Технологія надання страхування в туризмі

     Мінімальний термін дії договору — один день, максимальний — один рік. Якщо турист, що укладає договір страхування, планує багаторазові виїзди за кордон і відома лише кількість днів, але  не відома дата виїзду, то страховик  несе відповідальність у межах тієї кількості днів, яка визначена  в страховому полісі. При кожному  виїзді за кордон термін страхування  автоматично зменшується на кількість  днів, проведену на території страхування. Дія договору страхування, як правило, припиняється після закінчення терміну  його дії, при виконанні страховою  компанією своїх зобов'язань перед  турфірмою, а також при несплаті турфірмою страхових внесків  у передбачений договором термін[4].

     Страхування може бути добровільним і обов'язковим, індивідуальним і груповим.

     Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між турфірмою (чи страховою  компанією) і туристами, які виїжджають за кордон. Страхування проводиться  за допомогою страхового поліса, який охоплює різноманітні ризики, що можуть виникнути в період відпустки. Практично  страхування всіх видів є добровільним.

     Обов'язкове страхування здійснюється, якщо цього  вимагає закон країни перебування. Медичне страхування при в'їзді в деякі країни є неодмінною умовою одержання візи і, власне кажучи, стає обов'язковим. У більшості цивілізованих  країн страхування є одним  із найприбутковіших видів бізнесу. Усе більше країн (Франція, Німеччина, США, Велика Британія, Австрія, Швеція, Швейцарія, Бельгія, Греція, Іспанія, ПАР  та ін.) встановлюють обов'язковість  медичного страхування туристів із досить високим лімітом покриття витрат у страхових випадках — від 30 до 50 тис. дол. США. При поданні документів на візу для виїзду в ці країни потрібно пред'явити страховий поліс на поїздку, інакше віза не буде видана. У кожній країні існують свої особливості. Так, відповідно до нових вимог прикордонної служби Фінляндії, запроваджених з початку 2002 p., кожен мандрівник зобов'язаний пред'явити на посту паспортного контролю оригінал страхового поліса. Його відсутність може стати перешкодою для в'їзду в країну.[7]

     За  кордоном поширені дві форми страхового обслуговування туристів: сервісне (асистанс) і компенсаційне.

     Асистанс  — особливий вид міжнародного сервісного обслуговування туристів на території страхування з метою  надання їм допомоги на місці в  межах договору страхування (медичної, медико-технічної, юридичної та ін.). Через непередбачуваність настання страхових випадків і розмаїття  маршрутів закордонних поїздок  туристів страхові компанії не в змозі  забезпечити екстрену допомогу потерпілим самотужки. Тому на час поїздки туристів за кордон страхові компанії надають  їм весь комплекс страхових послуг за посередництвом закордонних сервісних  медичних асистанс-компаній (Medical Assistance Company), з якими вони укладають договори. Сервісне обслуговування за допомогою  високопрофесійних асистанс-компаній включає медичну, юридичну чи адміністративну  допомогу застрахованому туристу і  не потребує від нього додаткових грошових витрат. Безсумнівно, воно є зручним і сучасним видом страхового обслуговування. Усі витрати при цьому виді страхування мандрівників несе страховик.

     Компенсаційне страхування передбачає оплату страхових  випадків у країні тимчасового перебування самими туристами. Це - як правило, легкі випадки захворювання, лікування яких коштує недорого. Якщо при настанні страхового випадку турист самостійно купив потрібні ліки й інші медичні препарати, то для одержання компенсації за страховим полісом йому необхідно протягом 30 днів після повернення з поїздки подати в страхову компанію всі оригінали рахунків, довідок, чеків, що підтверджують витрати. Будь-яке відшкодування витрат можливе лише за умови, якщо турист має страховий поліс мандрівника. За відсутності поліса всі витрати з відшкодування збитків при настанні страхового випадку покладаються на туристів.

     Страхові  випадки мають сезонний характер: максимальна їхня кількість припадає звичайно на літньо-осінній сезон (застудні захворювання, різні травми, шлунково-кишкові  захворювання). Більш спокійним вважається зимово-весняний сезон (невисокий відсоток травматизму, переважно на гірськолижних  курортах).

     Страхові  компанії страхують і підвищені  ризики, передбачені туристським  страховим полісом, з настанням  яких вони зобов'язані надати туристу  необхідну допомогу. До групи підвищених ризиків належать екзотичні й  екстремальні види туризму, які стали  досить популярними. Поряд із традиційним  пляжним відпочинком туристів дедалі частіше ваблять прерії і савани, вони мандрують джунглями і пустелями, піднімаються скелями, займаються дайвінгом, віндсерфінгом, гірськими лижами, "підкоряють" Північний полюс, беруть участь у  сафарі, стрибають із парашутом і  навіть літають на космічному кораблі. Такі туристи належать до групи підвищеного  ризику, і з ними відбуваються нечасті, але серйозні за важкістю і медичними  витратами випадки, що ускладнює  роботу страховиків. Іноді аматори  активного відпочинку, крім підвищеного  ризику одержати травму, можуть зіштовхнутися ще з однією проблемою. Гори, ріки, відкритий океан, пустелі — це місця, що знаходяться на значній відстані від "цивілізації". Іноді при настанні страхового випадку евакуювати потерпілого можна тільки на вертольоті, а такі рятувальні роботи є дуже дорогими й оплатити їх самостійно більшість людей не в змозі. Вирішення проблеми — страховий поліс і допомога асистанс-компанії[6].

