Письмо як мета і засіб навчання іноземної мови

 

Міністерство  освіти і науки України

ЧДУ імені Петра  Могили

 

 

 

 

                                                                                               Факультет іноземної філології

                                                                                           Кафедра теорії і практики перекладу

                                                                і німецької філології

 

 

 

 

Письмо як мета і засіб навчання іноземної мови

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                    Курсова робота

                                                                               Виконала: студентка 143 групи

                                            Білоус В.В.

 

                                                           Науковий керівник:

                                                                                        кандидат філологічних наук, доцент

                                                  Вакуленко Т. І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв 2012

ПЛАН

Вступ............................................................................................................3

Частина 1 . Загальне визначення письма, як вид мовленнєвої 

                    діяльності............................................................................... .4

1.        Загальне визначення письма........................................................ 4

1.2.       Лінгвопсихологічні особливості письма.....................................6

1.3         Цілі та принципи навчання письма при вивченні

            іноземної мови................................................................................9

Частина 2 . Методи та прийоми  навчання письма

                    на початковому  етапі вивчення німецької мови  ..............11

2.1.      Лінгвістичний матеріал для письма............................................11

2.2.      Типологія вправ для навчання письма іноземною мовою........14

 2.3.      Навчання графіки в німецькій мові.............................................15

 2.4.      Навчання орфографії в німецькій мові.......................................18

Висновки.....................................................................................................21

Бібліографія................................................................................................23

                                          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

  На сучасному етапі  навчання іноземній мові письмо  відіграє одну з важливих ролей,  презентуючи в цілому інші види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння і читання, з якими воно дуже тісно пов’язане, являючи собою рецептивно-репродуктивний механізм відтворення іноземної мови. Письмо є потужним фактором прискореного розвитку людства, тому йому належить визначна роль на зламі тисячоліть створювати та зберігати духовні , а через них і матеріальні цінності.

  Наприкінці 20 ст. проблемою  навчання письма замалися такі  відомі методисти радянського  періоду, як І.Л. Бім, С.Ф.  Шатілов, Г.В. Рогова, Н.І. Гез,  В.Н. Рахманінова, С.Ю. Ніколаєва.

 Ефективність процесу  навчання письма залежить від правильного вибору вчителем методів та прийомів навчання письма, від правильного підходу до комунікативних завдань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Частина  1. Загальне визначення письма, як вид мовленнєвої діяльності

 

1.1 Загальне визначення письма

   В житті кожної  людини письмо відіграє дуже  важливу роль. Письмо – видатне  надбання людства, величезний  здобуток кожного народу, кожної людини, що оволодіває писемністю. Воно використовується в різноманітних галузях діяльності людини: в організації виробництва, в науці, культурі, засобах масової інформаціії та зв’язку, в міжнародних, політичних відносинах, у просвітницькій роботі. Історики вказують на те, що письмо – неперехідна пам’ять поколінь, яка зберігає повідомлення про події та справи минулих віків і тисячоліть.

  Все написане називається  текстом. Окремі тексти чи їх  зібрання набирають форму рукописів,  книжок, журналів, газет, листівок, плакатів, оголошень, листів, телеграм тощо. Письмові тексти складають автори  і користуються ними мільйони читачів.

   Письмо є потужним  фактором прискореного розвитку  людства. Йому належить визначна  роль у створенні та збереженні  духовних, а через них і матеріальних  цінностей. Письмо має інтернаціональний  характер. Воно продовжує і розвиває  те, що було створено іншим народом. Так було в далекій давнині, те ж саме спостерігається і зараз. Клинопис, який винайшли у давньому Шумері, використовувався у Вавилонському царстві, в Асірії, у стародавній Персії. Тобто клинописне письмо існувало протягом багатьох віків на великих територіях серед різних народностей. Багато сучасних систем письма створено на основі латинського алфавіту, який склався ще в античну давнину на основі західного різновиду старогрецького письма. Письмо не природне, а суспільне явище, винахід людини, яким користувались і користуються всі.

