Обов'язкоае медичне страхування

В охороні здоров’я такий процес дуже інертний через законодавчі перепони й невизначеність державної політики. Кошти, які залучають бюджетні заклади охорони здоров’я до спеціального фонду кошторису, наразі не відіграють значної ролі в їх фінансовому забезпеченні, однак на практиці спостерігається тенденція до поступового пожвавлення некомерційної діяльності в цій сфері.

Платні послуги могли б надаватися відповідними структурними підрозділами бюджетних медичних закладів на доповнення до безоплатної медичної допомоги або як альтернатива на госпрозрахункових засадах, спрямована на ширше залучення до надання цих послуг наявних ресурсів, основних засобів і внутрішніх резервів. Тобто надання платних послуг бюджетними медичними закладами повинно мати на меті пошук додаткових резервів для поліпшення медичного обслуговування населення [3, с. 119].

Одним із напрямів підвищення ефективності охорони здоров’я в Україні й альтернативним джерелом фінансового забезпечення галузі є поетапне запровадження обов’язкового медичного страхування. Воно має забезпечити формування принципово нової, адаптованої до ринкової економіки, соціальної інфраструктури, створити прозорі механізми правових, соціально-економічних і фінансових взаємовідносин між виробниками та споживачами медичних послуг.

Законом України «Про страхування» передбачено здійснення, крім обов’язкового, також і добровільного медичного страхування. Соціально-економічне значення останнього полягає в тому, що воно доповнює гарантії, надані в рамках соціального забезпечення та соціального страхування до максимально можливих у сучасних умовах стандартів (оплата дорогих видів лікування й діагностики; застосування найсучасніших медичних технологій; забезпечення комфортних умов лікування тощо).

Іще одним з альтернативних джерел фінансового забезпечення охорони здоров’я виступає благодійництво та благодійна діяльність. Надходження від спонсорських і доброчинних внесків розглядаються як «інвестиції в соціальну сферу» взагалі та в охорону здоров’я зокрема. Благодійна діяльність регулюється Законом України «Про благодійництво та благодійні організації». Він закріплює основні принципи й форми благодійності, напрями діяльності благодійних організацій.

Отже, головною умовою трансформації охорони здоров’я населення є зміцнення фінансової бази, збільшення фінансових ресурсів з допомогою вдосконалення бюджетного фінансування, доброчинної діяльності й пошуку нових джерел фінансування та шляхів їхнього надходження.

1.2 Розвиток медичного страхування в Україні

Розвиток національної системи страхування за останні п’ять років характеризується високою динамікою. При цьому, обсяги страхових операцій на ринку неухильно ростуть, а страховики грають в економіці усе більш значиму роль.

Важливу роль у розвитку страхової справи, захисту інтересів страхових організацій відіграють об’єднання страховиків. Усе більш значиму роль починають грати також страхові брокери. У зв'язку з уживанням заходів щодо удосконалення правової бази страхування, уведенням нових видів обов'язкового страхування можна прогнозувати подальше значне зростання страхових операцій, і як наслідок цього, — зростання загальних обсягів акумулювання коштів у сфері страхування. Але на фоні цих оптимістичних прогнозів продовжує існувати досить кризова ситуація в Україні щодо розвитку особистих видів страхування, зокрема, медичного страхування.

Частка особистого страхування, з урахування страхування життя, в загальних показниках страхового ринку України щорічно неухильно зменшується.

Особисте страхування в усьому світі - один з найбільш дієвих інструментів вирішення соціальних проблем. У багатьох країнах уже давно склалася система взаємодоповнюючого соціального захисту: державне соціальне забезпечення, групове та індивідуальне страхування.

Зокрема, добровільне медичне страхування, як важливий елемент страхової медицини, забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги. Соціально-економічне значення добровільного медичного страхування полягає в тому, що воно доповнює гарантії, надані в рамках соціального забезпечення і соціального страхування, до максимально можливих у сучасних умовах стандартів.

Страхові платежі, передані в перестрахування, у 2009 році склали 1411,3 тис. грн., у яких брали участь 12 страховиків.

