Аналіз інвестиційної діяльності в Україні та шляхи її розвитку

У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці тощо, за I квартал 2008 року склав 3364,8 млн.дол., що майже у 4 рази більше приросту за відповідний період попереднього року.

Найбільше у I кварталі 2008 року зріс капітал нерезидентів з Кіпру – на 750,1 млн.дол., Німеччини – на 741,4 млн.дол., Російської Федерації – на 383,8 млн.дол., Австрії – на 285,4 млн.дол., Нідерландів – на 249,3 млн.дол., Швеції – на 216,1 млн.дол., Сполученого Королівства – на 151,4 млн.дол. Продовжують нарощувати свій капітал інвестори з Франції (приріст капіталу склав 101,1 млн.дол.), Віргінських островів, Британських (91,7 млн.дол.) та Угорщини   (74,9 млн.дол.).

Значний приріст іноземного капіталу у звітному періоді спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, – на 1256,6 млн.дол., операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – на 257,0 млн.дол., будівництво – на 244,3 млн.дол., а також на підприємствах промисловості – на 421,5 млн.дол., у т.ч. переробної – на 405,7 млн.дол. Серед галузей переробної промисловості найбільше зросли обсяги прямих іноземних інвестицій у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (на 137,0 млн.дол.), хімічну та нафтохімічну промисловість (на 75,1 млн.дол.), виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (на 68,2 млн.дол.), машинобудування (на 45,6 млн.дол.). На підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку капітал зріс на 200,6 млн.дол., сільського господарства, мисливства, лісового господарства – на 74,2 млн.дол., транспорту та зв'язку – на 68,2 млн.дол.

Загальний обсяг прямих іноземних  інвестицій, внесених в Україну, на 1 квітня 2008р. склав 32895,7 млн.дол., що на 11,4% більше обсягу інвестицій на початок 2008 року та в розрахунку на одну особу становить 710,0 дол.

Інвестиції надійшли зі 123 країн  світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає понад 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр – 6695,2 млн.дол., Німеччина – 6659,6 млн.дол., Нідерланди – 2757,3 млн.дол., Австрія – 2352,8 млн.дол., Сполучене Королівство – 2123,9 млн.дол., Російська Федерація – 1844,8 млн.дол., Сполучені Штати Америки – 1466,4 млн.дол., Швеція – 1202,8 млн.дол., Віргінські острови, Британські – 1155,8 млн.дол. та Франція – 1145,9 млн.дол.

Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено на підприємствах промисловості – 8416,2 млн.дол. (25,6% загального обсягу прямих інвестицій в Україну), у т.ч. переробної – 7209,5 млн.дол. та добувної – 1068,2 млн.дол. Серед галузей переробної промисловості суттєві обсяги інвестицій внесено в виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів – 1696,7 млн.дол., у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів – 1615,8 млн.дол., машинобудування – 1057,5 млн.дол., хімічну та нафтохімічну промисловість – 915,9 млн.дол.

У фінансових установах акумульовано 6125,7 млн.дол. (18,6%) прямих інвестицій, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку – 3274,7 млн.дол. (10,0%), в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, – 2923,7 млн.дол. (8,9%).

Про наявність  прямих іноземних інвестицій звітувало 15,7 тис. підприємств України.

Сума кредитів та позик, отриманих  підприємствами України від прямих інвесторів, на 1 квітня 2008р. становила 4367,4 млн.дол. Найбільше їх надійшло з Кіпру – 1247,3 млн.дол., Нідерландів – 531,2 млн.дол., Франції – 412,6 млн.дол., Німеччини – 380,0 млн.дол., Російської Федерації – 275,0 млн.дол. та Польщі – 238,0 млн.дол.

Загальний обсяг прямих іноземних  інвестицій, враховуючи позичковий капітал, на 1 квітня 2008р. становив 37263,1 млн.дол.

У I кварталі 2008 року з України в  економіку інших країн світу спрямовано 12,7 млн.дол. прямих інвестицій. Інвестування здійснювалось переважно у вигляді грошових внесків, частка яких в загальному обсязі складає 85,8%.

 

 

 

 

 

 Обсяг прямих інвестицій  з України в економіку країн  світу на 1 квітня 2008р. склав 6163,6 млн.дол., у т.ч. у країни ЄС – 5931,0 млн.дол. (96,2% загального обсягу), у країни СНД – 180,5 млн.дол. (2,9%), в інші країни світу – 52,1 млн.дол. (0,9%).

