Аналіз готової продукції та її реалізації

       - невиконання завдань з випуску  продукції за обсягом, асортиментом;

       - порушення ритмічність виробництва;

       - погіршення якості продукції,  зниження її конкурентоспроможності;

       - недостатньо чітка робота відділу  збуту (маркетингу);

       - коригування завдань з випуску  та реалізації продукції;

       - неузгодженість роботи окремих  цехів та підрозділів;

       - відсутність добре налагодженої  системи обліку, контролю й аналізу  та ін. 
 
 
 
 

6. Удосконалення  методики аналізу готової продукції  та її реалізації

      Підприємства  виходять із власних ресурсних можливостей  з врахуванням широкого спектру  факторів, які впливають на ефективність використання виробничого потенціалу. Економічний аналіз обов’язково повинен перебувати прийняттю науково обґрунтованих рішень на бухгалтерському рівні управління. Аналіз має не лише виявити хиби, а й розкрити можливості подальшого зростання економіки. За цих умов зростає важливість проведення своєчасного економічного аналізу в промисловості, зокрема таких важливих показників, як показники випуску готової продукції і її реалізації.

      Випуск  і реалізація продукції впливає  на фінансові результати роботи підприємства. Крім того, реалізація виробничої продукції – це основне джерело формування доходу підприємства. Тому техніко-економічний аналіз роботи підприємства починається з аналізу випуску та реалізації продукції, у вивченні обсягу виробництва та реалізації продукції.

      Введення  національних стандартів обліку виділило новий по формі, але знайомий по складу об’єкт обліку – Запаси. Основні  підходи, які регламентують цю облікову категорію, представлені в П(С)БО – 9.[2] Будучи оборотними активами, запаси повинні задовольняти наступним вимогам:

      - повинні оприбутковуватись в  результаті фактично здійснюваних  подій;

- не  повинні бути обмежені у використанні;

      - повинні бути надані для реалізації  або використання в період  операційного циклу або 12 місяців з дати балансу.

      У випадку невиконання з однієї з вимог об’єкт виключають із складу запасів і відносять до витрат або необоротних активів.

      В плані рахунків для обліку запасів  передбачені рахунки другого  класу.[5]

      Усі затрати на виробництво, включаються до собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) або груп однорідної продукції, тобто формують об’єкт витрат затрати поділяються на прямі та непрямі.

      Прямими вважають витрати, що пов’язані з  виробництвом певних видів продукції  і можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості за даними первинних документів. У складі прямих виробничих витрат можуть бути: вартість сировини та основних матеріалів, які складають основу продукції, що виробляється, покупних напівфабрикатів, допоміжних та інших матеріалів, заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції. Інші прямі витрати можуть включати плату за оренду, амортизацію виробничих приміщень, обладнання тощо.

      Ті  ж витрати, які неможливо віднести безпосередньо до конкретного об’єкту витрат економічно доцільним шляхом, є непрямими. До непрямих відносять витрати, пов’язані з виробництвом декількох видів продукції, які включаються до їх собівартості за допомогою спеціальних методів, та із застосуванням бази розподілу, встановленої на підприємстві.

      Склад витрат які формують собівартість виробленої продукції, регламентується П(С)БО – 16. [3]

      Відповідно  до П(С)БО – 16 до непрямих витрат віднесені  загальновиробничі витрати.

      За  ступенем залежності від обсягу виробництва  розрізняють постійні і змінні витрати. Постійними вважають витрати, величина яких суттєво не змінюється при змінах обсягу виробництва (витрати на утримання апарату управління, орендна плата, за користування виробничими приміщеннями, опалення й освітлення приміщень). Під змінними розуміють витрати, величина яких змінюється (зростає або знижується) залежно від зміни обсягів виробництва. До змінних витрат можуть бути віднесені витрати на сировину і матеріали, покупні напівфабрикати, комплектуючі вироби, витрати на відрядну оплату праці, технологічне паливо та енергію й інші.

      При визначенні собівартості готової продукції  і списання запасів у виробництво  бере участь їх облікова (переоцінка) вартість.

      Необхідна переоцінка стосується також і готової  продукції, що лічиться в залишку на кінець звітного року.

      Основу  виробничої собівартості складають  матеріальні затрати, сума яких залежить від вибору того або іншого методу оцінки виробничих запасів, що повинно  бути обумовлено бути в обліковій  політиці.

      При формуванні собівартості виробленої продукції підприємства можуть керуватися Методичними рекомендаціями.

      Витрати сировини, матеріалів та інших виробничих запасів, що складають основу виробленої продукції, як правило можуть бути віднесені  безпосередньо на собівартість продукції, що виготовляється, на підставі первинних документів, тобто є прямими.

      Для того щоб визначити вартість виробничих запасів, спожитих на одиницю виробу, данні про їх витрачання протягом місяця групуються в окремих накопичувальних відомостей розподілу матеріалів.

      Вартість  сировини й матеріалів, що включаються  до виробничої собівартості, зменшується  на вартість поворотних відходів. При  цьому згідно з Методичними рекомендаціями поворотними відходами вважаються залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, та інших видів матеріальних цінностей, що утворились в процесі виробництва продукції та втратили повністю або частково споживчі якості початкового матеріалу, у зв’язку з чим використовуються з підвищеними витратами або зовсім не використовується за прямим призначенням.