   Письмо іноді  розглядають як особливу графічну  форму мови і навіть як писемне  мислення. Рельєфне визначення письма  можна дати, порівнюючи його не  змовою, а з мовленням. Як відомо, мовлення – це мова в дії.  Письмо ніби зупиняє мовленнєвий потік, дає можливість “слухати, чути” (тобто читати) сказане (тобто написане) в будь-який час. На цій основі письмо розглядається як графічна фіксація мовлення, точніше – тексту мовлення. Написання – процес такої фіксації, письмовий текст – її результат. Письмо можна порівнювати і з мовою. Мова – це система засобів спілкування та правил їх вживання. Аналогічно цьому письмо є системою письмових засобів та правил їх використання.

   В сучасній  методичній літературі розрізняють  письмо та писемне мовлення. Деякі дослідники використовують лише термін “письмо”, підкреслюючи його вузьке чи широке значення. Поділ цей пов’язаний з особливостями механізму письма, що складається з двох етапів :

       -     складання слів за допомогою літер;

       -   формування  письмових повідомлень, до складу  яких входять слова,  словосполучення тощо.

Навчання письму (тобто  навчання письму та письмовому мовленню) включає роботу над технікою письма (графіка, орфографія, пунктуація) та над  письмовим вираженням думок на мові, що вивчається (продукт письмового мовлення).

  Графіка представляє  собою сукупність основних начертальних  засобів (букв, буквосполучень та  діакритичних знаків) для зображення  на письмі звуків та звукосполучень  даної мови. 

  В будь-якій мові письмо являє собою сталу графічну систему й менш за все піддане змінам. Орфографія – це система правил вживання письмових знаків при написанні слів. Продуктивне писемне мовлення-це комплексне використання графічних, орфографічних, лексико-граматичних та стилістичних засобів для вираження думок та здійснення комунікації. Графічні та лексичні навички розвиваються на рівні лексичної одиниці. Об’єктами вивчення письмового мовлення є речення, абзац та зв’язний текст. Письмове мовлення використовується як самостійна форма спілкування, однак оволодіння ним відбувається на базі звукового мовлення. А. М. Мєшковський відзначає, що письмова  мова ні для жодної людини у світі не може бути рідною мовою в буквальному розумінні слова,  тому що завжди є друга мова, яка наслаюється на усну.  В учбовому процесі роль та місце письма визначається цільовою направленістю навчання іноземній мові.

 

1. 2.  Лінгвопсихологічні особливості письма

    З точки  зору психології протікання письмової  мови важке й різноманітне. Письмове  мовлення як спосіб формування та формулювання думок грунтується на використанні лінгвістичних знаків, закріплених у нервових зв’язках кори головного мозку в вигляді зорових та рукомоторних образів, діючих у сукупності зі слуховими та мовленнєворуховими. У людей , які володіють грамотою, додатково  до звукових, створюються графічні образи слів. Зорово-графічні образи мають рукомоторні паралелі, які контролюються руховим механізмом пишучої руки. Психолінгвістичною основою письма є створення зорово-графічних відбитків мовних знаків та розвиток механізму пишучої руки.

   Вміти писати-значить графічно  правильно зображувати букви  алфавіту: переводити звуки й  звукосполучення в букви та  буквосполучення, асоціюючи при  цьому звуковий, графічний та  кінестезичний образи слова з його семантикою,

• значить орфографічно правильно писати слова, словосполучення слів та розставляти пунктуаційні знаки;
• значить оперувати мовними структурами, вміти висловлювати свої думки в письмовій формі.

  Навчання письму складається  з аналітичної роботи над звуком, буквою, складом, словом, словосполученням, реченням, абзацом та письмовим повідомленням. Письмові дії виконуються, як правило довільно, при постійній активності думки.

  Письмове мовлення заздалегідь  формується в думці й передбачає  велику кількість розумових дій та операцій. Процес починається із внутрішнього мовлення, із складання програми майбутнього висловлювання. Він включає розумову діяльність по відбору лексичних одиниць, організації їх у граматично оформлені речення та об’єднанню цих структур у великі відрізки мовлення – абзаци – для виявлення логічних зв’язків між окремими думками. Цей процес складається із внутрішньої вимови й фіксації мислено приготованого матеріалу на папері, що потребує автоматичного оперування звуко-графічними асоціаціями.

