Методика редакторського аналізу композиції

Галицький інститут імені В’ячеслава Чорновола 
 
 
 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

На  тему:

Методика  редакторського аналізу  композиції 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Виконала:

студентка групи Р-31б

Надозірна Юлія

Науковий  керівник:

Решетуха  Тетяна Василівна 
 
 

Тернопіль-2008

План:

Вступ

1. Особливості редакторського аналізу.

2.  Методика редакторського оцінювання композиції рукопису.

3. Методика редакторського аналізу рубрикації.Текст та заголовок.

4.  Типові композиційні помилки.

5. 

Висновок

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Редакторський  аналіз  будь-якого твору  на  наукову  тематику починається  з  оцінки  теми  та  її  розробки.  Тут  застосовують 
загальні   для   усіх  видів  літератури  критерії:  вірогідність, 
науковість,  актуальність, на основі яких  робиться  висновок  про 
своєчасність і доцільність публікації. 
    У  першу  чергу редактор повинен оцінити актуальність теми  та 
обґрунтованість її вибору. 
    Композиція  –  це  побудова  твору,  обумовлена  його  жанром. 
Композиція скріплює елементи форми і сукупність їхніх ідей у закон 
композиції,  що  є  підсумком наукового  та  естетичного  пізнання 
добутку. 
    Перед аналізом композиції слід визначити тип побудови тексту і 
види його структурних зв'язків. 
    Факт  – об'єктивно існуюча річ, властивість, подія, розглянута 
окремо від своєї системи та умов. Фактичний матеріал твору – це не 
тільки  числа, імена, прізвища, цифри, дати, назви,  речі,  події, 
явища.  Можна  навести  низку  прикладів,  які  підтверджують,  що 
фактичний  матеріал твору – поняття більш широке і  складне,  аніж 
вище  перераховані. Звідси і складність задач, які постають  перед 
редактором при аналізі тексту з фактичної сторони. 
    У  процесі  редакторського аналізу твору з технічної  тематики 
важливі аналіз і оцінка фактичного  матеріалу, поміщеного в книзі. 
Фактичний матеріал у виданні  – опис   того, що реально вчинилося, 
твердо  встановлене,  і вірогідність чого не підлягає  сумніву.  І 
хоча   перевірити  фактичний  матеріал  та  переконатися  в   його 
вірогідності  –  першорядна задача редактора, слід відзначити,  що 
вона далеко не єдина. Зрозуміло, фактична  невірогідність підриває 
довіру  до  видання.  Але  не  тільки  вірогідність  робить   твір 
переконливим.  Без  фактів твір безтілесний.  Задача  редактора  – 
проаналізувати   всю   сукупність  фактів,  які   відносяться   до 
конкретної  проблеми, і дати всебічну, тобто  кількісну  і  якісну 
оцінку наведеного фактичного матеріалу

