Бізнес - планування на підприємстві

Емісія звичайних акцій  зумовлює не тільки виплату доходів (у вигляді дивідендів) новим акціонерам, а і зміну структури  статутного капіталу. Нові акціонери набувають  право участі в управлінні акціонерним  товариством, а також право на частку в його майні. Отже, засновники акціонерного товариства можуть утратити контроль за його діяльністю. Ситуація є не менш складною, коли емітуються привілейовані акції, оскільки їхні власники мають право на одержання  фіксованих дивідендів, на виплату  яких за браком коштів будуть спрямовані ресурси резервного фонду.

Однак орієнтація виключно на внутрішні джерела фінансування інвестицій знижує ефективність господарської  діяльності. Це пояснюється наявністю  так званого ефекту фінансового  важеля. Ефект фінансового важеля можна трактувати як збільшення рентабельності власного капіталу, зумовлене використанням  позичкового капіталу.

Розглянемо кожен з  розділів детальніше:

1. План доходів та витрат (прибутків та збитків).

Він характеризує загальні суми очікуваних доходів підприємства та його витрат за певний період.

План доходів і видатків є першим фінансовим документом фінансового  плану. Він характеризує загальні суми очікуваних доходів фірми та її витрат за певний період.

План доходів і видатків складається для унаочнення результативності майбутньої діяльності фірми, з погляду  її прибутковості, можливостей виживання  та активного господарювання.

Форму плану доходів і  видатків відповідно на перший, другий і третій роки функціонування фірми  наведено в додатку 2 і додатку 3.

Логіка опрацювання плану  доходів і видатків (додаток 4) передбачає визначення загальної суми продажу продуктів фірми, від якої поступово відраховуються різні види витрат фірми і в результаті обчислюються: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток до сплати податків, чистий прибуток.

План доходів і видатків складається в певній послідовності.

• визначаються відповідні середні показники в галузі, до якої належить даний бізнес.
• складаються прогнози обсягів продажу продуктів (послуг) фірми
• розраховуються прямі й операційні витрати фірми на виробництво та реалізацію продуктів (послуг).
• визначається валовий прибуток фірми.
• обчислюється операційний прибуток фірми відніманням від валового прибутку суми операційних витрат.
• розраховуються суми сплати процентів за отримані кредити.
• обраховується прибуток після сплати процентів як різниця між операційним прибутком і сумою сплати процентів за кредит.
• обчислюються згідно з чинним законодавством суми податків з прибутку фірми.
• визначається чистий прибуток фірми як різниця між прибутком до сплати податків і сумою податків з прибутку фірми.

У загальному підсумку можна  сказати, що план доходів та видатків — це, по суті, адаптована для потреб бізнес-планування форма № 2 фінансової звітності — звіт про фінансові  результати. Логіку її складання характеризує додаток 5.

Важливе значення в плануванні прибутку має визначення точки беззбитковості («порогу рентабельності»), тобто  такої виручки від реалізації, при якій підприємство не має збитків, але ще не має і прибутків. При  цьому витрати підприємства дорівнюють його доходам. [6, ст. 188].

Точка беззбитковості характеризує таку ситуацію, за якою загальні доходи від продажу певного виду продукції  підприємства повністю покривають витрати  на її виробництво та реалізацію, тобто  це така ситуація, коли підприємство не отримає прибутків, але не має  збитків. Таким чином, точка беззбитковості показує, скільки одиниць продукції певного виду має продати підприємство, щоб його витрати окупилися його доходами. Продаж кожної наступної одиниці продукції приноситиме підприємству прибуток. Навпаки, зменшення обсягів продажу продукції нижче за рівень, визначений точкою беззбитковості, означає, що підприємство нестиме збитки.

Розрахунок точки беззбитковості Розрахунок точки беззбитковості (Тб) здійснюється за формулою:

Тб = .

У процесі обчислення точки  беззбитковості підприємець має  можливість моделювати різні ситуації (змінювати ціну одиниці продукції, рівень прямих та операційних витрат) і спостерігати, як такі зміни впливатимуть на прибуток підприємства. [17, ст. 104 - 105]

 

2. План грошових надходжень і виплат (рух готівки).

План доходів і видатків, навіть із добрими перспективами  щодо прибутку, зовсім не гарантує стабільної платоспроможності фірми. Річ у  тім, що готівка (гроші в касі та на банківському рахунку фірми) — це зовсім не те саме, що прибуток. Обсяги готівкових коштів змінюються лише тоді, коли фірма фактично отримує платежі  або коли сама здійснює якісь виплати.