Прямі інвестиції з України здійснено в 51 країну світу, переважна їх частка спрямована до Кіпру.

Сума кредитів та позик, наданих українськими резидентами  підприємствам прямого інвестування, на 1 квітня 2008р. становила 123,4 млн.дол.

Загальний обсяг  прямих інвестицій в економіку інших  країн світу, враховуючи позичковий капітал, склав 6287,0 млн.дол.США.

  

2.2. Проблеми іноземного інвестування в Україні 
Україна не має достатніх внутрішніх фінансових ресурсів для розв’язання економічних і соціальних проблем. Навіть за приблизними підрахунками наша економіка щорічно потребує майже 40 млрд. іноземних інвестицій. 
Перше місце за дефіцитом інвестицій посідає гірничоресурсний сектор, зокрема, вуглевидобувна та нафтогазова промисловість. Так, річна потреба у фінансуванні модернізації, реконструкції та закритті вугільних шахт перевищує 8 млрд. доларів. Цей дефіцит коштів критичний, оскільки понад 70 % їх потребують підприємства, розміщені в регіонах підвищеного соціального напруження. Щонайменше по 3 млрд. доларів річних інвестицій потребують програми дорозвідки та освоєння нафтогазових родовищ Дніпро-Донецької угловини та Чорноморсько-Азовського шельфу. Мінімальна потреба у фінансах для освоєння родовищ газу та нафти за кооперацією з країнами СНД становить 1,7 млрд. доларів. Дефіцит коштів для модернізації та розширення транспортної інфраструктури паливно-енергетичного комплексу становить 2 млрд. доларів у газовій, 0,7 млрд. доларів у нафтовій та 0,4 млрд. доларів у вугільній промисловості. 
Не менш небезпечним для збереження виробничого потенціалу стратегічних галузей металургії є нестача коштів для дорозвідки та введення в дію низки рудних і мінеральних родовищ. Від цього, передусім, потерпають проекти освоєння родовищ нікелево-хромових (Миколаївська та Одеська області), мідно-нікелевих (Волинська область), поліметалічних (Донецька область) та композитних руд (Дніпропетровська та Кіровоградська області). Без щорічного надходження 0,7 млрд. доларів на забезпечення держави внутрішніми стратегічними рудними ресурсами чимало українських підприємств приречені на повну ліквідацію або часткове перепрофілювання. 0,8 млрд. доларів річних інвестицій необхідні для облаштування мінеральних родовищ хімічної сировини (Крим та Львівська область). Без них вітчизняне виробництво калійних добрив залишиться на рівні 1973 року. 
Друге місце за сумою необхідних інвестицій після гірничоресурсного сектора посідає важка промисловість. Мінімальна потреба в коштах для чорної металургії становить 6 млрд. доларів, для машинобудування – 5,1 млрд., кольорової металургії та гірничо-хімічної промисловості – 4 млрд., хімічної та нафтохімічної – 3,3 млрд. Актуальним є інвестування базових галузей, які не розвиваються через нестачу власних коштів, однак є пріоритетними у структурі національної економіки, причому пріоритети визначаються не директивно, а на традиційних ринках збуту українських підприємств. Із кожним роком на ринках вітчизняна продукція динамічно й цілеспрямовано витісняється конкурентами з інших країн. Така перспектива дає підстави реально планувати скорочення валютних надходжень. 
До таких галузей належать: експортні виробництва АПК (цукрова, масложирова, виноробно-спиртова галузі); ракетно-космічна, літакобудівна, суднобудівна, електронна галузі – у машинобудуванні; фармакологічна, біотехнологічна, агрохімічна – у хімії. 
На третьому місці за сумою необхідних інвестицій – сектор послуг, передусім житлово-будівельний комплекс і курортно-туристична інфраструктура. Критична межа потреб в інвестиціях для комунального та житлового будівництва в Україні значно перевищує 10 млрд. доларів. 
Окремим критичним блоком потреб цього сектора є інвестування телекомунікаційного зв’язку. У 1992 – 1999 роках Україна входила до п’ятірки провідних країн світу за повнотою науково-виробничого потенціалу в телекомунікаціях, володіючи робочим потенціалом забезпечення майже повного циклу з виробництва та експлуатації космічного й оптоволоконного зв’язку. Лідерами в річних потребах є проекти розширення абонентської телефонної мережі (2 млрд. доларів), програми з конверсії та використання основних фондів на деяких підприємствах ВПК і оборони (1,2 млрд.), програми запуску орбітальних і модернізації наземних трансляторів (0,5 – 0,8 млрд. доларів). 
За період із 1992 до 1998 року обсяги іноземних інвестицій в економіку України були незначними. Так, у 1992 році вони становили 3,8 % ВВП, у 1993 – 4 %, 1994 – 1,3 %, 1995 – 1,42 %, 1996 – 1,22 %, у 1997 – 1,25 % (табл. 3.3). У цілому в Україні іноземні інвестиції становлять 5,3 % від загальних капіталовкладень (1997), тоді як, наприклад, у Білорусі цей показник дорівнює 8 %, у Киргизстані – 31 %, а в Азербайджані – 77 %. 
