Управління дебіторською та кредиторською заборгованістю

Управління дебіторською та кредиторською заборгованістю 
 

Управління дебіторською заборгованістю  
 

Слово «дебітор» (від  лати. debitor) означає «боржник». Насправді, дебіторами можна вважати будь-яких суб'єктів, яким зроблена передоплата (працівників підприємства, що отримали аванс; податкові органи, яким в попереджуючому порядку заплачені податки; фірми, що виконують для компанії послуги  і роботи на умовах передоплати, і  т.д.).

У розділі «оборотні  активи» бухгалтерського балансу  вітчизняних підприємств відповідно до чинного законодавства показується  як поточна дебіторська заборгованість (з терміном погашення до 12 місяців), так і довгострокова (з терміном погашення більше 12 місяців). При  цьому по кожному виду заборгованості виділяється заборгованість покупців і замовників, векселі до отримання, заборгованість дочірніх і залежних підприємств, заборгованість учасників (засновників) по внесках в статутний  капітал, аванси видані, інші дебітори. Тому управління дебіторською заборгованістю — важлива ділянка роботи фінансових і бухгалтерських служб підприємства.

Виконання її переслідує декілька цілей:

1. отримання платежів  від дебіторів — одне з основних  джерел надходження грошових  коштів на підприємство. Отже, організація  оптимальних режимів руху дебіторської  заборгованості прямо впливає  на мету діяльності підприємства  в ринкових умовах — отримання  доходів і прибутку;

2. у сучасних умовах  існують певні суперечності між  політикою в галузі закупівель  і політикою продажів, що надає  додаткове значення впровадженню  ефективних процедур інкасації  (відмітимо, що в даному випадку  під інкасацією розуміється отримання  коштів від його боржників);

3. як показує практика, облік реальних витрат або  вигод від кредитних рішень, що  приймаються (зокрема, від надання  покупцям права на відтермінування  платежу) може використовуватися  як інструмент розширення продажів  і підвищення оборотності поточних  активів.

Дійсно, в кожному  операційному циклі діяльності підприємства можна виділити чотири послідовні тимчасові  точки:

1. надходження на  підприємства сировини, матеріалів, інших ресурсів;

2. оплати ресурсів, що поступили;

3. відвантаження  готової продукції;

4. отримання коштів  від покупця продукції.

Залежно від політики оплати підприємством ресурсів (передоплата, оплата за фактом надходження, відтермінування  платежу) у підприємства може виникати кредиторська і дебіторська заборгованість. Тоді в операційному циклі підприємства можна виділити виробничий цикл і  фінансовий цикл. Виробничий цикл включає  часи обороту запасів (сировини, матеріалів, інших ресурсів), незавершеного виробництва  і готової продукції (до моменту  передачі її покупцеві). Фінансовий цикл — час обороту грошових коштів підприємства.

Будь-яку суму коштів, використовувану підприємством  для фінансування своїх витрат, можна  розглядати як кредит (хай і внутрішній, взятий від інших операцій). А  кредит коштує гроші за кожен день використання. Тому, чим довший фінансовий цикл, тим більше сумарні витрати  підприємства.

Скоротити фінансовий цикл можна трьома шляхами:

1. скорочуючи виробничий  цикл;

2. збільшуючи кредиторську  заборгованість;

3. скорочуючи дебіторську  заборгованість.

У реальному житті  скоротити дебіторську заборгованість до нуля неможливо. І не потрібно! Адже надання покупцям відтермінування  платежів (переклад їх в статус дебіторів) дозволяє збільшити збут, закріпитися  на ринку, вирішити інші задачі підприємства (скажімо, відтермінуваний платіж коштує дебіторові додаткових коштів у вигляді  відсотків на товарний кредит).

