Основи обробітку ґрунту

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний університет

Ім. Г.С.Сковороди

кафедра ботаніки

самостійна робота №10 на тему:

«біологічні особливості олійних культур»

Виконала:

Студентка 31-а гр.

Природничого ф-ту

Мінка Вікторія

Володимирівна

Харків 2012

До олійних належать культури, в насінні або плодах яких міститься не менш як 15% олії. Таких рослин, що належать до різних ботанічних родин, налічується понад 340. окрему групу становлять ефіроолійні рослини, в насінні або вегетативних органах яких накопичуються леткі олії із сильним і приємним запахом. Серед олійних культур розрізняють культури, які вирощують виключно для виробництва олії (соняшник, рицина, ріпак, кунжут, гірчиця, рижій, льон олійний, мак тощо) і рослини комплексного використання, з яких олію отримують як побічний продукт у процесі переробки (бавовник, соя, льон-довгунець, коноплі, арахіс та ін.).

Ріпак озимий

Біологічні особливості. Озимий ріпак - досить вибаглива до вологи олійна культура, особливо восени та весною. Вегетаційний період від сходів до збирання становить 289-320 днів. Ріпак-рослина довгого світлового дня. Насіння починає проростати при температурі ґрунту 0,1°С, однак для одержання здорових сходів необхідна температура від 14 до 17 °С. Ріпак витримує температуру на рівні кореневої шийки до мінус 12-14°С, добре росте і розвивається в літні місяці при температурі 18-20°С.

Кращими ґрунтами для ріпаку є чорноземи, сірі й темно-сірі лісові ґрунти. Оптимальна реакція ґрунтового розчину -рН 6,0-6,5.

Технологія вирощування. Місце в сівозміні. Озимий ріпак досить вибагливий до попередників. Кращими із них є чорні й добре угноєні зайняті пари, вико-вівсяні сумішки, а також сумішки озимого жита з озимою викою. На одне й те ж саме поле ріпак потрібно повертати не раніше як через чотири роки. Не рекомендується його висівати після гірчиці, редьки, капусти та інших культур із родини капустяних.

Обробіток ґрунту залежить від попередників.

Удобрення. У південних районах під ріпак рекомендується давати 160 кг/га   азоту, в тому числі до сівби -60 кг/га і 100 кг/га весною після відновлення вегетації.

Догляд за посівами. У посушливі роки, щоб мати дружні сходи, ґрунт коткують кільчастими котками до і після сівби. Восени при утворенні ґрунтової кірки чи при загущенні посівів поле боронують. Проти хвороб використовують альєт (1,2-1,8 кг/га).

Оптимальна кількість рослин восени повинна становити 100-120 на 1 м2, що досягають нормою висіву насіння 6-8 кг/га.

Збирання врожаю. Ріпак достигає нерівномірно. Збирають його роздільним способом і прямим комбайнуванням.

Час збирати. Строки збирання ріпаку залежать від часу посіву і особливостей вегетації сорту. Озимий ріпак збирають наприкінці липня, а ярий -в серпні-вересні.

Спосіб збирання у нашій країні рекомендується збирати ріпак роздільним способом. Пряме збирання застосовується тільки тоді, коли рослини дозріли рівномірно, а поле характеризується відсутністю бур’янів.

Очистка. Через високий вміст олії та дрібний розмір, під час сушіння і зберігання з ріпаком слід обходитися обережно і здійснювати всі роботи швидко.

Після первинної очистки перед зберіганням насіння необхідно додатково просушити до вмісту вологи не більше 8-10 %. Сушити насіння в сушарках слід обережно, підтримуючи температуру теплоносія на значно нижчому рівні, ніж під час сушіння злакових трав. Нагрів насіння не має перевищувати 35-40 єС. Якщо ж сушарок немає, насіння розстеляють тонким шаром - 5-10 см - під навісом і постійно перемішують.

Ріпак ярий

Біологічні особливості. Ярий ріпак однорічна рослина з родини капустяних. В Україні поширений під назвою "кольза". Урожайність його дещо нижча, ніж озимого. Ярий ріпак менш вибагливий до умов вирощування. Це вологолюбна рослина довгого дня. Насіння проростає при температурі 1-3°С, сходи переносять заморозки 3-5°С, а дорослі рослини до мінус 8°С. Добре росте на будь-яких ґрунтах, крім важких глинистих та   піщаних, не терпить кислих і заболочених ґрунтів. Сходи з’являються через 4-10 днів, від сходів до цвітіння минає 45-60 днів. Вегетаційний період триває 80-110 днів.

