Федерація як форма державного устрою

           3.2. Централізовані та децентралізовані федерації 
         

Федерації розрізняються за ступенем централізації або децентралізації влади. Конституції передбачають розмежування компетенції між центром і державними утвореннями. 
           Компетенція — це сукупність закріплених у правових нормах повноважень у різних сферах діяльності, розподіл прав між федерацією в цілому та її суб'єктами. 
           Такий розподіл забезпечується нормативними актами в різний спосіб. Часто компетенція має кілька видів: виключну компетенцію федерації (тобто таку, яка виконується тільки союзними органами); виключну компетенцію суб'єктів федерації; сумісну, або збіжну, компетенцію федерації та її членів; залишкову компетенцію (в Австрії та у Німеччині існує поняття "конкуруючої компетенції", остання являє собою різновид збіжної, або сумісної, компетенції). 
              У деяких країнах (США, Канаді, Латиноамериканській Федерації) існує два види компетенції: виключна компетенція союзу та залишкова компетенція суб'єктів федерації. До виключної компетенції США належить регулювання поміжштатної та зовнішньої торгівлі; карбування монет, встановлення стандарту міри та ваги; оголошення війни; призов до військової служби та утримання армії; створення та утримання Військово-Морського Флоту; здійснення зовнішніх відносин; укладення позик від імені США; видання законів для забезпечення цих повноважень (ст. 1 розд. 8 та ін.). Решта питань, не згаданих у цьому переліку, згідно з поправкою X, стосуються виключної компетенції штатів (проведення виборів, встановлення органів місцевого самоврядування, охорона здоров'я і громадського порядку, прийняття та внесення змін до Конституції штату та його органів влади й управління, ратифікація поправок до Конституції США). 
             Конституція Індії закріплює такі види компетенції: виключну компетенцію союзу, виключну компетенцію штатів і сумісну компетенцію союзу і штатів. 
             До виключної компетенції союзу Конституція Індії відносить 97 питань, у тому числі всі питання щодо організації і здійснення оборони країни; зовнішньої політики (відносини з іноземними державами; дипломатичне, консульське й торгове представництва; участь у міжнародних конференціях; укладення угод з іноземними державами; питання війни та миру; громадянство, натуралізація та іноземні піддані. До них належать також питання щодо залізничних, морських і повітряних шляхів сполучення, засобів зв'язку; грошового обігу; монетарної системи, іноземної валюти, банкової справи, фондових і товарних бірж; розвитку основних галузей промисловості; розвитку й керівництва культурними установами національного значення тощо). 
До виключної компетенції штатів належать: забезпечення громадського порядку і поліцейська служба; здійснення правосуддя; місцеве самоврядування; охорона здоров'я, освіта (за винятком питань, віднесених до компетенції союзу); засоби зв'язку, а також велике коло питань, пов'язаних з сільським господарством. Проте за умов надзвичайного стану союзний парламент має право приймати рішення з будь-яких питань. 
            До сумісної компетенції союзу і штатів віднесено: кримінальне право і кримінальний процес; законодавство про шлюб, сім'ю та опіку; значна частина цивільного права і цивільного процесу; законодавство про профспілки, промислові і трудові конфлікти; контроль за цінами. 
Питання, що не передбачені жодним з видів компетенції, належать до повноважень штатів. 

3.3. Договірні і конституційні федерації. 

У теорії конституціоналізму здійснюється класифікація федеративних держав за певними ознаками. Звичайно виділяють договірні і конституційні федерації.  Договірні федерації створювали на основі волевиявлення суб'єктів, які об'єднувалися. В США, Швейцарії і Танзанії такими суб'єктами були попередньо (до об'єднання) суверенні держави. Серед договірних нерідко виділяють так звані класичні федерації, котрі еволюціонували від конфедерації (США, Швейцарія). В Австралії і Канаді створення федеративної держави було спричинене об'єднанням колоніальних володінь. 
            Зміст і характер волевиявлення суб'єктів, що об'єднуються у федеративну державу, є різним, а його способом виступає своєрідна угода про об'єднання. Проте майже в усіх випадках таке об'єднання не знайшло прояву в укладанні реального договору, і за останній вважають конституцію федеративної держави. Тому поняття договірної федерації видається умовним. До того ж договірні засади при формуванні відповідних федеративних держав доповнювалися іншими засадами при зміні (звичайно розширенні) їх складу. 
У США утворення нових штатів відбувалося на основі прийнятих конгресом спеціальних законів і внаслідок перерозподілу меж штатів, які вже існували, окупації спірних земель або навіть купівлі територіальних володінь у інших держав. 
             Конституційні федерації створюються за рішенням центру і звичайно без будь-якого волевиявлення з боку складових території держави, що набувають статусу суб'єктів. Формальною основою створення та існування таких федерацій є конституції новоутворюваних держав, за якими не визнається договірна природа. В деяких випадках заміна відповідних конституцій тягнула зворотну зміну форми державного устрою (Мексика). 
              Розрізняють також федеративні держави, організація території яких зумовлена виключно історичними, географічними та іншими подібними чинниками, й ті держави, де федеративну форму запроваджено з урахуванням етнонаціональних чинників. Етнонаціональні чинники покладено в основу організації таких федеративних держав, як Бельгія, Боснія і Герцоговина, Ефіопія та Індія.

