Предмет и метод экологического права

   До  новацій цього  Закону слід віднести нову його структуру, яка відповідає новому змісту і завданням  закону. Найважливіше з них — створення  правових умов для  боротьби із забрудненням довкілля не «на заводській трубі», тобто для  боротьби не з наслідками, а з причинами високого техногенного впливу промисловості на навколишнє природне середовище, починаючи від технологічних процесів. Йдеться про систему екологічних нормативів і стандартів. Це підтверджує вже перелік системи екологічних нормативів. Окрім нормативів екологічної безпеки, нормативів гранично допустимих видів забруднюючих атмосферне повітря стаціонарними джерелами та нормативів викидів забруднюючих речовин пересувними джерелами, визначаються нормативи утворення забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об'єктів, нормативи використання атмосферного повітря для виробничих потреб.

   Ряд наукомістких проблем  вченим та практикам  довелося вирішувати при підготовці законопроектів про охорону та раціональне використання рослинного і тваринного світу. Найважливіші з них — питання про об”єкт правового регулювання, взаємоузгодження права власності на земельну ділянку та права загального і спеціального використання ресурсів рослинного і тваринного світу.                                        

   ^aПравовій охороні, зокрема, підлягатимуть усі дикі тварини (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, а також молюски, комахи та ін.) в усій їх видовій і популяційній різноманітності та на всіх стадіях розвитку, які перебувают» у стані природної волі, а також їх частини і залишки, продукти життєдіяльності й житло (нори, хатки, гнізда та ін.), шляхи міграції, середовище перебування тварин у цілому.

   В Законі визначається порядок надання  об'єктів тваринного світу в користування, права, обов'язки і гарантії користувачів та підстави припинення права користувачів тваринним світом, а також види використання об'єктів тваринного світу. Найважливішими названі використання тварин у наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; використання корисних властивостей життєдіяльності тварин — ґрунтоутворювачів, природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо; використання тварин з метою одержання продуктів їх життєдіяльності; добування диких тварин з метою утримання і розведення в неволі чи в напіввільних умовах для комерційних й інших цілей. На відміну від попереднього закону (1981 р.) знижена пріоритетність з врахуванням екологічних вимог таких видів користування тваринним світом, як мисливство, рибальство, включаючи видобування водних безхребетних та морських ссавців;

   добування тварин, які не належать до об'єктів мисливства і рибальства. Серед  заходів охорони  тваринного світу  визначаються як традиційні (створення  заповідників, заказників, встановлення особливого режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України), так і нові (розведення в неволі рідкісних і таких, що є під загрозою знищення, видів тварин, створення «банків» для збереження генетичного матеріалу цих тварин; врахування питань охорони тваринного світу при встановленні екологічних нормативів; встановлення науково обгрунтованих лімітів та нормативів використання об'єктів тваринного світу; регулювання торгівлі об'єктами тваринного світу; охорона тваринного світу від шкідливого впливу продуктів біотехнології.

   В Земельному кодексі  України зберігся старий поділ на землі сільськогосподарського призначення; населених пунктів; промисловості; транспорту, зв'язку, оборони природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

   лісового, водного фонду  та земельного запасу. Земельний кодекс України встановив  порядок надання  землі у користування й передачі у власність, визначив права і  обов'язки землекористувачів  і землевласників, гарантії і захист їх прав. Цей законодавчий акт — явище в правотворчій роботі, однак потребує окремого аналізу з врахуванням ряду дискусійних питань.

