Управління власним капіталом підприємства

      В умовах ринкової економіки для підприємств  усіх форм власності й організаційно-правового  статусу основними джерелами  формування фінансового капіталу є як власні, так і позикові кошти. Утворення власного капіталу відбувається за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів. До зовнішніх джерел формування власного капіталу належать, по перше, кошти, що формуються як за рахунок особистих внесків, так і за рахунок можливостей фінансового ринку; по друге, кошти, що формуються у порядку розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у масштабах економічної системи держави. До внутрішніх джерел формування власного капіталу належать фінансові ресурси, які формуються в процесі виробничо-фінансової діяльності підприємства Позиковий фінансовий капітал підприємств може також утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів. Зовнішні джерела позикових коштів складаються з двох підгруп: зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу. Внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, утворюються за рахунок відстрочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов'язань.

      Управління  капіталом – це система принципів  і методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов’язаних з оптимальним його формуванням  з різноманітних джерел, а також  забезпеченням ефективного його використання у різних видах господарської діяльності підприємства.

      Простіше  кажучи, управління капіталом –  це вплив суб’єкта ринку (тобто підприємства) на об’єкт управління (тобто капітал) з метою ефективного та оптимального використання цього об’єкта для  ведення господарської діяльності суб’єкта.

      Управління  капіталом підприємства скероване  на вирішення таких основних завдань:

      1. Формування достатнього обсягу  капіталу, що забезпечить необхідні  темпи економічного розвитку  підприємства.

      2. Оптимізація розподілу сформованого  капіталу за видами діяльності та напрямами використання.

      3. Забезпечення умов досягнення  максимальної доходності капіталу  при запланованому рівні фінансового  ризику.

      4. Забезпечення мінімізації фінансового  ризику, пов’язаного з використанням  капіталу, при запланованому рівні  його дохідності.

      5. Забезпечення постійної фінансової  рівноваги підприємства у процесі  його розвитку.

      6. Забезпечення достатнього рівня  фінансового контролю над підприємством  з боку його засновників.

      7. Забезпечення достатньої фінансової  гнучкості підприємства.

      8. Оптимізація обороту капіталу.

      9. Забезпечення своєчасного реінвестування  капіталу.

      Принципи  управління капіталом:

• оптимальне розміщення капіталу підприємства на стадіях кругообороту;
• планування обсягу та структури капіталу;
• наявність системи джерел формування капіталу;
• контроль за станом і використанням капіталу підприємства.

      Управління  капіталом підприємства, як і весь процес управління, містить стратегію  і тактику управління. Під стратегією розуміють загальний напрямок і  спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети. Встановлюючи визначені правила й обмеження, стратегія дає змогу сконцентрувати зусилля на тих варіантах рішень, що не суперечать обраному напрямку управлінської діяльності. Тактика управління — це конкретні методи і прийоми досягнення поставленої мети у визначеній ситуації й у визначений момент часу. Завдання тактики управління — вибір найоптимальнішого рішення і способів його втілення в ситуації, яка склалася.

      Існують такі базові стратегії управління капіталом:

• консервативна, метою якої є отримання дохідності вищої, ніж за банківськими депозитами за значно менших ризиків, ніж на ринку акцій;
• збалансована, де очікується отримання дохідності, що порівнюється з середньоринковою за найліквіднішими акціями, але з меншим ризиком;
• ризикова, де метою є отримання максимального приросту активів;
• індексна призначена для інвесторів, які мають на меті отримання інвестиційного доходу з портфеля цінних паперів, сформованого на основі індексу.

      Структура управління капіталом підприємства передбачає управління:

• власним капіталом (полягає у визначенні та реалізації політики щодо формування власного капіталу за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел);
• залученим капіталом (полягає у визначенні та реалізації політики щодо збільшення капіталу підприємства за рахунок таких внутрішніх джерел, як додаткові внески учасників (засновників), випуск акцій тощо);
• позиченим капіталом (полягає у визначенні та реалізації політики щодо збільшення капіталу підприємства за рахунок таких зовнішніх джерел, як банківський кредит, товарний (некомерційний) кредит, емісія облігацій тощо);
• оптимізація структури капіталу.

      Визначення  оптимальної структури капіталу вимагає вибору компромісу між ризиком  та дохідністю, що ґрунтується на положенні  того, що

• зростання частки позикового капіталу підвищує фінансовий ризик;
• вище значення частки позикового капіталу забезпечує більше значення доходності на власний капітал, підвищує рентабельність власного капіталу підприємства і величину прибутку, що отримується. Але збільшення частки позикового капіталу спричиняє зростання фінансового ризику (тобто недостатності у підприємства коштів для сплати відсотків по кредитах).

      Процес  управління структурою капіталу ґрунтується  на певному механізмі, який являє  собою систему основних елементів  та функцій, що регулюють процес розроблення та реалізації управлінських рішень у цій галузі.

