Обов'язкоае медичне страхування

Можна констатувати наявність негативної страхової психології у населення України. Фінансова нестабільність, кволий розвиток медичного страхування супроводжується недовірю до страхових компаній з боку населення. Без повернення довіри українців до страхових інститутів не може бути встановлений цивілізований страховий ринок в країні. Сама тільки наявність достатніх коштів у населення не забезпечить появи бажання страхуватися. Більшість громадян не усвідомлює необхідності та потреби у страхуванні. Для успішного розвитку страхового бізнесу страхові компанії повинні вивчати психологію страхування, попит та потреби населення у сфері медичного обслуговування. Своїм потенційним клієнтам вони повинні пропонувати розв’язання їх конкретних проблем зі здоров’ям та задоволення потреб щодо медичної допомоги, а не просто рекламувати свої послуги.

2.3   Проблеми та перспективи розвитку медичного страхування в Україні

Суспільні трансформації в Україні, що спостерігались протягом останніх років, спрямовані на запровадження принципів ринкової економіки, не призвели до адекватних перетворень у системі охорони здоров'я, діяльність якої і далі здійснюється на засадах адміністративних господарських відносин, що супроводжується незадовільним рівнем суспільного здоров'я, неефективністю механізмів фінансового захисту громадян у разі захворювання, низькою економічною ефективністю діяльності галузі та якістю медичної допомоги, відсутністю задоволення потреб громадян в охороні здоров'я та медичній допомозі. Перехід до соціально орієнтованих та ринкових принципів в охороні здоров'я на основі різних форм власності, а також пошук шляхів подолання основних проблем галузі в Україні, зокрема браку фінансових ресурсів та незадовільної якості медичного забезпечення населення, вимагають нового підходу до формування товарно-ринкових відносин у галузі та спонукають переходити до системи, що базується на поширенні добровільного медичного страхування.

Можливість вводити і розвивати медичне страхування в Україні закладено в прийнятому у 1996 р. законі України «Про страхування». Однак, хоча це було початком медичного страхування, проте значного поширення  на вітчизняному страховому ринку  воно ще не набуло, що підтверджує вітчизняна статистика, згідно якої частка послуги добровільного медичного страхування у загальному об'ємі страхового ринку складає лише 2,6%, при загальній кількості застрахованих даним видом страхування у 2% від загальної кількості населення, в т.ч. індивідуальних страхувальників - менше 1%.  Хоча, останнім часом - в умовах кризового розвитку вітчизняної економіки - медичне страхування поступово завойовує свої позиції,  поступаючись за темпами зростання хіба що автомобільному страхуванню.

При чому, страховики констатують,  що структура попиту на медичне страхування останніми роками зазнала значних змін. По-перше, усе активніше цікавляться цим видом страхування вітчизняні підприємства, що турбуються про соціальний захист своїх працівників, тоді як раніше серед покупців були переважно іноземці. По-друге, медичне страхування перестає бути привілеєм київських підприємств. Так, у деяких компаніях обсяги регіональних продажів полісів медичного страхування уже значно перевищують столичні.

Незважаючи на в цілому позитивні тенденції у розвитку медичного страхування на теренах вітчизняного страхового ринку, даний сегмент  поки що є  досить проблематичним. Насамперед, це стосується того, що самі страховики не надто бажають зв'язуватись з медициною,  оскільки на їх переконання це невиправдано складно і невигідно, з точки зору страхових виплат, рівень яких нижче 45-60% не опускається, зумовлюючи діяльність вітчизняних страховиків практично на межі рентабельності.  В свою чергу, українці не поспішають купувати поліси медичного страхування, тому що, вони, як і раніше, залишаються досить дорогим задоволенням, незважаючи на те, що медичне страхування уже перестало бути ексклюзивною послугою.

Так, вартість найдешевших продуктів економ-класу становить близько         300 у.о. на людину на рік, за умови, що до нього увійде  повний набір потрібних послуг: лікування в стаціонарі, невідкладна допомога, поліклінічне обслуговування і забезпечення медикаментами на всіх етапах лікування. Але, власники таких дешевих програм можуть розраховувати лише на обслуговування в державних і відомчих клініках.

Дорогі програми класу «еліт» коштують приблизно втричі дорожче -  близько 1000 у.о. Проте, за ці гроші страхувальник одержує уже не потрібний мінімум, а повний комплекс послуг, що передбачає і додаткові програми, серед яких стоматологічне обслуговування, а також профілактичні програми - вакцинація проти грипу, вітамінізація.

