Обов'язкоае медичне страхування

Із фінансової точки зору система охорони здоров’я Німеччини дорога порівняно з іншими європейськими країнами. У Німеччині не існує єднного бюджету охорони здоров’я, натомість нараховується 17 бюджетів, що грунтуються на податках й 453 бюджети лікарняних кас.

Особливою рисою німецької моделі обов’ язкового медичного страхуванняє безпосередня участь застрахованого в оплаті медичних послуг — 80% вартості лікування сплачує лікарняна каса, 20% — сам пацієнт. Це плата і за лікування, і за ліки. Вартість ліків єдина по всій Німеччині.

Отже, в Німеччнні діє механізм багатоканального фінансування охорони здоров’я, найвагомішим джерелом якого є фонди обов’язкового медичного страхування. Наявність інших джерел фінансування має позитивне значення – зменшує фінансове навантаження на всіх учасників системи, чим зумовлюється ефективність і достатність надходжень коштів  у цю галузь, сталість системи фнансуванняі охорони здоров’я.

На відміну від німецькоі моделі, французька модель медичного страхуван має централізовану форму управління. Діє система загального страхуванняна випадок хвороби, якою охоплено 80% населення. Система обов’язкового медичного страхування регламентусться законом “Про медичне страхування фінансування охорони здоров’я”, якнй передбачає внесення страхових сум як тими, хто працює, так роботодавцями. Причому роботодавці сплачують 12,5%, а наймані працівникіі — 7%.

На чолі системи лікарняних кас стоїть національна каса, яка перебуває під контролем Міністерства соціального забезпечення та праці. Національна каса виконує функції визначення розмірів допомог і внесків, загальний контроль за діяльністю лікарняних кас, контроль якості і вартості медичної допомоги. Вона має 129 місцевих відділень, кожне з яких відповідає за страхування в окремому регіоні і не конкурує з іншими.

Німецька і французька моделі мають такі спільні риси: обов’язковий характер страхування, доступність для всього населення незалежно від ступеня ризику, застосування сучасних технологій, суспільна солідарність, участь держави в оплаті вартості лікування й ліків.

Фінансування системи охорони здоров’я у Франції здійснюється в основ за рахунок трьох джерел фінансування: загального бюджету, обов’язкового медичного страхування, особистих коштів громадян.

Розподіл фінансових ресурсів у системі обов’язкового медичного страхування покладено на недержавні структурі — страхові лікарняні каси. Державні органи на основі законів установлюють розміри допомог і способи фінансування лікарняних кас.

Державне медичне страхування здебільшого фінансується системою внесків, які визначаються на основі середнього заробітку, незалежно від специфічності очікуваного ризику.

У Швеції страхові закони про медичне страхування були видані у 1898 році. Загальне обов’язкове медичне страхування було введене у 1955 році. Діє на система соціального страхування — загальна й обов’язкова для всього населення країни.

Власником засобів виробництва у системі охорони здоров’я є держава, тобто

органи џентрального, місцевого й міського управління. Вони також здійснюють керівництво службою охорони здоров’я, планують і фінансують їі діяльність.

Система фінансування охоронни здоров’я Швеції має такий вигляд: 13% становлять кошти держави; 51% — кошти місцевих органів влади; 31% кошти роботодавців.

Національна система охорони здоров’я у Швеції має чітке соціальне спрямування. Лікарі як наймані працівники працюють за контрактами.

Система організації охорони здоров’я Великобританії в основному схожа на шведську модель. У Великобританії використовується система бюджетного фінансування охорони здоров’я. Закон про страхування, що був прий у 1912 році, започаткував принцип обов’язковості й охопив обов’язковим медичним страхуванням третю частину населення Англії, Шотландії та Ірландії, практично всіх осіб, шо працюють, і службовців за договором найму.

Фінансова основа системи охорони здоров’я Велпкобританјї така: 85% фінансусться за рахунок загального оподаткування; 12,5% надходжень із фондів обов’язкового державн ого страхування працівників і роботодавців; 2,5% надходить від платежів за послуги.

Таким чином, національна система охорони здоров’я практично існує за рахунок коштів, що вносяться платниками податків і виділяються урядом на охорону здоров’я зі статті затрат на соціальні потреби.

Загалом організація систем и охорони здоров’я в країнах Європейського союзу характеризується надзвичайною різноманітністю форм, оскільки кожна із них несе на собі відбиток особливостей еволюції охорони здоров’я — історичних, політичних, економічних і ментальних. Тому при запровадженні обов’язкового медичного страхування в Україні варто враховувати певні чинники. В умовах економічної нестабільності в країні, основною рисою якої є відсутність державних коштів, зростає потреба у жорсткішому плануванні ресурсів. Доцільним є також запровадження цeнтралізованої бюджетно-страхової моделі охорони здоров’я з прямою формою організації фінансування із поступовим залученням на ринок медичних послуг страхових компаній.