Місце в сівозмінні. Ярий ріпак висівають у полі, призначеному під ярі зернові культури. Найвищі врожаї він дає після картоплі, кукурудзи, буряків, озимої та ярої пшениці, ячменю, зернобобових культур і багаторічних трав.

Обробіток ґрунту. Після стерньових попередників проводять 2-3 лущення дисковими і лемішними лущильниками на глибину 6-8 і 8-10 см. Під зяб орють у кінці вересня - на початку жовтня на глибину 20-22 см, а на важких ґрунтах -на 25-27 см. Весною застосовують систему мінімального обробітку ґрунту. На вирівняних полях обмежуються однією передпосівною культивацією на глибину 4-5 см. Удобрення. Залежно від попередників, наявності поживних речовин у ґрунті під ярий ріпак вносять N60-120 Р60-120. У прифермських сівозмінах під ярий ріпак застосовують рідкий гній з розрахунку 50-100 м3/га.Сівба. Насіння ріпаку очищають, сортують, перед сівбою протруюють офтанолом Т (40 кг/т), або вітаваксом 200 (2,0-3,0 кг/т). Сіють ярий ріпак звичайним рядковим способом (ширина міжрядь 15 см).

Соняшник

Біологічні особливості.

Соняшник - відносно теплолюбна культура. Насіння починає проростати при температурі 2-5°С, однак сходи при такій температурі з’являться на 25-28-й день. При температурі 20°С насіння сходить на 6-й день. При сівбі соняшнику в непрогрітий ґрунт рослини відстають у рості, подовжується вегетаційний період. Сходи добре переносять тимчасові заморозки до мінус 7-8 °С, але потребують при цьому інтенсивного освітлення. Середньодобова температура повітря у першій половині вегетації повинна бути близько 220С, а в період цвітіння-дозрівання -24-25°С. Для дозрівання соняшнику необхідна сума ефективних температур у межах 2300-2700°С.

Вимоги соняшнику до вологи досить високі, хоча він вважається посухостійкою рослиною. Транспіраційний коефіцієнт -470-570.   Насіння при проростанні поглинає 70-100% вологи своєї маси. Загальна витрата ґрунтової вологи під час вегетації з 1 га становить 3900-5800 м2. Рослини використовують вологу з глибини до 3 м, висушуючи іноді повністю 1,5-метровий шар ґрунту.

Соняшник дуже вибагливий до інтенсивного сонячного освітлення. Це рослина короткого дня. Він добре росте на чорноземах різних типів і каштанових ґрунтах, погано - на важких глинистих, схильних до заболочування, піщаних і супіщаних ґрунтах. Сприятливим для росту рослин є інтервал рН 6,0-6,8. Досить вибагливий до поживних речовин. На 1м насіння виносить із ґрунту азоту5-6 кг, фосфору-2-2,5 і калію -10-12 кг.

Технологія вирощування. Місце в сівозмінні. На беззмінних посівах соняшник дуже уражується хворобами, бур’янами та пошкоджується шкідниками. Така сівба збільшує пошкодження вовчком до 86% проти 13% у сівозміні. Тому соняшник розміщують у просапному полі сівозміни, щоб він повертався на старе місце не раніше як через 8-10 років. Найкращими попередниками для нього є озимі культури, які висівали по зайнятих і чистих парах, та кукурудза. У лісостепових районах попередником можуть бути ярі колосові культури.

Обробіток ґрунту. Після колосових культур стерню лущать дисковими лущильниками на глибину 6-8 см. Повторно розпушують ґрунт із деяким поглибленням у міру проростання бур’янів.

Удобрення. Соняшник має розтягнутий період засвоєння поживних речовин. Система удобрення цієї культури складається з основного і рядкового удобрення. Органічні добрива краще вносити під попередню культуру в дозі 30-40 т/га. Норми добрив слід уточнювати в кожному конкретному полі.

Сівба. Насіння готують до сівби відразу після збирання насінних посівів. Його очищають, сушать, сортують і   тільки після цього засипають на зберігання. Сіють соняшник пунктирним способом із шириною міжрядь 70 см, сівалками точного висіву на глибину 6-8 см для сортів і на глибину 4-6 см для гібридів. Норма висіву залежить від густоти насадження.

Догляд на посівами. За наявності бур’янів проводять досходове боронування через 5-6 днів після сівби. Якщо утворюється щільна кірка, проростають бур’яни і ґрунт дуже ущільнюється, в період вегетації проводять одне розпушування міжрядь у фазі 5-7 пар справжніх листків на глибину 5-6см. Коли соняшник цвіте, потрібно підвозити пасіки з розрахунку 1-2 бджолосім’ї на 1 га посіву.

