Страхування ризиків аграрного виробництва

 

 

       ЗМІСТ

                                                                                                                 

         

 

       ВСТУП 

       В умовах ринкової економіки, коли підприємства здійснюють підприємницьку діяльність на власний ризик, кожне підприємство відповідає за усі свої дії.

       Сільськогосподарське  виробництво є одним із найбільш ризикованих видів підприємницької  діяльності. Ризиковість аграрного  бізнесу визначає ряд факторів, таких  як сезонність виробництва, залежність від погодних та кліматичних умов, тривалий період обороту капіталу, велика складність зміни асортименту  продукції та технології, ряд інших  причин.

       В Україні процеси реформування аграрного  сектору проходять непросто. На сьогодні їх результатом є складний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств, значне зменшення поголів’я сільськогосподарських  тварин, збитковість тваринницької  галузі, а також зниження рівня  життя в сільській місцевості.

       Cистема  страхування як система мінімізації  агро ризиків, як комплекс ефективних  механізмів та інструментів держави  та приватного сектору є необхідною  складовою частиною ринкової  інфраструктури та одним з  базових елементів сталого розвитку  галузі, що і визначило актуальність  даного дослідження. 

       Серед авторів, що займаються даною проблематикою  слід виділити роботи таких вчених, як Внукова Н.М., Горбач Л.М., Мачуський  В.В., Таркуцяк А.О., Штефюк П.Л. тощо. Але  до кінця проблема ще не вирішена.

       Мета  даної роботи полягає у вивченні теоретичних аспектів страхування ризиків аграрного виробництва, оцінці діючої системи страхування ризиків аграрного виробництва та пошуку шляхів вдосконалення галузі страхування сільськогосподарських ризиків

       Для досягнення поставленої мети необхідне  рішення наступних задач:

• дослідити теоретичні основи страхування ризиків аграрного виробництва;
• проаналізувати діючу систему страхування ризиків аграрного виробництва та провести фінансово-економічну характеристику діяльності страхової компанії;
• визначити основні напрямки вдосконалення галузі страхування сільськогосподарських ризиків.

       Предмет дослідження - теоретико-методичні  засади формування системи страхування  аграрних ризиків та організація  механізму страхового захисту урожаю сільськогосподарських культур  і майна сільгоспвиробників внаслідок  природно-кліматичних ризиків.

       Об’єктом  дослідження є ринок страхування  та галузь страхування сільськогосподарських  ризиків, особливості відносин між  страхувальником та страховиком  та роль держави у цих відносинах.

       В роботі використовувалися такі методи дослідження як: історичний , логічний методи, метод спостереження, методи фінансового аналізу, а також економічні методи дослідження.

       Інформаційною базою дослідження слугували  законодавчі та нормативно-правові  акти з питань страхування сільськогосподарських  ризиків, фінансова та статистична  звітність підприємства, наукові  праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, а також результати власних розрахунків автора.

       Дана  робота складається з 4 таблиць, 4 рисунків, 50 сторінок друкованого тексту, 15 літературних джерел. 

 

РОЗДІЛ 1

       ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ СТРАХУВАННЯ РИЗИКІВ  АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА 

       1.1. Економічний зміст та особливості  страхування в сільському господарстві. 
 

       Сільське  господарство - найдавніша і традиційно одна з найважливіших і водночас найбільш ризикованих галузей економіки, яка постійно перебуває під впливом  стихійних сил природи. Одним  із важливих елементів гарантування економічної безпеки й стабілізації фінансового стану сільськогосподарських  товаровиробників повинно стати  страхування.

       Економічний механізм страхування сільськогосподарського виробництва полягає у створенні  і використанні страхового фонду  з метою відшкодування непередбачених збитків, заподіяних сільськогосподарським  підприємствам стихійними лихами, іншими несприятливими подіями, що порушують  нормальний процес відтворення.

       Страхування сільськогосподарських підприємств  характеризується комплексністю. Об'єкти страхування майна сільськогосподарських  підприємств поділяють на такі основні  групи:

• урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку, крім урожаю природних сінокосів та пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, культур, які господарство висівало протягом 3-5 років, але жодного разу не отримувало врожаю;
• дерева і плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70%, а також ті, що підлягають списанню з балансу;
• сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, бджолосім'ї, крім господарств, де щодо тварин установлено карантин або інші обмеження у зв'язку з інфекційними захворюваннями;
• будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція. Риболовецькі господарства можуть страхувати також судна та засоби лову[2,с.162].

       Страхування продукції рослинництва.

       Головним  об'єктом страхування в аграрних господарствах є вирощування  врожаю сільськогосподарських культур  і багаторічних насаджень. Під таке виробництво відведено більш як половину території України. Воно відбувається переважно під відкритим небом, і на результати господарювання істотно впливають коливання кліматичних умов та інші природні чинники, які ще важко спрогнозувати.

