Боснійська війна

[ред.]Операція «Буря»

Докладніше: Операція "Буря"

Після успіху операції «Блискавка» президент Клінтон дав згоду на початок операції «Буря». Сполучені Штати активно включилися в підготовку операції «Буря», брали участь в її початку та нагляді за нею. Зелене світло Білого дому для операції «Буря» доставив у Хорватію капітан Річард Геррік, який повідомив, що США не мають нічого проти початку цієї операції, і що вона має бути «швидкою і ефективною» та тривати 5 днів.

Вона являла собою заключний  етап військового співробітництва  між США і Хорватією, який почався в 1992 р. 1995 року Клінтон готувався до переобрання і Боб Доул, кандидат від Республіканської партії, все голосніше обстоював вимоги Сенату скасувати ембарго на постачання зброї боснійським мусульманам. Для Клінтона Балкани стають одним з ключових стратегічних питань для подальшого перебування в Білому домі.

У своїй стратегії врегулювання кризи адміністрація США на чолі з Клінтоном вирішила використати  хорватську армію для нападу на сербські війська, задля чого було підписаноСплітську декларацію між Ізетбеговичем і Туджманом, що дозволило вступ хорватських збройних сил на чолі з генералом Анте Готовіною на територію Боснії і Герцеговини для взаємодії з армією Боснії і Герцеговини. Для успіху цієї операції необхідно було хорватським військам захопити гору Динару вище від Кніна і визволити Кнін і Країну впродовж операції «Буря», щоб відразу після цього перекинутись у Боснію і потіснити сербів там, таким чином присилувавши Мілошевича підписати Дейтонський мир.

У спільному нападі на сербські позиції активну участь узяла  дійова армія Республіки Хорватії. На Країнському напрямку було залучено п'ять бригад хорватської армії, особовий склад яких походив зі Спліта, Вараждина, Загреба, Трогіра, Б’єловара і Госпича, а також три добровольчі полки з Метковича, Спліта і Унешичa . У цілому, тут перебувало 30000 хорватських воїнів.

Також в області Посавіна було задіяно 30 000 бійців хорватської армії. Це бригади з міст Вінковці, Жупаня, Загреб, Осієк, Нова-Ґрадішка, Славонський Брод і Нашице.

[ред.]Кінець війни

Кульмінаційною точкою так званої човникової дипломатії, започаткованої Річардом Голбруком та його командою під егідою Сполучених Штатів стали Дейтонські мирні угоди, які й поклали край війні. Човникова дипломатія відіграла роль посередника між протиборчими сторонами. Простіше кажучи, це була контактна група, яка відстежувала, передавала і узгоджувала вимоги сторін, що воювали.

Багато засад і передумов  Дейтонської угоди було насправді  вироблено цією посередницькою дипломатією  ще за рік до завершальної конференції. Одна з підвалин Дейтонської угоди, яку погодила Контактна група, це поділ Боснії і Герцеговини у співвідношенні 51 до 49 (51% території — Федерації Боснії і Герцеговини та 49% — Республіці Сербській).

Конференція тривала з 1 листопада  по 21 листопада 1995 року. Основними учасниками були боснійський президент Алія Ізетбегович, президент Сербії Слободан Мілошевич, президентХорватії Франьо Туджман та головний американський посередник Річард Голбрук і генерал Уеслі Кларк. Угоду було офіційно підписано в Парижі 14 грудня. Нинішня адміністративна структура Боснії і Герцеговині та склад уряду були одними з наслідків угоди.

Хоч Дейтонська угода фактично закінчила війну, багато речей вона залишила нерозв'язаними. Крім того, остаточна  угода, досягнута в Дейтоні сьогодні вважається одним з найбільш спірних  політичних рішень, породжених усією югославською кризою.