Адміністративно-територіальний поділ України

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 03 Декабря 2011 в 17:46, курсовая работа

Краткое описание

У класичному розумінні “економіка” – це наука про вміння раціонально вести домашні справи. У нашому випадку таким домом є регіон, що представляє собою народне господарство в мініатюрі, - це територія, що за сукупністю своїх елементів відрізняється від інших територій та характеризується єдністю, взаємопов’язаністю складових і цілісністю. У такому формулюванні термін “регіон” є синонімом терміну “район”.

Содержание работы

Принципи економічного районування території України (стор 3-11)

Регіональні проблеми соціально-економічного розвитку України (стор 12-16)

Класифікація і характеристика сучасних економічних районів України (стор 17-25)

Проект нової сітки економічного районування України та перспектива розвитку економічних районів України (стор 26-39)

Содержимое работы - 1 файл

Курсовая.doc

— 488.50 Кб (Скачать файл)
  1. У соціальній сфері (розпочнемо з неї, враховуючи особливу важливість для людини та суспільства в цілому);
    • забезпечення розвитку інфраструктури;
    • регулювання якісних і кількісних характеристик розміщення населення;
    • повне задіяння людей у праці, ефективне використання трудових ресурсів, здійснення комплексу заходів для їх відтворення;
    • підтримка сприятливого для проживання, роботи та рекреації природного середовища;
    • задоволення потреб у продуктах харчування, товарах і послугах.
  1. У сфері виробництва та нематеріальної діяльності населення:
    • раціональне використання виробничого, науково-технічного і ресурсного потенціалу;
    • участь у вирішенні державних завдань з врахуванням місця регіону в загальнодержавному розподілі праці та специфічних інтересів території;
    • створення сприятливих умов для розміщення і ефективного функціонування виробничих об’єктів - розвиток територіальної виробничої інфраструктури та міжгалузевих проектів, виконання робіт загальнобудівельного профілю тощо;
    • розширення територіальних виробничо-господарських комплексів;
    • відлагодження спільної діяльності підприємств, внут-рірегіональний розподіл праці, спеціалізація і кооперування;
    • керівництво підприємствами місцевої промисловості, координування випуску продукції і надання послуг внутрі-регіонального характеру;
    • сприяння всім формам негосподарської діяльності (освіта, охорона здоров’я, спорт, мистецтво і так далі).

     Оскільки  перехід до ринкових відносин в економіці та територіальної схеми управління народногосподарським комплексом регіону здійснюється в процесі роботи на всіх рівнях і в усіх ланках без будь-якої зупинки функціонування суб’єктів господарської діяльності та життя суспільства в цілому (вірогідність такої зупинки взагалі виключена - це смерть для економіки і суспільства), формування нових структур повинно відбуватися природним шляхом, залишаючи все, що себе характеризує та підтверджує позитивно. У перехідний кризовий період діють традиційні командно-адміністративні і нові ринкові відносини, а також змішані їх форми та поєднання. Тому в процесі створення територіальної системи управління потрібно максимально використовувати існуючий адміністративний апарат, оскільки цілі, завдання та інші елементи системи управління володіють значною інерційністю. До речі, якщо підходити до справи формально, то більшість завдань, які треба вирішувати, залишаються практично незмінними, що робить логічним використання досвіду відповідних спеціалістів. Інша справа -професійний рівень управлінців-регіональників та їх ініціатива відносно праці в нових умовах залишають бажати набагато кращого. Тому потрібні навчання, перепідготовка і відбір з врахуванням наступних завдань територіального методу управління при виході з кризи.

     Враховуючи  недоліки існуючої структури управління регіоном, яка складається з двох різнорідних систем - виборної у вигляді Рад народних депутатів, а також їх виконавчих комітетів в областях, містах, селищах та селах, і призначеної Президентом у вигляді державних адміністрацій (на рівні областей і районів),- автор наголошує на необхідності встановлення на всіх рівнях (області, міста, району) єдиної системи управління, що виключала б двовладдя при керуванні економічним розвитком територіальних одиниць держави. Звичайно, для цього потрібні зміни в законодавстві.

     Регулювання соціально-економічного розвитку області  повинно проводитись з допомогою  вперше запропонованого автором  чотирирівневого планування перспективного та поточного характеру, яке включало б у себе такі складові у вигляді розроблених та затверджених документів:

    • концепція розвитку регіону;
    • довгострокова програма по реалізації цілей і завдань концепції:
    • річний план соціально-економічного розвитку;
    • організаційно-управлінські заходи по реалізації планових показників.

     Такий підхід дозволяє достатньо ефективно  проводити регулювання економічних  процесів, що відбуваються в народногосподарському комплексі регіону.

