Специфіка інвестиційного процесу в період утворення приватного сектору української економіки

Національний дохід у 1993 р. порівняно з 1992 р. скоротився на 15%, реальна зарплата — майже на 52%. У найгіршому становищі опинилася  легка індустрія, де падіння виробництва  відбулося майже на 1/3, і транспорт, де товарообіг скоротився на 29%. І лише в сільському господарстві за підтримки  з боку уряду і завдяки високому врожаю відбулося незначне зростання  виробництва продукції.

Парадокс полягав у  тому, що грошово-фінансова система  України була сформована з орієнтацією  на ринкову систему виробництва, якої в Україні ще не було. Отже, грошово-фінансова система почала руйнувати неприйнятне для неї виробництво. За класичними ж поняттями економіки спочатку має створюватися система виробництва, а потім грошово-фінансова система, яка його обслуговує.

На тлі боротьби з гіперінфляцією помітно послабилося реформування відносин власності, хоча закони про  приватизацію було прийнято ще навесні 1992 р. Програму приватизації на 1993 р. не було виконано. Тому державному сектору  не протистояла будь-яка конкуренція. Приватизації муніципальної власності  всіляко перешкоджали місцеві органи влади.

Різко зросло адміністративне  втручання в грошово-кредитну сферу. Парламент у міру розкручування  інфляційної спіралі, в порушення  банківського законодавства втручається  в діяльність банків, директивно регулюються  процентні ставки і валютний режим. У листопаді 1993 р. було здійснено  спробу припинення валютних торгів на міжбанківській біржі.

Усе це не сприяло економічним  перетворенням в Україні, формуванню ринкового середовища, зберігало  бюрократичні методи управління, свідчило про відсутність послідовної  програми господарської реформи.

Подальший хід реформ за рекомендаціями МВФ призвів до глибокої кризи. 1994 р. приніс економіці й народу України нові труднощі та випробування, а загальна тенденція спаду виробництва  в усіх галузях промисловості  ще зберігалася. За 6 місяців у паливній галузі порівняно з 1993 р. скорочення виробництва становило 36%, у чорній металургії — 34,8, хімічній — 37,7, машинобудівній — 46,6, деревообробній — 42,3, будівельних матеріалів — 48,4, легкій — 50,7, харчовій — 4,8%.

Криза охопила і сільське господарство України. За 1990—1993 рр. обсяг сільськогосподарської продукції скоротився на 25%. Зменшилося поголів’я великої рогатої худоби (ВРХ), свиней, овець і кіз, зменшилася кількість птиці. Скорочення поголів’я не припинилося і в 1994 р. У 1993 р. у колгоспах реалізація ВРХ на забій скоротилася проти 1990 р. на 43%, свиней і птиці — на 57%, овець і кіз — на 49%. У 1990—1993 рр. обсяг виробництва багатьох сільськогосподарських продуктів відкинуто на 15—20 років назад. На 1 січня 1994 р. поголів’я ВРХ у державних і колективних сільськогосподарських підприємствах становило 17717 тис., і порівняно з 1991 р. воно скоротилося на 3368,1 тис. або на 16%. У 1991—1993 рр. загальна площа посівів сільськогосподарських культур становила 14203,7 тис. га, що на 8,3% менше, ніж за попередні п’ять років. Скоротилися на 7,6% посіви цукрових буряків, на 23% — льону, на 4,7% — овочів, на 33,3% — кукурудзи.

У державно-колгоспному секторі  склалася парадоксальна ситуація. З  одного боку, державні господарства витрачали  мільйони доларів лише на закупівлі  ембріонів і кормів, щоб в перспективі  створити м’ясне стадо, а з іншого — українські селяни не мали можливості продати тисячі голів вгодованої великої рогатої худоби, свиней, молока, масла, сиру. Усе це відбувалося і продовжує відбуватися в той час, коли населення споживає харчових продуктів усе менше і менше. Дія деяких економічних факторів підштовхувала сільське господарство до катастрофічних наслідків. У 1994 р. площа ерозійних орних земель в Україні становила 13,6 млн га (51,8%). Щороку з полів змивається водою, здувається вітром 600 млн т ґрунту, у тому числі 40 млн т гумусу. Занедбані в останні роки не лише тваринництво, а й птахівництво, садівництво, виноградарство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                    

 

 

 

                                             

 

                                                   Висновки

 

Отже, інвестування являє собою сукупність економічних відносин між суб´єктами економіки, тобто її секторами (не фінансових та фінансових корпорацій, сектором загальнодержавного управління, сектором домашніх господарств), що виникають на всіх стадіях виробничого відтворення, характеризуючи потоки інвестиційних ресурсів впродовж повного циклу їх кругообігу. При цьому інвестиційна діяльність як сукупність цілеспрямованих дій в реалізації окремих інвестиційних проектів є лише механізмом інвестування. Реалізація інвестування і складових його механізмів забезпечує відтворення економічного потенціалу країни на якісно новій технічній та технологічній основі.

Інвестиційний процес залежить від стабільності в багатьох вимірах: стабільності політичної, стабільності законодавства, стабільності економічної, стабільності інвестиційної політики держави.

Інвестиційний потенціал  вітчизняного приватного сектора ще дуже низький для здійснення великих  інвестиційних проектів. Це стосується як українських банків, так і інших  фінансових організацій. На сьогодні, більшість з них згодна фінансувати  короткострокові проекти, вартість яких відносно низька. Реально ж, більшість  українських підприємств потребують докорінної реконструкції та переобладнання. Вартість таких інвестиційних проектів сягатиме десятків і сотень мільйонів  доларів.

Таким чином, можна стверджувати: за допомогою економічних методів  активізації інвестиційної діяльності та ефективного використання всіх джерел фінансування, а також при належному  державному регулюванні інвестиційного процесу і його відповідному ресурсно-будівельному забезпеченні наша держава матиме всі  можливості в інвестиційній сфері, щоб забезпечити процеси економічного оновлення і зростання.

 

 

 

 

 

                                   

 

 

                                     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                       Список використаної літератури

1. Інвестування. — К.: Алерта, 2006.

2. Економіка зарубіжних країн. — М., 1990.

3. Демденко Л.М. Окремі питання податкового стимулювання інвестування в України. // Фінанси України. - 1998.

4. Дзись Г. Структура перебудови економіки України // Економіка України. — 1994.