Формування інформаційного ринку України: стан, проблеми, перспективи розвитку

Оцінюючи досвід боротьби з «інтелектуальним піратством» інших країн, зокрема сусідніх, відзначається, що акцент на виховну роботу там навіть більший, аніж на карні заходи. Там апелюють до таких почуттів, як гідність, повага до себе, притаманні сучасній цивілізованій людині. І такі заходи є деколи значно дієвішими, ніж перевірки за участі міліції. Але така пропаганда повинна бути постійною. Закордонні колеги активно розробляють нові методи боротьби з інтелектуальним піратством у цифрових мережах, впроваджуючи різні системи відносин на ринку інтелектуальної власності. Планується створення своєрідних копірайт-центрів, що видаватимуть ліцензії на використання творів, матимуть власну базу даних та контролюватимуть отримання авторами винагороди [5]. Але реалізація такої системи неможлива без створення всесвітньої бази даних та обміну інформацією на державному рівні. Над розробкою загальної мережі, що дозволить країнам використовувати єдину пошукову стратегію та обмінюватися технічною та відомчою інформацією вже працюють патентні відомства США, Японії та деяких країн Європи. Наші російські колеги розглядають у найближчому майбутньому можливість створення веб-депозитарію - спеціалізованого архіву для об'єктів інтелектуальної власності, що розміщені в електронному вигляді в мережі Інтернет. Це дасть можливість автору в разі виникнення суперечки підтвердити свої права на твір. Без перебільшення, епохальним рішенням можна назвати проект створення всесвітньої інформаційної мережі відомств з інтелектуальної власності, що у березні 1998 року був схвалений Асамблеєю держав - членів Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Передбачається, що нова система, яка матиме назву Wiponet, дасть змогу всім країнам-учасницям обмінюватися даними про здобутки інтелектуальної власності кожної з держав Також Wiponet візьме на себе виконання частини функцій ВОІВ, зокрема можливою буде подача та реєстрація міжнародних заявок в електронному вигляді. Така потужна світова інфраструктура, без сумніву, допоможе вирішити багато проблем інтелектуальної власності, у тому числі і в нашій країні [12]. А закордонний досвід буде корисний українським громадянам при вирішенні суперечок у суді.

Висновки

Загалом можна говорити про досить стійкі тенденції і перспективи розвитку українського інформаційного ринку, однак реалізація цих тенденцій визначатиметься активною політикою державного регулювання. Інвестиційна, митна і податкова політика держави можуть значною мірою стимулювати розвиток українського ринку засобів обчислювальної техніки (ЗОТ) і ПЗ. Зниження митних тарифів на зарубіжне комплектовання та збільшення тарифів на готові зарубіжні вироби ЗОТ дадуть змогу стимулювати вітчизняних виробників.

У сучасному світі чим розвиненіша держава, тим більшого значення в її економіці та суспільному житті набуває інтелектуальна власність - творіння людського розуму. Якщо проглянути сайт Міжнародного альянсу інтелектуальної власності (IIPA - International Intellectual Property Alliance, www.iipa.com) - впливової міжнародної організації, яка здійснює постійний моніторинг стану захисту інтелектуальної власності в різних країнах світу, то багато хто з подивом прочитає в виконавчих резюме цього альянсу: Україна вже другий рік поспіль є найпершою країною з піратства (PFC - Priority Foreign Country).

Проблеми боротьби з інтелектуальним піратством сьогодні вийшли у світі на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов’язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їх вирішення. У світі Україну відносять до країн із низькими стандартами охорони інтелектуальної власності. Серед проблем охорони інтелектуальної власності в Україні найгострішими є охорона комп’ютерних програм і баз даних, захист від недобросовісної конкуренції, охорона знаків для товарів і послуг (товарних знаків), охорона виробників аудіовізуальної та мультимедійної продукції. Власне, у будь-якій державі є проблема піратства. Україна протягом останніх років пройшла серйозний шлях до легалізації ринку товарів, на які є авторські права.