      Відходи є поворотними, якщо від їх використання можна одержати економічну вигоду. Якщо ж відходи не можуть бути використані, вони вважаються безповоротними і відносяться  на собівартість виробленої продукції.

      Згідно  з Методичними рекомендаціями поворотні підходи оцінюються за ціною можливого використання (за зниженою ціною вихідного матеріалу), якщо вони можуть використані у виробництві.

      Вартість  поворотних відходів як частина запасів  переглядається на кінець звітного періоду  на предмет визначення чистої вартості реалізації і проведення, у випадку необхідності, відповідної переоцінки.

      При формуванні виробничої собівартості продукції  вартість поворотних відходів включається  із складу матеріальних витрат. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      ВИСНОВКИ

      За  результатами дослідження необхідно зазначити, що сформульоване визначення готової продукції, розроблені схема і когнітивна модель дадуть змогу для певного підприємства визначитись з ключовими напрямками його діяльності на майбутнє через науково – обґрунтовану систему, завчасно передбачити можливі фінансові ризики, що дасть змогу підприємству уникнути фінансових втрат та поліпшити ключові показники економічної діяльності.

      До  готової продукції належить продукція, обробка якої закінчена та яка  пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів, відповідає затвердженим стандартам, пройшла технічний контроль підприємства і здана на склад або замовнику (покупцю) згідно з діючим порядком прийняття продукції.

      Аналіз  реалізації продукції проводиться щомісяця, щокварталу, кожне півріччя, щороку. У процесі його фактичні данні порівнюють з плановими, за попередні періоди, розраховують процент виконання плану, абсолютне вивчення від плану, темпи росту і приросту за проміжок часу, що аналізується, абсолютне значення однопроцентного приросту.

      В даній курсовій роботі був проведений аналіз основних економічних показників підприємства, на основі зроблених  розрахунків, можна сказати, що підприємство знаходиться не в ліквідному стані. Оскільки, ТОВ «Акріс ЛТД» не здатне вчасно розрахуватись зі своїми зобов’язаннями.

      Цілеспрямоване  управління оборотними активами підприємства визначає необхідність попередньої  їхньої класифікації. Управління оборотними активами підприємства зв’язано з  конкретними особливостями формування його операційного циклу. Операційний цикл являє собою період повного обороту всієї суми оборотних активів, у процесі його відбувається зміна окремих їхніх видів.

      Виробничий  цикл підприємства характеризує період повного обороту матеріальних елементів оборотних активів, використовуваних для обслуговування виробничого процесу, починаючи з моменту надходження сировини, матеріалів і напівфабрикатів на підприємство і закінчуючи моментом відвантаження виготовленої з них готової продукції покупцям.

      Підприємства здійснюють реалізацію продукції зазвичай відповідно до укладених договорів поставок. Якщо план з договорів поставок не виконується, це негативно впливає на дохід (виручку) від реалізації, а також на собівартість, прибуток і фінансовий стан. Саме тому оцінка виконання договірних зобов’язань із поставок продукції є важливим об’єктом аналізу діяльності підприємств.

       Отже, реалізованою вважається продукція, за яку надійшли кошти від покупця  на рахунок підприємства-виробника. В умовах проведення передоплати  продукція вважається реалізованою в міру її відвантаження покупцям, а при бартерному обміні – по надходженні товарів обміну на відповідну вартість відпущеної продукції, на яку належним чином оформлено документи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

      1. Закон України «Про підприємства в Україні» №887-ХІІ від 27.03.1991р. // Бухгалтерія: Збірник систематизованого законодавства. – 2002. – №11. – ст. 18-33.

      2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999р. №246.

      3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318.

      4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати». Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999р. №87.

      5. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій.

      6. Баканов М.И., Шеремет А.К. «Теорія економічного аналізу», 1997 р.

      7. Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський фінансовий облік – 3-тє видання, перероблене і доповнене. – Житомир: ЖІТІ, 2001. – ст. 327.

      8. Бутинця Ф.Ф.: Економічний аналіз: навчальний посібник для студентів  вищих навчальних закладів спеціальності  7.050106 «Облік і аудит»/За ред.. проф. Ф.Ф.Бутинця. – Житомир : ПП «Рута», 2008. – 680с.

      9. Бутинця Ф.Ф.: Бухгалтерський фінансовий облік: [Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів] / За ред. проф.. – 7-е вид., доп. і перероб. – Житомир : ПП «Рута», 2006.– 832 с.

      10. Верхоглядова. Н.І.: Бухгалтерський  фінансовий облік: теорія та  практика /– К. : Центр навчальної  літератури, 2010. – 354 с.

      11. Глушков И.Е. Бухгалтерский учет  на современном предприятии / Глушков И.Е. - М: Конус, 2001 г. – 208 с.

      12. Голова С. Ф. Бухгалтерський облік та фінансова діяльність в Україні: Навчально-практичний посібник / За ред.. – Д. 2000. – 768 с.

      13. Гриньова В.М., Коюда В.О.Фінанси  підприємств /: [Навч. посіб]. – 2-ге  вид., перероб. і доп. – К.: Знання – Прес, 2004.–424 с.– (Вища освіта ХХІ століття).

      14. Гуцайлюк З. В., Мех Я. В., Щерба М. І. Аудит (нормативи, методика, збірник завдань) – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – 190 с.

      15. Кожинов В.Я. Бухгалтерский учет. Пособие для начинающих / Кожинов В.Я.  - М., 2001г. – 152 с.