Камеральна перевірка декларацій з ПДВ

Міністерство Фінансів України

Державна Дніпропетровська Фінансова  Академія

 

 

 

Доклад

 

з дисципліни «Податковий менеджмент»

 

 

 

 

 

 

 

Преподователь___________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Дніпропетровськ

2010р.

Тема 32. Камеральна перевірка декларацій з ПДВ

Камеральна перевірка. Як захиститися

Не секрет, що будь-яка  перевірка для підприємства, навіть якщо воно здійснює підприємницьку діяльність без порушень чинного законодавства, неспокійний процес, який забирає  час та здоров’я. А тим більше перевірка, яку здійснює податкова інспекція.

Перевірка вважається основною формою податкового контролю за діяльністю будь-якого підприємства. Податковий інспектор може заздалегідь  спланувати перевірку суб’єкта господарювання, повідомивши його у встановлений законодавством строк, або провести позапланову перевірку за наявності підстав для неї.

Законодавство України також передбачає право  податкового органу перевіряти дотримання податкового законодавства суб’єктом  господарювання без виїзду на підприємство (документальна невиїзна або камеральна перевірка).

Проаналізуємо особливості такої перевірки.

поняття камеральної перевірки

Камеральну  перевірку іноді називають ще документальною невиїзною перевіркою. Таке визначення міститься в Законі України «Про порядок погашення  зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181 (далі – Закон №2181).

Підпункт 4.2.2 Закону №2181 містить положення, яке визначає, що камеральною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом (в даному разі – податковими органами, оскільки Закон №2181 не обмежує поняття «контролюючий орган». Більше того, розширює його, під контролюючими органами розуміючи також і митні органи, органи Пенсійного фонду, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, які діють в межах своєї компетенції) виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без будь-яких інших перевірок платника податків.

Отже, податкова  камеральна перевірка проводиться  на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях. При цьому заборонено будь-які інші види перевірок платника податків.

Податковими деклараціями за Законом №2181 вважаються документи, які платники податків подають контролюючому  органу в строки, встановлені законодавством, і на підставі яких нараховують і/або сплачують податки та збори. До податкових декларацій Закон №2181 відносить не тільки документи, в назві яких є слово «декларація», а й інші види документів, на підставі яких нараховують і/або сплачують податки та збори.

хто має повноваження на проведення камеральної перевірки

Оскільки всі  контролюючі органи є державними, вони зобов’язані діяти виключно в межах повноважень, визначених у законодавстві. Це означає, що їх право  проводити камеральні перевірки  безпосередньо залежить від того, чи передбачене воно нормативним актом.

Це положення, на нашу думку, є принциповим, оскільки пп. «в» пп. 4.2.2 ст. 4 Закону №2181 дає  лише право контролюючому органу, який провів камеральну перевірку і  виявив арифметичні чи методологічні  помилки у податковій декларації, самостійно визначати суму податкового зобов’язання платника податку. У цьому пункті законодавцю варто було б, на наше переконання, конкретно передбачити саме право працівників податкової служби проводити камеральні перевірки разом із правом самостійно визначати суму податкового зобов’язання платника податку, адже вищевказані права реалізуються комплексно.

Отже, вважаємо, що підпункт «в» пп.4.2.2. ст.4 в чинній сьогодні редакції потребує доповнення.

Пункт 1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 р. №509-ХІІ (далі – Закон №509) містить положення, про те, що органи державної податкової служби (далі – ДПС) мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів) незалежно від способу їх подання лише у випадках, в межах компетенції і в порядку, встановлених законами України.

Безпосередньо ж Закон №509 не містить переліку випадків і процедури проведення камеральних перевірок органами ДПС.

Дослідивши  податкове законодавство України, ми дійшли висновку, що лише в Законі України «Про податок на додану вартість»  від 03.04.97 р. №168/97-ВР (далі – Закон  про ПДВ) згадується про випадок, коли органи ДПС мають право проводити камеральні перевірки. Зі змісту пп.7.7.5 ст.7 Закону про ПДВ випливає, що податкові органи мають право проводити камеральні перевірки у разі, коли в податковій декларації заявлено до бюджетного відшкодування суму ПДВ.

Жодний інший  закон не містить норм, які б  вказували на випадки, коли податкові  органи мають право проводити  камеральні перевірки.

Більше того, чинне законодавство  України не містить норм, які б  зазначали випадки, коли інші контролюючі  органи (наприклад, органи фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, органи Пенсійного фонду, митні органи) мали б право проводити камеральні перевірки, хоча Закон №2181 і згадує про інші контролюючі органи.