      Ефективність  діяльності значною мірою залежить від рівня розвитку та вдосконалення  системи управління капіталом. Управління капіталом суб'єктів господарювання тісно пов'язане із прийняттям управлінських рішень, оскільки його величина та динаміка є важливими критеріями для встановлення їх оптимальності. Капітал завжди є необхідним атрибутом діяльності – від моменту створення підприємства до його ліквідації або реорганізації. Своєю чергою, управління капіталом передбачає вплив на його обсяг і структуру, а також джерела формування з метою підвищення ефективності його використання. Налагоджений механізм управління капіталом передбачає: чітку постановку цілей і завдань управління капіталом, а також контроль за їх дотриманням у плановому періоді; удосконалення методики визначення й аналізу ефективності використання усіх видів капіталу; розроблення напрямків оптимізації процесу управління капіталом, а також їх аналізу і впровадження; розроблення методики оперативного управління високоліквідними обіговими активами; розроблення загальної стратегії управління капіталом; використання у процесі управління економічних методів і моделей, зокрема під час аналізу і планування; орієнтацію на використання внутрішніх важелів впливу на процес управління капіталом. Вимагає детальнішого розгляду оптимізація структури капіталу.

      Аналіз  літературних джерел дав змогу зробити  висновки, що методику оптимізації  структури капіталу доцільно побудувати у два етапи:

      1. Проведення фінансового аналізу  структури капіталу;

      2. Визначення інтегрованих шляхів  оптимізації структури капіталу (рисунок).

      Оцінка  реальної ринкової вартості підприємства та дієвості його фінансово-господарської  діяльності. Виходячи із визначення власного капіталу як загальної вартості майна підприємства, можна зауважити, що реальну вартість не завжди можна визначити кількісно, зокрема, при інших рівних умовах вартість компанії, що є відомим трендом, є вищою, а отже, вищою буде і вартість її майна. З іншого боку, за наявності на підприємстві власного інтелектуального капіталу його вартість (вартість розробки та проведення досліджень) не завжди відповідає ринковій вартості (конкурентні переваги, які надасть підприємству ця розробка). Тож оцінка реальної ринкової вартості власного капіталу підприємства є першим кроком до ефективного управління ним.

       Рис.4.1

      Рис.4.1 Схема оптимізації структури  капіталу підприємства. 

      Визначення  оптимальної частки власного капіталу у структурі капіталу підприємства.

      Враховуючи  функціональне призначення власного капіталу, на мікрорівні можна виділити його позитивні риси:

• простота залучення використання (при вирішенні питання щодо збільшення обсягу власного капіталу або щодо напрямків його використання рішення приймає підприємство без участі будь-яких інших суб'єктів господарювання);
• вища дохідність та здатність генерувати прибуток (при використанні власного капіталу немає потреби сплачувати відсотки за кредитом);
• підвищення конкурентостійкості підприємства (наявність значної частки власного капіталу збільшує його платоспроможність та фінансову стійкість, що надає певних конкурентних переваг та статусу перед клієнтами та партнерами).

      Проте використання підприємствами лише власного капіталу має і негативні риси:

• обсяг власного капіталу обмежений, тому підприємство може втратити можливість розширення діяльності та збільшення рентабельності за рахунок залучення позикових коштів за допомогою ефекту фінансового левериджу;
• часто власний капітал, залучений із зовнішніх джерел, має вищу вартість порівняно із позиковим капіталом.

      Тому  одним із основних питань управління власним капіталом підприємства є визначення оптимальної структури  капіталу, тобто такого співвідношення власних і позикових коштів, яке  забезпечує максимізацію ринкової вартості компанії.

      Створення ефективної концепції збереження власного капіталу. Враховуючи динамічність зовнішнього  середовища та підвищення конкуренції, часто основною метою підприємства є не збільшення власного капіталу, а збереження його. Необхідність забезпечення власного капіталу на визначеному рівні знайшла своє відображення у міжнародних стандартах бухгалтерського обліку у вигляді концепції збереження власного капіталу, що орієнтована на забезпечення безперервності господарської діяльності підприємства. Одним із показників збереження власного капіталу є показник «чисті активи», який визначається як різниця між активами підприємства та обсягом його зобов'язань. Подібним чином деякі автори визначають власний капітал підприємства.

      Слід  зазначити, що управління формуванням, використанням та збереженням власного капіталу є основним у системі менеджменту і існує навіть на малих підприємствах, а от питання визначення ринкової вартості компанії, дієвості її фінансово-господарської діяльності та формування оптимальної структури капіталу зазвичай виникають лише на великих підприємствах.

      Відповідно  до концепції збереження власного капіталу таке управління доцільне у разі, коли підприємство знаходиться у кризовому  стані.

      Результатом управління капіталом повинна бути розроблена підприємством на основі власного досвіду із врахуванням теоретичних узагальнень, наведених в економічній літературі, система показників стану і використання капіталу, наприклад:

      – співвідношення власного, позиченого і залученого капіталу;

      – норматив власного оборотного капіталу;

      – плече фінансового важеля (фінансовий леверидж) тощо.

      Отже, в умовах ринкової економіки в Україні процеси, що пов’язані з вдосконаленням системи управління капіталом підприємства, зокрема його формування та використання, набувають особливого значення, оскільки створення та розвиток необхідної фінансової ресурсної бази є важливою умовою сталого економічного зростання.

Список  використаних джерел