снує кілька видів побудови тексту. 
   Оповідання   –  спосіб  побудови  тексту,  при  якому   зв'язок 
відбувається  між подіями і явищами дійсності. Мета  оповідання  – 
передати  рух подій у часі. Між подіями і явищами дійсності  існує 
тимчасовий  хронологічний зв'язок, обумовлений  дією  об'єкта.  Це 
розповідь  про  події в тимчасовій послідовності.  Для  оповідання 
характерні наступні види структурного зв'язку: 
  -   пряма хронологія; 
  -   зворотна хронологія; 
  -   пряма хронологія з відступами. 
           Опис   –  спосіб  побудови  тексту,  задачею  якого   є 
повідомлення, констатація якої-небудь конкретної інформації.  Мета 
опису – створити картину дійсності. Це перерахування властивостей, 
сторін  предмета  або явища, властивих йому у  визначений  момент. 
Описи призначені для характеристики ознак об'єкта: це можуть  бути 
характеристики   явищ  природи,  предметів,  осіб,   навколишнього 
оточення, експериментів, деталей машин тощо. 
    Для опису характерні наступні види структурного зв'язку [7]: 
  -    рух  погляду спостерігача по об'єкту опису, його  складовим 
     частинам; 
  -    класифікація  з різною підставою розподілу на  частини  (по 
     досліджуваному об'єкту, по методу досліджень,  за  структурою 
     досліджуваного предмета, по властивостях об'єкта); 
  -    зменшення або зростання ознаки (від нижчого до вищого,  від 
     простого до складного, від самого значимого до найменш значимого, 
     від визначального до обумовленого); 
  -   маршрут руху. 
    Текст-міркування  – спосіб побудови тексту,  основою  якого  є 
фрази   і   понадфрази   єдності  в  тексті,  зв'язані   причинно- 
наслідковими   відносинами.   Мета   міркування   –   дослідження, 
узагальнення   знань  про  дійсність,  з'ясування   причин   явищ, 
обґрунтування  висновків,  доказ істинності  або  хибності  певних 
положень.  Окремі  пропозиції  у  міркуванні  пов'язані  причинно- 
наслідковими  вивідними  відносинами.  Для  міркування  характерні 
наступні види структурного зв'язку: 
  -   умовивід у доказі або спростуванні; 
  -   закономірність пізнавального руху по досліджуваному об'єкті; 
  -   діалектичний метод сходження від абстрактного до конкретного. 
    Хід  міркування  може відбивати різні методи дослідження:  від 
окремих  випадків до загального висновку, від одиничних фактів  до 
узагальнень (метод індукції); від більш загальних суджень до  менш 
загальних  суджень  або  окремих фактів  (метод  дедукції);  метод 
класифікації. 
    Частинами  логічного  доказу  є: теза  (положення,  істинність 
якого  здійснюється  у  ході  доказу),  аргументи  (судження,   за 
допомогою   яких   доводиться   істинність   тези),   демонстрація 
(виведення істинності тези з аргументів). 
    Текст-визначення   і  пояснення.  Визначення   даються   через 
вказівки  роду  і  видової відмінності. У залежності  від  способу 
розкриття   змісту   для  визначення  характерні   наступні   види 
структурного зв'язку [2]: 
  -   через опис ситуацій і подій; 
  -   через перерахування складових частин обумовленого; 
  -   через переклад слова на іншу мову. 
    У залежності від функцій, виконуваних у тексті, для визначення 
характерні наступні види структурного зв'язку: 
  -   через перерахування відомих встановлених ознак; 
  -   через введення додаткових відомостей; 
  -   через розкриття змісту нової події або явища. 
    Текст  визначення може містити в собі чотири елементи: те,  що 
визначається   –   обумовлене  поняття;  те,  що  говориться   про 
обумовлене   –  предикат;  якість,  що  властива  низці   родинних 
предметів  і явищ – родова ознака; якість, характерна  тільки  для 
даного обумовленого предмета – видова ознака. 
    Основою  аналізу  композиції  є  аналіз  тексту.    

1. Капелюшний  А. О. Стилістика і редагування. –  Львів: ПАІС, 2002. – С. 386–390.
2. Мильчин А. Э., Чельцова Л. К. Справочник издателя и автора. – М.: Олимп, 1999. – С. 3–267.
3. Памятная книга редактора. – М.: Книга, 1998. – С. 7–91, 108–126, 130–152, 361–363.
4. Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2001. – С. 76–77, 263–297.
5. Сурикова Т. И. Язык журналистики 97: Обзор направлений исследования // Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика. – 1999. – № 1. – С. 93–98.
6. Баранник Д. Х. До питання про інформаційний стиль мови// Мовознавство. – 1967. - № 6. – с.11-13.
7. Різун В. Літературне редагування: Підручник. – К.: Либідь, 1996

Капелюшний  А. О. Редагування в засобах масової інформації.— Львів:

8. ПАІС, 2005.— 304 с.