Формування економічної стратегії інноваційного розвитку

Важливе значення при виборі інноваційної стратегії відіграє вдала  інноваційна політика. Інноваційна  політика — спосіб дій, спрямованих  на досягнення цілей інноваційного  розвитку підприємства.

Інноваційна  стратегія  – один  із  засобів досягнення цілей організації,  який  відрізняється  від інших  засобів  своєю  новизною,  передусім  для  даної  організації,  для  галузі  ринку,  споживачів, країни в цілому. На  кожному  рівні  управління (національна  економіка,  регіон,  підприємство)  інноваційна  стратегія  має  свої  особливості.  Наприклад,  на  макрорівні  вона  пов’язана  з  впровадженням новітньої  техніки  і  технології,  появою  нових  видів  інтелектуальної  діяльності,  тобто  з радикальними  інноваціями. На  моно-  і мікрорівнях – з загальною стратегією  суб’єктів,  рівнем їхньої інноваційності або готовності до змін. Інноваційна стратегія обов’язково мусить бути стратегією розвитку, адже саме розвиток покладений у суть інноваційної діяльності.

Інноваційними стратегіями  можуть бути: інноваційна діяльність організації, що спрямована на одержання  нових  продуктів,  технологій  і  послуг;  застосування  нових  методів  НДДКР, виробництва, маркетингу й управління; перехід до нових  організаційних структур; застосування нових  видів  ресурсів  і  нових  підходів  до  використання  традиційних  ресурсів.  Відносно внутрішнього  середовища  інноваційні  стратегії  поділяються на кілька  великих  груп: продуктові (портфельні, підприємницькі, бізнес-стратегії, скеровані на створення  і реалізацію нових виробів, технологій і послуг); функціональні (науково-технічні, виробничі, маркетингові, сервісні); ресурсні (фінансові,  трудові,  інформаційні,  матеріально-технічні);  організаційно-управлінські (технології, структури, методи управління) [2, c. 356]. Це спеціальні інноваційні стратегії.

Інноваційні стратегії є  також однією зі складових економічної  стратегії і з цього боку можуть розглядатися як набір правил, методів  і засобів пошуку науково-технічних  досліджень, ресурсної політики для  їх реалізації.

Обмежені  ресурси  і  матеріально-технічна  база мають  використовуватись  таким  чином, щоб забезпечити максимальне  зростання вартості капіталу. Зазвичай це пов’язано з вибором певної лінії поведінки  з  деякої  кількості  альтернатив.  Для  того,  щоб  в  умовах  невизначеності  вибрати  її оптимальний  варіант, необхідно мати  комплекс правил для прийняття  інноваційних рішень,  які максимізують  або  мінімізують  очікувані  результати,  а  також  враховувати  інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.

І.  Ансофф  виокремлює  чотири  групи правил, що  визначають  напрями дій при визначенні інноваційної стратегії [12, c. 120–122].

1) правила, які використовуються  для оцінки діяльності фірми  тепер і в майбутньому; 

2) правила, за якими  складаються стосунки фірми з  її оточенням. Вони визначають, які види продукції та технології  фірма розроблятиме, яким чином  досягатиме переваг над конкурентами. Ці правила називаються продуктово-ринковими  стратегіями; 

3) правила, згідно з  якими встановлюються відносини  та процедури всередині фірми; 

4) правила, за якими  фірма провадить оперативну діяльність.

Як свідчить теорія  і  практика,  інноваційні стратегії  через свої особливості є, з одного боку, ефективним  управлінським  інструментом,  а  з  іншого –  створюють  низку  проблем  в  управлінні організацією. Інноваційні  стратегії:

-  прискорюють постійний  розвиток організації в умовах  ринку; 

-  забезпечують  переваги  в  конкуренції  на  основі  лідерства  в  технології,  якості  продукції, послуг;

-  визначають позицію  на ринку, набір основних товарних  ліній; 

-  сприяють лідерству  в цінах; 

-  створюють основу  для суспільного визнання фірми  (організації).

На рисунку (Рис.1.1) показано інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.