Продаж товарів (послуг) фірми  не завжди означає миттєве надходження  грошей у касу або на рахунок фірми. Оплата купленої продукції звичайно здійснюється не одразу, а через  певний час (наприклад, за продажу товарів  у кредит). З другого боку, сама фірма розраховується за рахунками  не в момент їхнього надходження, а трохи пізніше. Навіть тоді, коли фірма і не має проблем зі збутом своєї продукції, постає потреба  в короткострокових позичках для покриття поточних витрат фірми. Крім того, треба враховувати, що:

• план грошових надходжень і виплат має відображати надходження грошей з усіх джерел, включаючи не тільки виторг від реалізації продукції (послуг), а й кошти, отримані:
• від продажу акцій та інших цінних паперів;
• у борг;
• від продажу або ліквідації активів фірми тощо;
• погашення основної суми боргу (за винятком сплати процентів) не належить до витрат фірми і тому не включається в план прибутків і видатків. Проте сплата боргу є грошовим зобов’язанням фірми і має знайти відображення в плані руху готівки;
• 3) у разі, коли фірма розширює свою діяльність, витрати на такі статті, як складські запаси, заробітна плата, зростають швидше ніж надходження від реалізації готової продукції. За такої ситуації виникає дефіцит готівки;
• 4) на практиці іноді постає ситуація, коли фірма має надлишок готівки. Для того щоб його використати максимально ефективно, також потрібно підготуватися заздалегідь.

Для розв’язання таких  проблем складається план грошових надходжень і виплат. Такий план, зокрема, дає змогу:

• визначити періоди, коли фірма відчуватиме дефіцит або надлишок готівки;
• обчислити, скільки коштів потрібно позичити на ці періоди;
• показати, на що ці кошти буде витрачено;
• з’ясувати, коли їх треба повернути.

Головне завдання розробки плану руху готівки полягає в  узгодженні в часі грошових надходжень і виплат, щоб забезпечити ліквідність  фірми в плановому періоді, тобто  забезпечити постійну наявність  на рахунку фірми коштів, достатніх  для оплати її зобов’язань.

Узагальнений варіант  цього документа подано в додатку 6.

План грошових надходжень та виплат розробляється за методологією складання форми № 3 фінансової звітності  — звіту про рух грошових коштів.

3. Плановий баланс.

На практиці фінансовий стан фірми постійно змінюється. Але для  ефективного управління фірмою треба  мати чітку картину її фінансового  стану. З цією метою щорічно на певну дату (як правило, за станом на 31 грудня) складається баланс фірми (підприємства, організації).

Баланс є фінансовим документом, що в ньому кошти фірми  
(у грошовій формі) згруповано як за їхнім складом і розміщенням, так і за джерелами їх надходження. Баланс складається для того, щоб отримати «фотографію» фінансового стану фірми на певну дату, яка має зафіксувати фінансові позиції фірми на даний момент. Баланс, зокрема, показує:

• що фірма має у своєму розпорядженні (активи);
• скільки вона винна постачальникам і кредиторам (пасиви);
• що в неї залишається (Власний капітал = Активи – Пасиви).

У балансі активи й пасиви протистоять одне одному згідно з  універсальним бухгалтерським рівнянням:

Активи = Пасиви + Власний  капітал.

Основним критерієм, за яким групуються активи фірми, є тривалість їх використання в господарській  діяльності. Інакше кажучи, усі активи поділяються на оборотні (ті, які  перебувають у господарському обороті  протягом одного звітного періоду) та необоротні (ті, які перебувають  у господарському обороті понад  один звітний період). Довгострокові  ж інвестиції виокремлюються як розділ активу балансу, тому що їх використання в  
господарській діяльності є досить умовним. Це суми, що виключаються з обороту фірми і передаються в розпорядження інших фірм з метою або одержання стабільних доходів, або поширення впливу власника на діяльність фірми, акції якої він придбав у власність.

За критерієм джерел формування та права власності на використовуваний капітал пасив балансу поділяється  на пов’язаний з позиченим та власним капіталом. Довгострокові зобов’язання в даному разі виокремлюються як розділ, тому що вони являють собою капітал, який за тривалістю використання  
в господарській діяльності можна порівняти з власним капіталом організації, однак за правом власності він належить її кредиторам.

