Предмет и метод экологического права

">

погіршення здоров'я    людей   через   значну   забрудненість довкілля;

втрати, що  призводять  до  зниження продуктивності народного господарства, зумовлені  збитками   або   руйнуванням   фізичного капіталу і природних ресурсів;

погіршення стану  або  загроза  завдати   непоправної   шкоди біологічному   та ландшафтному  різноманіттю  і,  зокрема  лукам, пасовищам,  озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним і морським екосистемам, гірським районам;

еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.

 

^<До основних пріоритетів  охорони  довкілля  та  раціонального використання природних ресурсів належать:

 

1. гарантування  екологічної   безпеки   ядерних    об'єктів    і  радіаційного  захисту  населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків  аварії на Чорнобильській АЕС;

 

2. поліпшення  екологічного  стану  басейнів рік України  та якості питної води;

 

3. стабілізація  та  поліпшення  екологічного  стану  в  містах і промислових  центрах Донецько-Придніпровського регіону;

 

4. будівництво нових   та   реконструкція   діючих   потужностей  комунальних очисних  каналізаційних споруд;

 

5. запобігання забрудненню   Чорного   та   Азовського  морів  і поліпшення їх екологічного стану;

 

6. формування  збалансованої системи  природокористування  та адекватна структурна перебудова виробничого  потенціалу  економіки, екологізація технологій у промисловості,  енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

 

7. збереження  біологічного та ландшафтного   різноманіття, заповідна  справа.

        

Для досягнення цього  передбачається вирішення  таких завдань:

 

• зменшення до мінімуму рівня  радіаційного забруднення;
• захист повітряного  басейну  від  забруднення,  насамперед  у великих містах і промислових центрах;
• захист і  збереження  земельних  ресурсів  від   забруднення, виснаження і нераціонального використання;
• збереження і  розширення   територій   з   природним   станом ландшафту,  посилення  природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;
• підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;
• знешкодження, утилізація  та   захоронення   промислових   та побутових відходів;
• запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод,  зменшення та  припинення  скиду  забруднених стічних  вод  у водні об'єкти, захист підземних вод від забруднення;
• збереження та відродження малих річок,  здійснення управління водними рес-ми на
• основі басейнового принципу;
• завершення створення     державної     системи    моніторингу навколишнього природного середовища;
• створення системи  прогнозування,  запобігання та оперативних дій    у    разі    надзвичайних     ситуацій     природного     і природно-техногенного походження;
• забезпечення екологічного   супроводу    процесу    конверсії військово-промислового комплексу;
• здійснення заходів щодо екологічного контролю  за  діяльністю Збройних Сил України;
• розробка механізмів реалізації схем природокористування;
• впровадження дійових  економічних складових впливу на систему природокористування;
• створення системи    екологічної    освіти,    виховання   та інформування.

  Державна політика  у  галузі  охорони   довкілля,  використання  природних    ресурсів та забезпечення   екологічної   безпеки реалізується  через  окремі   міждержавні,   державні,   галузеві, регіональні  та  місцеві  програми, які спрямовуються  на втілення

визначених  пріоритетів.

Заключення

 

 Навколишнє  природне середовище, що є джерелом підвищеної екологічної небезпеки, внаслідок дії стихійних сил природи або техногенної руйнівної дії стає екологічно небезпечним об'єктом, який повинен бути «ізольований» від людини і суспільства, інших природних систем і комплексів шляхом встановлення спеціального правового режиму, який має обмежувати або забороняти проживання на певній території населення, здійснення там виробничої діяльності. Крім того, необхіде вжиття заходів, спрямованих на ліквідацію джерел небезпеки.

 Зрозуміло, що говорити про охорону  небезпечного середовища некоректно, юридично неправильно і по-людськи цинічно. За умов його існування доцільно розробляти систему заходів, в тому числі правового характеру, спрямованих на запобігання виникненню небезпеки для людини і навколишнього природного середовища від дії природної стихії, техногенних аварій та катастроф, на усунення їх шкідливих наслідків, а також наслідків непродуманих рішень, які призводять до спустошення довкілля і виникнення надзвичайних екологічних ситуацій.