Враховуючи нерозвиненість економічних і правових відносин в охороні здоров’я, доцільною є акумуляція страхових коштів у єдиному фонді соціального медичного страхування. Фонд — це самоврядна некомерційна організація, що є його утримувачем коштів в охороні здоров’я і покупџем медичних послуг для населения.

2.2                   Аналіз ринку медичного страхування

Ринок медичного страхування на сьогодні в Україні поступово розвивається. На ньому діє близько 60 страхових компаній, які мають відповідні права. Проте реально працює тільки 8 чи 10 компаній. За оцінками експертів, обсяг платежів із добровільного медичного страхування зростає щороку у 1,5—1,6 раза і в найближчому майбутньому така динаміка зберігатиметься [12, с. 1].

Основними причинами повільного розвитку медичного страхування в Україні можна відзначити такі: не існує попиту з боку фізичних та юридичних осіб на послуги страхових компаній, нема серйозної конкуренції між страховими компаніями через низку об’єктивних причин, що робить наразі цю сферу суспільних відносин не досить привабливою і перспективною з інвестиційної та економічної точки зору [13, с. 1]. Негативно впливають на розвиток цього виду страхування економічна нестабільність в країні, низька якість та складні умови життя, нерозвиненість інфраструктури страхового ринку, високі страхові тарифи при низьких доходах населення, економічна слабкість страхових компаній, недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази, наявність тіньового ринку медичних послуг, розквіт хабарництва і незадовільний рівень лікарської етики, низька зацікавленість суб’єктів системи охорони здоров’я в розвиткові страхової медицини, низька платоспроможність більшості населення [14]. За оцінками різних досліджень, тільки 3 % населення має змогу скористатися страховими послугами.

Суб’єктивні фактори теж не сприяють розвитку медичного страхування. Це – недостатній професіоналізм кадрів; слабке використання сучасних, маркетингових концепцій ведення бізнесу; порівняно вузький діапазон ризиків, що страхуються.

Прагнучи збільшити кількість своїх клієнтів, а отже й прибуток, страхові компанії повинні формувати попит у населення на свої страхові послуги. При дослідженні ринку страхових послуг в сьогоднішніх не досить сприятливих умовах необхідно вивчати ціннісні орієнтації потенційних клієнтів, структури загроз та страхів, що викликають найбільше занепокоєння у людини, виявляти чинники, що впливають на прийняття рішення людини щодо страхування, з’ясовувати причини, що визначають поведінку та установки реальних і потенційних клієнтів страхових компаній. Вивчення цих аспектів можливе за допомогою знань страхової психології – галузі економічної психології, яка вивчає психічні процеси та викликану ними поведінку людей в перебігу усвідомлення, оцінки, аналізу і в результаті формування в їхній свідомості потреби (установки) участі в процесі страхування.

Страхування передбачає постійні стосунки між суб’єктами суспільства, як постійно перебувають під дією психологічних процесів. При цьому всі суб’єкти страхування мають свою психологію, яка й визначає кінцевий результат їх взаємодії. В процесі успішної взаємодії клієнта і страхової компанії досягається результат – клієнт купує страховий поліс, а страхова компанія гарантує захист клієнтові й повинна отримувати прибуток. Потреба в психологічних дослідженнях постає тому, що складні суспільні процеси і наявність великої кількості страхових компаній змушують констатувати і вирішувати одну з основних проблем – як реалізувати свої страхові послуги? [15, с. 54].

Та не лише страховим компаніям, а для зростання будь-якої фірми вкрай необхідно знати: хто є їх потенційними клієнтами, чому саме вони є їх клієнтами, який процес продажу або надання послуг ефективний, а який ні і чому. Страхові компанії повинні орієнтуватися не на миттєві результати, а на послідовну роботу, обдуману її організацію та аналіз. Вони повинні вивчати цінності та потреби клієнтів, їхні бажання щодо страхових послуг, уміти розпізнавати й прогнозувати незадоволені потреби та задовольняти попит. У процесі роботи з клієнтами страхові компанії повинні також спиратися на ієрархію потреб людини.

Таким чином, весь стратегічний план розвитку страхової компанії повинен будуватися на розумінні поведінки клієнтів. Всю роботу потрібно починати із з’ясування того, що є головним і цінним для клієнта, який страховий захист він може і хоче собі придбати, якими є його реальні потреби і реальні можливості. Саме в цьому й полягає головне завдання та напрямки розвитку психології страхування.