     Свої  особливості для страхування  в туризмі мають дитячі групи. Сфери організованого дитячого відпочинку, екскурсійні автобусні маршрути, навчання дітей за кордоном мають  високу ймовірність виникнення страхових  випадків. Тому страховий поліс при  поїздках дитячих груп є обов'язковим. При цьому вартість страховки  для дітей менша, ніж для дорослих. Якщо в подорож вирушає родина з дітьми, то застрахованими повинні  бути всі члени родини, включаючи  дітей. Незайвими виявляться взяті  зі собою ліки, бактерицидний пластир, бинт, щоб можна було надати дитині першу допомогу при одержанні  незначної подряпини від коралів  чи при переїданні екзотичних фруктів[3].

     До  третьої групи ризику входять  туристи літнього віку (старші за 60 років), які надають перевагу подорожам  по всьому світу тривалістю від одного-двох тижнів до трьох місяців та більше. Найчастіше подорожують туристи-пенсіонери з Німеччини, Великої Британії, Японії, де соціальний захист таких категорій  громадян є досить надійним. Нерідко  в таких групах є люди похилого віку, які пересуваються в інвалідних візках.

     Підвищену увагу і надійний страховий захист страхові компанії забезпечують гірськолижникам. Хоча не завжди страхові компанії, які  займаються страхуванням у туризмі, виділяють аматорів гірських лиж  в окрему категорію клієнтів. Туристам, які вирушають на гірськолижні курорти, такі компанії пропонують класичні програми з різними страховими сумами і  варіантами страхування додаткових ризиків. Чим вищий ризик, тим  вищий тариф.

     Турфірми, які спрямовують туристів на гірськолижні курорти, повинні відповідально  ставитися до їхнього медичного  страхування і допомагати їм обрати програму страхування, що включає необхідний мінімум страхових послуг, зі страховим  покриттям не менше 30 тис. дол. США[7].

          1.2 Умови страхової діяльності в Україні

     Страхова  діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами  України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які  створені і діють відповідно до Закону України «Про страхування». У цьому  разі використання слів «державна», «національна»  або похідних від них у назві  страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава. Загальний розмір внесків  страховика до статутних фондів інших  страховиків України не може перевищувати 30% його власного статутного фонду, зокрема, розмір внеску до статутного фонду  окремого страховика не може перевищувати 10%[2].

       Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.  
           Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.  
Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання даних положень.  
Законодавством України може бути визначено уповноважених страховиків для здійснення тих чи інших видів страхування, у разі, якщо здійснення тих чи інших правовідносин передбачає використання бюджетних коштів, валютних резервів держави, гарантій Кабінету Міністрів України.

       Обов'язковою умовою для визначення уповноважених страховиків має бути проведення відкритого тендеру з оприлюдненням у засобах масової інформації його умов і результатів та участь представників добровільних об'єднань страховиків. В інших випадках забороняється будь-яке уповноваження страховиків для здійснення окремих видів страхування з боку держави.  
           Страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування. Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб, для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування [3, с. 141]. Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати громадян або юридичних осіб, які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

     Правове оформлення відносин страхових партнерів.  
Згідно з нормами Закону «Про страхування» страховик зобов'язаний:  
         – ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;  
          – з одержанням відомостей про настання страхового випадку протягом двох робочих днів вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для вчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування;  
         – з настанням страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за невчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;  
          – відшкодувати витрати, завдані страхувальнику при настанні страхового випадку, щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

     – за заявою страхувальника в разі проведення страхових заходів, що зменшили страховий ризик, або в разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

     – тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Умовами договору страхування може бути передбачено також інші обов'язки страховика [2].

     У свою чергу, страхувальник зобов'язаний:

     – вчасно вносити страхові платежі;

     – під час укладання договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати страховика про будь-яку зміну страхового ризику;

     – повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо нього об'єкта страхування;

     – вжити заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

     – повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування [2].

     Умовами договору може бути передбачено також  інші обов'язки страхувальника. У разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового страхування, права і обов'язки страхувальника переходять до особи, котра одержала це майно в спадщину. В інших  випадках права і обов'язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина  або юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не обумовлено договором  страхування. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права і обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства покладено обов'язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих. Якщо в період дії договору страхування страхувальник втрачає права юридичної особи внаслідок реорганізації, то права і обов'язки, що випливають з договору страхування, переходять до правонаступника страхувальника за згодою страховика. Якщо в період дії договору страхування страхувальника-громадянина визнано судом недієздатним або таким, у якого обмежена дієздатність, то права і обов'язки страхувальника переходять до його опікуна або піклувальника. При цьому дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з часу втрати або обмеження дієздатності.

     Обов'язки страхувальника при настанні страхового випадку.  
При виникненні збитку, у зв'язку з яким страхувальник звертається до страхувальної компанії з претензією про виплату страхового відшкодування, страхувальник зобов'язаний: