Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин

         Водночас слід поліпшити  інформаційне обслуговування молодіжного  сектора ринку праці шляхом періодичної  підготовки і доведення до учнів  і студентів інформації про потребу  підприємств у робочій силі, про  необхідність продовжувати навчання та одержання професії, конкурентоспроможної на ринку праці, проводити спеціалізовані (галузеві) та регіональні (міжгалузеві) ярмарки вакансій; забезпечувати розвиток профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних, діагностичних, консультативних та ін.).

         У розвинутих країнах  більшість програм зайнятості стосується  певних категорій населення, які  потребують підтримки й допомоги. Розрізняють довгострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному  рівнях.

         Метою державних  і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення  потреб громадян у праці.

         Державні і територіальні  програми зайнятості населення спрямовані на:

• сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;
• попередження розвитку безробіття  і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
• удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;
• захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;
• формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;
• заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

         Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих  галузей і підприємств проблем  прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників і практичній реалізації деферинційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

         Глибока і затяжна  економічна криза зумовила спад виробництва, що привело до вивільнення значної  кількості робочої сили у промисловості, сільському господарстві та будівництві. Нестача вільних коштів і незначні іноземні інвестиції не дозволяють створити достатню кількість нових робочих  місць, що породило таке явище, як масове безробіття наших співвітчизників. Проблема зайнятості набула в Україні  гострого характеру й уже стала  вельми відчутним чинником, що впливає  як на економічне, так і на політичне  життя країни, замовивши різке  зубожіння нашого населення. Тому метою  дослідження було вивчення зарубіжного  досвіду вирішення проблеми зайнятості, аналіз моделей ринку праці у  високорозвинених країнах Європи, вироблення відповідних рекомендацій для запровадження  позитивного досвіду механізмів регулювання зайнятості населення  для нашої країни. Автором досліджена діяльність служб зайнятості населення  і вироблені пропозиції щодо використання їхнього досвіду організації  державних служб зайнятості в  Україні.

         Роль держави у  регулюванні ринку праці зарубіжних країн, насамперед, проявляється через  сприяння зайнятості як на макроекономічному, так і на регіональному рівнях. Важливою складовою цієї політики ряду країн є державні програми економічного та соціального розвитку.

         Сучасна політика зайнятості включає систему заходів спрямованих  на регулювання ринку праці та підвищення якісного рівня трудових ресурсів: створення системи профнавчання та працевлаштування, збір і поширення інформації про стан попиту і пропозиції на ринку праці, створення фондів страхування на випадок безробіття, розвиток системи соціального забезпечення. Сучасний механізм державного впливу на ринок праці проявляється у розвитку нових форм зайнятості, стимулюванні росту заробітної прати разом із створенням умов для активації політики інвестування та зростання зайнятості, зниження віку виходу на пенсію та збільшення терміну отримання освіти як до початку, так і в періоді трудової активності.

         У реалізації державної  політики зайнятості будь-якої країни певне місце займають служби зайнятості. У зарубіжних країнах для регулювання  ринку праці було створено низку  установ, функції яких досить схожі. Крім традиційних, однією з важливих їх функцій є сприяння у здобутті професій, підвищення кваліфікації і  перепідготовці безробітних.

         У більшості країн  профнавчання найчастіше ведеться на базі різних навчальних закладів та на підприємствах, з якими служби зайнятості уклали угоди. Однак, у деяких державах, таких як Фінляндія, Німеччина, США і Швеція відбувається зворотній процес: змінюються зв'язки між службами профорієнтації, профпідготовки і працевлаштування і створюються єдині центри зайнятості, які надають комплекс послуг. Крім державних служб зайнятості, в багатьох країнах є ще й приватні, куди можуть звернутися як безробітні особи, так і працюючі.

         Державна активна  політика зайнятості розвинених країн  передбачає розробку програм сприяння зайнятості, котрі поділяються на три типи: громадські роботи, профпідготовка для молоді, допомога безробітним, що не мали роботи впродовж тривалого  періоду.

         Успіх Швеції у досягненні повної зайнятості був здійснений завдяки  активній політиці зайнятості. На профпідготовку працівників і на створення робочих  місць Швеція витрачає більше коштів, ніж будь-яка інша країна.

         У Великобританії діє  програма зайнятості, в основу якої покладено навчання і профорієнтацію безробітних.

         Система трудових відносин в Японії грунтується на "пожиттєвому наймі". Щодо скорочення трудових витрат на робочу силу, то в японських фірмах це здійснюється завдяки переміщенням у середині підприємства чи між підприємствами, а не за рахунок звільнення працівників, як це здійснюють американські фірми. Ринок праці Японії характерний тим, що молодих людей приймають на роботу в першу чергу, а людей старшого покоління примусово звільняють.

         Для США характерна децентралізація ринку праці, оскільки в кожному штаті країни є своє законодавство про зайнятість. Держава  застосовує прямі та непрямі методи регулювання ринку робочої сили. Державна політика, перш за все, спрямована на стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих  місць, підготовку та перепідготовку працівників, сприяння найму робочої сили.