2. Формування екологічного законодавства — це не тільки створення нових законів. Це тривалий процес кодифікації. Для створення основи системи екологічного права України потрібно розробити і прийняти ще ряд законів, указів Президента України і нормативних актів Кабінету Міністрів України. Разом з тим кожний законодавчий акт передбачає розроблення і прийняття ряду положень, правил, інструкцій, які забезпечать його повну реалізацію. Тільки після завершення цієї роботи можна приступати до наступного етапу кодифікації — розроблення законів прямої дії шляхом інтеграції вимог закону та розроблених на його виконання нормативних актів. Чи можна підготувати закони прямої дії відразу ж? Звичайно, можна, але тоді процес створення системи екологічного права затягнеться на десятиліття. В США для підготовки одного закону в галузі охорони і використання природних ресурсів витрачується 1,5—2 роки. Шляхом залучення різних груп фахівців цей процес можна прискорити, якщо розробляється більш загальний закон однією групою, а нормативні акти до нього — іншими. Та й «пропускна можливість» Верховної Ради України не дозволить створити у короткі терміни систему екологічних законів прямої дії. Але я не вважаю доцільним створення законів прямої дії, так як загальний декларативний принцип “ право на здорове довкілля” та деякі інші, найбільш загальні, передбачені Конституцієй України, і є нормами прямої дії.
3. Крім того, визначений шлях дозволить на другому етапі кодифікації екологічного права — на етапі інтеграції законодавчих та нормативних актів — значно скоротити кількість джерел екологічного права, що сприятиме підвищенню ефективності його застосування. Видається, що вся система екологічного права України тоді складатиме приблизно 200 законодавчих і нормативних актів..

   Одним з можливих варіантів  кодифікації екологічного законодавства може бути створення на другому етапі  кодифікаційної роботи екологічного кодексу  як основи екологічного права. Такий екологічний  кодекс міг би в  загальній частині  містити завдання законодавства на предмет правового регулювання, об'єкти та принципи правової охорони навколишнього природного середовища, правове регулювання власності та ін., а в спеціальній — правовий режим охорони й використання природних ресурсів. Очевидно, не слід боятися обсягу цього законодавчого екологічного акта. Такий Кодекс був би вигідним і зручним для використання у сфері застосування еколого-правових відносин,вважає Костицькій В, з яким у цьому питанні я цілком згодна тому що як студент зіткнулася з проблемою вивчення та узагальнення норм права внаслідок їх великої кількості та несистематизованості. 

   На  даний момент маємо  масове поширення  екологічного та еколого-правового  нігілізму. Керівники  підприємств, установ  і організацій  та громадяни або  не знають еколого-правового законодавства, або ж свідомо ігнорують його. Раніше «на догоду» плану, тепер — «в інтересах порятунку народу України від економічної катастрофи». Часто можна почути, що краще бути отруєним і ситим, ніж голодним у чистому навколишньому природному середовищі. Найбільше вражає, що сім'ї, діти, онуки керівників підприємств осіб, які можуть впливати на екологічну ситуацію — проживають частіше в зоні впливу цих підприємств — забруднювачів довкілля. Навіть така ситуація не є вирішальним чинником у прийнятті управлінських рішень, які часто ігнорують екологічні вимоги.

   У зв'язку з цим паралельно з підготовкою  нагально потрібних  законопроектів про  державний екологічний  контроль, про статус зон надзвичайних екологічних ситуацій необхідним є розроблення  проекту Закону України про екологічну освіту і виховання. В основу його має бути покладено принципи комплексності та безперервності екологічної освіти й виховання підростаючого покоління, починаючи з дитячих дошкільних закладів і школи. Екологічне виховання дітей — один з обов'язків батьків.^*

   Ці  ж принципи має  бути закладено в  систему підготовки фахівців (як у системі  професійної освіти, так і у системі  вузівського навчання), а також наукових і науково-педагогічних працівників і  всіх видів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. ^*Кожний випускник навчального закладу повинен мати мінімум екологічних знань як обов'язкову умову (і для навчального закладу, і для майбутнього фахівця) одержання диплому чи іншого документа про здобуту освіту чи фах. Підприємства, установи і організації зобов'язані виділяти кошти на екологічну освіту та виховання їхніх працівників, проводити екологічну атестацію кадрів. Наявність знань і вміння приймати екологічно виважені і обгрунтовані рішення мають виступати умовою допуску до роботи. У зв'язку з цим і можливо доцільно розробити Збірник кваліфікаційних екологічних вимог для всіх професій і спеціальностей, який використовувався б на випускних іспитах, при прийнятті на роботу та атестації кадрів- вважає Андрейцев В. І.

   Таким чином, можна створити систему екологічного права, яка забезпечила б врегулювання суспільних відносин у галузі охорони довкілля та формування особи, готової до добровільного додержання законодавства.

   Екологічне  право та екологічне законодавство

   Неможливо уявити собі людство поза природою, земними умовами його існування. Життя людини тісно вплітається в систему взаємозв'язків явищ природи, що створюють основу людського буття. Навіть незначні зміни природних умов (температури, вологості, атмосферного тиску, хімічного складу повітря, води тощо) впливають на людину.

