Правові наслідки дій пов язаних з ризиком та вчинених в стані крайньої необхідності

Вiднесення до обставин, що виключають злочиннiсть дiяння, буде правомiрним лише тодi, коли всi цi обставини мають якийсь загальний, притаманний лише їм критерiй. Цей критерiй виявлясться в тому, що вчинене особою за цих умов дiяння, зовнiшньо подiбне до злочину, не тiльки не може бути визнано суспiльно небезпечним i протиправним, але, навпаки, є суспiльно корисним i правомiрним, оскiльки сприяє охоронi правопорядку чи правильному здiйсненню функцiй державних органiв, суспiльно корисної дiяльностi. Тому суспільна кориснiсть i правомiрнiсть вчиненого -- це ознака, яка дозволяє вiднести те чи iнше дiяння в групу обставин, що виключають злочиннiсть дiяння.

Обставини, що виключають злочиннiсть дiяння, характеризуються спiльними ознаками. Перша з цих ознак полягає в тому, що дiяння являють собою свідомі і вольовi вчинки людини у формi дії або бездiяльностi Так, однi дiяння можуть вчинятися лише шляхом активної поведiнки. Це необхiдна оборона, уявна оборона, крайня необхiднiсть, затримання особи, яка вчинила злочин. Iншi дiяння можуть бути вчиненi як шляхом дiй, так i бездiяльностi.

Подiбнi дiяння можуть бути виправданi лише в тому разi, якщо вони викликаються винятковими подiями, процесами або дiями людей, тобто певними пiдставами, якi i обгрунтовують необхiднiсть здiйснення вчинку, пов’язаного iз заподiянням шкоди. Так, iз вказiвки закону на те, що необхiдна оборона можлива проти суспiльно небезпечного дiяння, випливає, що вона недопустима проти дiй осiб, якi не є суспiльно небезпечними.

Крайня необхiднiсть виражається в заподiяннi шкоди рiзним правоохоронюваним iнтересам, тому її пiдставою виступає небезпека, що загрожує, яку неможливо усунути за допомогою iнших засобiв.

Суть крайньої необхідності, на думку С.А. Домахiна, заключається в такий діяльності громадянина, яка спрямована на охорону прав та інтересів особи, суспільства, держави, хоч i шляхом порушення інших охоронюваних законом інтересів, проте менш важливих. При затриманні особи, яка вчинила злочин, шкода заподіюється з метою затримати злочинця, щоб не дати йому можливості ухилитися від слідства i суду.

Шкода, заподіяна злочинцю при затриманні, виступає як засіб  відвернення небезпеки, яка загрожує об’єкту, який підлягає захисту, i питання  про шкідливість чи корисність дій, якi використовуються з метою затримання злочинця, може бути вирішене тільки виходячи iз співвідношення цінностей інтересів, що захищаються та інтересів, що порушуються.

Друга ознака обставин, що виключають злочиннiсть дiяння - це зовнiшня схожiсть фактичних, видимих ознак здiйсненого вчинку i вiдповiдного злочину. Так, позбавлення життя при необхiднiй оборонi зовнiшньо подiбне до вбивства, застосування зброї працiвником мiлiцiї при затриманнi злочинця як перевищення влади.

Про те, що діяння підпадає пiд ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, можна говорити, якщо: дiя чи бездіяльність особи спрямована проти об’єкта кримінальної охорони; вчинене діяння відповідає фактичним, зовнішнім ознакам об’єктивної сторони того чи іншого складу злочину; це дiяння вчинила особа, яка здатна бути суб’єктом цього злочину. І тільки в тому випадку, коли вчинене діяння зовнішньо збігається з тим чи iншим злочином, можна говорити про обставини, що виключають злочинність діяння.

Третя ознака обставин, що виключають злочинність діяння, полягає в  тому, що вони носять незлочинний характер, їм властива правомірність заподiяння шкоди. Така правомірність ґрунтується на вiдповiдностi здійсненого вчинку, насамперед, приписам КК України а також нормам іншого законодавства - адмiнiстративного, трудового, цивiльного.

Дiяння, пов’язанi з ризиком також є суспiльно корисними, оскiльки вони спрямованi на досягнення значної суспiльно корисної мети навiть при усвiдомленнi особою допустимостi настання небезпечних наслiдкiв у процесi їх професiйної дiяльностi. Виконання наказу чи розпорядження також може бути суспiльно корисним, але лише в таких випадках, коли такий наказ або розпорядження с законними, тобто такими, що входять до повноважень осiб, що їх видають, виданi в належному порядку, виданi вiдповiдною особою.

Обставини, що виключають злочиннiсть дiяння, можуть бути класифiкованi за рiзними пiдставами, насамперед, в залежностi вiд юридичної форми тих правомiрних вчинкiв, що тiльки iз зовнiшнього боку пiдпадають пiд ознаки злочинiв. Вiдповiдно до цього обставини, що виключають злочинннiсть дiяння, подiляються на три групи:

здiйснення свого права (необхiдна оборона, крайня необхiднiсть, затримання злочинця, виправданий ризик та iншi види здiйснення суб’єктивного права);

виконання юридичного обов’язку (виконання закону, виконання наказу, виконання професiйних функцiй та iншi види виконання юридичного обов’язку);

використання владних  повноважень (застосування сили, спецiальних засобiв та зброї, iнших заходiв примушування).