 

Висновок

Отже, розрізняти види федерацій можна за різними ознаками:

• За способом створення:

договірні (виникають на основі угоди, договору, установчого пакту —  створюються, як правило, «знизу»);

конституційні (засновуються шляхом прийняття конституції — створюються  головним чином «зверху», приклад  — Індія);

договірно-конституційні (їх більшість — США, ФРН, Швейцарія, Російська Федерація та ін.).

• За способом розподілу і здійснення владних повноважень:

централізовані (Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія);

децентралізовані (США, Австралія, ФРН).

• За принципом переваги або поєднання  національного і територіального  підходів:

територіальний підхід (США, Індія, Мексика);

національний підхід (у колишньому СРСР, нині його в чистому вигляді  немає);

поєднання національно-територіального  і територіального підходів (Росія).

                                              ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

 

Держава - це колективний феномен, що існує в конкретному просторово-тимчасовому  контексті. Просторово - часовий характер держави обумовлюється тим фактом, що юридичний порядок діє на конкретній території в конкретний час. Юридичний порядок визначеної держави діє не вічно і не у всіх державах. Його застосовність звужена до даної території протягом даного періоду.

Форма держави - це її устрій, що виражається  в характері політичних взаємин між людьми, між людьми і державою, між державою і людьми в процесі управління ними (політичний режим), у способах організації вищих органів державної влади (форма правління) і в адміністративно-територіальному розподілі держави (форма територіального устрою).

Форма держави — це спосіб або  порядок організації та здійснення державної влади. Поняття "форма держави" включає до себе три взаємозв'язаних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного (політичного) режиму.

Виділяють такі форми державного устрою

Унітарна держава

— проста єдина держава, частинами  якої є адміністративно-територіальні  одиниці, що не мають суверенних прав

Федерація

— складова союзна держава, частинами  якої є державні утворення, що мають  суверенні права

Федерація — союзна держава, до складу якої входять державні утворення  — суб´єкти федерації.

Суб´єкти федерації мають суверенітет, зберігають відносну самостійність. Основні  ознаки федерації: єдина територія  і збройні сили, спільні митниця, грошова і податкова системи, загальна конституція за наявності конституцій суб´єктів федерації, спільний уряд, єдине законодавство і громадянство (подвійне — для суб´єктів федерації). Проте суб´єкти федерації правомочні приймати законодавчі акти в межах своєї компетенції, створювати власну правову й судову систему. Однак суб´єкти федерації не можуть бути повністю незалежними у внутрішній і зовнішній політиці. Вони добровільно делегують центральним органам федерації частину своїх повноважень. У разі порушення федеральної конституції центральна влада вправі вжити щодо них примусові заходи. Суб´єкти федерації не володіють правом сецесії (виходу із федерального союзу). У світі 20 федеративних держав (штати — у США, Мексиці, Бразилії, Венесуелі, Австралії, Індії, Малайзії та ін.; землі — у Німеччині, Австрії; кантони і напівкантони — у Швейцарії; провінції — в Аргентині, Канаді).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

           

 

 

 

 

                СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Алексеев С.С. Государство и право. М.: Юридическая литература, 1996.
2.   Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран: Учебное пособие. - М.: Инфра-М: Форум, 2000. -486, с.
3. Бостан Л. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2004. -671 с.
4. Скакун О.Ф., Теорія держави і права, підручник, Консум, - 455 с.;
5. Хропанюк В.Н., Теория государства и права, ученик, Мега, - 314 с.;
6. Шаповал В. М. Державний лад країн світу: Довідник. -К.: Укр.Центр Правничих Студій, 1999. -398 с.;
7. Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 340 с.;
8. Юридична енциклопедія: В 6 т. — К.: Вид-во «Українська енциклопедія», 1999. — Т. 2 (Д—Й). — 854 с.;
9. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 342 с.;
10. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права: Підручник – Харків «Право»,2002 – С.95.;
11. Денисов А. И. Сущность и формы государства. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1960. — 524 с.;