Адміністративній процес та адміністративне провадження

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Ноября 2011 в 10:18, реферат

Краткое описание

Адміністративні провадження у наш час є найбіль поширеними. Вони охоплюють майже всі сфери нашого житя, діяльності установ, підприємств, організацій та насамперед держави. Але всеж таки, незважаючи на таке розповсюдження адміністративні провадження, а також адміністративний процес достатнь не розглянуті й понині. Велика кількість адміністративно-правового матеріалу та його досить складна систематизація створюють ще більшу складність у його вивченні.

Содержимое работы - 1 файл

жарикова.doc

— 162.50 Кб (Скачать файл)

       Другим  різновидом даних, що одержуються від  людей у формі слів, цифр, графіків та інших прийнятих у суспільстві  способів інформаційного впливу, є  висновки експертів, думки спеціалістів. Рішення про провадження експертизи приймається суб’єктом, що вирішує адміністративну справу. Проте питання призначення і проведення експертизи законом не регулюються. Тому на практиці рішення про провадження експертизи оформляється у вигляді направлень, клопотань тощо. Висновки експертів, свідоцтва спеціалістів широко використовуються, наприклад, для визначення стану сп’яніння, належності речовини до наркотичних речовин, розміру шкоди, встановлення вартості товарів та їх якості, характеру забруднень природного середовища.

      По-друге, це: речові докази, документи, які є  матеріальними носіями інформації. Основні способи знаходження  та залучення джерел матеріальних доказів – догляд, вилучення, надання заінтересованим особам. Формами, якими вони представлені у процесі доведення, є протокол про адміністративне правопорушення, протокол про вилучення речей, довідка про вартість речі тощо.

      Речові  докази – це предмети матеріального  світу, на яких є сліди правопорушення (пом’ятини на автомобілі, зіпсований паспорт) або які своєю формою, змістом свідчать про правопорушення (наркотичні речовини, зброя, нестандартна продукція, відеофільми тощо). Речові докази містять інформацію у чистому вигляді. До матеріальних носіїв інформації можна віднести і показання технічних засобів. Вони досить широко  застосовуються, наприклад, у роботі ДАІ для визначення швидкості руху автомобілів, вмісту забруднюючих речовин у викидах, стану сп’яніння водія.

      У документах інформація міститься у  перетвореному вигляді, вона передається  словами, цифрами, кресленнями, схемами місць подій тощо.

      По-третє, це безпосередні спостереження осіб, уповноважених розслідувати адміністративні  провини. Наприклад, інспектор ДАІ, побачивши порушення правил дорожнього руху, фіксує його і всі результати своїх спостережень використовує як докази в розслідуванні, яке сам і проводить.

      У кримінальному процесі такий  вид доказів не допускається: якщо особа була очевидцем злочину, вона стає свідком.

      В адміністративному юрисдикційному процесі використання таких доказів  забезпечує його оперативність. Без них працівникам ДАІ, держмисливнагляду та ряду інших інспекцій було б набагато складніше виконувати свої правоохоронні функції, своєчасно впливати на винних.

      Спостереження уповноваженої особи, за винятком випадків спрощеного провадження, фіксується безпосередньо в протоколі про адміністративне правопорушення.

      Уповноважений орган (посадова особа) оцінює зібрані  докази за власними переконаннями, що грунтується на всебічному, повному  і об’єктивному дослідженні обставин справи у їх сукупності. При цьому він керується законом і правосвідомістю.

      Під оцінкою доказів треба розуміти висновок органу або посадової особи, що розглядає справу, про достовірність  або  недостовірність одержаних  фактичних даних щодо обставин цієї справи. На підставі оцінки доказів вони приймають відповідне рішення.

      Оцінка  повинна бути дана не тільки кожному  окремо доказу, але й усім зібраним доказам у їх сукупності. Для цього  необхідно вирішити питання про  те, чи дозволяє сукупність зібраних доказів  зробити достовірний висновок про наявність або відсутність адміністративного правопорушення, про винуватість або невинуватість особи та про інші обставини, що мають значення для розв’язання справи. Тільки оцінка доказів у їх сукупності дає підстави дійти достовірних, таких що не викликають сумнівів, висновків з цих питань.