До того ж нині в Україні немає ефективних механізмів заохочення винахідників. Проблема в тому, що з тисячі патентів у виробництво впроваджують лише шість. Тоді як у Франції - тридцять. Тому Екс-президент України Віктор Ющенко підписав указ про створення агентства інновацій та інвестицій. Воно має організувати інфраструктуру, котра потурбувалася б, аби українські патенти на винаходи були затребувані у вітчизняній та зарубіжній економіках. У Фінляндії, наприклад, на п’ять мільйонів жителів є дві з половиною тисячі фінансових установ (приватних, спільних, державних, громадських, благодійних), що опікуються використанням винаходів і виплатами коштів їхнім авторам. У нас таких організацій лише кілька. Найавторитетніша - Національна академія наук, де є відповідний відділ. Тому Фінляндія займає перше місце в світі щодо конкурентноздатності економіки. Щоб вітчизняним винахідникам не довелося ставати одночасно і патентознавцями, і менеджерами у світі фінансів, і бізнесменами, треба з однієї сторони, створювати інституції, які б допомагали впроваджувати інтелектуальні інновації життя. А з іншої сторони забезпечували захист цих інновацій та розробок. Потенціал у держави великий. На сьогоднішній момент тенденції у сфері реєстрації та використання прав інтелектуальної власності в Україні залишаються суперечливими й не свідчать про ефективне функціонування системи її охорони.

Проблема «інтелектуального піратства» останнім часом викликає значну кількість дискусій навколо себе, як світової спільноти в цілому так і в Україні безпосередньо. Для України ця тема набула значної актуальності ще й у зв’язку із вступленням до Світової організації торгівлі (СОТ), що вимагає виконання досить жорстких норм і стандартів, зокрема у сфері захисту інтелектуальної власності. Нажаль, за останніми даними наша держава посідає перше місце серед країн у «чорному списку» держав-виробників контрафактної продукції. А, якщо зважити на економічний аспект даної проблеми: за деякими даними «сумарна вартість об’єктів авторського та суміжних прав перебільшує вартість об’єктів промислової власності приблизно у три рази, а економіка авторського та суміжних прав виявляється найбільш значною галуззю суспільного виробництва» [9], то збитки, яких зазнає наша держава, як у грошовому еквіваленті, так і з погляду погіршення її авторитету, як повноправного члена світової спільноти викликають потребу оперативного вирішення цього питання. На даний момент це один із пріоритетів діяльності на державному рівні із залученням всіх можливостей системи правоохоронних органів у першу чергу. Криміналістичне забезпечення вирішення даної проблеми, як у практичному, так і у теоретичному аспекті досить складне. Це пов’язано з тим, що захист авторського та суміжних прав довгий час перебував у полі дослідження лише цивілістів. Проте сучасні реалії вимагають уваги саме з боку правоохоронних органів.

Первинною причиною піратства є надзвичайно низька матеріальна складова в собівартості ліцензійної продукції. Сучасні технології зробили копіювання інформації дуже простою та дешевою справою. Раніше легальні виробники мали природний захист у вигляді технологічної переваги та ефекту масштабу. Кожен міг переписати книжку вручну чи набити текст на друкарській машинці, але собівартість та якість такої копія далеко поступалися оригінальним виданням. Зараз якість «саморобних» копій цілком співставна – наприклад, елементарний набір офісної техніки дозволяє зробити аналог видання книжки в м'якій обкладинці причому собівартість буде не вище ринкової ціни. А книга є самим «матеріальним» з інтелектуальних продуктів. Що стосується програмного забезпечення чи «відцифрованої» музики, то різниця в якості між ліцензійним та піратським продуктом часто взагалі відсутня за величезної різниці в цінах.