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний університет

Ім. Г.С.Сковороди

кафедра ботаніки

самостійна робота №11 на тему:

«Загальна характеристика бавовнику та льону»

Виконала:

Студентка 31-а гр.

Природничого ф-ту

Мінка Вікторія

Володимирівна

Харків 2012

Хлопчатник — самоопылитель, однако отмечено и перекрестное опыление. На кусте может образоваться более 30 генеративных органов, однако в связи с опадением цветков и завязей, вызванным генетическими особенностями и нарушением агротехники, сохраняется и созревает до 20-50% от образовавшихся коробочек.

Требования к почвам. Лучше всего хлопчатник растет на почвах среднесуглинистых при реакции почвенного раствора от нейтральной до слабощелочной (рН 7-8).

Растение выдерживает слабое засоление и может произрастать в условиях залегания слабоминерализованных грунтовых вод до 1-3 м. На структурных, рыхлых почвах и при содержании гумуса до 3-5% растения развиваются лучше, однако при высокой культуре земледелия и необходимом количестве питательных веществ хлопчатник выращивают на любых почвах, кроме засоленных (на сероземах, красноземах, аллювиальных).

Особенности севооборота. Из-за сильной поражаемости грибным заболеванием вилтом хлопчатник возделывают в севооборотах, где он может занимать не более 60-70% от площади. Лучшие предшественники хлопчатника — люцерна, бобовые культуры, зерновые.

В севообороте растения должны обеспечиваться необходимым количеством питательных веществ, и прежде всего азотом, фосфором, калием. Учитывая, что на 1 т хлопка-сырца растение потребляет до 45-50 кг азота, 15-20 кг фосфора и до 50 кг калия, количество вносимых удобрений должно быть согласовано с величиной урожая и содержанием питательных веществ в почве.

Удобрения. Обычно дозы вносимого азота составляют 100-200 кг/га, фосфора 100-175, калия 100-125 кг/га.

Основные технологические операции в допосевной период — внесение органических и минеральных удобрений и вспашка. Навоз вносится в количестве не более 10-15 т на га из-за угрозы избыточного разрастания растений хлопчатника.

Посев/посадка. Сев начинают, когда температура почвы на глубине заделки семян достигнет 13-14°С. Выбор срока посева в тропиках определяется началом сезона дождей, а в субтропической зоне — температурными условиями.

Наиболее прогрессивные способы посева — частогнездовой и пунктирный как разновидность частогнездового, но с точным высевом семян. Созданы и сеялки точного высева с электронным контролем за равномерностью высева семян. Нормы высева семян изменяются от 30 до 80 кг/га.

Поверхность поля, подготовленная для посева, может быть гладкой или гребневой. При посеве хлопчатника в гребни создаются лучшие тепловой и воздушный режимы почвы в начальный период развития растений.

Оптимальные условия для растений создаются при широкорядном посеве с междурядьями 60-90 см и расстояниями между растениями от 8 до 12 см и более, а при гнездовом посеве — 30 см.

Густота стояния растений варьирует в широких пределах — от 50 до 60 тыс. растений на 1 га в тропической зоне, до 130-140 тыс. растений в субтропиках. Семена заделывают на глубину 3-6 см.

Во время посева вносят почвенные гербициды и стартовые дозы азота и фосфора (до 20 кг/га по действующему веществу). В условиях орошения направление посева должно совпадать с направлением полива. В период от посева до появления всходов в случае образования почвенной корки ее разбивают боронами или ротационными мотыгами.

Уход за посевами/посадками. Уход за растениями — самый напряженный период, когда решаются задачи по созданию оптимальных условий для развития растений хлопчатника. Сразу после появления всходов формируют требуемую густоту стояния растений. Как правило, это ручная работа.

Поддержание поля в чистом от сорняков состоянии осуществляют как ручными прополками, так и междурядными культивациями, которые проводятся за период вегетации 3-5 раз и поддерживают верхний (до 10-16 см) слой почвы в рыхлом и чистом от сорняков состоянии. По мере необходимости на плантациях осуществляют борьбу с вредителями и болезнями. Большое внимание в период вегетации уделяют внесению удобрений, и прежде всего азотных.

В условиях орошения до начала полива нарезают поливные борозды. В результате проведения поливов влажность почвы не должна опускаться ниже 60-70% от предельной полевой влагоемкости. Оросительные нормы в зависимости от конкретных почвенно-климатических и гидрологических условий варьируют от 2 до 9 тыс. м3 воды на 1 га.