Аналіз капіталу підприємства

Оборотні активи відповідно збільшують свою питому вагу в загальній  вартості капіталу. Так на початок 2008 року питома вага оборотних коштів склала 1,37%, на початок 2009 - 2,4%, 2010 - 3,02%.

Власний капітал підприємства за даними проведених досліджень складає більшу частину капіталу підприємства протягом всього досліджуваного періоду.

Так на початок 2007 року частка власного капіталу скала 60,44%, на початок 2009 - 64,17, на початок 2010 - 89,72.

Відповідно короткострокові  зобов'язання зменшують свою питому вагу. Станом на початок 2010 року питому вага короткострокових зобов'язань підприємства склала 10,28%.

Проаналізуємо більш детальніше динаміку та структуру необоротних  активів підприємства. Як видно за даними звітності, на балансі підприємства знаходилося незавершене будівництво. Станом на початок 2008 року його вартість склала 2450 тис. грн. і на початок 2010 року даний об'єкт було зараховано до основних засобів підприємства. Дане приміщення буде використовуватися підприємством в виробничих цілях - використання торгівельного приміщення для здійснення роздрібної реалізації товарів. Більшу частину приміщення ВАТ «Галант» планує здавати в оренду. Отже, станом на початок 2009 року незавершене будівництво складало 97,37% капіталу підприємства та майже 100% загальної вартості основних фондів.

Аналіз основних засобів  показує, що до початку 2009 року їх вартість була практично повністю перенесена до складу собівартості, тому їх частка в загальній структурі капіталу складала 0,22%, проте із збільшенням їх вартості в 2009 році питома вага основних засобів склала 96,98%.

Амортизація основних засобів проводиться лінійним методом. Термін експлуатації приміщення - 30 років.

Проведемо аналіз власного капіталу ВАТ «Галант». Він складається  із статутного капіталу, що за досліджуваний період збільшився на 500 тис. грн.. та недорозподіленого прибутку. На початок 2009 року підприємство отримало 1 253,2 тис. грн. нерозподіленого прибутку. Це становить 49,9% загального капіталу підприємства та 55,5% власного капіталу підприємства. Нерозподілений прибуток за досліджуваний період збільшився не 254,1 тис. грн. (або на 26,7%) в т.ч. за останній рік на 138,7 тис. грн. (або на 12,4%).

Проведемо аналіз залученого капіталу ВАТ «Галант». За досліджуваний період відбулося зменшення поточних зобов'язань за розрахунками з банком на 30 тис. грн., та збільшення заборгованості за розрахунками за товари та з підрядчиками на 60,1 тис. грн.

Ліквідність балансу - це рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов’язань. Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу балансу і пасиву балансу. Розрізняють декілька видів коефіцієнта ліквідності:

- коефіцієнт абсолютної  ліквідності;

- коефіцієнт загальної  (поточної) ліквідності;

- коефіцієнт швидкої ліквідності.

Проаналізуємо дані показники  для ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

 

Таблиця 9. Аналіз ліквідності  ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

№з\п	Коефіцієнт	Період			Абсолютне відхилення
		2007	2008	2009	Лінійне	Базове
1.	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,00	0,01	0,06	0,1	0,1
2.	Коефіцієнт загальної  ліквідності	0,03	0,07	0,29	0,2	0,3
3.	Коефіцієнт миттєвої ліквідності	0,01	0,02	0,10	0,1	0,1

 

За даними досліджень можна зробити висновок, що підприємство має невисокі показники абсолютної чи миттєвої ліквідності. В першу чергу це пов’язано із специфікою діяльності підприємства. ВАТ «Галант» не доцільно зберігати на рахунках банку вільні кошти, оскільки фактично відбуватиметься їх знецінення від інфляції або, що більш ймовірно, від їх неефективного використання.

Саме тому станом на початок 2009 року коефіцієнт абсолютної ліквідності  склав 0,06, коефіцієнт миттєвої ліквідності -0,10. Коефіцієнт загальної ліквідності на початок 2010 року склав 0,29. Це є заниженим показником, тому підприємству потрібно використовувати вільні кошти в першу чергу для погашення заборгованості, а тільки після цього на розвиток.