  За кількістю операцій письмове повідомлення складніше усного. Однак при усному спонтанному висловлюванні породження  мовлення та його звукове відтворення синхронне, а тому потребує повного автоматизму в оперуванні лексичним та граматичним матеріалом. Труднощі письма полегшуються  відсутністю браку часу  у того, хто пише, що дозволяє виконувати упереджаючий синтез (продумування змісту та форми майбутнього висловлювання) та ретроспективний аналіз написаного.

  Можливість знаходити в пам’яті  потрібні мовні засоби для точного й ясного висловлювання думки, можливість користування словниками та іншими довідниками придають тому, хто пише, впевненості. В результаті постійного тренування письмового висловлювання учні поступово набувають досвіду, процес знаходження слів та структур відбувається швидше, навичка письма стає стійкою.

  Оволодіння письмом є свідомим актом, який довільно будується в процесі спеціального свідомого навчання. До того ж усвідомленість однаково притаманна навичці, що утворилась. На початковій стадії навчання письму навіть на рідній мові всі елементи, форми та другі способи, за допомогою який той, хто пише, позначає потрібний зміст, стають предметом його усвідомлення. При використанні іноземної мови міра усвідомленості та довільності  без сумнівно вище.

  Завдяки об’єднанню слухо-мовленнєворухових  образів внутрішнього мовлення  й зорово-рукомоторних образів  у акті письма забезпечується  комплексне засвоєння знань. Створені  таким чином стійкі асоціації  сприяють більш ефективному  сприйняттю, запам’ятовуванню та відтворенню матеріалу. Міцність запам’ятовування матеріалу, який використовується при письмі, забеспечується участю всіх аналізаторів, поєднанням аналізу та синтезу, усвідомленістю та довільністю процеса письма. Засвоєні шляхом письмових вправ графічні образи слів та структури моделей речень легше впізнаються при зоровому сприйнятті.

   В письмовому мовленні  більш чітко проявляється лінгвістична  природа зв’язного висловлювання.  Зв’язне висловлювання, зазвичай, складається з кількох, логічно та структурно пов’язаних між собою, речень. Письмове завдання забезпечує формулювання індивідуального зв’язного висловлюваня відповідно з рівнем підготовки учнів на певному етапі навчання мови, тому що виконання письмового завдання не обмежене часом та колективними формами аудиторної роботи.

  Результат письмової діяльності  – це дійовий фактор, котрий  робить письмо помічником вихователя  в боротьбі за міцні знання. Письмо удосконалює усне висловлювання,  сприяє формуванню навичок самоконтролю. Велика питома вага письма у домашній роботі з іноземної мови не є випадковістю. Цей факт пояснюється психологією учнів: вони зазвичай приділяють більше уваги виконанню завдань, ніж усних.  При аудиторній роботі письмо - найбільш економний, надійний, ефективний та масовий спосіб контролю знань та рівня володіння мовою.

 

 

 

 

 

1.3. Цілі та принципи навчання письма при вивченні іноземної мови

  Як зазначається  у Державному освітньому стандарті  з іноземних мов, володіння  письмом передбачає досягнення елементарної комунікативної компетенції, яка забезпечує учням вміння реалізувати навички писемного мовлення в найбільш типових ситуаціях повсякденного спілкування.

  У відповідності  з учбовою функцією засвоєння  мови та комунікативною функцією  застосування мови в навчанні письму необхідно розрізняти наступні взаємообумовлені цілі:

• отримання знань про графічну систему іноземної мови та вміння швидкої каліграфічної реалізації нового звучання в міру засвоєння нового алфавіту;
• навчання диференціації знаків, котрі при однаковій формі представляють різні значення в двох мовах;
• придбання звички з’єднувати збереження мовних знань з письмом, досягаючи цим більш високого ефекту закріплення матеріалу;
• демонстрація в диктантах наскільки правильно учні можуть записати почуте;
• складання письмового повідомлення на основі власного досвіду й оформлення його в вигляді листа;
• опис картини, речі, порядку, дій;
• записування почутого або прочитаного у тексті, застосовуючи це як основу для послідовних усних чи письмових переказів,  відповідей на питання, та ін.;
• виконання нотаток до докладів та дискусій.