Аналіз обсягів і напрямів використання іноземних інвестицій свідчить, що вони незначні за розмірами і використовуються неефективно. 
Велика кількість інвесторів, які володіють реальними фінансовими ресурсами та мотивацією, що зумовлена станом світового ринку, вимагає від країни-реципієнта інвестицій щонайменшого циклу обігу капіталів.   
В Україні така ситуація склалася в деяких підгалузях транспорту (усі види послуг фрахту, пакування, експедиції, страхування перевезень, крюїнгу, бункерування на флоті та оптового постачання пально-мастильних матеріалів для автотранспорту), в оптово-торговельних ланках хімічної, металургійної та харчової промисловості. У цих підгалузях більшість обороту практично монополізовано підприємствами з іноземними інвестиціями, тоді як у використанні та модернізації базових фондів галузей частка іноземних інвесторів мізерна. 
Основними негативними ознаками інвестиційного клімату в економіці України сьогодні є: 
– стагнація на ринку внутрішніх інвестицій; 
– нестабільна законодавча база з питань іноземного інвестування; 
– низький рівень розвитку інфраструктури інвестиційного ринку; 
– погіршення платоспроможної здатності населення; 
– інфляція, яка руйнівним чином діє на всі сторони господарського життя, особливо на галузі з сезонним характером виробництва і тривалим виробничим циклом, та є перепоною стабілізації фінансового стану підприємств; 
– спад виробництва, глибина якого залежить від масштабів успадкованих деформацій у структурі економіки, обмеження попиту, що відбувається в процесі макроекономічної стабілізації, а також від термінів, протягом яких вони відбуваються; 
– зниження накопичень інвестиційної активності, які втрачають значення при високій інфляції. Накопичення відновлюються після досягнення позитивної (щодо рівня інфляції) ставки банківського процента. Вони ефективно трансформуються в інвестиції (перш за все виробничі) тільки при досягненні сталої макроекономічної стабілізації; 
– обмеження можливості держави регулювати господарські процеси, криміналізація їх помітної частини, яка особливо сильно проявляється там, де відсутні сталі та загальновизнані правові обмеження, відпрацьовані інструменти підтримки законності та правопорядку; 
– диференціація доходів та матеріального забезпечення, соціальне розшарування, що частково посилюються внаслідок ліквідації зрівняльного розподілу, в основному, під впливом інфляції, яка завжди призводить до перерозподілу доходів у бік збитків менш заможних прошарків населення; 
– зростання безробіття, що виникає в результаті спаду виробництва та структурних зрушень в економіці, необхідність перерозподілу значної частини робочої сили між галузями та регіонами; 
– проблема інвестицій на заміщення та відновлення виробничого апарату, поповнення оборотних коштів. 
Резерви стабілізації та зростання виробництва за рахунок використання наявних виробничих потужностей при збільшенні попиту, які здаються значними, насправді не настільки великі, оскільки навіть при збільшенні масштабів виробництва на цих потужностях витрати і якість продукції не будуть відповідати новим вимогам та не забезпечать її конкурентоспроможності. 
Тому проблема полягає саме в інвестиціях. Сутність її не просто в нарощуванні обсягів. Підвищення частки споживання у ВВП при відносному скороченні інвестицій є, з одного боку, природним бажанням населення зберегти в період кризи, перш за все, рівень життя. Але з іншого – скорочення обсягу інвестицій у перехідний період складає неминуче в процесі зміни режимів відтворення основного капіталу: від властивого системі планово-розподільчого режиму, при якому ефективність вкладень, що знижувалась, поповнювалася зростанням їх обсягів, до режиму, при якому зростання ефективності інвестицій дозволить отримати більший результат при тих же обсягах або обсягах, що зменшуються. 
Тому головне в проблемі інвестицій – їх ефективність, створення умов для вкладення в найбільш ефективні, конкурентоспроможні виробництва, що дають швидку віддачу, дозволяють максимально збільшити доходи підприємств, населення та бюджету, обмежити капіталовкладення та інші затрати, що призводять до розбазарювання ресурсів та посилення інфляції.[10.c.108-112]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ.  Шляхи поліпшення іноземної  інвестиційного клімату в Україні 
            Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать соціально-економічна динаміка, ефективність залучення в світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національної економіки.