Проаналізуємо показники  ринкової стійкості. Для підприємства, що забезпечує достатньо стабільний стан для інвесторів і кредиторів, вважається відношення власного капіталу до його загальної суми на рівні 60%. У цьому разі ризик кредиторів зводиться до мінімуму, оскільки продавши майно, сформоване за рахунок власного капіталу, підприємство зможе погасити свої боргові зобов’язання навіть тоді, коли частина майна, в яку вкладено позикові кошти, буде знецінена. Відношення власних джерел до їх загальної суми називають коефіцієнтом фінансової незалежності (автономності).

Коефіцієнт фінансової залежності – це відношення позикового капіталу до загального. Оптимальним значення цього коефіцієнта вважається 0,4 (40%).

Плече фінансового важеля, або коефіцієнт фінансового ризику – це відношення позикового капіталу до власного. Цей показник є найвагомішим, він свідчить про фінансову незалежність (автономність) підприємства від залучення позикових коштів. Він показує, скільки позикових коштів залучає підприємство на 1 грн. власного капіталу.

Як свідчать дані частка власного капіталу, яка виражається в коефіцієнті фінансової незалежності має тенденції до збільшення. Так за період з 2007 по 2009 рік даний показник збільшився на 0,3 оскільки темпи приросту власного капіталу (2253,2*100/1489,1-100 = 51,31%) вищі ніж темпи приросту позичкового капіталу (258,2*100/974,8-100 = -73,51%). Оскільки ВАТ «Галант» не отримувало довгострокових позик, то коефіцієнт фінансової стійкості дорівнює попередньому показнику.

Коефіцієнт фінансової залежності є зворотнім від вище згадуваних показників. Так даний показник на початок 2006 року становив 0,40 , а на початок 2010 року зменшився на 0,3 та становив 0,1.

Плече фінансового важеля є найвагомішим показником і свідчить про автономність підприємства. Так, згідно таблиці 2.6. даний показник протягом досліджуваного року зменшився на 0,5, і на початок 2009 року становить 0,11.

 

2007                                                     2008                                                2009

Рис. 1. Динаміка зміни показників ринкової стійкості ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

 

Проведемо аналіз показників стану основних засобів. Частка основного  капіталу у власному - це відношення основного капіталу (основні засоби) до власного капіталу (I розділ пасиву балансу).

Для характеристики інтенсивності  вивільнення коштів, вкладених в  основні фонди та нематеріальні  активи, користуються коефіцієнтів модернізації.

Важливу характеристику структури  коштів підприємств дає коефіцієнт реальної вартості майна виробничого призначення. Він використовується для оцінки ефективності використання коштів, рівня виробничого потенціалу підприємства, забезпеченості виробничого процесу засобами виробництва.

 

Таблиця 10. Аналіз показників основних засобів ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

№з\п	Коефіцієнт	Період			Абсолютне відхилення
		2007	2008	2009	Лінійне	Базове
1.	Частка основного капітал  у власному	1,63	1,52	1,08	-0,4	-0,6
2.	Коефіцієнт модернізації	0,86	0,92	0,03	-0,9	-0,8
3.	Коефіцієнт реальної вартості майна	0,01	0,02	0,99	1,0	1,0

 

Дані розрахунку свідчать, що як на початок 2006 року так і на початок 2009 року основний капітал сформований за рахунок власних та залучених джерел. На початок 2007 року основні фонди у 0,61 рази перевищували власний капітал, на початок 2008 року – у 0,65 разів, на початок 2009 року - у 0,92 рази (2253,2/2435,5). Проте як свідчить спадаюча тенденція показника, вже наступного року вартість основних засобів буде меншою вартості власного капіталу.

Зменшення коефіцієнта модернізації на 0,8 свідчить про незначне зменшення вивільнення коштів, іммобілізованих в основні фонди.

Господарська практика показує, що для промислових підприємств нормальним значенням коефіцієнта реального значення майна виробничого призначення слід вважати більшим-рівним 0,5. В нашому випадку він протягом 3-х років він є нестабільним: на початок 2007 року – 0,01, на початок 206 року він склав 0,02, а на початок 2010 року він коливається на рівні 0,99, що свідчить про збільшення рівня матеріало- і фондовіддачі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Аналіз ефективного використання капіталу підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Шляхи покращення ефективності використання капіталу підприємства та оптимізації її структури

 

Аналіз зарубіжної практики показує, що ніщо так не впливає на створення ринкової цінності компанії у довгостроковій перспективі, як процес управління капіталом. Натомість, на більшості підприємствах капітал розподіляється (в рамках процесу бюджетування) згідно потреб у фінансуванні конкретних проектів, а не згідно стратегії довгострокового розвитку компанії. Як результат, інвестиційна стратегія часто не узгоджується з бізнес-стратегією, і, таким чином, не може забезпечити довгострокового зростання ринкової цінності підприємства. Таким чином, політика фінансування діяльності компанії має узгоджуватися із стратегічними напрямами її розвитку.