Інфраструктура  є  важливим  чинником,  що  забезпечує  розроблення  стратегії  та  її  логічне завершення.  Якщо  не  вистачає  ресурсів,  кваліфікації  менеджерів,  відповідної  організаційної структури, інноваційна  стратегія не може бути реалізована.

Рис. 1.1.  Інфраструктурне  забезпечення інноваційної стратегії

З іншого боку, інноваційні  стратегії створюють для проектного, корпоративного, інноваційного управління складні умови, серед них, зокрема:

-  підвищений  рівень  невизначеності  кінцевих  результатів   за  строками,  витратами,  якістю  й ефективністю,  що  потребує  розвитку  такої  специфічної   функції,  як  управління  інноваційними  ризиками;

- підвищення інвестиційних  ризиків проектів і особливо  довгострокових, що потребує пошуку  більш ризикових інвесторів;

- збільшення потоку змін  в організації, реалізація будь-якої  інноваційної стратегії пов’язана  з неминучістю  перебудови (реструктуризації)  організації,  оскільки  зміна   в  системі  будь-якого елементу  веде до змін стану всіх  інших. 

Інноваційна стратегія націлена на формування глобальних змін в  економічній  ситуації та пошуку масштабних рішень, спрямованих  на зміцнення ринкових позицій і стабільний розвиток підприємства [10]. 

Співставляючи  інноваційні  стратегії  підприємства  з  класичними  еталонними  стратегіями, можна визначити  їх кореляцію зі:

1)  стратегією  розвитку  продукту (група  стратегій   концентрованого  росту);  за  цією  стратегією підприємство  розвивається в традиційній для  себе галузі;

2)  стратегією  диверсифікації.  Підприємство  розширює  свою  діяльність  і  в  інших   галузевих напрямках, більш перспективних  та доходних.

Однак, відмінною ознакою  для інноваційної стратегії є  її новизна, передусім, для даної  організації, для галузі  ринку, споживачів, країни в цілому. 

 Інноваційний розвиток  підприємства це складний соціально-економічний  процес, в ході якого удосконалюються  наявні виробничі сили на основі  засвоєння та впровадження у  практику господарювання новітніх  досягнень науки і техніки.  Рушійними силами цього процесу  виступають зростання та ускладнення  ринкових можливостей підприємства, виникнення нових, більш продуктивних  технологій виробництва, форм  і методів організації, управління, збуту продукції тощо. Ознакою  перспективних можливостей інноваційного  розвитку підприємства є його  інноваційний потенціал як узагальнююча  характеристика сукупності наявних  ресурсів підприємства, що визначають  його спроможність до створення,  свідомого пошуку та відбору,  впровадження досягнень науки  і техніки (нововведень-інновацій). Інноваційний потенціал відображає  ступінь досконалості продукції  та виробничої бази підприємства, який визначається результатами  первинного засвоєння інновацій  та науково-технічного циклу в  цілому.

Характерна особливість  процесу інноваційного розвитку підприємства полягає у наявності  чітко виражених циклічних закономірностей  здійснення процесів виникнення, відбору, сприйняття, впровадження та поширення  інновацій.  На Рис.1.2 (Додаток А) розглянуто послідовність, в якій в сучасних умовах відбувається процес інноваційних трансформацій підприємства. Основними факторами, що обумовлюють циклічність розвитку зазначеного процесу, є науково-технічний прогрес, який втілюється у створенні та удосконаленні виробничо-технологічної основи підприємства, та ринкові можливості підвищення конкурентоспроможності виробника, використання яких надає доступ до конкурентних переваг над іншими учасниками ринку.

Світовий історичний досвід незаперечно доводить, що ефективний і стійкий розвиток підприємств  у різних сферах бізнесу досягається  за рахунок оперативного використання у своїй господарській діяльності відкриттів, винаходів, і інших інновацій, що забезпечують стратегічні конкурентні  переваги на ринку.

Підприємства, що здійснюють упровадження нововведень, зосереджуються на пошуку принципово нових, ефективних технологій, проектуванні необхідних, але ще не відомих видів товарів, методів організації виробництва, збуту товарів і т.д.