   ^*Руйнування навколишнього природного середовища викликало відповідну реакцію суспільства. Фахівці наводяться такі аргументи: 1) якщо охорону природи тлумачити в традиційному смислі, тобто визнавати, що ця охорона визначається людьми для людей, то постає небезпека, що вона буде пов'язана з їх господарськими інтересами, від чого навколишнє природне середовище лише постраждає; 2) антропоцентризм призведе до того, що будуть враховані інтереси лише нинішнього покоління, в жертву якому приноситимуться інтереси прийдешніх поколінь.

   У спеціальній літературі небезпідставно система законодавства визначається єдністю об'єктивного і суб'єктивного. Об'єктивне — це суспільні відносини, які регулюються юридичними законами, а суб'єктивне — методи регулювання: імперативний, диспозитивний тощо. Оскільки природа має надзвичайну соціальну цінність, її захист повинен здійснюватись переважно імперативним методом, якому притаманний найбільш високий потенціал дієвості. Певну роль у захисті природи відіграє мета, яку переслідує юридичне законодавство екологічного змісту (дозволити, обмежити, заборонити відповідно до потреб природи).       

   Величезне значення має проблема співвідношення між  системою екологічного права (в нашому розумінні права природи) і системою екологічного законодавства. Екологічне право — це відображення прав природи, яких вона не може бути позбавлена під будь-яким приводом. Це її життєве право, від якого залежить і добробут людей. Екологічним законодавством треба вважати сукупність правил, вироблених і прийнятих з додержанням належної процедури відповідними компетентними органами. Екологічне право в основному дістає вияв в екологічному законодавстві. Однак воно може відображатись і в різних формах суспільної свідомості: в екологічних звичаях, моралі, соціальних уявленнях про природні об'єкти як про естетичні цінності тощо.

   Якщо система екологічного законодавства — це категорія юридична, то система екологічного права — необхідна умова збереження і здорового розвитку природи, тобто це система належного буття останньої, категорія цілком природна. Проблема співвідношення між екологічним законодавством і екологічним правом повинна завжди вирішуватись на науковій основі. Йдеться про взаємодію різних галузей наукового знання — гуманітарного і природничого.

   Система екологічного права визначається системою об'єктів природи, розвитком суспільства і рівнем, навантаження на системи природи, а система екологічного законодавства — розвитком юридичної думки в її співвідношенні з розвитком суспільства. Остання система свідомо створюється людьми. Системи екологічного права і екологічного законодавства перебувають у постійному русі, зазнають змін, оскільки розвиток суспільства призводить до зростання антропогенного навантаження на природу в цілому й на окремі природні об'єкти.

Система екологічного законодавства  має більш-менш стабільний характер. Це пояснюється  тим, що у співвідношенні з екологічним  правом, яке треба  розглядати як деякий зміст, екологічне законодавство  є формою, що завжди консервативна. Ось чому за темпами руху вона відстає від руху екологічного права. Якщо новація в екологічному праві під впливом зрощування антропогенного навантаження на довкілля, техногенних катаклізмів тощо може привести до більш-менш значної перебудови всієї екологічної політики, то новація в екологічному законодавстві до його внутрішньої перебудови не приводить. Нові екологічні закони включаються в систему законодавства, яка вже, як правило, склалася. Це не веде до системних змін.

   Основоположним елементом системи екологічного права треба вважати її природний зміст. Таким елементом в системі екологічного законодавства є юридична норма. Ми виходимо з того, що системою екологічного законодавства необхідно вважати цілісність, яка складається з окремих законодавчих актів, що перебувають між собою у взаємодії. Як правило, екологічний закон діє не сам по- собі, а у взаємовідносинах і на підставі інших законів, причому не лише екологічного змісту.

   Первісним елементом екологічного законодавства треба вважати його норму. Вона відіграє базову роль в системі цього законодавства, оскільки перебуває у найбільш нижчому, фундаментальному рівні системи. Якщо підійти до екологічного законодавства під кутом зору його застосування, то з'ясується, що ареал його дії значно перевищує ареал дії багатьох інших галузей законодавства.