      Оцінка  доказів за внутрішнім переконанням означає, перш за все, неприпустимість  некритичного ставлення до окремих  доказів, відсутність будь-яких переваг  доказів одного виду над іншими або  заздалегідь установленої сили певної кількості доказів. Орган або посадова особа під час оцінки доказів підкоряється тільки закону. Крім того, внутрішнє переконання – це і результат доведення, оцінки доказів, що виражає переконаність у відповідності або невідповідності дійсності тих або інших обставин, важливих для вирішення справи.

      Оцінка  доказів нерозривно пов’язана із з’ясуванням питання про додержання вимог закону, що встановлюють порядок  збирання доказів (складання протоколу  про правопорушення, провадження  особистого огляду, огляду речей тощо).

      Докази  оцінюють також особи, що беруть участь у провадженні у справі (особа, що притягається до відповідальності, потерпілий та ін.). Це знаходить вияв у їх клопотаннях, поясненнях тощо. Висловлені ними думки допомагають  органу або посадовій особі, що розглядають справу, всебічно повно та об’єктивно дати оцінку доказам.

      Провадження у справах про адміністративні  правопорушення складаються з дій  ряду органів та осіб, які беруть участь у провадженні.

      Важливу роль у цій діяльності відіграють державні і громадські органи, їх посадові особи, які уповноважені вживати передбачених законом заходів по виявленню і попередженню адміністративних провин, застосуванню виконання стягнень. У провадженні діють й інші учасників: одні захищають свої інтереси, інші притягаються лише при провадженні окремих процесуальних дій, сприяють провадженню.

      Роль  і призначення, зміст і обсяг  повноважень, форми і методи участі органів (посадових осіб) і громадян у справі різні. Їх можна поділити на кілька груп:

  1. Компетентні органи і посадові особи, наділені правом приймати владні акти, складати правові документи, що визначають рух і долю справи.
  2. Суб’єкти, що мають особистий інтерес у справі: особа, яка притягається до відповідальності, потерпілий та його законі представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники, адвокати). На відміну від суб’єктів першої групи, ніхто з представників даної групи не користується владними повноваженнями.
  3. Особи і органи, що сприяють здійсненню провадження: свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, поняті. Одні з них (свідки, експерти) повідомляють дані повноважному органу або посадовій особі. Інші (перекладачі, поняті) – потрібні для закріплення доказів або забезпечення необхідних умов адміністративного провадження.

       Особлива  група учасників провадження  – громадські організації, товариські суди, трудові колективи, адміністрація  за місцем роботи, навчання або проживання правопорушників. Вони співробітничають з державними органами, допомагаючи  їм у здійсненні виховної роботи. У ряді випадків такі учасники провадження мають бути поінформовані про заходи адміністративного впливу, вжиті до винних. Вони можуть подавати клопотання про скорочення строку позбавлені права. Особа, що вчинила правопорушення, може бути звільнена від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд товариського суду, громадської організації, трудового колективу.11

 

       Задачі провадження

      Провадження у справах про адміністративні  правопорушення визначається як ряд  послідовних дій органів державного управління (посадових осіб), юрисдикційних органів, а в окремих випадках і інших суб'єктів, що відповідно до норм адміністративного законодавства здійснюють заходи, спрямовані на притягнення правопорушників до відповідальності і на забезпечення виконання винесеної постанови. Задачами провадження у справах про адміністративні правопорушення, у відповідності зі ст. 245 КпАП України, є: своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясовування обставин кожної справи, вирішення його в точній відповідності до законодавства, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, попередження правопорушень, виховання громадян у дусі дотримання законів, зміцнення законності.

       Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого дотримування принципу законності і принципу презумпції невинуватості, що означає, що особа, притягнута до адміністративної відповідальності, вважається невинуватою до того моменту, доки зворотне не буде підтверджене і зафіксовано у встановленому законом порядку.

       Поряд із загальними принципами, що характерні для усього адміністративного процесу (законність, об'єктивна істина, рівноправність громадян перед законом, оперативність  тощо),провадження по справах про адміністративні правопорушення значною мірою більше, ніж по інших провадженнях, власний принцип економічності, тому що провадження по справах про адміністративні правопорушення (у порівнянні, наприклад, із карним або цивільним судочинством) обходиться державі значно дешевше. Проте це не означає, що справи повинні розглядатися поверхово.