     Стан  соціально-економічного розвитку території, таких її складових, як промислове виробництво і сільськогосподарський сектор, ситуація в соціальній сфері, ефективність використання природних ресурсів та інше в даній частині дослідження буде неупереджено показано автором на прикладі поліської Чернігівської області. Увага надається також слідуючим напрямкам життєдіяльності: демографічна ситуація, вільні економічні зони, зовнішньоекономічна діяльність, сільська служба побуту. Програмний підхід при умові комплексного вирішення питань визначає суть частин книги, де йдеться про Державну програму соціально-економічного розвитку Полісся та регулювання соціально-економічного розвитку області. При вивченні ситуації нікуди не подітися від страшного лиха Чорнобиля - воно теж присутнє і незагойною раною нагадує про себе. Завершує дослідження "Концепція соціально-економічного розвитку Чернігівського регіону", розроблена автором.

     Вказується  на загальнодержавні складнощі, включаючи  боротьбу між гілками влади, недостатнє законодавче забезпечення, помилки вищих управлінських структур, які тим чи іншим чином впливають на ситуацію в області. На базі аналітичних досліджень великого щодо обсягів та розташованого на значному відтинку часу матеріалу відносно економіки і соціальної сфери надаються висновки та пропозиції щодо виходу з кризи і важкої ситуації сьогодення. 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Регіональні проблемисоціально-економічного  розвитку 

  України 

     Перспективи оновлення соціально-економічного розвитку України визначаються реаліями сьогодення: економічною політикою  держави, її нормативно-правовим забезпеченням, стабільністю політичної ситуації, рівнем життя населення тощо. Сучасний стан вітчизняної економіки характеризують ознаки затяжної економічної кризи, які поєднують у собі як закономірні, первинного походження кризові явища: падіння обсягів виробництва, деградація господарської структури, втрата ринків збуту здебільшого обробної промисловості і відповідно звуження ринку продукції високотехнічних виробництв, так і наслідкові кризові явища похідного характеру, зокрема: фінансова нестабільність, недостатня активність інвестиційних процесів, скорочення податкової бази, нарощення внутрішнього та зовнішнього державного боргу тощо.

      Слід  також відмітити існуючу територіальнудиференціацію регіонів країни за обсягами валового внутрішнього продукту, рівнями інвестиційної активності, зайнятості, соціального забезпечення. Так, найбільші обсяги ВВП в 1997 році припадають на Донеціку область (19,9% до підсумку), Дніпропетровську (16,4%), а найменші обсяги зафіксовані в Закарпатській (0,5%) та Волинській (0,6%) областях.

      Наведені  ознаки окреслюють масштаби соціально-економічної  кризи, характеризуючи існуючу ситуацію в країні як сприяючу руйнації української  економіки.

      За  існуючих соціально-економічних умов одним із позитивно діючих стратегічних напрямків оздоровлення економіки країни, як визначається в наукових розробках Київської, Львівської, Донецікої, Харківської та інших наукових шкіл регіоналістики, а також різними рівнями управлінських структур, є формування потужного економічного каркасу території України через реалізацію в державі ринкової моделі регіональної політики.

      В основі цієї моделі, яка виступає як самостійна політично-еконоічна категорія  і водночас є складовою національної стратегії соціально-економічного розвитку України повинні бути закладені суспільні теорії регіонального росту. Крім того, при формуванні модель регіонального розвитку країни необхідно враховувати принципи посткейсіанської теорії регіонального розвитку і теорії життєвого циклу товару. Згідно з наведеними теоріями регіонального розвитку в різних регіонах україни потрібно сформувати структуровизначальні для всього національного комплексу базові виробництва, які і стануть джерелом підвищення рівня економічного розвитку кожного регіону, держави в цілому.

      Для реалізації даного стратегічного напрямку економічної політики необхідно після проведення економічної діагностики, тобто аналізу господарської специфіки регіонів, а саме їх природно-ресурсного потенціалу, наявних фінансових та трудових ресурсів, враховуючи реальні можливості та обмеження іх оптимального використання і основні проблеми регіону, здійснити вибір пріоритетних для кожного регіону матеріальних виробництв, завдяки розвитку яких стане можливим підвищення ефективності їх функціонування. Варто лише додати, що в умовах сьогодення особливу увагу слід приділяти зміцненню потенціалу регіонів експортно-орієнтованої спеціалізації.

      Реалізація  вищенаведеної стратегічної мети регіональної політики на сучасному етапі вимагає  дотримування двох обов’язкових умов. Перша стосується збереження територіяльної цілісності господарського комплексу країни, а друга, згідно за Концепцією сталого розвитку, полягає у дотриманні принципу енергетичної та економічної збалансованості у розвитку окремих регіонів.