       Страхові  ризики. До них належать град, пожежа, вимерзання, ураган, буря, злива, зсув, повінь, селеві потоки, засуха, повне раптове знищення посівів карантинними шкідниками.

       Страховим випадком визнається завдання прямих збитків майновим інтересам страхувальника, пов'язаних з неотриманням або недоотриманням урожаю сільськогосподарських культур  унаслідок однієї чи кількох зазначених вище подій, якщо вони передбачені договором  страхування.

       Відповідальність  страховика починається з миті:

       а) появи сходів озимих культур восени, інших культур (крім багаторічних сіяних трав) — навесні, культур, посіяних у парниках або теплицях — будь-якої пори року;

       б) посадки однорічних культур і  картоплі, а також посадкових культур  у парниках і теплицях;

       в) забарвлення бутонів культур  у садах та ягідниках;

       г) викидання суцвіття у виноградниках;

       д) входу в зиму багаторічних сіяних трав;

       є) появи весняних гонів інших багаторічних культур, зокрема й у розсадниках.

       Відповідальність  страховика зберігається до закінчення збирання врожаю, але не пізніше  визначеного терміну збирання врожаю в цій місцевості.

       Страхова  сума визначається в розмірі вартості врожаю, яку обчислюють шляхом множення середньої врожайності з гектара  за останні п'ять років на ціну 1 ц продукції, що склалася за минулий  рік (або за згодою сторін на заставну ціну цього виду продукції, визначену  в установленому порядку), і на фактичну площу, з якої збиратиметься  врожай. Щодо багаторічних насаджень  страхова сума визначається у такому самому порядку, як і щодо сільськогосподарських  культур з урахуванням площі, зайнятої під насадження у тому самому році, що й збирання врожаю. За умови  чіткої періодичності плодоношення багаторічних насаджень середня  врожайність визначається за показниками  п'яти років. У разі, коли господарство вирощує культуру менш як три роки, у розрахунок вартості врожаю береться планова врожайність на поточний рік, але не вище, ніж середня врожайність  у цьому адміністративному районі за останній рік. На наш погляд, зазначений тут порядок визначення страхової  суми дещо відрізняється від традиційного. Страхова сума має відображати максимальний розмір відшкодування за договором  страхування. Це межа відповідальності страховика перед страхувальником. Отже, щоб остання відповідала  цьому призначенню, страхова вартість має бути скорегована на рівень страхового покриття. За цим видом страхування  він становить 70 % страхової вартості.

       Страховий тариф для кожної застрахованої сільськогосподарської культури визначається актуарно. Він фіксується в додатку до договору.

       Розмір  страхового відшкодування за кожною із застрахованих сільгоспкультур (СВ) обраховується в суті збитку, зменшеного на розмір франшизи, відповідно до формули: 

                                          СВ = (Вср-Вф) *S * Ц - ФБ,                                       (1.1) 

       де  Вср — середня врожайність  застрахованої сільгоспкультури за договором (ц/га);

       Вф  — фактична врожайність застрахованої  сільськогосподарської культури за договором (відповідно до актів огляду пошкоджених посівів і результатів  контрольного збирання, ц/га);

       S — площа застрахованих посівів  і-тої сільгоспкультури (га);

       Ц — ціна відшкодування, що дорівнює узгодженій зі страхувальником вартості метричної одиниці врожаю, застрахованої  і-тої сільгоспкультури (грн/ц);

       ФБ  — франшиза безумовна, встановлена  для і-тої сільгоспкультури (грн). 

       Страхування сільськогосподарських тварин

       Принциповою особливістю страхування сільськогосподарських  тварин є відшкодування збитків  лише у випадку загибелі тварини. Як відомо, при страхуванні іншого майна можливе відшкодування  збитків, що настали внаслідок часткового пошкодження майна.

       Страхова  сума встановлюється за заявою страхувальника, але не більше ринкової вартості тварини  на день укладання договору чи балансової вартості.

       Як  правило страхування проводиться  не у повній вартості тварин, що примушує власника бути більше зацікавленим у  збереженні поголів'я.

       Тварини приймаються на страхування в  договірній сумі, але не вищій за балансову вартість. Страховими ризиками зі страхування тварин є інфекційні хвороби, пожежі, аварії, вибух, стихійне лихо, обвал, сель, нещасний випадок, ожеледиця, попадання під рухомий транспорт, під дію електричного струму та вимушений  забій (знищення) за розпорядженням ветеринарної служби.

       Диференціацію ставок страхових платежів при страхуванні  тварин слід пов'язувати не з територіальною належністю того чи іншого сільгоспвиробника (як при страхуванні посівів), а  з рівнем його господарювання, зокрема  з додержанням технологічних  вимог утримання й відгодівлі тварин, з ефективністю проведення ветеринарно-профілактичних та інших  заходів. Найпростішою формою такого обліку є зіставлення конкретної ставки страхового платежу з показниками  фактичного падежу тварин за попередній період.