На наше переконання, хоч Закон №2181 і згадує про  наявність інших контролюючих органів, лише органи ДПС мають виключне право  на проведення камеральних перевірок  і лише в тому разі, якщо податкова  декларація містить заявлену до відшкодування  суму ПДВ. Очевидно, що у всіх інших випадках ні податкові органи, ні, тим більше, інші контролюючі органи не можуть провести камеральну перевірку, а повинні провести документальну (виїзну) перевірку і лише тоді донараховувати суму податкових зобов’язань і застосовувати штрафні санкції.

скарга на дії контролюючого органу – бути чи не бути?

Розглянемо  приклад. Підприємство Р. вирішило оскаржити  дії контролюючого органу, зокрема  працівника податкової інспекції, до суду. У скарзі підприємство Р. вказує на те, що податковий орган не мав права проводити камеральну перевірку, а повинен був, наприклад, провести документальну (виїзну) перевірку.

Потрібно мати на увазі: вірогідно, що суд не прийме до уваги аргументи та заперечення  підприємства Р. про те, що податковий орган не мав права проводити камеральну перевірку, наприклад, якщо виявиться елементарна арифметична помилка, що призвела до зменшення податкових зобов’язань.

Хоча формально  суд повинен стати на бік підприємства Р. і визнати дії податкового  органу такими, що суперечать чинному законодавству, а рішення податкового органу – недійсним, оскільки рішення було прийнято на підставі даних, що були отримані з порушенням закону.

В умовах сьогодення все-таки не варто, на нашу думку, розраховувати  на те, що можна довести факт перевищення податковим органом повноважень при проведенні камеральної перевірки.

камеральна перевірка декларацій з ПДВ

Це питання  докладно описане в Методичних рекомендаціях  щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджених наказом ДПАУ від 18.08.2005 р. №350, та в Методологічних рекомендаціях щодо попереднього розгляду декларацій з ПДВ, затверджених наказом ДПАУ від 03.09.2004 р. №515.

Проаналізувавши вищевказані Методичні рекомендації, маємо підстави вважати, що перевіряльник  насамперед звертає увагу на:

1) перевірку  відповідності форми декларації  видам діяльності;

2) наявність  всіх додатків до декларації  та правильність її заповнення.

Розглянемо  приклад.

Підприємство  М. у декларації з ПДВ заявило  суму ПДВ у розмірі 15000 грн до бюджетного відшкодування. Очевидно, що такому підприємству слід бути готовим до того, що органи, які проводять камеральну перевірку, можуть попросити надати засвідчені копії первинних документів, які підтверджують сплату підприємством М. коштів постачальникам, а також копії виданих та отриманих підприємством М. податкових накладних за минулий податковий період.

Цікаве запитання: надавати чи не надавати вищевказані документи податковим органам? Адже в період проведення саме камеральної перевірки декларації з ПДВ на підприємстві М. воно не зобов’язане їх надавати, оскільки для цього законодавцем і передбачена камеральна (невиїзна) перевірка, тобто така, що ґрунтується виключно на даних з декларацій.

Все-таки, на нашу думку, слід надати необхідні документи  податковому органу на його вимогу. Отже, якщо підприємство М. не порушує  чинне податкове законодавство, правильно веде документацію, впевнене у правильності своїх документів щодо бюджетного відшкодування ПДВ, йому краще надати документи. Але остаточне рішення залишається за платником податків.

Ще одне. Підрозділи податкової міліції на всіх етапах камеральної перевірки можуть опрацьовувати інформацію.

Одним із напрямів такого опрацювання може бути перевірка  всіх постачальників товару, за операціями з якими виникло право на бюджетне відшкодування.

Якщо виявиться, що постачальник не подає податкових декларацій з ПДВ і/або не сплачує  ПДВ до бюджету, якщо його установчі документи виявляться недійсними, то підприємству М., очевидно, відмовлять у відшкодуванні ПДВ.

інститут «камеральної перевірки» не достатньо врегульований у законодавстві

Камеральні  перевірки як слід не врегульовані у чинному законодавстві України.

Щодо більшості  податків та зборів у законодавстві  чітко не передбачено підстави для  проведення камеральної перевірки, порядок та строки її проведення.

Це створює  передумови для контролюючих органів  на власний розсуд проводити їх, і тому платники податків не можуть правовими методами впливати на процес їх проведення.

Краще ситуація виглядає щодо камеральних перевірок  декларацій з ПДВ, але лише тоді, коли в них платником податків заявлено до відшкодування суми ПДВ.

Залишається лише сподіватися, що найближчим часом новому складу парламенту вдасться ухвалити низку законів, що стосуються процедури проведення перевірок, а також внести зміни до нормативно-правових актів, щоб не допустити різного тлумачення норм податкового законодавства, зробити процедуру перевірки максимально зрозумілою і прозорою.