченню фаталістичних самогубств Дюркгейм приділяє дуже мало уваги, тому що вони зустрічаються дуже рідко і витрачати час на їх вивчення вчений вважав зайвим. Такий суїцид виникає внаслідок надмірної дії регулятивного чинника – посиленого контролю на індивіда зі сторони суспільства. Такий контроль має тенденцію бути сильним та постійним і тому він стає нестерпним. Фаталістичні самогубства здійснюють особи, чиє майбутнє безжально регламентоване, чиї пристрасті безжально придушені нелюдською, жорстокою дисципліною. Покінчити життя таким чином, наприклад, можуть молоді одружені чоловіки та заміжні жінки, котрі не мають дітей.

        Отже, вчений вважав, що самогубствами є індивідуальні явища, причинами яких є саме соціальні причини. Такими соціальними причинами самогубства є суспільні сили, що змінюються від суспільства до суспільства, від гурту до гурту, від релігії до релігії. Вони походять від гуртів , а не від ізольованих індивідів. 
 
 

      Висновки

     Еміль Дюркгейм –  французький соціолог і етнолог, який вважається одним з засновників соціології як науки, що оперує власними емпіричними методами, які служать не тільки ілюстрацією до різноманітних гіпотез, а головним чином для їх доказу.

     Однією  з найголовніших вважається його праця «Самогубство», у якій він  дає точне визначення цьому поняттю. Еміль Дюркгейм вважає що, самогубством називається кожен смертний випадок, який безпосередньо або опосередковано є результатом позитивного або негативного вчинку, скоєного самим потерпілим, якщо цей останній знав про очікуючі його результати.

     Він наголошує на тому, що в основному на самогубні настрої впливають соціальні причини. При послабленні зв’язків міх індивідом та суспільством зростає кількість самогубств.

Саме, в залежності від причин, вчений виділив чотири типи самогубств:

1. Егоїстичне, яке полягає в розриві соціальних зв'язків між індивідом і групою;
2. Альтруїстичне виступає своєрідною зворотною стороною егоїстичного: коли людина відокремилася від суспільства, то в неї легко зароджується думка покінчити із собою; те ж саме відбувається з нею і в тому випадку, коли громадськість цілком і без залишку поглинає її індивідуальність;
3. Аномічне, яке зумовлюється соціальною дезорганізацією, в результаті якої люди втрачають звичний спосіб життя і не можуть пристосуватися (адаптуватися) до нових соціальних умов.
4. Фаталістичне виникає внаслідок надмірної дії регулятивного чинника – посиленого контролю на індивіда зі сторони суспільства. Такий контроль має тенденцію бути сильним та постійним і тому він стає нестерпним.

Кожний  тип самогубства спричиняється  відповідними причинами соціального характеру. 
 
 

     Список  використаної літератури 

1. Эмиль Дюркгейм. Самоубийство: социологический этюд. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/Durkgeim/index.php
2. Загальна соціологія - Примуш М.В. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/12090810/sotsiologiya/do_sintezu_teoriyi_empiriyi_sotsiologichnomu_doslidzhenni