Залучення капіталу вимагає  використання конкретних фінансових інструментів, планування грошових надходжень і видатків, ефективного ризик-менеджменту. Одним  із найважливіших показників якості управління капіталом є ступінь  оптимальності його структури, що є  фактором мінімізації вартості капіталу, необхідного для фінансування довгострокового  розвитку компанії. Взагалі, структура  капіталу (що є важливим стратегічним параметром компанії) характеризує комбінацію (співвідношення) джерел боргового і власного фінансування, необхідних для реалізації ринкової стратегії компанії. Занадто низька частка залученого капіталу фактично означає, що компанія не використовує додаткове джерело фінансування, (що збільшує вартість капіталу та необхідну норму доходності майбутніх інвестицій). З іншого боку, значна частка залучених коштів у структурі капіталу підвищує вірогідність настання стану неплатоспроможності та, відповідно, збільшує ризики для інвестора, що також підвищує необхідну норму доходності.

Проблемами оптимізації  структури капіталу займалися Ф. Модильяні, М. Міллер, Т. Коупленд, Т. Коллер, Дж. Муррин, І. Бланк, А. Лукашов, Д. Ковальов, І. Івашковська та ін. При цьому зазначимо, що вітчизняна практика управління капіталом характеризується занадто спрощеним підходом до формування структури джерел фінансування, а тому оцінка, отримана з огляду на використання такого підходу, часто є неадекватною та ігнорує вплив важливих факторів. Зокрема, показники структури капіталу (у вітчизняній практиці це, насамперед, коефіцієнти автономії, фінансової стійкості та фінансового левериджу) часто відносять до показників фінансової стійкості, адже, як широко вважається, співвідношення обсягів власного капіталу і залучених коштів є критерієм стійкості та платоспроможності. У той же час, сьогодні використання зазначених показників викликає багато протиріч.

По-перше, має місце проблема недостовірності даних бухгалтерського  обліку, тоді як фінансовий аналіз нерозривно пов’язаний з використанням даних бухгалтерської звітності та фінансового обліку. Як результат, у складі дебіторської заборгованості присутні сумнівні борги, а в запасах відображаються неліквідні матеріали із завищеною балансовою оцінкою.

Інша типова проблема існуючої системи фінансової звітності пов’язана  з балансовою вартістю основних засобів. Внаслідок інфляції та індексацій вартість основних фондів, що відображається у  балансі українських підприємств, часто не відповідає реальній вартості. Це створює суттєві проблеми у процесі аналізу показників рентабельності, структури капіталу і оцінки акцій підприємства, адже, наприклад, підприємство із значною часткою власного капіталу у фінансовій структурі насправді виявляється неплатоспроможним.

Також актуальним залишається  питання оптимального співвідношення власних і залучених джерел фінансування. Якщо 20-30 років тому у розвинених країнах досить високою вважалася частка боргового капіталу на рівні 40-50 відсотків, то сьогодні прийнятним є відповідний показник на рівні 60-70 відсотків. Оскільки капітал будь-якого підприємства є унікальним, то не можна говорити про єдину універсальну методику оптимізації його структури. У той же час, найбільш поширеною і економічно обґрунтованою є стратегія диверсифікації джерел фінансування, що підвищує гнучкість підприємства у мінливому економічному середовищі.

У багатьох українських компаніях  попередня оцінка структури капіталу здійснюється, як правило, лише на основі даних фінансової звітності. У той  же час, неадекватність такого підходу є очевидною, а тому розробка будь-яких нормативних значень має базуватися не лише на розрахунку базових показників, а і на детальних статистичних дослідженнях. Визначення оптимальної структури капіталу вимагає застосування як кількісних, так і якісних оцінок структури фінансових джерел. Оцінка показників ефективності управління капіталом має супроводжуватися експертним аналізом різноманітних факторів політики фінансування. В цілому, методи кількісної оцінки структури капіталу поділяються на три групи: аналіз бухгалтерських показників (надає лише приблизну оцінку); оцінка показників на основі фінансового аналізу компанії (передбачає використання показників ризику компанії); моделювання та побудова сценаріїв на основі фінансового аналізу компанії.