Проблемі покращення інвестиційного клімату на державному рівні увага  приділяється ще з 1991 року. На сьогодні в Україні вже створено правове  поле для здійснення інвестиційної  діяльності. Зокрема, ця сфера діяльності регулюється низкою Законів України ("Про інвестиційну діяльність", "Про режим іноземного інвестування" тощо), понад 10 Указами Президента, а  також Постановами та Розпорядженнями  КМУ. [8.c.61]

Згідно цих нормативно-правових актів, в Україні передбачено  рівні права і гарантії захисту  інвестицій для всіх суб'єктів інвестиційної  діяльності. Водночас на захист іноземних  інвестицій та формування рамкових умов для міжнародної інвестиційної  діяльності додатково спрямовано ратифікацію  Вашингтонської Конвенції про порядок  вирішення інвестиційних суперечок  між державами та іноземними особами  та угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій, які підписані  з 70 країнами світу.

Між тим, попри суттєві зусилля у формуванні відповідних організаційно-економічних та правових засад зміцнення інвестиційного клімату, міжнародними експертами відзначається зниження інвестиційної привабливості України. Так, за версією Economist Intelligence Unit (EIU), Україна за показниками якості бізнес-середовища посідає 75 місце серед 82 країн. Попри прогнози цієї організації щодо певного зростання рейтингу протягом 2007-2011 рр. (на 5 позицій), Україна й надалі суттєво відставатиме від ключових конкурентів за іноземні інвестиції на світовому ринку.

Перебіг сучасних політичних процесів та практична реалізація встановлених цілей та пріоритетів поліпшення інвестиційного клімату в Україні, переважно негативно впливають на інвестиційний клімат й, зокрема, міжнародну інвестиційну привабливість України, підвищують ризики для інвесторів, зумовлюючи тим самим втрати в конкурентній боротьбі за світові інвестиційні ресурси. Приріст ПІІ в Україну в 2006 р. (без нерозподілених за видами економічної діяльності та надходжень від приватизації), за попередніми даними Держкомстату, склав 3966,5 млн дол.США,  що в 2,1 разу більше остаточного показника 2005 рhttp://www.niss.gov.ua/Monitor/Marrch/12.htm - _ftn1. Разом із тим, суттєвим проривом у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки таке надходження ПІІ назвати не можна, оскільки  64,3 % ПІІ надішли в фінансову діяльність, операції з нерухомістю та торгівлю, в той час як частка промисловості в ПІІ 2006 року (без надходжень від приватизації) зменшилася до 20,9 % проти 33,9 % рік тому. 

Протягом останніх років Україна  залучила прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в декілька разів менше, ніж  інші країни Центральної та Східної  Європи, а частка країни в світових потоках ПІІ залишається надзвичайно  низькою у 2005 р. – 0,8 % і  близько 0,4 % у 2006 р. У 2005 р. до країн Центральної та Східної Європи та СНД надійшло 74,3 млрд дол. ПІІ, в 2006 р. – 77,6 млрд дол., що складає близько 7-8 % загальносвітового рівня ПІІ, причому з них 60 % або 48,8 млрд дол. (в 2005 р.) залучили 5 країн (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія та Росія). Частка України в ПІІ, які надійшли в країни Центральної та Східної Європи та СНД, в 2005 р. становить близько 10 %, а в 2006 р. знизилась вдвічі до 5 % (високий показник 2005 р. був забезпечений насамперед купівлею «Криворіжсталі»).

При цьому надалі, за незмінних  умов, немає підстав прогнозувати помітного збільшення припливу ПІІ  в Україну. По-перше, традиційно значна частка ПІІ в країни регіону надходить  в енергетичний сектор (який є найбільш інвестиційно привабливим в Азербайджані, Росії, Казахстані), в якому Україна  об’єктивно не має значних переваг. По-друге, в Україні скорочуватиметься  потенціал такого джерела залучення  ПІІ як приватизація. Відтак потенційні обсяги ПІІ в Україну, за нашими оцінками знаходитимуться у найближчі 5 років на рівні 4-6 млрд дол. на рік, що не відповідає інвестиційним потребам національної економіки. Таким чином, Україна потребує нових механізмів залучення ПІІ та суттєвого поліпшення інвестиційного клімату.

