Шенгенська  конвенція передбачає двоступеневу систему застосування норм: спочатку вступають в силу правила ст. 139 про Виконавчий комітет, тся цілий ряд зрівняльних заходів, які з'єднуються зі ст.2 про усунення внутріпогранічного контролю.

     Шенгенську  конвенцію порівнюють з колесом, спицями якого є цілий ряд зрівняльних заходів, які з'єднуються зі ст.2 про усунення внутріпогранічного контролю. Весь механізм представлений не тільки у вигляді норм Шенгенської конвенції, але також рішень, прийнятих Виконавчим комітетом.

     Найважливішою нормою Шенгенської конвенції є ст.2, що передбачає вільне переміщення через внутрішні кордони в будь-якому місці без прикордонного огляду. Громадяни звільняються від зобов'язання при переході внутрішніх кордонів країн Шенгену, піддаватися будь-якому прикордонному контролю. Усунення контролю стосується не тільки наземних кордонів, а й авіаційних і регулярних поромних ліній, що зв'язують країни Шенгену безпосередньо один з одним.

     Звільнення від прикордонного контролю не означає права в'їзду на територію Шенгену. Тому, не пред'явлення документів на кордоні не означає, що громадянин не повинен мати їх з собою. Зокрема, це стосується візових зобов'язань з третіх країн. Існують відмінності між країнами з обов'язковим візовим режимом, де держава вимагає візу від іноземця, і державами, в яких можна їздити без візи. За загальним правилом, громадяни з третіх країн при в'їзді на територію Шенгену повинні мати необхідну візу.

     Положення про повне усунення внутрішнього прикордонного контролю не виключає можливості його відновлення в інтересах національної безпеки. Ці заходи можуть бути вжиті лише у виняткових випадках і повинні бути лімітовані у просторі та часі. Положення про повне усунення внутрішнього прикордонного контролю не виключає можливості його відновлення в інтересах національної безпеки. Ці заходи можуть бути вжиті лише у виняткових випадках і повинні бути лімітовані у просторі та часі. Відповідним чином змінюється візовий режим. Така радикальна зміна прикордонного режиму викликало необхідність більш тісного співробітництва імміграційних, поліцейських і судових служб країн Шенгену.

     Зовнішньокордонний контроль проводиться по-різному в залежності від виду та місця перетину кордону: з одного боку, перетин кордону в порту або аеропорту, з іншого боку - перетин наземного і водного кордону. Перетин кордону допустимий тільки в спеціальних пунктах перетину кордонів і у встановлені години їх роботи.

     Ст. 11 Шенгенської конвенції передбачає наступні види шенгенських віз:

     1) одноразова або багаторазова в'їзна шенгенська віза за умови, що тривалість безперервного перебування і загальна тривалість послідовних візитів не може перевищувати трьох місяців у межах півріччя з дня першого в'їзду;

     2) транзитна шенгенська віза, що дозволяє її власнику проїжджати через територію Шенгену один раз, двічі або, у виняткових випадках, кілька разів на шляху до території третьої держави за умови, що термін транзиту не перевищує п'яти днів.

     У ст.39 Шенгенської конвенції країни Шенгену зобов'язуються надавати одна одній допомогу в боротьбі зі злочинністю. Обмін інформацією відбувається на основі національного права, тобто за допомогою відповідних міністерств і відомств. Останні дають свою згоду, якщо необхідна інформація, яка перебуває за кордоном, може бути використана як докази. За винятком ситуацій особливої ​​терміновості, запит передається в центр поліцейського співробітництва, пов'язаного з перетином кордону.

     У ст.39 Шенгенської конвенції країни Шенгену зобов'язуються надавати одна одній допомогу в боротьбі зі злочинністю. Обмін інформацією відбувається на основі національного права, тобто за допомогою відповідних міністерств і відомств. Останні дають свою згоду, якщо необхідна інформація, яка перебуває за кордоном, може бути використана як докази. За винятком ситуацій особливої ​​терміновості, запит передається в центр поліцейського співробітництва, пов'язаного з перетином кордону.

     Таким чином, основна мета для країн  Шенгену полягає в тому, щоб  Шенгенська угода використовувалося  на користь відповідними положеннями  ЄС. Шенген не є самоціллю. Він мається  на увазі як попередник і лабораторія  для всіх положень, які потрібні для надання свободи переміщення та проведення необхідних зрівняльних заходів. Перехід від Шенгену до ЄС, загальноєвропейського ринку, в тому числі, туристському, повинен враховувати методику, яка використана при розробці положень ЄС. У той час як Шенгенська конвенція регулює ліквідацію внутріпогранічного контролю і всіх істотних зрівняльних заходів у єдиному інструменті права.

