Проблеми й перспективи розвитку українського інформаційного простору

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………….….……3-4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ

 ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ…………………..…5

1.1 Поняття «інформаційний простір » і його сутність…………………5-8

1.2 Правовий статус інформаційного простору………………………….8-10

РОЗДІЛ 2 ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР В ЗАСОБАХ

МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНА ІНФРАСТРУКТУРА..11

2.1 Інформаційна інфраструктура ……………………………………….11-15

2.2 вплив ЗМІ на інформаційний простір України

на прикладі Інтернет………………………………….……………..15-22 
2.3 Проблеми й перспективи розвитку українського інформаційного

 простору……………………………………………………………….…22-25

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….…26-27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….……28-29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. На Україну чекає інформаційний світ. Найближчою метою є європейський інформаційний простір. Для України інформатизація – шлях не лише до європейської інтеграції, але й до економічного добробуту. З українським науковим, кадровим, технологічним потенціалом долучитися до вигод, які мають розвинені країни від галузі інформаційно-телекомунікаційних технологій – справа кількох років цілеспрямованих системних зусиль. Вироблення дієвої, ефективної національної стратегії розвитку інформаційного суспільства – найважливіше завдання, від швидкості виконання якого залежать всі наступні кроки на шляху до глобального інформаційного суспільства. Саме цим викликана увага до інформаційного простору, в якому формується національний менталітет. Цим і зумовлений вибір теми курсової роботи «Інформаційний простір України. Проблеми та перспективи розвитку».

Об’єкт дослідження – інформаційний простір України.

Предмет дослідження – особливості функціонування українського інформаційного простору.

Мета дослідження – розглянути проблеми та перспективи розвитку інформаційного простору України.

Завдання роботи:

• розкрити суть поняття «Інформаційний простір»;
• розглянути правовий статус інформаційного простору;
• проаналізувати інформаційну інфраструктуру;
• виявити вплив ЗМІ на інформаційний простір на прикладі Інтернету;
• розглянути проблеми та перспективи розвитку інформаційного простору.

Методи дослідження обумовлені його предметом. Застосовано комплекс таких методів: порівняння та узагальнення для визначення основних особливостей функціонування українського інформаційного простору; спостереження; методи аналізу і синтезу.

Інформаційний простір України  розглядали наступні вітчизняні науковці та практики Драч І. [7], Лизанчук В. В. [11], Нагорняк М. В. [14], Чічановський А. А., Шкляр В. І.[20] та інші.

Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дипломної роботи складає 30 сторінок. Список використаних джерел містить 20 найменуваннь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ

1.   Поняття «інформаційний простір »  і його сутність

   Якщо виходити з латинського значення слова "інформувати" – це "зображати, складати уявлення про що-небудь", то неважко додуматися, що "інформаційний простір (поле)" якраз і означає те середовище, в якому виробляється, існує, циркулює, обертається інформація.

Інформаційний простір створюється державою та суспільством. Інформаційний простір – це простір, у якому циркулюють інформаційні потоки, топологічні властивості якого задаються інформаційною інфраструктурою. Інформаційний потік – інформація, яка переміщується у просторі й часі. Інформаційна інфраструктура є частиною інформаційного простору, яка забезпечує створення й циркуляцію інформаційних потоків у просторі. Вона має такі основні характеристики: якісний і кількісний склад елементів інфраструктури; просторове розташування елементів та їх взаємозв`язок; інформаційна виробність й пропускна спроможність елементів і всієї інформаційної інфраструктури в цілому.

До основних ознак інформаційного простору України можна віднести:

• єдині принципи і загальні правила взаємодії всіх суб'єктів інформаційної діяльності при оптимальному співвідношенні державного регулювання і саморегулюючих початків у формуванні й розвитку інформаційного простору держави;
• наявність умов для безпечної інформаційної взаємодії держави, організацій і громадян;
• максимально повне задоволення інформаційних потреб держави, організацій і громадян на всієї території держави;
• рівнодоступність суб'єктів інформаційної діяльності до відкритих інформаційних ресурсів та їхня правова рівність;
• збереження балансу інтересів держави і світового співтовариства при входженні України в глобальний інформаційний простір та забезпечення її національного інформаційного суверенітету.

До складу поняття «Інформаційний простір» входять його суб'єкти, все  матеріально-технічне середовище, вся  інтелектуально-інформаційна власність  цих суб'єктів. Отже, інформаційний  простір – це досить великий і  складний комплекс.

Суб'єктами інформаційного простору, є:

- державні та недержавні інформаційні агентства;

- органи державної влади, інші державні і недержавні установи (організації)

  через створені ними у встановленому порядку інформаційні служби; 
- державні та недержавні установи, служби і центри збирання, зберігання,                             дослідження та по ширення статистичної, соціологічної, економічної, іншої суспільне значущої інформації;          

- спеціальні галузеві та міжгалузеві (проблемні, банково-інформаційні, довідкові тощо) установи і центри (бюро) наукової та науково-технічної інформації; 
- державні та недержавні аудіовізуальні і друковані засоби масової інформації, структури, які їх об'єднують (компанії, корпорації, асоціації, спілки тощо)

- видавництва всіх типів, різних формвласності;

- професіональні творчі об'єднання громадян у галузях науки, літератури і мистецтва, винахідницької та раціоналізаторської діяльності, збереження й охорони історико-культурної спадщини, інформаційного обслуговування (творчі спілки, товариства, асоціації тощо);

- виставкові організації та центри;

- бібліотечні, музейні, клубні та інші культурно-просвітницькі установи, які використовуються в інформаційній діяльності;

- поліграфічні підприємства;

- підприємства зв'язку та іншого матеріально-технічного забезпечення життєздатності національного інформаційного простору, збирання, дослідження та поширення інформації;

- торговельні та інші установи з розповсюдження книжкової продукції і преси; 
- зарубіжні і міжнародні організації, представництва, спільні підприємства, належним чином зареєстровані (акредитовані) в Україні; 
- органи захисту державних таємниць, національного інформаційного простору та охорони інформації;

- філії (представництва) суб'єктів національного інформаційного простору України зарубежем;

- інші, причетні до збирання, зберігання, дослідження і поширення інформації, державні та не державні формування, створені і зареєстровані в Україні відповідно до чинного законодавства.

