Лекции по "Интеллектуальной собственности"

      Судовий порядок захисту прав є найбільш ефективним, але практика показує, що тільки незначний відсоток спорів щодо порушення прав на об'єкти інтелектуальної  власності вирішується у суді. Як правило, сторони погоджуються на мирову, щоб уникнути значних фінансових витрат, а також ризику втрати свого бізнесу.

      У великій мірі зменшенню кількості  правопорушень сприяє політика фірми, що спрямована на профілактику правопорушень. 
 
 

      4.4.6 Управління об'єктом інтелектуальної власності на етапі утилізації 

      Як  уже відмічалося вище, після закінчення юридично визначеного строку дії прав на об'єкт інтелектуальної власності він зникає як об'єкт власності і переходить у суспільне надбання. Тобто його може використовувати без дозволу правовласника будь-хто. Тому на цьому етапі підприємство повинно спрогнозувати наслідки вичерпання прав на свої об'єкти інтелектуальної власності, а з іншого боку, відкривається можливість безоплатного використання науково-технічних і технологічних розробок, права на які належали до їх, вичерпання іншими правовласниками. Для багатьох підприємств - це невичерпна, а часто і єдина можливість використати у своїй діяльності досягнення науково-технічного прогресу.

      5 Захист прав інтелектуальної  власності

      5.1 Система захисту  прав інтелектуальної  власності та її призначення 

      Немає сенсу у створенні складної й  коштовної системи охорони прав і поширення інформації про охоронні документи на об'єкти інтелектуальної  власності, якщо власники цих прав не будуть мати можливість забезпечити  захист своїх прав задовільним чином. Для того щоб запобігти у подальшому порушенню прав і компенсувати втрати, що виникають унаслідок порушення цих прав, вони повинні мати можливість захищати свої права.

      Після того як об'єкт інтелектуальної власності  створений і охоронним документом закріплені на нього права, настає важливий етап у його життєвому циклі -включення в господарський оборот. Саме на цьому етапі об'єкт інтелектуальної власності приносить правовласнику прибуток чи іншу користь, власне те, заради чого він і був створений. Однак, як тільки інформація про об'єкт інтелектуальної власності стає відомою несумлінним конкурентам, у них виникає спокуса використати його у своїх інтересах. При цьому порушник прав знаходиться в більш вигідних умовах, чим правовласник; він не несе витрат на стадії створення та охорони об'єкта інтелектуальної власності. Крім того, він може мати готову виробничу базу для використання об'єкта інтелектуальної власності, у той час, як правовласник повинен ще витратити час і ресурси на її створення. Тому порушник прав може швидше випустити продукцію з використанням об'єктів інтелектуальної власності і просунути її на ринок по більш низькій ціні, чим правоволоділець об'єкта інтелектуальної власності. Такий розвиток подій не тільки порушує права конкретного правоволодільця, але має і серйозні наслідки для суспільства в цілому, сповільнюючи його соціальний і економічний розвиток і, ускладнюючи цивілізоване співробітництво з іншими країнами.

      У наш час фактор захисту прав здобуває особливо великого значення, тому що у зв'язку зі швидким розвитком технологій, з'явилася можливість порушення прав у таких обсягах, що були неможливі раніше. Тому без належної правоохоронної інфраструктури, що забезпечує як захист прав, так і обмеження можливості одержання аналогічних прав іншими, система охорони інтелектуальної власності не може бути ефективною. 

      5.2 Дії, що визнаються  порушенням права  інтелектуальної  власності 

      Перераховані  нижче дії, що вчинені без дозволу  власника патенту на винахід або  корисну модель, визнаються порушенням його прав:

• виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, у тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (увезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях;
• застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним.

      Порушенням  прав визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого  промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, у  тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (увезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.

      Виріб визнається виготовленим із застосуванням  запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі  суттєві ознаки промислового зразка.

      Що  стосується географічного зазначення походження товару, то порушенням прав визнається:

• нанесення його на товар або на етикетку;
• нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;
• запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

      Крім  того, порушенням прав власника свідоцтва на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є:

• використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право на його використання;
• використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: "вид", "тип", "стиль", "марка", "імітація" тощо;
• використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання

      завдає  шкоди репутації зареєстрованого  зазначення або є неправомірним використанням його репутації;

      - використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви.