Така класифiкацiя дозволяє зрозумiти юридичну природу тiєї чи iншої обставини, що виключає злочиннiсть дiяння, та так само вирiшувати питання про суб’єктiв вiдповiдних правомiрних вчинкiв. Крiм того, вона дає можливiсть з’ясувати кримiнально-правовi наслiдки при вiдмовi вiд їх здiйснення, а також виявити, чи порушенi умови здiйснення цих вчинкiв, передбаченi законом. 

Розділ 2. Кримінально-правова  характеристика діянь які пов’язані  з ризиком та крайньою необхідністю.

2.1. Підстави і умови  діянь пов’язаних з ризиком  та крайньою необхідністю.

Актуальними проблемами кримінально-правового ризику слід визнати: 1) об'єднання понять суспільно необхідного ризику та ризику в особистих цілях в єдине поняття загального кримінально-правового ризику; 2) подальшу розробку його змістовної сторони; 3) описання механізму кримінально-правового ризикування; 4) диференціацію кримінальної відповідальності залежно від ступеня ризику.

Вирішення даних проблем створить необхідні умови для вирішення практичних питань його застосування.

Однією з  головних теоретичних проблем кримінально-правового ризику є визначення його сутності, змісту, а головне — місця та ролі в кримінально-правовому регулюванні суспільних відносин. Специфічними ознаками кримінально-правового ризику є: по-перше, у кримінальному праві ризик — це небезпечна діяльність суб'єкта в надії на успіх. Він не може розумітися у вузькому значенні, тобто просто як небезпека. По-друге, це наявність небезпеки щодо завдання своєю ризикованою поведінкою суспільно небезпечної шкоди охоронюваним кримінальним законом відносинам. По-третє, це усвідомлена дія. По-четверте, ризик пов'язаний, як правило, із завданням шкоди не майну, а життю та здоров'ю особи. По-п'яте, існує ймовірність такого негативного наслідку, як притягнення самої особи до кримінальної відповідальності у зв'язку з ризикованою поведінкою.

Таким чином, під  кримінально-правовим ризиком слід розуміти «діяльність суб'єкта, вчинювану шляхом вибору альтернативного варіанту поведінки, що створює небезпеку завдання значної шкоди суспільним відносинам з метою використання існуючої можливості досягнення певного бажаного результату, котрий не міг бути досягнутий неризикованими засобами, при усвідомленні ним можливості якісно та кількісно оцінити ймовірність досягнення передбачуваного результату, побічного заподіяння шкоди цим відносинам та настання кримінальної відповідальності за зроблений вибір».

Ризиковане діяння має  свої підстави. Підставою для вчинення ризикованого діяння є його виправданість, що визначається трьома елементами: 1) наявністю об’єктивної ситуації, що свідчить про необхідність досягнення значної суспільно корисної мети; 2) неможливістю досягнення цієї мети не ризикованим діянням; 3) прийняттям особою запобіжних заходів для запобігання  шкоді правоохоронюваним інтересам. Лише у своїй єдності ці елементи виправдують вчинення особою діяння, пов’язаного з ризиком.

Перший елемент –  об’єктивна ситуація, що викликає необхідність досягнення значної суспільно корисної мети, - в одних випадках може полягати в наявності небезпеки (наприклад, загроза життю хворого при лікарському ризику; загроза захоплення території супротивником при військовому ризику тощо), а в інших – може свідчити про необхідність одержання, наприклад нових знань (при дослідницькому ризику) або недопущення великих збитків чи одержання значної вигоди (при господарському ризику) тощо.

Другий елемент підстави – це неможливість для даної особи  в обстановці, що склалася, досягти  поставленої мети не ризикованим  діянням. Якщо, наприклад, ситуація потребує порятунку життя хворого, недопущення  господарських збитків, одержання  майнової вигоди і т. п., то звернення  до ризикованого діяння можливе лише за відсутності інших, не ризикованих  засобів досягнення зазначених цілей. Якщо буде встановлено, що особа, яка  вчинила ризиковане діяння, мала реальну  можливість (і вона це усвідомлювала) досягти поставленої мети не ризикованим діями, але вона цією можливістю не скористалася і заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вона підлягає відповідальності за цю шкоду на загальних підставах.