   Потрібні  особливий юридичний  режим використання небезпечного середовища (здійснення заходів щодо очищення території, обмеження і заборона різних видів екологічно небезпечної діяльності тощо) або здійснення комплексу заходів на тій території, де є потенційні природні джерела прояву небезпеки чи здійснюються екологічно небезпечні види діяльності та експлуатуються відповідні об'єкти. Необхідно також передбачати особливий статус осіб, які тимчасово або постійно знаходяться в зоні підвищеного екологічного ризику, та тих, що постраждали внаслідок дії екологічно небезпечних чинників.

 Ризик підвищеної екологічної  небезпеки зобов'язує еколого-правову науку по-новому оцінювати факти її прояву. Ці факти, які набувають юридичного значення, зумовлюють необхідність їх правового закріплення як юридичних фактів виникнення відносин, пов'язаних з забезпеченням екологічної безпеки. А це, в свою чергу, має породжувати специфічні обов'язки держави в частині гарантування безпеки від прояву стихії, а також юридичних і фізичних осіб, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності та експлуатують екологічно небезпечні об'єкти.

 

Кожен майбутній юрист, економіст, спеціаліст народного господарства, кожна свідома людина повинна обов’язково мати  загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану , а також про основні напрямки державної політики у  галузі  охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки .   Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування. Нове в данній проблемі є еквівалентність обміну між державою,  природою та людиною, яка базуеться на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона  була сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення.  Тому існує об’ективна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованного стану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб’ектами  підприємництва, між іноземними партнерами,  на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації .

Україна  повинна намагатися відповідним чином  реагувати на суспільні  проблеми і підтримувати прогресивні світові  ініціативи та рішення: вступати у різні   міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди.  Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагаєтся стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції.

Як  свідчить досвід, проводити  ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних.

 

Список  літератури

 

• Конституція України
• Закон про охорону навколишнього середовища;
• ” Земельний кодекс України” ;
• “Кодекс України про надра”
• “Про охорону навколишнього природного  середовища";
• "Про    тваринний    світ" ;   
• "Про природнозаповідний  фонд" ;
• "Про охорону атмосферного повітря" ;
• “Лісовий кодекс України” ;
• “ Водний кодекс України” ;          
• Костицький В «Екологічна криза і складові її подолання» Право Укрвїни 1998
• Пилипчук В.Р. «Екологія: погляд у майбутнє»  Юридичний Вістник України 1997
• Дейченко Л. К. « Погляд у майбуття»  «Борисов» 1998
• Чаусова Л. Система принципів екологічного права  «Право України»  1996
• Плотнікова О. . Співвідношення екологічного права та екологічного законодавства Одеса «Університет» 1997
• Андрейцев В.І. «Екологічне право проблеми удосконалення»   Київ «Юринком» 1990
• Андрейцев В.І. «Екологічне право проблеми удосконалення»   Київ «Юринком» 1990
• Попов В.К. «Еклолгічне право» Харків 1995
• Ерофеев Б.В. Экологическое право
• Гусарєв С. Д. Олійник  А.Ю. Слюсаренко О.Л. « Тематичний словник термінів та визначень з курсу теорії                   держави і права» «Київ» 1996
• Анрейцев В.І. «Проблеми екологічної освіти.»
• Костицький В. «Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації» Право України
• В.І. Андрейцев  Екологічне право  « Вентурі» Київ 1996
• Костицький В..«Екологічне право України» деякі проблеми теорії та кодифікації» Право України
• Черкашина О.Т.  « Розвиток екологічного права» Одеса  «Розвиток» 1992
• Макаренко П.Н. « Економика України: курс лекцій».Львів 1996