Отже, інноваційна стратегія  – це проект (модель) проведення головних інноваційних дій, необхідних для реалізації корпоративних стратегій, які націлені на оновлення окремих компонентів  виробництва, реалізації та споживання продукції [3, с. 381].

Інноваційна стратегія є  складовою загальної економічної  стратегії розвитку.

Отже, економічну стратегію  інноваційного  розвитку  підприємства  можна  визначити  як  систему планових дій, що спрямовані на успішне виконання місії підприємства та досягнення його довгострокових цілей і дають змогу забезпечити високу ефективність здійснення підприємством різних видів інновацій, шляхом створення сприятливих умов його зовнішнього та внутрішнього середовища або вигідного пристосування до реальних їх умов, базуючись на ефективному акумулюванні, поділі і використанні ресурсів підприємства та оптимізації всіх інших процесів, пов’язаних з його діяльністю. 

 

І.2. Формування економічної  стратегії інноваційного розвитку.

 

Підприємство без ясної  й ефективної стратегії розвитку - це не бізнес, а набір активів, обтяжених  зобов'язаннями. Для того щоб не тільки вижити, але і підсилити свої конкурентні  позиції на ринку, необхідно займатися  стратегічним плануванням на професійному рівні. Стратегічне планування - це вироблення стратегії за допомогою  комплексу формалізованих процедур, що спрямовані на побудову як моделі майбутнього  компанії , так і програми переходу з поточного стану до цієї моделі. Весь комплекс робіт з розробки і  впровадження стратегії розвитку компанії можна умовно розбити на наступні великі блоки (етапи):

- аналіз інвестиційної  привабливості галузі;

- розробка сценарного  прогнозу розвитку галузі;

- прогноз зміни кон'юнктури  попиту та пропозиції на внутрішніх  і зовнішніх ринках;

-  аналіз конкурентної  позиції компанії в галузі (міцності  бізнесу);

- фінансова оцінка стратегічних  альтернатив; формування майбутнього  образу компанії; розробка стратегічних  цілей і задач; 

- комплекс робіт із упровадження стратегії.

Інноваційна  стратегія  характеризується  взаємопов’язаним  комплексом  дій,  спрямованих  на зміцнення  життєздатності  і  конкурентоспроможності  суб’єктів  підприємницької діяльності.  Її  вибір  фахівці  вважають найважливішою  складовою циклу інноваційного  менеджменту. Зазначимо, що будь-які  стратегічні кроки  організації  мають  інноваційний  характер,  оскільки  вони  так  чи  інакше  ґрунтуються  на нововведеннях в  економічній, виробничій, збутовій чи управлінській сферах.

Розробка  та  виведення  інновацій  на  ринок  підприємством  потребують  попереднього стратегічного  аналізу  із  використанням  наукових  методів  і  підходів  для  прийняття  аргументованого рішення.  З  врахуванням  усіх  існуючих  методик  та  підходів  до  формування  стратегії,  потрібно визначити модель формування  інноваційної  стратегії  розвитку  підприємства. 

Для формування та реалізації інноваційної стратегії необхідно:

• керівникам підприємства мати інноваційне мислення;
• мати персонал творчого складу і високої кваліфікації;
• гарне знання ринку і маркетингових методів;
• мати можливість розподілу ризику;
• обґрунтовано вибрати ефективну інновацію;
• скласти план і провести велику організаторську роботу з впровадження нововведення.

На умови і зміст  формування інноваційної стратегії  впливають [5]:

• позиція керівництва щодо інновацій (нововведень);
• система управління інноваціями;
• сфера фундаментальних і прикладних досліджень;
• оцінка результатів;
• відкриття;
• патенти;
• інвестиції;
• інноваційний потенціал фірми.

Інноваційні стратегії створюють  особливо складні умови для проектного, фірмового і корпоративного управління. До таких умов відносяться:

• підвищення рівня невизначеності результатів;
• підвищення інвестиційних ризиків проектів;
• потік змін в організації (у зв’язку з інноваційною реструктуризацією);
• посилення протиріч у керівництві організації.