Середній рівень перестрахування за період 2004-2009 роки склав 5,2%.

Страхові виплати в 2009 році склали 37 092,5 тис. грн., у яких брали участь 63 страховика. Середній рівень виплат за період 2004-2009 роки склав 60%.

Максимальний розмір страхових виплат, здійснений одним страховиком склав 5561,1 тис. грн. або 14,9% по виду.

У 2009 році частка страхувальників-громадян склала 61,5%.

Максимальна кількість договорів страхування, укладених протягом звітного періоду, з розрахунку на один страховика - 168 345, що складає 4,7% від загальної кількості укладених договорів по цьому виді страхування.

Кількість діючих договорів страхування в 2009 році склало 3 573 256, у т.ч. за рахунок страхувальників громадян 2198 055, і в порівнянні з 2004 роком збільшилося в 540 разів.

По обсягах отриманих страхових платежів страховики представлені різними групами. Найбільший показник страхових платежів складає 9 068,6 тис. грн., а середній по виду 716,67 тис. грн.

Серед переваг щодо отримання медичної допомоги перед державними і приватними системами медичної допомоги, а також відомчою медициною можна виділити наступне:

а) забезпечення більшої доступності, якості і повноти щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, що є ефективнішою формою порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я;

б) у разі порушення лікувально-профілактичним закладом стандартів медичних послуг страхова компанія може частково або повністю не оплачувати вартість таких послуг;

в) ніяких фінансових розрахунків у лікарні застрахованій особі робити не потрібно, бо з медичною установою за фактом надання застрахованій особі медичної допомоги розраховується страхова компанія.

Основна мета добровільного медичне страхування - це гарантувати громадянам при виникненні страхового випадку оплату вартості медичної допомоги за рахунок коштів страхових резервів, а також фінансувати профілактичні заходи.

Виходячи із загальної мети добровільного медичне страхування, можна виділити декілька задач:

• охорона здоров'я населення;

• забезпечення відтворення населення;

• розвиток сфери медичного обслуговування;

• фінансування системи охорони здоров'я, поліпшення її матеріальної бази;

• перерозподіл коштів, що йдуть на оплату медичних послуг між різними групами населення.

Особливості медичного страхування :

1.Медичне страхування є частиною особистого страхування;

2. Медичне страхування є важливим ринковим компонентом та ефективним доповненням до системи соціального забезпечення, в т. ч. обов’язкового загальнодержавного медичного страхування;

3. У медичне страхування застосовується принцип страхової солідарності, який визначається тим, що застрахована особа отримує ті види медичної допомоги та у тих розмірах, за які було сплачено страховий платіж;

4. Програми медичне страхування можуть обиратися за бажанням страхувальника та реалізують потреби кожного окремого громадянина, що передбачає для нього:

а) економічний наслідок - відшкодування витрат, пов'язаних з лікуванням, відновленням здоров'я;

б) медико-реабілітаційні наслідки: амбулаторне або стаціонарне лікування, стоматологічне обслуговування, спеціалізовану діагностику захворювань, придбання лік, відвідування лікарів-фахівців, протезування, придбання окулярів або контактних лінз, витрати, пов'язані з вагітністю та пологами тощо.

Концепція розвитку системи медичного страхування в Україні вимагає для своєї реалізації істотного вдосконалення нормативно-методичної бази. Робота в цьому напрямку може будуватися поетапно, поєднуючи зусилля всіх зацікавлених структур: органів державної влади, страхових організацій та медичних установ.