      Суть  цього принципу полягає в тому, що наявний ресурсний потенціал регіону визначає та обмежує його енергетичну потужність і відповідний рівень його можливостей (резервів розвитку). Паралельно треба зазначити, що реалізація заходів, направлених на досягнення стабілізації виробництва в регіонах, повинна супроводжуватись мінімально можливими негативними наслідками в соціальній та екологічній сферах.

      Важливим  елементом, що має бути задіяним у  реформуванні економічних відносин в державі є, насамперед, людський капітал. В умовах зниження економічної активності населення і відповідно його життєвого рівня ця складова ця складова стартового потенціалу регіонів зазнає найглибшого впливу. Цей факт підтверджується обмеженням ринку потреб населення внаслідок зниження його доходів, збільшенням категорій населення, які потребують соціальної допомоги, погіршенням здоров’я людей тощо.

      Слід  зазначити що специфічні особливості  демографічних та професійно-кваліфікаційних  процесів того чи іншого регіону України  виступають у якості допоміжного  орієнтиру при визначенні виробничої спкціальзації регіону, структурно-територіальної трансформації господарського комплексу країни.

      Як  приклад оцінки стартових умов розвитку регіону і врахування його етнічно-історичних територіальних особливостей можна  навести характеристику ринку праці Львівської області. Особливістю зайнятості населення області є традиційна її праценадлишковість. В регіоні продовжує розвиватись сформований роками специфічний тип економічної поведінки населення з характерними ознаками високої її мобільності та підсобної зайнятості. В процесі регулювання зайнятості населення області мають бути враховані ментальні особливості підприємницької діяльності, які властиві окремим етнокультурним групам населення. Так, в межах Львівської області проживають гуцули, якізаселяють гірські райони, лемки – переселенці з Польщі, інші етнічні та етнокультурні групи. В Закарпатській області добре відома спецефічна ментальність до землеробства серед угорського населення, висока майстерність будівельників із числа румунського населення, відомі традиції розвитку ремесла, гончарної справи серед циганського етносу тощо.

      Врхування вказаних особливостей впливатиме не тільки на регулювання зайнятості населення  регіону, а й відіграватиме відповідну роль при визначенні конкретних заходів, направлених на підвищення економічної активності населення, у вирішенні проблем розміщення та раціонального використання трудових ресурсів, при корегуванні господарської спеціальзації регіонів.

      Для подолання деструктивних явищ у  розвитку регіонів необхідно залучати загальні та специфічні, відповідно до особливостей регіону, методи реалізації регіональної політики, які охоплюватимуть весь спектр її складових і враховуватимуть індівідуальні характеристики регіону. Серед таких методів можна назвати такі:

    • Застосування режимів пільгового оподаткування та кредитування кризових територій (наприклад, у СВЕЗ “Яворів”, “Курортополіс Трускавець”);
    • Складання та реалізація регіональних інвестиційних програм у тісному зв’язку з питаннями реорганізації діючих виробництв і створення нових, з врахуванням ситуації на локальному ринку праці в адміністративних районах;
    • Надання пріорітетного значення мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів регіону через розвиток іпотечних відносин, концентрацію доходів від приватизаціїб надання муніципальних позик, продаж об’єктів незавершеного будівництва тощо;
    • Надання додаткових пільг закордонним інвесторам, які сприятимуть розширенню сфери прикладання праці та виробництву конкурентноспроможної продукції;
    • Стимулювання розвитку дрібного підприємства через заохочення приватного бізнесу, що створює нові робочі місця, та стимулювання додаткового найму робочої сили і використання нетрадиційних форм зайнятості;
    • Перетворення соціальної політики з засобу у ціль усіх економічних перетворень, що сприятиме гармонізації взаємовідносин центру і регіонів та забезпечуватиме умови для регіонального підвищення добробуту населення;
    • Надання державної підтримки через реалізацію довгострокових державних регіональних соціально-економічних програм, що підвищить ефективність управління регіонами і сприятиме ліквідації міжрегіональних диспропорцій;
    • Вдосконалення існуючої міжрегіональної статистики з метою підвищення рівня інформаційно-статистичного обгрунтування цілей і важелів регіональної політики, що дозволить створювати моніторингові системи соціально-економічного стану регіону для обгрунтування заходів державної та корпоративної політики щодо прийняття рішень стосовно розподілу державних ресурсів (субсидій) між регіонами і підприємствами, вкладені інвестицій, проведення політики ресурсозбереження і захисту природного середовища регіонів;
    • Створення “полюсів (центрів) соціально-економічного росту” в соціально-економічних районах, які допоможуть створити потужний економічний каркас території, дозволять зекономити частину національних коштів та оптимізувати міграційні процеси;

Информация о работе Адміністративно-територіальний поділ України