Важливою проблемою, крім цінового фактора, є те, що на сьогодні ринок медичного страхування розвивається поки що основним чином за рахунок корпоративного напрямку, завдяки якому він зростає на 20-30% щорічно. Страхування ж фізичних осіб є для страховиків не вигідним, оскільки заплативши за медичну страховку, що є очевидним свідченням наявних або потенційних проблем зі здоров'м, клієнт прагне до максимуму використовувати поліс. Корпоративні ж клієнти прибутковіші, оскільки компанії страхують відразу 100-500 працівників, багато хто з яких взагалі не ходить до лікарів.

Слідуючим стримуючим фактором розвитку добровільного медичного страхування, є те, що з точки зору економічного мотиву страхові компанії зацікавлені співпрацювати з державними лікувально-профілактичними установами з притаманною їм бідністю, дешевими і малоефективними ліками, відсутністю уваги персоналу. Але, зважаючи на те, що будь-який громадянин, тим паче іноземець, якщо потрапляє на таке лікарняне ліжко без сучасного обладнання та високоякісної діагностики, наступного разу страхового полісу в цього страховика не купить. Адже в усьому цивілізованому світі добровільне медичне страхування - це особисте страхування матеріально забезпеченого населення [19].

Не менш важливою проблемою, є те, що нині страхові компанії не мають реального механізму контролю за якістю наданих страхувальнику послуг та важелів впливу на поліпшення якості обслуговування саме в закладах охорони здоров'я державної і комунальної форм власності. У зв'язку з цим розвиткові  добровільного медичного страхування суттєво перешкоджає  проблемний державний медичний сектор. Це порушує питання того, що система добровільного медичного страхування не може динамічно розвиватись, якщо їй не відповідає належний рівень інфраструктури охорони здоров'я.  Тому, останнім часом спостерігається тенденція до будівництва власних клінік страховиками [17, c.22-24].

Варто також констатувати, що і рівень страхової культури в Україні вимагає  бажати кращого. У контексті цього, досить проблематичним є питання шахрайства, як  з боку страховиків, так і з боку страхувальників. Зокрема, щодо останніх, то найчастіше порушення страхових норм відбувається шляхом змови пацієнтів і лікарів, що має своїм наслідком завищення вартості наданих послуг останніми. З боку ж страховиків, обдурювання клієнтів полягає у відмові під будь-яким приводом від оплати лікування страхувальника, навіть, якщо така оплата має бути здійснена у беззаперечному порядку.

Також, особливістю вітчизняних страховиків, є те, що небагато страхових компаній можуть забезпечити медичну допомогу клієнтові. Хоча на етапі продажу страхові агенти обіцяють гарантовану медичну допомогу у будь-якій точці України.

На фоні вищеперелічених проблем, існують і недоліки кадрово-дидактичного забезпечення галузі, що зумовлені наявністю недостатньої кількості фахівців сфери охорони здоров'я які мають сучасні знання й досвід з медичного страхування, а також відсутністю у навчальних програмах всіх вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації тематики медичного страхування, в т.ч. і добровільного [18, c.19-20].

Звісно, крім специфічних недоліків і проблем медичного страхування, що породжені станом та умовами розвитку галузі страхування в системі фінансових послуг України, існують ще й загальнодержавні проблеми, що так, чи інакше здійснюють свій коригуючий вплив на розвиток і умови функціонування даного виду страхування. Серед них: політична та економічна нестабільність, низький рівень доходів населення, непослідовний підхід до реформування соціального сектора, відсутність оптимальної податкової політики, яка б стимулювала  розвиток медичного страхування, недооцінка ролі недержавних фінансових інститутів тощо.

Вище проведене узагальнення та систематизація результатів дослідження фактичного стану та проблем медичного страхування дають змогу визначити низку перспективних напрямків його розвитку та удосконалення. Серед них система заходів організаційного характеру. Так, страхові компанії мають розвивати медичну базу - вкладати капітал у медичні заклади, як у всьому цивілізованому світі, тоді і неплатоспроможний пацієнт захоче в таких лікарнях лікуватись, отримавши страховий поліс.

В умовах нинішніх економічних реалій, комерційні страхові компанії мають взяти на себе обов'язок гуманного страхування, що стосується відсутності диференціації потенційних клієнтів, з наданням переваг старим чи молодим, хворим чи здоровим, багатим чи бідним. Тобто,  страхові компанії, що спеціалізуються на добровільному медичному страхуванні повинні відмовитись від ретельного відбору (селекції) застрахованих., оскільки селекція в медицині - неприпустима річ.

Крім цього, страхові компанії, працюючи в лікарняних закладах мають знайомити хворих із програмами страхування, правами та обов'язками страховика і страхувальника, контролювати якість і об'єм наданих медичних послуг, гарантувати їх оплату.