При незмінному виробничому  циклі фінансовий цикл може варіювати  вельми істотно залежно від відносин з кредиторами і дебіторами. Сказане  обумовлює необхідність проведення підприємством активної дебіторської політики шляхом ефективного рішення  наступних задач:

аналізу дебіторської заборгованості і визначення на його основі загальних принципів надання  відтермінування платежу (своєрідного  товарного кредиту);

розробки правил встановлення термінів товарного кредиту  і системи знижок;

визначення гарантій, під які надається товарний кредит;

розробки методів  оцінки надійності покупця;

встановлення правил визначення суми товарного кредиту, що надається одному покупцеві;

розробки способів «збору» дебіторської заборгованості.  
 

Управління кредиторською  заборгованістю 
 

Слово «кредитор» (від  лати. сredit — вірити) означає «позичальник». Кредитори — це особи, компанії або  організації, що надають підприємству гроші, товари, або послуги у борг за умови, що він буде погашений в  певний день або по закінченню певного  терміну.

Відомо, що підприємство фінансує свою діяльність з великих  джерел: власні засоби і позикові. Джерела  фінансових коштів знаходять своє віддзеркалення в правій частині бухгалтерського  балансу підприємства — в пасивах. За цими джерелами знаходяться категорії  осіб — власники і кредитори.

Власні засоби підприємства — це те, що належить власникам. Одна частина цих коштів виникла з  внесків власників (наприклад, акціонерів) в статутний капітал підприємства. Інша частина власних коштів утворилася в результаті господарської діяльності підприємства (додатковий капітал, резерви, прибуток). Вона як би приросла до внесків  власників і її завжди можна розділити  між ними (наприклад, пропорційного  збільшення номіналу акцій, що належать акціонерам). Поки підприємство працює нормально, ним управляють власники (шляхом обрання виконавського органу підприємства).

Позикові засоби підприємства — це те, що належить кредиторам. Одна частина таких коштів являє  собою чисто грошові позики (кредити  банків, облігаційні позики і ін.). Інша частина є сумою виниклих, але покищо не погашених зобов'язань  перед різними кредиторами. Такі зобов'язання постійно виникають в  ході господарської діяльності будь-якого  підприємства, наприклад, у вигляді  нарахованої, але ще не виплаченої заробітної плати; у вигляді нарахованих, але  ще не сплачених податків; у вигляді  отриманих, але ще не сплачених ресурсів, робіт, послуг (по цих ресурсах вже  виставлені «рахунки до оплати»); у  вигляді отриманих авансів під  майбутні постачання готової продукції  і т.п. Якщо підприємство не може виконати своїх зобов'язань перед кредиторами, то (відповідно до процедури банкрутства) влада від власників переходить до кредиторів. З цієї миті підприємством  управляють кредитори (шляхом призначення  антикризового керівника). 
 

З погляду специфіки  боргів, всіх кредиторів підприємства можна розбити на наступні групи:

позичальники (банки, утримувачі облігацій та ін.);

постачальники і  підрядчики;

бюджет і позабюджетні фонди;

працівники підприємства (заборгованість по оплаті праці);

споживачі і клієнти (авансуючі постачання готовій продукції);

інші кредитори.

У бухгалтерському  балансі прийнята інша класифікація пасивів (зобов'язань підприємства). Так, позичальники надані двома групами  кредиторів. У першу виділені довгострокові  пасиви (довгострокові кредити з  терміном погашення більше 12 місяців), в другу — короткострокові (грошові  позики з терміном виплати менше 12 місяців). Річ у тому, що довгострокові  грошові позики за своєю економічною  природою близькі до власних засобів  підприємства. Саме у такій якості вони часто розглядаються при аналізі фінансового стану підприємства. Вони ніби не несуть оперативну загрозу фінансовому положенню підприємства, оскільки їх не треба погашати в поточному періоді. Подібно до власного капіталу довгострокові позики можна назвати стійкими пасивами. Проте з погляду економічної доцільності довгострокових позик їх треба б розглядати все-таки в групі кредиторів.

Управління кредиторською  заборгованістю — важлива ділянка  роботи фінансових і бухгалтерських служб підприємства.