При розробці своїх послуг страхові компанії повинні також враховувати особливості національного менталітету. За роки монополії Держстраху і в період становлення ринку страхових послуг у «середньостатистичного» українця склалося загалом негативне ставлення до страхування. Це відрізняє його від громадян економічно розвинених країн, де поліс медичного страхування є невід’ємним елементом соціального статусу. У нашого населення ще спостерігається недовіра, яка сформувалась у суспільстві після знецінення в результаті інфляції коштів, вкладених в страхові поліси Держстраху. Крім того, в Україні діє майже три десятки обов’язкових видів страхування, аналогів яким не існує у світовій практиці.

Населення не поспішатиме витрачати кошти на підтримку свого здоров’я за допомогою медичного страхування, доки у нього не з’явиться в цьому потреби або її усвідомлення. До того, ж чимало людей ставиться досить обережно до того, щоб платити за якісь послуги наперед, оскільки не має гарантій щодо страхових виплат, проте надбало негативний досвід взаємовідносин із страховими компаніями.

Європейський Союз серед п’яти основних принципів будь-якого страхування ставить на перше місце саме наявність високої довіри. Мабуть, саме тому англійське слово “insurance”, яке перекладається як страхування, походить від слова “sure” – впевненість. Громадянину з розвиненої країни медичне страхування дає впевненість у тому, що він вигідно вклав свої кошти задля захисту власного здоров’я і життя. Для більшості українців страхування в сьогоднішніх економічних умовах – недоцільність та певний страх втратити свої гроші. Недовіра населення до страхування, яка підкріплена систематичним невиконанням державою взятих на себе зобов’язань, – чи не головна проблема у розвитку вітчизняного страхового ринку.

Експерти зазначають, а маркетингові та соціологічні дослідження підтверджують їхню думку, що невисокі темпи зростання клієнтури страхових компаній пов’язані не лише з низьким рівнем прибутків населення та вартістю страхових послуг. Відзначається низький рівень загальної культури медичного страхування, як і страхування загалом. Нестача доступних інформаційно-аналітичних матеріалів про діяльність страхових компаній та непродумана реклама страхових послуг обумовлюють непоінформованість переважної більшості населення про переваги страхування, його правила. Згідно з даними соціологічного дослідження, що проводилося у Львові, 53,91 % опитаних поверхово ознайомлені з медичним страхуванням, 28,49 % – не ознайомлені з ним зовсім, тоді як “добрі” і “дуже добрі” знання мають в сумі лише 16,48 % респондентів (1,12% не визначились щодо даного питання).

Брак позитивної інформації про медичне страхування, його переваги підтримує недовіру у людей старшого покоління, які мають негативний досвід страхування в часи СРСР, а також неможливість формування досвіду страхування у населення віком 20 – 40 років, яке на сьогодні й може стати найактивнішим споживачем страхових послуг. Проте ці дані свідчать, що страхові компанії мають над чим працювати в інформаційному та просвітянському плані. Страхові компанії повинні, перш за все, визнавати проблему недовіри до їхньої діяльності як одну з основних проблем розвитку страхового ринку загалом. Задля формування довіри населення до страхування страхові компанії повинні ретельно вивчати свою потенційну клієнтуру за допомогою соціально-психологічних досліджень, пропонувати цікаві страхові послуги, економічно стимулювати людей до страхування.

Клієнти довірятимуть страховій компанії, яка знає їх потреби та проблеми та бере участь у їх вирішенні, пропонуючи різні варіанти послуг. При такій співпраці у клієнтів виникає симпатія до страхової компанії, а це є запорукою довготривалих ділових відносин. Тому страхові компанії мають дотримуватися концепції соціального маркетингу, згідно з якою приховані потреби клієнтів є комерційними можливостями страхової компанії щодо пропозиції нових страхових послуг, котрі у повному обсязі задовольнятимуть потреби клієнта.

Страховим компаніям варто розробляти тематичні блоки щодо висвітлення переваг страхування в засобах масової інформації, здійснювати просвітницьку та роз’яснювальну роботу серед населення, спрямовану на надання повної та об’єктивної інформації про страхові послуги [16]. Вони повинні привертати увагу законодавчих та виконавчих органів, громадськості до проблем медичного страхування як одного з механізмів захисту права людини на здоров’я та медичну допомогу; здійснювати проекти з громадськими організаціями, які мають спільну з страховими компаніями мету. З свого боку, держава має створити механізм надання гарантій повернення вкладених коштів та створення гарантійного фонду в разі банкрутства страхової компанії – це забезпечить довіру населення до страхових компаній у довгостроковому плані.