     На тлі цих проблем вступ до Шенгену п'яти Північних країн його нинішні члени розцінюють як стрибок, який необхідний для підтримки і розвитку Шенгену. Адже простір вільного пересування, з приєднанням до нього Швеції, Данії, Фінляндії, Норвегії та Ісландії, відразу розширилося на 1,25 млн. квадратних кілометрів, де проживають 24 мільйонів чоловік. Оскільки Норвегія та Ісландія - не члени ЄС, для них існує особливий статус, який буде закріплений спеціальними угодами. Формально вони не можуть брати участь у прийнятті рішень в рамках Шенгенської комітету, але всім зрозуміло, що ні одне стосується їх рішення не буде прийматися без взаємних консультацій. Слідом за Північними країнами, як найближчих претендентів на вступ до Шенгенської зони, розглядаються держави Центральної та Східної Європи, які офіційно готуються стати повноправними членами ЄС. Самі ці країни дуже хочуть відкрити кордони із Західною Європою та встановити жорсткий візовий режим на своїх східних рубежах. Угорщина і країни Балтії вже вводять у своє законодавство норми, що відповідають вимогам Шенгена в частині видачі віз та надання притулку.

     Інші…

     Зі  збільшенням кількості груп, що подорожують по Європі на туристських автобусах, ЄС прийняла Конвенцію по роботі екіпажів транспортних засобів, що беруть участь у міжнародних перевезеннях. З квітня 1995 групові автотранспортні засоби обладнані тахографами - бортовими приладами для об'єктивного контролю і обліку роботи водія та автобуса. Тахограф автоматично записує на іменному диску водія час його роботи, швидкість руху автобуса і ряд інших параметрів. При відсутності даного приладу експлуатація транспортного засобу на дорогах Європи заборонена.

     Незважаючи  на прагнення ЄС привести туристське законодавство до єдиного знаменника, в кожній країні є власні підходи  до регулювання туризму з упором на ту або іншу сторону "трикутника ". У багатьох країнах основні  зусилля спрямовані на регулювання боку "турфірма - держава ".Здійснюється це перш за все у формі ліцензування туристської діяльності, тобто певного державного дозволу, яке дається юридичним (їх офіційним представникам) та фізичним особам тільки в тому випадку, якщо:

     - вони можуть підтвердити свій професійний рівень, достатній для заняття туристичною діяльністю;

     - на них не розповсюджується  дія норм кримінального чи  цивільного законодавства країни, що визначають обмеження на  випадок заняття цим видом  діяльності;

     - вони можуть реально надати своїм клієнтам достатні фінансові, банківські, матеріальні або інші гарантії для повної оплати всіх своїх можливих витрат, які можуть раптово виникнути в процесі туристської діяльності;

     - вони мають страховий поліс з достатнім покриттям, щоб нести фінансову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають зі своєї професійної діяльності, і т.д.

     Але важливий не сам "бумаготворчий" акт видачі ліцензії, а розвиненість і ефективність роботи того державного механізму, який відстежує виконання всіх ліцензійних та інших умов туристської діяльності, а у випадку рекламацій або і інших проблем - вживає необхідних заходів для наведення належного порядку.

     Спробуйте в іншій країні працювати без  ліцензії - вже ввечері буде реакція  держави, причому вона "з'явиться, як правило, брязкаючи наручниками  і стукаючи поліцейськими чобітьми". Без такого механізму будь-які  розмови про ліцензування будуть вестися вічно і даремно.

     У ряді країн термін "ліцензування"законодавчо фактично не закріплений, а разом з тим державні вимоги до турфірмам за їх фінансової та іншої відповідальності перед клієнтами, професійної підготовки керівників і співробітників, страхування фірм і самих туристів дуже навіть суворі. Наприклад, у Німеччині міністерством юстиції затверджені "пам'ятки" для туристів, типу "Ваші права подорожують разом з вами" і "Повний перелік прав туриста під час подорожі ". І, крім того, детально розписані пояснення по порядку вирішення всіх спірних питань, що виникають у процесі туристського обслуговування.

     Вони спрямовані на визначення державних завдань у сфері розвитку туризму і засобів їх досягнення, упорядкування туристських формальностей і зменшення ризиків при подорожах, інтенсифікацію розвитку туристичної індустрії, регулювання відносин між виробниками і споживачами туристських послуг, а також на інші цілі і завдання, вирішення яких неможливо без прийняття окремого закону про туризм.