      Стадії  провадження

      При дослідженні самостійних стадій адміністративного процесу варто  керуватися тими положеннями, що стадією  може бути визнаний лише той його елемент, якому властива сукупність визначених відмітних ознак, що характеризують якісну і кількісну сторони процесу і даючих можливості відмежувати один етап процесу від іншого. До таких можна віднести такі ознаки: кожна стадія характеризується своїми власними, специфічними задачами; їм притаманне різноманітне коло суб'єктів, що володіють відповідними повноваженнями; являють собою сукупність процесуальних дій і відношень, що здійснюються у визначених просторово-тимчасових рамках і обов'язково завершуються ухваленням рішення, закріпленому у відповідному правовому акті, що дає можливість визначити подальший хід процесу. Крім того, питання про стадії адміністративного процесу необхідно розглядати з двох принципових позицій: по-перше, у плані логічної послідовності учинення визначеного числа дій при внесенні відповідного адміністративно-процесуального акта і, по-друге,. у плані розкриття функціональної характеристики процесуальної діяльності.12

      Беручи  за основу ці загальнотеоретичні положення, можна визначити, що провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється в наступних стадіях:

       Провадження у справах про адміністративні  правопорушення складається з чотирьох стадій: порушення справи про адміністративне  правопорушення; розгляд справи і винесення рішення у справі; виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. У тих випадках, коли особа, що залучається до адміністративної відповідальності (або потерпілий), не згоден із винесеним у відношенні нього постанови, може виникнути стадія оскарження постанови в справі. Постанову у справі може опротестувати і прокурор. Цю стадію нерідко виносять попереду стадії виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

       Для правильного й об'єктивного рішення  в справі важливе значення мають міри забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення. Вони використовуються для припинення адміністративних правопорушень, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного розгляду справи і виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

       У Кодексі України про адміністративні  правопорушення дається (гл. 20, ст. 260 – 267) перелік заходів процесуального забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення: адміністративна затримання, особистий огляд і огляд речей, вилучення речей і документів, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними судами й огляд на стан сп’яніння. Два заходи забезпечення провадження в справі встановлені іншими главами КпАП: доставлення порушника (ст. 259) і його привід (ст. 268).13

       Доставлення порушника здійснюється з метою, по-перше, припинення правопорушення, по-друге, складання протоколу про  адміністративне правопорушення і, у третіх, встановлення особи порушника. Фактичне здійснення доставлення забезпечується використанням психічного або фізичного впливу.

       Залежно від органа, що наділений правом на доставлення, його місця, підстави і  цілі можливі такі варіанти доставлення: а) робітники міліції і народні дружинники здійснюють доставлення порушника в міліцію або в штаб ДНД із метою складання протоколу у випадку неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення; б) уповноважені посадові особи, що здійснюють нагляд за дотриманням правил використання засобів транспорту (ст. 222-229, 236 КпАП), можуть доставляти порушника в міліцію у випадках  порушеннях  використання засобів транспорту, правил про охорону порядку і безпеки руху, правил, спрямованих на  забезпечення  цілісності  вантажів   на транспорті, правил пожежної  безпеки, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил на транспорті з метою встановлення особистості порушника  (якщо  в  нього немає документів, що засвідчують особу, і немає свідків, що могли б засвідчити  його  особу);

       в) уповноваженими представниками органів  природоохорони, працівниками міліції, народними дружинниками, суспільними  природоохоронними інспекторами здійснюється доставляння порушника в міліцію  або в приміщення сільських або  селищних органів самоврядування за вчинення лісопорубки, порушення правил полювання, рибальства й охорони рибних запасів і інші порушення законодавства про охорону і використання тваринного світу з метою встановлення його особистості; г) робітники воєнізованої охорони можуть доставляти порушника в службове приміщення воєнізованої охорони або міліції за вчинення правопорушень, пов'язаних із зазіханнями на об'єкти, що охороняються, інше державне або суспільне майно для припинення правопорушення, встановлення особи порушника й складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Информация о работе Адміністративній процес та адміністративне провадження