З формальної точки зору, українське законодавство з проблеми вирішення питань інтелектуальної власності та піратства є доволі прогресивним. Наш закон про авторське право відповідає аналогічним законодавчим актам в інших країнах. Україна приєдналася фактично до всіх міжнародних конвенцій, договорів у цій сфері. Адже навіть однією із умов вступу України до СОТ була імплементація угоди про деякі аспекти інтелектуальної власності. Під міжнародним впливом суттєво змінилося і національне законодавство. Санкції, передбачені українським законодавством за порушення авторських прав, також є достатньо суворими. Наприклад, максимальне покарання за такі дії в кримінальному кодексі - шість років позбавлення волі. Проблема, як завжди, не в тому, які в нас закони, а в тому, як вони виконуються. Через відсутність ефективної системи захисту авторських прав порушення залишаються не те що не покараними, а навіть непоміченими. Удосконалення законодавства, перш за все Кримінального кодексу, закону «Про авторське право та суміжні права», початок активної протидії піратам, підвищення професійної підготовки правоохоронних органів, слідчих, суддів, адвокатів, поява операторів ринку легальної інтелектуальної продукції - всі ці фактори свідчать про незворотний характер позитивних змін у захисті прав інтелектуальної власності. А високий рівень такого захисту - це не тільки необхідна умова для вступу в СОТ та зростання надходжень до бюджету, але, що головне, основоположна засада збереження інтелектуального потенціалу нації, яка без такого захисту приречена на провінційність та культурний занепад. Мають функціонувати державні структури, які уповноважені контролювати дотримання законів про захист авторських прав, та звичайно потрібні передовсім зміни у ставленні до чужої інтелектуальної власності з боку самих користувачів.

Використана література:

1.                Уведення в інформаційний бізнес: С. А. Охрименко, А. В. Хорошилов і ін.; — М.: Фінанси й статистика, 2008. - 260 с.

2.              Биків С. С. Право інтелектуальної власності : підручник. -, 2007. - 302 с.

3.              Мишутин А. В. Пірати ХХІ століття: навчальний посібник. - М. : Новий Одеон, 2007. - 63 с.

4.              Яременко О. Б. Інформаційний ринок і комплексні інформаційні продукти : навчальний посібник. - М. : Мир, 2008. - 109 с.

5.              Ярошенко А. В. Авторське право: підручник- М. : Айстра-М, 2007. - 277 с

6.              Бізнес у Європі: інформаційна індустрія. М. — ВИНИТИ, 2008. - № 65.

7.              Предик Г.А. Ринок інформаційних продуктів та послуг– Донецьк 2009. – 33 с.

8.              Пономаренко Н.Ш. Фінагіна О.В. Особливості розвитку інформаційного ринку. – Донецьк : Юго-Восток 2009. – 193 с.

9.              Антоненко І. І. Кваліфікаційні вимоги до фахівців у сфері керування інформаційними процесами : підручник. : Знання, 2006. - 156 с.

10.              Алулуев О. Г. Проблема інтелектуального піратства у світовому масштабі. - М. : Феміда, 2007. - 76 с.

11.              Веймарн А. А. Інтелектуальне піратство : навчальний посібник. - М. : Знання, 2006. - 89 с.

12.              Пархоменко В. Д. Науково-Технічна інформація - інтелектуальний капітал країни : підручник. - К. : ФПУ, 2008. - 91 с.

13.              Антонюк В.А Курков М.С. Інформаційні системи і технології у фінансах. – К.: КНЕУ 2005. – 255 с.

14.              Бажал Ю. Бакуменко В. Бондарчук І. Грицяк Н. Кілієвич О. Роль інформації у формуванні ринкової економіки – К.: К.І.С. 2006. – 348 с.

15.              Плескач В.Л. Формування ринку інформаційних послуг в Україні: Автореф. дис. – К. 2008. – 46 с.

16.  Лазарєва С.Ф. Економіка та організація інформаційного бізнесу: Навч. посібник. – К.:КНЕУ, 2002. – 667 с.

2