     Франція. Законом про туризм № 92-645 визначено умови, що дозволяють займатися продажем турів, встановлено коло фізичних та юридичних осіб, які підпадають під дію цього закону, названі послуги, що відносяться до туристичних, сформульовані умови, при яких можливе здійснення туристської діяльності для турагентств, громадських організацій та асоціацій, місцевих туристських органів, а також окремих категорій осіб. Фактично мова йде про можливість отримання дозволу (у вигляді ліцензії, сертифіката та іншого офіційної згоди) на заняття туристської діяльністю в тому вигляді, в якому це визначено Законом.

     У спеціальному розділі Закону фіксуються відносини між виробником і споживачем туристичного продукту, перераховані основні права і обов'язки продавця і покупця, які повинні міститися  в контракті (договорі). Законом також регламентовані міри відповідальності продавця тур-продукту за якість що входять до нього послуг, а також випадки, що виключають таку відповідальність, санкції до порушників і механізм контролю з боку державних органів за діяльністю фізичних та юридичних осіб, що підпадають під регламентацію даного Закону.

     Бельгія. Туристська діяльність регулюється Законом "Про діяльність турагентств та осіб туристських професій " від 16 лютого 1994 р. Він містить основні використовувані визначення, вимоги до реклами турпродукту, умови укладення контракту на поїздку, зміст контракту, відповідальність сторін, механізм вирішення спорів і санкції за порушення Закону .

     Італія. У 1983 р. був прийнятий основний закон щодо вдосконалення і розвитку сфери туризму і готельної індустрії. Законом визначені органи управління туризмом на регіональному рівні і порядок їх функціонування, дані визначення туристського підприємства і умови його реєстрації, а також визначення та класифікація готельного господарства, викладені умови, на яких транспортним і туристським бюро, суспільним асоціаціям дозволяється займатися туристичною діяльністю, регулюється діяльність професіоналів у туристській сфері, визначені заходи підтримки туристської галузі з боку держави та інше.

     Іспанія. Туристська діяльність на загальнонаціональному рівні визначається Законом № 48/1963 "Про компетенцію в галузі туризму " та Декретом "Про діяльність приватних туристських підприємств" від 14 січня 1965 Крім загальнонаціонального, кожна з 17 автономій має власне законодавство з туризму, основні положення якого відповідають вищевказаного Закону. Іспанське законодавство з туризму регулює відносини між туристом і продавцем турпродукту, умови, на яких фізичним та юридичним особам дозволяється займатися туристичною діяльністю, порядок надання туристських послуг, заходи контролю з боку держави і санкції до порушників. У квітні 1996 р. Парламент Іспанії затвердив Закон "Про комбіновані подорожі ", яким були чітко визначені права та обов'язки як споживача, так і туристського агентства. Під комбінованим подорожжю розуміється поїздка, що включає турпродукт, що містить, щонайменше, два з трьох нижченаведених елементи:. транспорт, розміщення на нічліг і будь-які інші туристичні послуги. У Законі дано чіткий розподіл відповідальності всередині туристської сфери та роз'яснення різних аспектів турпродукту і комбінованих подорожей. Вказано на необхідність наявності таких даних в інформаційних каталогах: кінцева мета і тривалість подорожі, засоби транспорту, вид ночівлі, вартість подорожі, додаткові пропозиції, умови і положення на випадок відмови від подорожі.

     Якщо  викладені в каталозі деталі передбачуваної подорожі не відповідають реальності, то турист, який учинив поїздку, має  право пред'явити позов. Ввівши цей  закон, Іспанія призвела національне законодавство відповідно до Директиви ЄС 1990 р. про туристських послугах (туристському продукті).

     Фінляндія. "Закон про суб'єкти, які мають право на продаж турів" та "Закон про тури і занятті туристської діяльністю " № 1080/94. Багато в чому прийняття даного Закону було обумовлено вступом Фінляндії в ЄС та необхідністю приведення фінських законів відповідно до вимог ЄС. Закони регулюють відносини клієнта і турфірми з питань продажу туру та порядок врегулювання спірних моментів. У березні 1995 р. прийнято Постанову урядових структур Фінляндії "Про занятті туристської діяльністю ",в якому деталізовано основні відомості, необхідні при реєстрації на заняття туристської діяльністю: крім звичайних питань, слід вказати, в тому числі, чи є фірма посередником іноземній туристської компанії.