Необхідним вважається також проведення ряду заходів організаційного характеру, у тому числі, прийняття нормативно-правових актів, які б забезпечили рішення наступних найбільш важливих проблем:

1. Забезпечення конкурентного середовища на ринку медичних послуг у разі прийняття законодавчих актів з питань обов‘язкового соціального медичного страхування;

2. Створення умов розвитку медичне страхування в якості ефективного доповнення до обов‘язкового соціального медичного страхування, яке б забезпечувало покриття витрат за надання медичної допомоги, понад або в межах обсягу і рівня, визначених програмами обов‘язкового соціального медичного страхування;

3. Здійснення оподаткування сукупного доходу громадян у разі отримання страхових виплат за договорами медичне страхування відповідно до бази та ставок, які передбачені до обов‘язкового соціального медичного страхування;

4. Посилення зацікавленості роботодавців у турботі про збереження здоров'я своїх працівників шляхом встановлення економічних стимулів щодо коштів, які направлятимуться підприємствами на медичне страхування;

5. Законодавче врегулювання питання щодо можливості юридичними особами включення витрат на сплату страхових платежів за договорами медичне страхування своїх працівників до складу собівартості продукції;

6. Підвищення надійності страхових організацій, що працюватимуть у системі медичне страхування, шляхом встановлення вимог до їхнього ліцензування відповідно до чітко встановлених критеріїв;

7. Забезпечення надходження коштів у систему медичне страхування, підвищення зацікавленості медичних установ, роботодавців і громадян шляхом створення уніфікованої оптимальної системи класифікації та ціноутворення на медичні послуги;

8. Забезпечення контролю за використанням єдиних стандартів усіма медичними установами, що працюють у системі медичне страхування, незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості та організаційно-правової форми. Вищенаведена система заходів, спрямованих на реалізацію Концепції розвитку медичне страхування в Україні, дозволить: - створити умови для найбільш повного задоволення потреб населення в одержанні доступної і високоякісної медичної допомоги; - суттєво зменшити навантаження на державний та місцеві бюджети; - зменшити долю тіньової медицини в системі медичного забезпечення; - уникнути необґрунтованих витрат, викликаних наданням зайвих медичних послуг з метою одержання додаткового прибутку; - підвищити фінансовий стан працівників медичних установ.

Державна політика розвитку медичного страхування як частина загальної соціальної та економічної політики України повинна визначати основні принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу у сфері соціального захисту населення з урахуванням державних інтересів та пріоритетів, в т. ч. шляхом підтримки медичного страхування в таких основних напрямах, як: формування нормативно-правової бази, удосконалення податкової політики, удосконалення державного нагляду, підвищення фінансової надійності страховиків, підвищення страхової культури населення, підготовка та перепідготовка кадрів.

РОЗДІЛ 2 СУЧАСНИЙ СТАН МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

2.1 Медичне страхування у країнах  Європейського союзу

Європейський вибір України зумовліоє необхідність ретельного дослідження

розвитку систем обов’язкового медичного страхування в країнах Європейськогосоюзу. Нагромаджений багаторічний світовий досвід у цій галузі свідчить про високу ефективність різних моделей і систем медичного страхування. За джерелом фінансування в країнах Європи можна виділити три моделі національних систем охорони здоров’я:

- бісмарківська модель – соџіальне страхування;

- бевериджська модель – податки;

- модель Семашка – державний бюджет.

Застосування моделі Бісмарка можна розглянути на прикладі  Німеччини, для

якої характерна децентралізована форма організації страхування здоров’я. В її основі лежить принцип, що був сформульований ще 1881 року під час створен цієї системи: уряд не бере на себе відповідальності за фінансування охорони здоров’я, а створює умови для функціонування необхідних фондів медичного страхування, а також здійснює нагляд за функціонуванням усієї страхової системи.

Німеччина має найтривалішу історію меднчного страхування. Для неї характерна подвійна система страхування здоров’я за участю і приватних, і державних організацій. Існують два види страхування: обов’язкове та добровільне  медичне страхування.

Обов’язкове медичне страхування є провідною ланкою системи охорони здоров’я — ним охоплено близько 88% населення країнн; 74% із них беруть участь в обов’язковому страхуванні, 14% обирають державне медичне страхування на добровільних засадах, 9% населения за приватними медичними страховиками, 2% — не беруть участі у медичному страхуванні – це військовослужбовці, поліція, котрим охорона здоров’я гарантується урядом, і лише 1%  населення не має медичної страховки.

Головними учасниками системи медичного страхування, які безпосередньо надають страхові послуги, є некомерційні страхові організації — лікарняні каси. Вони — органічна складова система охорони здоров’я, їі підсистема.