         Європейський союз надає пріоритетне значення зайнятості. Частка безробітних у ньому поступово скорочується. Незважаючи на це, боротьба з ним офіційно оголошена завданням номер один усієї діяльності Європейського союзу.

         Однією із структурних  проблем ринку праці Європейського  союзу залишається нерівномірність  рівня безробіття серед окремих  вікових груп, насамперед, масове - серед  молоді. Саме тому пріоритетним напрямком державної молодіжної програми стало поліпшення системи середньої і початкової професійної освіти, яка особливо ефективно впроваджується у Німеччині.

         Державна політика зайнятості включає професійну перепідготовку безробітних, субсидіювання додаткових робочих місць у державному і  приватному секторах, підтримку зайнятості серед груп, що знаходяться в особливо невигідному становищі на ринку  паці, молоді та інвалідів.

         Проведені узагальнення існуючої практики виплати допомоги у разі безробіття в розвинутих країнах  свідчить про дієвість і різноманітність  підходів до застосування обов'язкового державного страхування.

         Заслуговує також  на увагу передбачена законодавством низки країн практика збільшення основної частини допомоги громадянам у разі безробіття (наявність дітей, утриманців) та позбавлення права  на її отримання за певних умов (звільнення за власним бажанням, за порушення  трудової дисципліни або відмова  від запропонованої роботи, яка відповідає фаху та кваліфікації безробітного).

         Отже, вивчення світового  досвіду в галузі функціонування ринку праці, його державного регулювання, а також шляхи вирішення проблем  безробіття має важливе значення для визначення політики зайнятості.

5. Глобалізація  світової економіки  та її вплив на соціально-трудову  сферу

         Процеси глобалізації світової економіки дедалі відчутніше впливають на економічне, політичне, культурне життя фактично всіх країн  світу. Спостерігається посилення  впливу глобалізації на розвиток світової економіки та її соціально-трудової сфери.

         Глобалізацію слід розглядати як вищий етап інтернаціоналізації, коли інтенсифікуються взаємозв’язки  між усіма сферами світового  співтовариства, що призводить до переплетіння економічних, соціальних, політичних, демографічних, правових, етнічних та інших сторін людської діяльності.

         Проявом процесів посилення  глобалізації є:

• зростання обсягів міжнародної торгівлі товарами і послугами, перевищення темпів її росту порівняно з темпами зростання ВВП;
• збільшення обсягів і динаміки росту іноземних інвестицій;
• збільшення кількості та посилення впливу транснаціональних компаній на світові економічні відносини;
• зростання міжнародної мобільності людських ресурсів тощо.

         Глобалізація світової економіки є складним, суперечливим і багатовекторним процесом. За своїми наслідками її не можна однозначно трактувати як добро чи соціальне  зло. Глобалізація є об’єктивним  процесом і як і будь-який складний процес він потребує регулювання  та приведення у певні змістово-часові рамки.

         Світовий досвід засвідчує: для того, щоб скористатись плодами інтеграційних процесів, національна економіка повинна  мати конкурентні переваги, а держава  – проводити зважену політику щодо їх розвитку та реалізації.

         Слід відзначити, що чимало іноземних і вітчизняних  економістів справедливо наголошують  на загостренні під впливом процесів глобалізації проблем, у першу чергу, у соціально-трудовій сфері, проявом  яких виступає зростання безробіття, розшарування між багатими і бідними, послаблення традиційних моральних зв’язків, зростання десолідаризації суспільства тощо.

         Генеральний директор МОП у доповіді на 82-й сесії  цієї організації (1995р.) особливу увагу  приділив двом моментам: нерівномірному розподілу результатів глобалізації між країнами та перерозподілу доходів  у середині країни. У доповіді зазначалось  також, що глобалізація вивільняє економічні сили, які поглиблюють наявну нерівність у сферах продуктивності праці, доходів, матеріального добробуту, перешкоджають  рівності можливостей у соціально-трудових відносинах.

         Під впливом розширення меж відкритості національних товарних і фінансових ринків, зростання конкуренції  між товаровиробниками відбуваються суттєві зміни у структурі  і масштабах зайнятості. Дедалі більше розширюються можливості перенесення  виробництва, а разом з ним  і робочих місць, до інших країн, і в першу чергу до країн  з дешевою робочою силою. Безумовно  переваги тут мають компанії розвинених країн, які виробляють конкурентоспроможнішу продукцію, оскільки мають змогу впливати на політичні рішення урядів держав світу, диктувати їм свої умови.

         Складовою процесів глобалізації є зростання мобільності  робочої сили, інтенсифікація міграційних  процесів, наслідки яких є суперечливими. Для країн, що не проводять зваженої міграційної політики, серйозним  випробовуванням на національному  ринку праці стає зростання конкуренції  з боку країн з низьким рівнем заробітної плати, скорочення кількості  робочих місць, на яких працює корінне  населення, та зниження середнього рівня  заробітної плати, особливо некваліфікованої і низько кваліфікованої робочої сили.

         Неоднозначним є  вплив процесів глобалізації на ситуацію у сфері доходів працівників. Результати останніх досліджень свідчать про різке збільшення прибутковості  найбільших міжнародних корпорацій та поляризацію у рівні доходів  найвищої управлінської ланки й  рядових працівників цих компаній.