Складання планового балансу  здійснюється за такою схемою:

1. поділ статей балансу на такі, що залежать від зміни обсягу реалізації, і такі, що від них не залежать;
2. розрахунок співвідношення статей першої категорії та обсягу реалізації в базовому періоді;
3. коригування статей першої категорії згідно з прогнозним обсягом реалізації (множенням суми статті базового балансу на одержаний коефіцієнт);
4. розрахунок статей другої категорії на підставі попередніх розрахунків та встановлених стратегічним планом розвитку організації цільових фінансових коефіцієнтів, підтримання (досягнення) яких є обов’язковим у плановому періоді;
5. розрахунок на основі балансового звіту коефіцієнтів, які характеризують фінансовий стан організації (крім цільових).

У бізнес-плані складається баланс, форма якого потребує вертикального розміщення інформації (верхня частина — активи; середня — пасиви; нижня — власний капітал (зобов’язання перед власниками).

Поряд з основними показниками  цих підрозділів у фінансовому  плані мають бути наведені припущення, на підставі яких ці показники розраховано.

Оцінка ефективності інвестиційного проекту здійснюється на основі таких  показників: чистий приведений (дисконтований) дохід, індекс дохідності, індекс (коефіцієнт) рентабельності, термін окупності, внутрішня ставка дохідності. Ці показники використовуються при порівняльному аналізі альтернативних проектів, однак можуть використовуватися як критерії і звичайно застосовуються при визначенні комерційної і бюджетної ефективності проекту. Розглянемо ці показники детальніше:

1. Чистий приведений дохід — це сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового кроку, або перевищення інтегральних результатів над інтегральними затратами:

де Rt — результат, що досягається на t-му кроці розрахунку, тобто обсяг грошового потоку, приведеного до теперішньої вартості, за весь період експлуатації інвестиційного проекту (чистий прибуток + амортизаційні відрахування); 3t — затрати, здійснювані на тому ж кроці, а саме сума інвестиційних коштів, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту;

2. Індекс дохідності (ІД) являє собою відношення суми приведених ефектів до величини капітальних вкладень:

Між показником чистого приведеного  доходу та індексу дохідності спостерігається  пряма залежність. Проте, виконуючи  порівняльну характеристику кількох  інвестиційних проектів, доцільно розраховувати  обидва показники з метою глибшого вивчення наявних проектів і добору найкращого.

Якщо інвестиційні затрати, пов'язані з реалізацією інвестиційного проекту, здійснюються в декілька етапів, розрахунок індексу дохідності має  такий вигляд:

Показник "індекс дохідності" також може бути використаний не тільки для порівняння, але й в якості критерію при прийнятті інвестиційного рішення про можливості реалізації проекту. Якщо значення індексу дохідності менше 1 або рівне 1, інвестиційний проект буде відхилений.

3. У процесі оцінки ефективності інвестиційного проекту індекс рентабельності може відігравати допоміжну роль, оскільки не може в повному обсязі оцінити весь зворотний інвестиційний потік за проектом (значу частину цього потоку становлять амортизаційні відрахування) і не враховує часової складової. Цей показник розраховують за формулою:

Показник "індекс рентабельності" дозволяє виокремити в сукупному  чистому грошовому потоці важливу  його складову — обсяг інвестиційного прибутку. Окрім цього, цей показник дозволяє здійснити порівняльну  оцінку рівня рентабельності інвестиційної  та операційної діяльності (якщо інвестиційні ресурси сформовані за рахунок власних  і залучених засобів, індекс рентабельності інвестицій порівнюється з коефіцієнтом рентабельності активів. Якщо ж інвестиційні ресурси сформовані виключно за рахунок  власних інвестиційних засобів, то базою порівняння виступає коефіцієнт рентабельності власного капіталу). Результати порівняння дають можливість визначити: чи можливо підвищити загальний  рівень ефективності операційної діяльності підприємства в майбутньому періоді, чи знизити його в процесі реалізації інвестиційного проекту.

4. Термін окупності — це мінімальний тимчасовий інтервал (від початку здійснення проекту, за межами якого інтегральний ефект стає і у подальшому залишається незаперечним), тобто це період, з якого інтегральні затрати, пов'язані з проектом, покриваються інтегральними результатами від здійснення інвестиційного проекту. Результати і затрати можна обчислити з дисконтуванням і без нього. Рекомендується термін окупності визначити з урахуванням дисконтування.