      Указані далі дії, вчинені без дозволу  власника свідоцтва на торговельну  марку, визнаються порушенням його прав:

• нанесення знака на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (увезення) та експорт (вивезення);
• застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;
• застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

      Знак  визнається використаним, якщо його застосовано  у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється  від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

      Неправомірне (без дозволу автора) використання творів є порушенням прав автора. Посилання  користувача твору на низький  художній чи науковий рівень твору, на мету використання твору, на невеликий  обсяг використання твору тощо не можуть братися до уваги при вирішенні питання про відповідальність користувача.

      Вважається  порушенням особистих немайнових прав автора оприлюднення твору без зазначення імені автора, ілюстрування твору, спотворення  твору, зміна твору тощо.

      Будь-яке  відтворення чи використання твору без дозволу автора без виплати йому винагороди, є порушенням його виключних майнових прав.

      Використання  виконань творів шляхом публічного повідомлення виконань, фіксації їх на носії та розповсюдження зафіксованих виконань без дозволу  виконавця є порушенням його прав. 

      5.3 Категорії спорів 

      Суб'єкт, права якого порушені, може вимагати:

• визнання цього права; визнання правочину недійсним;
• припинення дії, яка порушує право;
• відновлення становища, яке існувало до порушення;

      примусове виконання обов'язку в натурі;

• зміна правовідношення;
• припинення правовідношення;
• відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

      - відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

      - визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд також може захистити право інтелектуальної власності та охоронювані законом інтереси іншим цивільно-правовим способом, що встановлений договором чи законом.

      Суперечки щодо інтелектуальної власності  поділяються на дві групи. До першої відносяться суперечки про визнання (чи невизнання) результату інтелектуальної діяльності об'єктом інтелектуальної власності. Стосовно об'єктів промислової власності - це суперечки:

• пов'язані з відмовою у видачі патенту;
• по запереченнях третіх осіб проти видачі патенту;
• про визнання патенту недійсним.

      До  другої групи відносяться суперечки, що стосуються порушення прав:

• про заборону дій, що порушують права на патент;
• про відшкодування шкоди, заподіяної порушником патентних прав;
• про визнання дій, що не порушують патент;
• про післякористування винаходів, пов'язане з укладанням чи використанням ліцензійних угод;
• про надання примусової ліцензії;
• про виплату винагороди автору роботодавцем;
• про компенсацію за використання винаходу державою тощо.

 

      5.4 Форми, порядки  та способи захисту  права інтелектуальної  власності 

      Існує дві форми захисту прав інтелектуальної  власності: юрисдикційна й неюрисдикційна (рис. 7). Неюрисдикційна форма передбачає захист права інтелектуальної власності  своїми силами, без звернення за допомогою до державних або інших  компетентних органів, тобто самозахист. Наприклад, це може бути відмова здійснити певні дії, передбачені укладеним договором про передачу (уступку) майнових прав інтелектуальної власності або ліцензійним договором, відмова від виконання недійсного договору тощо. Обрані засоби самозахисту не повинні бути забороненими законодавством та не повинні суперечити моральним засадам суспільства.

      Юридичні  форми захисту застосовують два  порядки захисту: загальний (судовий) та спеціальний (адміністративний). Загальний  порядок захисту здійснюється в судах.

      Спеціальний порядок захисту прав здійснюється в органах державного управління або в органах Антимонопольного комітету України, або в органах  державної митної служби України. 

      

      Рис. 7 Форми й порядки захисту прав інтелектуальної власності 

      5.5 Способи захисту права інтелектуальної власності

      5.5.1 Адміністративно-правовий  спосіб захисту  прав 

      Адміністративний  спосіб полягає в розгляді та вирішенні  суперечки органом державного управління. Процедура розгляду набагато простіша, ніж у цивільному судочинстві. Правовою основою є Кодекс України про адміністративні правопорушення, а також закони України: "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин" тощо.

      У галузі авторського права і суміжних прав адміністративний спосіб захисту  прав передбачено тільки за публічний  показ, порушення умов публічного демонстрування й тиражування кіно- і відеофільмів без прокатного посвідчення. Стосовно об'єктів промислової власності цей спосіб захисту прав передбачає накладення штрафів за неправомірне використання фірмових найменувань, торговельних марок тощо. Засобом захисту в цьому випадку є скарга, яку у встановленому адміністративним законодавством порядку подають у відповідний орган державного управління.

      Здійснення  дій, обумовлених законодавством України  як недобросовісна конкуренція, спричиняє  накладення Антимонопольним комітетом України штрафів, а також адміністративну й цивільно-правову відповідальність. До таких дій відносяться:

• неправомірне використання чужого імені, фірмового найменування, торговельних марок;
• уведення в обіг під своїм позначенням товару іншого виробника;

      відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарської діяльності й уведення його в господарський  оборот;