Водночас, необхідним є посилення зацікавленості роботодавців у турботі про збереження здоров'я своїх працівників шляхом встановлення економічних стимулів щодо коштів, які направлятимуться підприємствами на добровільне медичне страхування з паралельним законодавчим врегулюванням питання щодо можливості юридичними особами включення витрат на сплату страхових платежів за договорами медичного страхування своїх працівників до складу собівартості продукції.

Оскільки, межа між безоплатною і платною медичною допомогою дуже розмита - поле діяльності медичного страхування сьогодні чітко не окреслене. Нерідко воно значною мірою дублює державні зобов'язання щодо гарантованого рівня медичних послуг. З огляду на це, держава має нарешті визначити і затвердити базовий пакет гарантованих медичних послуг, що їх мають надавати громадянам безоплатно за рахунок бюджетного фінансування.

Нагальним на сьогодні є і вирішення питань  щодо підвищення надійності страхових організацій, що працюватимуть у системі медичного страхування, шляхом встановлення вимог до їхнього ліцензування відповідно до чітко встановлених критеріїв; забезпечення надходження коштів у систему медичного страхування, підвищення зацікавленості медичних установ, роботодавців і громадян шляхом створення уніфікованої оптимальної системи класифікації та ціноутворення на медичні послуги; забезпечення контролю за використанням єдиних стандартів усіма медичними установами, що працюють у системі медичного страхування, незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості та організаційно-правової форми.

Перспективним напрямком у розвитку медичного страхування є розробка нових програм медичного страхування, які враховуватимуть особливості професійних захворювань клієнтів  з одночасним їх індивідуальним добором, націленість на співпрацю з новими представництвами закордонних організацій в Україні та спільними підприємствами, бюджет яких зазвичай передбачає значні витрати на оздоровчі програми для працівників, зокрема і на медичне страхування співробітників, що у свою чергу дасть можливість нагромаджувати страхові фонди страховикам.

Необхідно розвивати також і конкуренцію серед страховиків, що спеціалізуються на даному виді страхування, від чого має виграти, насамперед, вітчизняний споживач. Оскільки конкурентне середовище в перспективі створить умови для зниження ціни купівлі страхового полісу з добровільного медичного страхування, а також підвищення рівня якості медичних послуг, які пропонуватимуться страховиками страхувальникам.

Водночас  розвиток медичного страхування вимагає значного удосконалення нормативно-методичної бази, зміни податкової політики, підвищення фінансової надійності страхових компаній а також підвищення страхової культури населення, зокрема й медичних працівників.

Така система заходів дозволить створити умови для найбільш повного задоволення потреб населення в одержанні доступної і високоякісної медичної допомоги, зменшить навантаження на державний та місцеві бюджети та долю тіньової медицини в системі медичного обслуговування, допоможе уникнути необґрунтованих витрат на надання зайвих медичних послуг з метою одержання додаткового прибутку, підвищить фінансовий стан працівників медичних установ.

ВИСНОВОК

За роки незалежності в Україні, в основному, створено нормативно-правову базу страхування. Це дало можливість розбудувати страховий ринок на засадах конкуренції, що сприяє підвищенню якості надання страхових послуг.

Розвиток страхування в Україні проходить в умовах великої недовіри населення до фінансових установ. Тому і маємо ситуацію, коли застрахованими в Україні є всього 5-10% усіх можливих ризиків, у той час як в розвинутих країнах цей показник сягає відмітки 90 - 95% усіх можливих ризиків. Не дивлячись на те, що кількість страхових компаній постійно зростає, кількість активно працюючих протягом останніх років залишається незмінною.

Існують і певні проблеми розвитку страхового ринку України. Ось, наприклад, деякі з них: обов’язкові види страхування в Україні займають лише 10%. Для порівняння, в Росії аналогічний показник складає близько 22%. Інша важлива проблема – слабкий сектор по страхуванню життя. У 2009 р. питома вага по страхуванню життя склала всього 0,54% від зібраних страхових премій (в Польщі цей показник сягає 37% від страхових премій). Наступна проблема – відсутність законодавчовизначених механізмів стимулювання юридичних та фізичних осіб до страхового захисту своїх інтересів, а також втручання керівників окремих державних відомств та адміністрацій в регулювання страхової діяльності з метою перерозподілу ринку страхування а також створення фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування без врахування можливостей страхового ринку. Великою проблемою є також відсутність професійного ринку перестрахування. Тому більшість страхових компаній повинні шукати перестраховиків в інших країнах і тим самим гроші виводяться з економіки України.