Релігія

У віровченні джайнізму  містяться положення спільні з буддизмом. Вища мета джайнів – стати джинами (“переможцями”), подібно до Джини. Таким чином можна завершити безконечний ланцюг перевтілень (сансару). Тотожним  з буддизмом є вчення про карму і віра в те, що добрі справи врятують душу людини від подальших перевтілень.  Джайнізм сповідує ідею аскези і заохочує пустельництво, відречення від матеріальних цінностей. Ці ідеї ґрунтуються на вченні про дживи, що складає основу джайнізму. Дживи – це живі істоти, які існують у недовершеному та довершеному буттях. Недовершене буття дживи – це з’єднання душі з тілом, яке полонивши душу, прирікає її на страждання. Різні ступені єднання духовного й тілесного відображають ієрархію живих істот, на найвищому щаблі якої знаходяться люди і боги. А над богами – дживи, позбавлені усього тілесного і матеріального. Тому лише шляхом аскетизму, коли знищується тілесний елемент відбувається перехід від нижчих до вищих щаблів ієрархії. Джайнізм заперечує існування  Творця – верховної істоти. Боги і демони – це істоти могутніші за людину і людина є вмістилищем божественного. Тому людина повинна покладатись на власні сили, справа порятунку  залежить від самої людини, а не від богів.  Спасіння досягається праведним життям і за допомогою праведної віри. Джайни не визнають касти і сповідують ідею рівності всіх людей, відзначаються гуманним ставленням до жінок.

Джайнізм характеризується і більш простою, ніж у брахманізмі  культовою практикою. Основним підчас молитовних зібрань є читання  священних текстів. Джайни поклоняються статуям засновників віри, яким жертвують  квіти, плоди, солодощі, рис, довкола  яких читають молитви. Джайнізм стимулював розвиток дуже своєрідного культового мистецтва, зокрема архітектури  і скульптури, помітно вплинув  на літературу.

Джайнізм не набув такого розповсюдження як буддизм, однак має велику кількість прихильників, переважно на території Індії.  Найбільше поширення джайнізм отримав у східній частині Північної Індії, де проживає найбільша частина місцевого автохтонного населення та домінували елементи традиційної місцевої культури, що відбилось на формуванні  джайністського віровчення і культу.

Сикхізм

 – релігія,  що споріднена з індуїзмом  і має північно індійське походження  Становлення цієї релігійної системи пов’язане з реформаторським рухом, який виникає ще у ХП ст. на хвилі протесту   проти кастових обмежень та експансії мусульманства. У1206 р. був утворений незалежний від арабського халіфату делійський султанат, влада якого поширювалась на  великі території Індостану. Релігійне вчення сикхізму склалось під впливом  ідей секти Бхакті (відданість, любов до Бога), яка проголошувала рівність усіх перед Богом і можливість спасіння без посередництва жерців та обрядів.  В дусі  цих протестантських ідей поет Кабір (прибл. 1440 -  1518) проголосив вчення, яке усувало кастові бар’єри, заперечувало політеїзм, складний релігійний культ, аскетизм, чернецтво. Його послідовники створили об’єднання Кабір-Пантхі, яка має своїх прихильників дотепер. В руслі даного віровчення  були вироблені основні принципи сикхізму, автором  яких   став  Гуру Нанака (1468-1538). Він походив із  касти кшатріїв і був уродженцем Пенджабу. В 36 років він залишив сім’ю і повністю присвятив своє життя самовдосконаленню, молитвам, постам і роздумам над сенсом життя. Під впливом ісламу він сповідував принцип монотеїзму. Нанака дійшов висновку, що всі релігії сповідують єдиного істинного Бога і лише називають його різними іменами. Згідно принципу монотеїзму Бог, що виявляв себе у всьому сущому, був єдиним для всіх незалежно від станової приналежності і соціального статусу. Тому відкидалось значення обрядовості, бо молитись можна всюди. У сикхізмі  втратило значення ідолопоклонство, жертвопринесення, заперечувався кастовий поділ, хоча  офіційно сикхізм не поривав з індуїзмом. Індуїстські звичаї сикхи (від слова “учні”) замінили покірністю божественному Гуру (Вчителю) Сату Наму. Його волю доносили його безпосередні служителі , першим серед яких був Нанака. Нанака зздійснив кілька мандрівок з метою проповідування і всюди проголошував: „Нема індуса і нема мусульманина!” Єдиного Бога  він називав „Сат Нам” (Істинне ім’я). З часом сикхізм перетворився в абстрактне містичне єдинобожжя, наближене до пантеїзму. Бог у сикхів - абсолютна, всемогутня і непізнана субстанція. Душа віруючого прагне злитися з Ним (цей момент по-суті  збігається з індуїзмом).  Запозиченим від мусульманства є вчення про покору Богу та добросестя як необхідної передумови спасіння.

Нанака  висував ідею рівності перед Богом  і індусів, і мусульман. В легенді, зокрема розповідається про те, як Нанак одного разу ліг спати ногами до Мекки – священного міста мусульман, за що його звинуватили у  богохульстві.  На це Нанак відповів: ”Але спробуй повернути ноги у той бік, де б не було Бога”. Звичайно примирити індусів і мусульман в одній релігії не було реальних можливостей, тим більше за умов політичного протистояння.  Подібно до мусульман церковний устрій сикхів носив елементи військової організації  Сикхи брали активну участь у національно-визвольному русі, а тому були добре пристосовані до  силової боротьби заради своїх релігійних принципів.