Третій елемент підстави – це прийняття особою необхідних запобіжних заходів, що давали їй достатні підстави обґрунтовано розрахувати  на запобігання шкоді правоохоронюваним інтересам. Такі заходи залежать від характеру ризикованої дії (бездіяльності), сфери його поширення, реальних можливостей суб’єкта тощо (наприклад, підготовка та інструктаж обслуговуючого персоналу при дослідницькому ризику, виготовляння або установка необхідного устаткування, організація охорони тощо). Ці заходи мають бути достатніми (з погляду суб’єкта) для запобігання шкоді правоохоронюваним інтересам. Вжиті запобіжні заходи повинні дозволяти особі обґрунтовано, а не легковажно (самовпевнено) розраховувати на запобігання шкоді. Це означає, що виправданими можуть визнаватися лише такі ризиковані дії, що не призводять до із неминучістю до заподіяння шкоди. Особливість ризику в тому і полягає, що його вчинення завжди таїть в собі можливість заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, проте ступінь такої можливості при виправданому ризику в будь-якому випадку не повинна досягати неминучості заподіяння шкоди. Якщо ж для особи очевидно, що незважаючи на прийняті запобіжні заходи ризиковані дії неминуче призведуть до заподіяння шкоди, виправданість ризику виключається. Невипадково ч. 3 ст. 42 передбачає, що ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Ризиковані діяння визнаються виправданими і не тягнуть за собою  кримінальної відповідальності за сукупності таких умов:

1. Ризиковане діяння вчиняється для досягнення значної суспільно корисної мети. Така мета може набувати вигляд майнових здобутків для суспільства, держави чи багатьох громадян, нової наукової, технічної, гуманітарної інформації, корисної для суспільства у разі успіху ризикованих дій (бездіяльності) має бути значною, тобто істотною за обсягом та характером;
2. Неможливо досягти зазначеної мети за допомогою не ризикованої поведінки ризик не може вважатися виправданим;
3. Особа вжила заходів, які дають підстави обґрунтовано розраховувати на відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам. Під такими заходами слід розуміти зокрема належні заходи безпеки під час наукових, технологічних експериментів, випробувань тощо. Вжиття заходів безпеки є обов’язковим, якщо є можливість до них вдатись. Невжиття вказаних заходів робить ризиковане діяння невиправним, тому особа, яка його вчинила, підлягає відповідальності у разі настання шкоди внаслідок такого діяння.

При наявності підстави – виправданості – суб’єкт  має право вчинити діяння, пов’язане  з ризиком, яке характеризується низкою ознак, які визначають: 1) його мету; 2) об’єкт заподіяння шкоди; 3) характер діяння та 4) його своєчасність.

Можемо порівняти вищеназвані  підстави з інститутом крайньої необхідності, але перш звернемо увагу на конкретний приклад, який яскраво свідчить про  наявність стану крайньої необхідності:

При гасінні пожежі, що виникла  на одному з підприємств, що впала  балка придавила пожежника руку. Спроба швидко звільнити її виявилася  безуспішною. Оскільки стельове перекриття стало обрушуватися, що створило небезпеку  для усіх, хто був у приміщенні пожежників, командир відділення Щ. віддав наказ пожежника С. відрубати  руку потерпілого і таким чином  звільнити його.  Наказ був  виконаний, і життя останнього була врятована. Дії Щ. і С. були продиктовані станом крайньої необхідності, викликаним стихійним лихом. При пожежах  на полях доводиться преривати палаючі ділянки і так локалізувати стихію. І тут знищення посівів викликається крайньою необхідністю.

Стан крайньої необхідності виникає при наявності відповідної  підстави, що складається з двох елементів (можемо порівняти з необхідною обороною): 1) небезпеки, що загрожує охоронюваним законом інтересам особи, суспільства  або держави і 2) неможливості усунення цієї небезпеки іншими способами, крім заподіяння шкоди цим інтересам. Виникнення однієї лише небезпеки ще недостатньо для стану крайньої необхідності. Вона тому і визначається крайньою, що зумовлена обстановкою, за якої особа вимушена вдатися до останнього, крайнього засобу усунення небезпеки, що загрожує.

Першим елементом підстави крайньої необхідності є наявність  небезпеки, що може бути зумовлена різними  джерелами. Таким джерелом може бути недбале поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими, радіоактивними, їдкими речовинами та іншими предметами, яким властива внутрішня об’єктивна спроможність вражати людину, заподіювати  їй смерть або тілесні ушкодження, руйнувати, ушкоджувати або знищувати  майно чи інші цінності. Небезпеку  можуть становити собою стихійні сили природи (повені, обвали, зсуви, зливи  тощо), напади тварин та ін. Необхідність заподіяння шкоди може зумовлюватися  також різноманітними процесами: технологічними, виробничими, патологічними (наприклад, тяжке поранення потерпілого, що загрожує смертю), фізіологічними, що відбуваються в організмі людини (голод або  холод), і загрожують загибеллю людей  тощо. Джерелом небезпеки може бути і діяльність (злочинна або незлочинна) людини (наприклад, вимога, що звернута до касира, про видачу грошей під  загрозою вбивства). Нарешті, джерелом небезпеки при крайній необхідності може бути і будь-яке інше, крім злочину, правопорушення (наприклад, порушення  водієм правил дорожнього руху, що створило аварійну ситуацію), а також невинна  суспільно небезпечна поведінка  людини (наприклад, яка діє в стані  неосудності, фактичної помилки), внаслідок  чого інші особи для усунення небезпеки  змушені заподіювати шкоду правоохоронюваним  інтересам.