Натомість в Україні дедалі більше дається взнаки нечіткість інвестиційної  стратегії, а непрозорість процесу  обговорення та формування інвестиційних  та інноваційних пріоритетів розвитку національної економіки перешкоджає  виробленню об’єктивних цілей та напрямків цієї політики, послаблює  суспільну легітимність урядової політики у цій сфері. В суспільстві, а  також серед економічної еліти, вже назріло розуміння того, що без докорінних змін практики впровадження та механізмів реалізації декларованих в національному законодавстві норм забезпечення інвестиційного клімату Україна буде позбавлена гідних перспектив у міжнародному поділі праці.

Існуючі в Україні перешкоди  реалізації пріоритетів формування інвестиційного клімату мають системний  характер і охоплюють правову, економічну, науково-технологічну та фінансову  складові. Ключовими характерними особливостями, які стримують поліпшення інвестиційного клімату, є:

1. Відсутність в Україні сталої стратегії та відповідного національного плану дій, який є прийнятним та наслідується усіма політичними «командами» й орієнтований на забезпечення усім суб’єктам економічних відносин рівних економічних прав та обов’язків у здійсненні фінансово-економічної діяльності. Суттєвою вадою розбудови сприятливого інвестиційного клімату є фокусування політики переважно на розвитку великого бізнесу і відставання у здійсненні регуляторної реформи, що гальмує розвиток підприємницького середовища в країні.

Зосередження заходів державних  стратегій і програм на розподілі  державних коштів чи наданні преференцій  окремим групам господарюючих суб’єктів призвело до викривлення конкурентних можливостей на національному ринку та непрозорості в сфері розподілу ресурсів, не дозволило сформувати на державному рівні єдине нормативно-правове поле реалізації економічної діяльності, яке у кінцевому підсумку і формує високо мотиваційний інвестиційний клімат, привабливий для вітчизняних та іноземних інвесторів. Важливим негативним наслідком створення «інвестиційного клімату для обраних» стала втрата довіри суспільства до влади.[9.c.41-44]

Зміни, які сталися внаслідок  політичної реформи, не сприяли підвищенню впевненості суспільства в наступності  економічного курсу, зокрема – ключових його складових – політики щодо захисту прав приватної власності, ринку землі, механізмів  ПДВ, стабільності курсу національної валюти, напрямів зовнішньоекономічної інтеграції тощо.

2. Обмеженість потенціалу залучення ПІІ в Україну через приватизацію державних підприємств. Попри існування певної кількості державних підприємств, під які можна залучати інвестиції, перспектива розвитку цього джерела залучення інвестицій є обмеженою вже у короткостроковому періоді. Подальше залучення ПІІ в економіку України залежатиме від оперативності усунення невиправданих витрат, ризиків і бар'єрів для конкуренції, які стимулюють інвесторів здійснювати інвестиції. Малоперспективними є також сподівання виграти в конкуренції за залучення інвестицій на основі низької вартості трудових ресурсів, оскільки цей чинник дозволяє залучати інвестиції лише в сировинні та низькотехнологічні сектори економіки.

3. Переобтяженість регуляторними нормами та складність податкової системи. Так, за даними Світового Банку, Україна за рівнем якості середовища для здійснення господарської діяльності посідає 128 місце з 175 країн, поступаючись всім країнам Центрально-Східної Європи, та навіть більшості пострадянських країн, таким як Вірменія (34), Грузія (37), Казахстан (63), Киргизстан (90), Росія (96), Азербайджан (99), Молдова (103).

В Україні нараховується 98 видів  податкових платежів, на опрацювання  та сплату яких компанії витрачають 2185 годин робочого часу щороку. При  цьому підприємство має заповнити 92 сторінки податкових декларацій, тоді як середній в світі показник становить 35 сторінок (табл.2). Між тим, наприклад, в Естонії підприємства сплачують 11 видів податків, на які витрачається лише 104 години, в Болгарії – відповідно 27 і 616, Польщі - 43 і 175, Казахстані - 34 і 156. Фактично податкова система України  є однією з найбільш ускладнених  та громіздких серед країн Центрально-Східної  Європи, для яких ці показники складають 50 і 423 відповідно. За даним критерієм  вона значно поступається країнам ЄС-25 (найбільша кількість податків в  Польщі - 43, Словенії - 34).