Суб'єктами національного  інформаційного простору визнаються також  окремі громадяни України та інших  країн, які здійснюють відповідно до законодавства України професіональну творчу діяльність у галузі інформації індивідуально.

Національний інформаційний  простір – надзвичайно важливе  політичне поняття, яке у вартісній  шкалі соціальних цінностей можна  поставити на друге місце після  державної незалежності. Держава  зобов'язана забезпечити використання свого інформаційного поля в інтересах  саме держави та її громадян. Якщо вона цього не зробить, то її інформаційний  простір буде використаний проти  неї самої.

Отже, під національним інформаційним простором розуміється вся сукупність інформаційних потоків як національного, так й іноземного походження, які доступні на території держави. До них належать потоки, що формує преса, електронні ЗМІ, та які циркулюють в інформаційних мережах тощо. Основними характеристиками інформаційного національного простору є протяжність простору, упорядкованість, інтенсивність інформаційних процесів.

   1.2  Правовий статус інформаційного простору

Чинне законодавство не визначає правовий статус інформаційного простору України – важливу ознаку й передумову формування інформаційного суспільства, входження України у світове інформаційне співтовариство, один із головних чинників збереження інформаційного суверенітету, зміцнення державності та забезпечення національної безпеки України. Існують різні підходи до вирішення цього питання. Так, у ст.4 проекту Закону України «Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України» пропонується така редакція цього поняття: «Національний інформаційний простір України – сфера (об’ємний простір), у якій здійснюються інформаційні процеси і на яку поширюється юрисдикція України». У проекті “Концепції (Основах державної політики) інформаційної безпеки України”, розробленій УЦЕПД ім. Разумкова є таке визначення: “Інформаційний простір України – середовище, в якому здійснюється продукування, зберігання та поширення інформації і на яку розповсюджується юрисдикція України”  У монографії «Інформаційний простір як чинник забезпечення національних інтересів України» визначають так: «Під національним інформаційним простором будемо розуміти всю сукупність інформаційних потоків як національного, так й іноземного походження, які доступні на території держави. До них відносять потоки, що формує преса, електронні ЗМІ, та які циркулюють в інформаційних мережах тощо. Основними характеристиками інформаційного національного простору є протяжність простору (контрольованими державою безпосередньо чи опосередковано – каналами інформації користуються практично всі громадяни незалежно від регіону проживання), упорядкованість (наявність сукупного тексту вітчизняних мас-медіа, постійне підтримання основного масиву інформації), інтенсивність інформаційних процесів.

На рівні актів законодавства основними елементами інформаційного простору України доцільно визначити такі:

• Національні інформаційні ресурси України – це окремі документи і масиви документів, результати інтелектуальної, творчої та інформаційної діяльності, бази й банки даних, всі види архівів, бібліотеки, музейні фонди та інші, що містять дані, відомості й знання, зафіксовані на відповідних носіях інформації, є об`єктами права власності всіх суб`єктів України і мають споживацьку вартість (політичну, економічну, соціокультурну, оборонну, історичну, ринкову, інформаційну тощо).
• Інформаційна інфраструктура, у складі якої є такі елементи:
• організаційні структури, що забезпечують формування, функціонування й розвиток інформаційного простору, а також збирання, обробку, зберігання, поширення та ефективне використання інформаційних ресурсів. Обслуговуючу роль щодо діяльності цих елементів виконують науково-методичне, інформаційне, матеріально-технічне, кадрове, фінансове забезпечення;
• інформаційно-телекомунікаційні структури – це територіально розподілені державні і корпоративні комп`ютерні мережі, телекомунікаційні мережі й системи спеціального призначення і загального користування, мережі й канали передачі даних, засоби комутації та управління інформаційними потоками;
• інформаційні технології – організована сукупність систем, засобів, методів і способів, яка на базі інформаційної інфраструктури забезпечує процеси обробки, зберігання, розвитку, поширення, використання та захисту інформаційних ресурсів;
• система засобів масової інформації – це сукупність друкованих і електронних засобів масової інформації – теле-, радіокомпаній, інформаційних агентств, комплексів книговидання, кінематографічного, бібліотечного, архівного тощо.

    Оскільки  інформаційний простір - важлива ознака суверенної й незалежної держави, яка дбає про формування й розвиток його на всій території України на основі єдиних принципів і за загальними правилами з додержанням балансу інтересів особи, суспільства, держави, на рівні законодавчого акту його слід визначити як сукупність національних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, які дозволяють на основі єдиних принципів і загальних правил забезпечувати інформаційну взаємодію громадян, суспільства, держави з їх рівним правом доступу до відкритих інформаційних ресурсів та максимально повним задоволенням інформаційних потреб суб`єктів держави на всій її території з додержанням балансу інтересів на входження у світовий інформаційний простір та забезпечення інформаційної безпеки відповідно до Конституції України та міжнародних правових норм.